Вотриент таб 400 мг 60 шт
Топ продаж
Суперцена
Вотриент таблетки 400 мг 60 штук - це протипухлинний засіб, який діє як інгібітор протеїн-тирозинкінази. Він пригнічує множину тирозинкіназ, включаючи рецептори ендотеліальних факторів росту, фактора росту тромбоцитів, стовбурових клітин та інші. Пазопаніб є потужним антиангіогенним засобом, який пригнічує ріст пухлин та ангіогенез. Його біодоступність та ступінь абсорбції збільшуються при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою, а прийом з їжею може збільшити системну експозицію. Виведення пазопанібу здійснюється повільно через кишечник, і лише менше 4% прийнятої дози виводиться нирками.
Вотриент таб 400 мг 60 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина: 1 таблетка
містить: пазопаніба гідрохлорид 433,4 мг (у перерахунку на пазопаніб 400 мг) ; Плівкова оболонка - Опадрай® рожевий YS-1-14762-A (гіпромелоза, титану діоксид, макрогол-400, полісорбат 80, барвник заліза оксид червоний), Опадрай® білий YS-1-7706-G (гіпромелоза, титану діоксид, макрогол- 400, полісорбат 80). Опис: Капсулоподібні пігулки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору. Одна сторона гладка, з іншого боку таблетки є гравіювання «GS UHL». Форма випуску:
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 200 мг та 400 мг. 60 таблеток у флакон із ПЕ високої щільності, закупорений кришкою з поліпропілену із захистом від розтину дітьми та плівкою з поліетилену, покритою фольгою. Флакон з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до пазопанібу або будь-якого іншого компонента препарату;
Порушення функції печінки тяжкого ступеня (у зв'язку з недостатністю даних);
Порушення функції нирок тяжкого ступеня (у зв'язку з недостатністю даних);
Одночасне застосування з іншими протипухлинними препаратами;
Вагітність та період годування груддю;
Дитячий вік (у зв'язку із недостатністю даних).
З обережністю:
Застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості; захворюваннями шлунково-кишкового тракту; захворюваннями серцево-судинної системи (включаючи артеріальну гіпертензію, подовження інтервалу QT, шлуночкову тахікардію типу «пірует» в анамнезі, у пацієнтів, які приймають антиаритмічні засоби та препарати, що подовжують інтервал QT); цереброваскулярними захворюваннями; артеріальним тромбозом; порушеннями функції щитовидної залози; у пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку кровотеч, а також у пацієнтів, які несуть аллель HLA-B*57:01 (див. розділ «Особливі вказівки»).
Дозування400 мг
Показання до застосуванняЛікування поширеного нирково-клітинного раку (ПКР).
Лікування поширеної саркоми м'яких тканин (СМТ) (крім гастроінтестинальних стромальних пухлин та ліпосаркоми) у пацієнтів, які раніше отримували хіміотерапію.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиІндуктори або інгібітори системи цитохрому P450 (ізоферменту СУР3А4):
На підставі даних досліджень in vitro можна вважати, що окисний метаболізм пазопанібу в мікросомах печінки людини протікає, в основному, за участю ізоферменту CYP3A4, з незначною участю CYP1A2 Таким чином, інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть змінювати метаболізм пазопанібу.
Інгібітори ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP:
Пазопаніб є субстратом для ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP. Одночасне застосування пазопанібу (400 мг один раз на добу) з потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та Р-gp, кетоконазолом (400 мг один раз на добу) послідовно протягом 5 днів призводило до підвищення середніх значень AUC(o - 24) та Cmax пазопані. на 66% та 45% відповідно, порівняно із застосуванням пазопанібу без супутніх препаратів (400 мг один раз на добу протягом 7 днів). При підвищенні дози в діапазоні від 50 мг до 2000 мг величини Cmax та AUC пазопанібу зростали меншою мірою, ніж пропорційно дозі. Таким чином, у більшості пацієнтів після зниження дози пазопанібу до 400 мг один раз на добу у присутності потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 системна експозиція пазопанібу відповідала такій при застосуванні пазопанібу у дозі 800 мг один раз на добу без одночасного застосування супутніх препаратів. Однак у деяких пацієнтів величина системної експозиції пазопанібу може збільшитися порівняно з такою при окремому застосуванні дози 800 мг. Одночасне застосування пазопанібу з іншими потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (такими як ітраконазол, кларитроміцин, атазанавір, індинавір, нефазодон, нелфінавір, ритонавір, саквінавір, телітроміцин та вориконазол) може призводити до підвищеного застосування. При прийомі препарату з грейпфрутовим соком також може спостерігатися збільшення концентрації пазопанібу. Застосування 1500 мг лапатинібу, субстрату та слабкого інгібітора ізоферменту CYP3A4, P-gp і BCRP, одночасно з 800 мг пазопанібу призводить до збільшення середніх величин AUC(0-24) і ах останнього приблизно на 50-60 % порівняно з окремим застосуванням. у дозі 800 мг. Одночасне застосування пазопанібу з інгібіторами ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP (наприклад, лапатініб) призводить до підвищення концентрації пазопанібу у плазмі крові. Одночасне застосування з потужними інгібіторами P-gp або BCRP може змінити експозицію та розподіл пазопанібу, у тому числі розподіл у центральній нервовій системі (ЦНС). Слід уникати одночасного застосування препарату з потужними інгібіторами P-gp або BCRP, або застосовувати альтернативні препарати, що не мають зазначеної дії, або мають мінімальну інгібуючу дію на P-gp або BCRP. Слід уникати одночасного застосування пазопанібу з потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Якщо клінічно прийнятної альтернативи потужному інгібітору ізоферменту CYP3A4 немає, доза пазопанібу повинна бути знижена до 400 мг на добу на весь період застосування одночасної терапії (див. розділ «Особливі вказівки»). У разі розвитку небажаних явищ, пов'язаних із лікарськими препаратами, може розглядатися можливість подальшого зниження дози.
Індуктори ізоферменту CYP3A4
Індуктори ізоферменту CYP3A4, наприклад, рифампіцин, можуть зменшувати концентрацію пазопанібу в плазмі крові. Одночасне застосування пазопанібу з потужними індукторами P-gp або BCRP може змінити експозицію та розподіл пазопанібу, у тому числі розподіл у ЦНС. Рекомендується застосування альтернативних препаратів, які не мають зазначеної дії або мають мінімальну інгібуючу активність щодо ізоферменту CYP3A4.
Вплив пазопанібу на субстрати системи цитохрому Р450:
У дослідженнях in vitro було показано, що пазопаніб інгібує ізоферменти цитохрому 1А2, 3А4, 2В6, 2С8, 2С9, 2С19 та 2Е1. У дослідженнях фармакологічних властивостей пазопанібу, де препарат застосовувався в дозі 800 мг один раз на добу показано, що пазопаніб не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику кофеїну (субстрат ізоферменту СYP1А2), варфарину (субстрат ізоферменту CYP2C 19) у пацієнтів із злоякісними новоутвореннями. Пазопаниб призводив до збільшення середніх значень AUC і Сmах мідазоламу (субстрат ізоферменту CYP3A4) приблизно на 30% і підвищення на 33-64% співвідношення концентрацій декстрометорфану і декстрорфану в сечі після вживання декстрометорфану. Одночасне застосування 800 мг пазопанібу один раз на добу та паклітакселу 80 мг/м2 (субстрат ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8) один раз на тиждень призводило, в середньому, до підвищення AUC та Сmах паклітакселу на 26 % та 31 % відповідно. Одночасне застосування пазопанібу із субстратами ізоферментів CYP3A4, 2D6, 2C8 з вузьким терапевтичним діапазоном не рекомендується.
Вплив пазопанібу на інші ферменти та транспортні білки:
Дослідження in vitro показали, що пазопаніб є потужним інгібітором UGT1A1 та OATP1B1 з IC50 1,2 мкМ та 0,79 мкМ відповідно. Пазопаниб може підвищувати концентрації лікарських засобів, виведення яких здійснюється переважно з участю UGT1A1 і OATP1B1.
Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину:
Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину збільшує частоту підвищення активності АЛТ (27% проти 14%). Якщо у пацієнта, який приймає симвастатин одночасно з пазопанібом, підвищується активність АЛТ, слід виконати рекомендації щодо дозування пазопанібу та відмінити симвастатин. Даних для оцінки ризику одночасного застосування альтернативних статинів та пазопанібу недостатньо. Вплив прийому їжі на фармакокінетику пазопанібу
Прийом пазопанібу разом з насиченою або бідною жирами їжею призводить до приблизно дворазового збільшення AUC і Сmах пазопанібу.
Лікарські препарати, які підвищують рН шлункового соку:
Одночасне застосування пазопанібу та езомепразолу знижує біодоступність пазопанібу приблизно на 40% (AUC та Cmax). Слід уникати одночасного застосування пазопанібу з лікарськими препаратами, які підвищують рН шлункового соку. При необхідності одночасного застосування інгібіторів протонної помпи (ІПП) рекомендується приймати дозу пазопанібу поза їдою один раз на день увечері, одночасно з ІПП. При необхідності одночасного застосування антагоністів Н2-рецепторів, пазопаніб слід приймати не під час їди, як мінімум, за 2 години до або щонайменше через 10 годин після прийому антагоніста Н2-рецепторів. Пазопаніб слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 2 години після застосування антацидів короткої дії.
ПередозуванняУ клінічних дослідженнях пазопаніб застосовувався у дозах до 2000 мг.
Симптоми:
Дозолімітуюча токсичність (підвищена стомлюваність 3 ступеня) та артеріальна гіпертензія 3 ступеня спостерігалися у 1 з 3 пацієнтів, які прийняли 2000 мг та 1000 мг пазопанібу на добу відповідно. Можливе посилення вищеописаних небажаних явищ.
Лікування:
Симптоматичне. Тільки незначна частина пазопанібу може виводитися за допомогою гемодіалізу, оскільки високий рівень його зв'язування з білками плазми.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Протипухлинний засіб - протеїн-тирозинкінази інгібітор
Код АТХ: L01ХЕ11
Фармакодинаміка:
Пазопаніб є потужним інгібітором множини тирозинкіназ для прийому внутрішньо, у тому числі тирозинкіназ рецепторів ендотеліальних факторів росту (VEGFR) -1, 2, 3, рецепторів фактора росту тромбоцитів (PDGFR)-альфа і бета, FR -3, рецептора фактора стовбурових клітин (Kit), а також Т-клітинної кінази, що індукується інтерлейкіном 2 (Itk), лейкоцитспецифічної протеїн-тирозинкінази (Lck) і тирозинкінази рецептора колонієстимулюючого фактора макрофагів (c-Fms). In vitro пазопаніб пригнічує ліганд-індуковане аутофосфорилювання VEGFR-2, Kit та PDGFR-p. In vivo пазопаніб пригнічує VEGF-індуковане фосфорилювання VEGFR-2 у тканинах легені у тварин, ангіогенез у тварин та зростання деяких людських пухлинних ксенотрансплантатів у тварин.
Фармакокінетика:
Всмоктування:
Максимальна концентрація (Сmах) пазопаниба, в середньому, досягається через 2-4 години після прийому внутрішньо. Щоденний прийом призводить до 1-, 2-, 3-, 4-кратного збільшення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC). При щоденному прийомі 800 мг пазопанібу значення AUC та Сmах становили 1,037 год х мкг/мл та 58,1 мкг/мл (еквівалентно 132 мкмоль/л) відповідно. Суттєвого збільшення AUC та Сmах не спостерігалося при підвищенні дози пазопанібу більше 800 мг. Системна експозиція пазопанібу збільшувалася при прийомі з їжею. Застосування пазопанібу з їжею з високим та низьким вмістом жирів призводить приблизно до 2-кратного збільшення AUC та Сmах. Таким чином, пазопаніб слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 2 години після їди (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Застосування 400 мг пазопанібу у вигляді розфарбованої таблетки викликає збільшення AUC(0-72) та Сmах приблизно в 2 рази та викликає зменшення tmax (час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові) приблизно на 1,5 години порівняно із застосуванням у вигляді цілої таблетки. Біодоступність та ступінь абсорбції пазопанібу при пероральному прийомі збільшується при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою. У зв'язку з вищесказаним таблетки пазопанібу не слід подрібнювати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Біодоступність та ступінь абсорбції пазопанібу при пероральному прийомі збільшується при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою. У зв'язку з вищесказаним таблетки пазопанібу не слід подрібнювати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Біодоступність та ступінь абсорбції пазопанібу при пероральному прийомі збільшується при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою. У зв'язку з вищесказаним таблетки пазопанібу не слід подрібнювати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Розподіл:
Зв'язування пазопанібу з білками плазми in vivo становило більше 99 % незалежно від концентрації в діапазоні 10-100 мкг/мл. Дані in vitro дозволяють припускати, що пазопаніб є субстратом для Р-глікопротеїну (P-gp) та білка резистентності раку молочної залози (BCRP).
Метаболізм:
Дослідження in vitro показали, що метаболізм пазопанібу опосередкований переважно ізоферментом CYP3A4, а також незначною мірою ізоферментами CYP1A2 та CYP2C8.
Виведення:
Пазопаніб виводиться повільно із середнім значенням періоду напіввиведення (t1/2) 30,9 годин після прийому в рекомендованій дозі 800 мг. Виведення здійснюється в основному через кишечник, і лише менше 4% прийнятої дози виводиться нирками.
Пацієнти з порушенням функції нирок:
Виведення пазопанібу не залежить від кліренсу креатиніну (КК) (30-150 мл/хв). Не очікується зміни системної експозиції пазопанібу у пацієнтів з КК > 30 мл/хв, тому корекції дози у пацієнтів даної категорії не потрібно.
Пацієнти з порушенням функції печінки:
Максимальна доза пазопанібу, що переноситься, у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки (підвищення концентрації білірубіну від півтора до трьох разів вище ВГН незалежно від активності АЛТ) становила 200 мг один раз на добу. Середні значення Cmax (22,4 мкг/мл (6,4-32,9 мкг/мл)) та AUC(0-24) (3 5 0,0 мкг х год/мл (131,8-487,7 мкг) х год/мл)) після прийому 200 мг пазопанібу один раз на добу у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки становили приблизно 45 % та 39 % відповідно у порівнянні із середніми значеннями у пацієнтів з нормальною функцією печінки після прийому препарату у дозі 800 мг один раз на добу. Недостатньо даних про застосування пазопанібу у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (концентрація загального білірубіну більш ніж утричі перевищує ВГН, незалежно від активності АЛТ),
Вагітність та годування груддюПротипоказано застосування препарату Вотріент при вагітності та в період грудного вигодовування. За даними досліджень на тваринах і виходячи з механізму дії, пазопаніб може завдавати шкоди плоду при застосуванні у вагітних
.
У дослідженнях у тварин пазопаніб викликав мимовільне переривання вагітності та чинив тератогенний ефект у щурів та кроликів при системній експозиції меншій, ніж при застосуванні у максимальній рекомендованій дозі у людини – 800 мг (виходячи з AUC). Слід інформувати вагітних, а також пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом щодо потенційного ризику для плода.
Лактація:
Невідомо, чи проникає пазопаніб або його метаболіти в грудне молоко, немає даних про вплив пазопаніба на немовлят, які отримують грудне молоко, а також вплив на продукцію грудного молока. У зв'язку з можливістю розвитку серйозних небажаних реакцій у немовлят, які отримують грудне молоко, пов'язані з впливом пазопанібу, у період лактації пацієнтці слід рекомендувати відмовитися від грудного вигодовування на час терапії препаратом.
Жінки із збереженим репродуктивним потенціалом:
Пацієнткам із збереженим репродуктивним потенціалом слід використовувати надійні методи контрацепції в період лікування пазопанібом та протягом 2 тижнів після прийому останньої дози.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаНижче наведені небажані лікарські реакції (НЛР), що виникали при застосуванні препарату у клінічних дослідженнях із зазначенням частоти їх виникнення (таблиця 1). НЛР згруповані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 і <1/10), нечасто (>1/1 000 і <1/100), рідко (>1/10000 і < 1/1000) дуже рідко (<1/10000), частота невідома (частота не може бути визначена на основі наявних даних).
Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – інфекції (з або без нейтропенії); нечасто – інфекції ясен;
Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасто – біль у новоутвореннях; синдром лізису пухлини;
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто – нейтропенія, часто – тромбоцитопенія, часто – лейкопенія4; нечасто – поліцитемія;
Порушення ендокринної системи: часто – гіпотиреоз; часто – підвищення активності тиреотропних гормонів у крові; нечасто – зниження концентрації глюкози у крові;
Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; часто – гіпофосфатемія; часто – зневоднення; нечасто – гіпомагніємія;
Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – гіпестезія; часто – периферична сенсорна нейропатія; часто – парестезія; часто – загальмованість; нечасто – сонливість; дуже часто – дисгевзія (розлад смаку); дуже часто – головний біль; нечасто – ішемічний інсульт; нечасто – транзиторна ішемічна атака; рідко – синдром оборотної задньої енцефалопатії; нечасто – геморагічний інсульт;
Порушення психіки: безсоння;
Порушення з боку органу зору: часто – нечіткість зору; нечасто – знебарвлення вій; нечасто - відшарування/розрив сітківки;
Порушення з боку серця: нечасто – порушення серцевої діяльності; нечасто – брадикардія; нечасто – інфаркт міокарда; нечасто – ішемія міокарда; нечасто – шлуночкова тахікардія типу “пірует” (torsade de pointes);
Порушення з боку судин: дуже часто – артеріальна гіпертензія; часто – відчуття припливу жару до обличчя; часто – венозна тромбоемболія; нечасто – геморагія; нечасто – кровотеча із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту; нечасто – ретроперитонеальна кровотеча; нечасто – ректальна кровотеча; рідко - тромботична мікроангіопатія (у тому числі тромботична тромбоцитопенічна пурпура та гемолітико-уремічний синдром) ^; нечасто – кровотеча із порожнини рота; нечасто – гемороїдальна кровотеча; нечасто – анальна кровотеча; бронхіальна кровотеча; нечасто – кровотечі із сечовивідних шляхів; часто – "припливи"; нечасто – гіпертонічний криз;
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель; часто – дисфонія; часто – диспное (задишка); нечасто – пневмоторакс; нечасто – ринорея; біль у ротоглотці; гикавка; часто – кровохаркання; рідко – інтерстиційна хвороба легень/пневмоніт; часто – носова кровотеча; нечасто – легенева кровотеча;
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – метеоризм; часто – здуття живота; часто – виразковий стоматит; нечасто – часта дефекація, блювання з кров'ю, гематохезія, перфорація товстої кишки, перфорація клубової кишки, мелена, панкреатит, перитоніт; дуже часто - біль у животі (у тому числі в епігастрії та по ходу кишечника), діарея; часто – диспепсія; нечасто - перфорація шлунка або кишечника, утворення шлункових та/або кишкових нориць, зовнішній черевний нориць; часто – підвищення активності ліпази; дуже часто – нудота; часто – стоматит; дуже часто – блювання; часто – сухість слизової оболонки порожнини рота, кровотеча із шлунково-кишкового тракту;
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто-гепатотоксичність, нечасто – жовтяниця; нечасто – лікарське ураження печінки, печінкова недостатність; часто – відхилення печінкової функції від норми;
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ураження шкіри; дуже часто – алопеція; нечасто - ексфоліація шкіри, генералізований свербіж; часто - сухість шкіри, ексфоліативний висип; дуже часто – зміна кольору волосся; нечасто – поразка нігтів; дуже часто – пальмарно-плантарна еритродизестезія (долонно-підошовний синдром); нечасто – підошовна еритема; виразки шкіри; нечасто – реакція фотосенсибілізації; часто – гіпергідроз; дуже часто - шкірний висип; нечасто - везикулярний висип, папульозний висип, еритематозний висип, генералізований висип, макулярний висип, сверблячий висип; часто - свербіж шкіри, еритема, депігментація шкіри, гіпопігментація шкіри;
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже часто – протеїнурія; часто – гематурія;
Порушення органу зору: нечіткість зору;
Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – скелетно-м'язовий біль; часто – м'язовий спазм; артралгія, міалгія;
Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – менорагія, метрорагія; нечасто – вагінальна кровотеча;
Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності АЛТ, підвищення активності аспартатамінотрансферази (ACT); часто - гіпербілірубінемія, зміна концентрації холестерину в крові, підвищення концентрації креатиніну в крові, підвищення активності амілази, підвищення концентрації сечовини в крові, гіпоальбумінемія, підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази; нечасто – зміна активності гормонів щитовидної залози, подовження інтервалу QТ;
Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – запалення слизової оболонки, набряки, астенія, біль у грудній клітці; нечасто – озноб; дуже часто – підвищена стомлюваність.
*Детальніше побічні ефекти викладені в Інструкції з медичного застосування
особливі вказівкиВплив на функцію печінки:
При застосуванні пазопанібу відмічені випадки розвитку печінкової недостатності (включаючи випадки з летальним кінцем). У клінічних дослідженнях пазопанібу спостерігалося підвищення активності трансаміназ (АЛТ, ACT) та концентрації білірубіну. У більшості випадків відзначалося ізольоване підвищення активності АЛТ та ACT, що не супроводжувалося одночасним підвищенням активності лужної фосфатази або концентрації білірубіну. У пацієнтів старше 60 років ризик підвищення активності АЛТ, що втричі перевищує ВГН, може зростати. У пацієнтів, які несуть аллель HLA-B57:01, також відзначалося збільшення ризику викликаного пазопанібом підвищення активності АЛТ (19% пацієнтів з алелем HLA-B57:01 проти 10% без такого). Необхідно проводити контроль функції печінки у пацієнтів, які приймають пазопаніб, незалежно від їхнього генотипу та віку. У переважній більшості випадків підвищення активності трансаміназ будь-якого ступеня відзначалося протягом перших 18 тижнів терапії пазопанібом. Ступінь тяжкості ґрунтується на класифікації СТСАЕ Національного інституту раку.
Необхідно проводити контроль активності ферментів печінки перед застосуванням пазопанібу та на 3, 5, 7 та 9 тижнях терапії, потім на 3 та 4 місяцях терапії та за клінічними показаннями. Періодичний контроль слід проводити після чотирьох місяців терапії.
Наступні вказівки стосуються пацієнтів з початковою концентрацією загального білірубіну <1,5хВГН, а також активністю АЛТ та ACT <2хВГН.
Пацієнти з ізольованим підвищенням активності АЛТ вище за ВГН у 3-8 разів можуть продовжувати прийом пазопанібу, при цьому слід щотижня контролювати показники функції печінки до зменшення активності АЛТ до 1-го ступеня токсичності або до вихідного значення.
Пацієнтам з підвищенням активності АЛТ більш ніж у 8 разів щодо ВГН слід перервати прийом пазопанібу до зниження активності АЛТ до ступеня токсичності або до вихідного значення. Якщо потенційна користь поновлення прийому пазопанібу перевищує ризик розвитку гепатотоксичності, прийом пазопанібу може бути відновлений у дозі, зменшеній до 400 мг один раз на добу, під щотижневим контролем показників функції печінки протягом 8 тижнів. При наступних прийомах пазопанібу у разі повторного підвищення активності АЛТ більш ніж утричі щодо ВГН пазопаніб слід повністю скасувати.
У пацієнтів з підвищенням активності АЛТ більш ніж утричі щодо ВГН та одночасним підвищенням концентрації білірубіну більше ніж у два рази щодо ВГН пазопаніб слід повністю відмінити. Пацієнта слід спостерігати до зниження активності АЛТ до першого ступеня токсичності або до вихідного значення. Пазопаніб є інгібітором UGT1A1. У пацієнтів із синдромом Жильбера може виникати непряма (некон'югована) гіпербілірубінемія легкого ступеня. У пацієнтів лише з непрямою гіпербілірубінемією легкого ступеня, із синдромом Жильбера або з підозрою на його наявність, з підвищенням активності АЛТ більш ніж утричі щодо ВГН препарат слід застосовувати так само, як і у пацієнтів із ізольованим підвищенням активності АЛТ.
Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину збільшує ризик підвищення активності АЛТ (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами") і потребує особливої обережності та ретельного спостереження.
Додаткові рекомендації щодо корекції дози в процесі лікування на підставі результатів печінкових тестів у пацієнтів з порушенням функції печінки відсутні.
Артеріальна гіпертензія:
У ході клінічних досліджень пазопанібу спостерігалося підвищення артеріального тиску (АТ) та випадки гіпертонічного кризу. Перед застосуванням пазопанібу слід визначати вихідний рівень артеріального тиску. Не пізніше одного тижня після початку лікування, а також протягом усього лікування пазопанібом слід контролювати АТ і при необхідності проводити гіпотензивну терапію, при цьому зниження дози або перерва в прийомі пазопанібу повинні бути клінічно обґрунтовані (див. розділ "Спосіб застосування та дози" та " Побічна дія"). Артеріальна гіпертензія (систолічний тиск >150ммрт. ст. або діастолічний тиск >100 мм рт. ст.) виникає на початку курсу лікування (приблизно у 40% випадків до 9-го дня і приблизно 90% - протягом перших 18 тижнів).
Синдром оборотної задньої енцефалопатії (СОЗЕ) / оборотний лейкоенцефалопатичний синдром (ЛЕПС):
При застосуванні пазопанібу повідомлялося про виникнення СООЗ/оборотного ЛЕПС. СОЗЕ/оборотний ЛЕПС проявляються такими симптомами: головний біль, артеріальна гіпертензія, судоми, сонливість, сплутаність свідомості, сліпота, інші порушення зору та неврологічні порушення. Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. Пазопаніб слід відмінити у пацієнтів з ВООЗ/оборотним ЛЕПС.
Інтерстиціальна хвороба легень (ІХЛ) / пневмоніт:
При застосуванні пазопаніба відзначено розвиток ІХЛ з можливим летальним кінцем. Необхідно проводити контроль стану пацієнтів на предмет легеневих симптомів, що вказують на ІХЛ/пневмоніт, та припинити застосування пазопанібу у пацієнтів з ІБЛ, що розвиваються, або пневмонітом.
Порушення функції серця:
У ході клінічних досліджень пазопанібу було зареєстровано такі порушення функції серця: хронічна серцева недостатність та зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ). Слід ретельно контролювати стан пацієнтів виявлення клінічних ознак чи симптомів застійної серцевої недостатності. У пацієнтів з ризиком розвитку серцевої діяльності рекомендується визначати вихідну ФВЛШ, а також проводити регулярні повторні вимірювання ФВЛШ.
Подовження інтервалу QT та шлуночкова тахікардія типу "пірует" (torsade de pointes):
У ході клінічних досліджень пазопанібу відзначалися випадки подовження інтервалу QT та шлуночкової тахікардії типу "пірует" (див. розділ "Побічна дія"). У пацієнтів з подовженням інтервалу QT в анамнезі, які приймають антиаритмічні та інші препарати, що подовжують інтервал QT, а також у пацієнтів із захворюваннями серця рекомендується застосовувати пазопаніб з обережністю. Рекомендується проводити вихідний та наступний періодичний контроль електрокардіограми та вмісту електролітів (кальцій, магній, калій) при застосуванні пазопанібу.
Артеріальний тромбоз:
У ході клінічних досліджень пазопанібу були зареєстровані випадки інфаркту міокарда, стенокардії, ішемічного інсульту та минущої ішемії головного мозку (див. розділ "Побічна дія"). Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. Слід обережно застосовувати препарат у пацієнтів з підвищеним ризиком виникнення артеріального тромбозу або з артеріальним тромбозом в анамнезі. Пазопаніб не вивчався у пацієнтів, у яких ці явища спостерігалися протягом 6 місяців. Таким чином, рішення про застосування пазопанібу слід приймати індивідуально на підставі оцінки співвідношення ризику та користі.
Тромботична мікроангіопатія:
У ході клінічних досліджень пазопанібу як у монотерапії, так і в комбінації з бевацизумабом або топотеканом були зареєстровані випадки тромботичної мікроангіопатії (див. розділ "Побічна дія"). Пазопаніб слід відмінити у разі розвитку тромботичної мікроангіопатії. Після відміни терапії препаратом відзначали дозвіл симптомів тромботичної мікроангіопатії. Пазопаніб не показаний для застосування у комбінації з іншими протипухлинними препаратами.
Кровотечі:
У ході клінічних досліджень пазопанібу зареєстровані випадки кровотеч (див. розділ "Побічна дія"), у тому числі з летальним кінцем. Пацієнтам із високим ризиком кровотеч пазопаніб слід призначати з обережністю.
Перфорація та утворення свищів шлунково-кишкового тракту:
У ході клінічних досліджень пазопанібу відзначалися випадки перфорації шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) та формування свищів (див. розділ "Побічна дія"). Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. У зв'язку з цим пазопаніб повинен призначатися з обережністю пацієнтам з ризиком перфорації шлунково-кишкового тракту та формування свищів.
Загоєння ран:
Вплив пазопаніба на загоєння ран не вивчений. Оскільки інгібітори VEGF можуть погіршувати загоєння ран, пазопаніб слід відмінити щонайменше за 7 днів до планового оперативного втручання. Рішення про відновлення лікування пазопаніб після оперативного втручання слід приймати на підставі клінічної оцінки адекватності загоєння післяопераційної рани. Пазопаніб слід відмінити у пацієнтів із розбіжністю країв рани.
Гіпотиреоз:
У ході клінічних досліджень пазопанібу спостерігалися випадки гіпотиреозу (див. розділ "Побічна дія"). Рекомендується проводити профілактичний контроль функції щитовидної залози.
Протеїнурія:
У ході клінічних досліджень пазопанібу відмічені випадки виникнення протеїнурії (див. розділ "Побічна дія"). Рекомендується проводити періодичний аналіз сечі під час лікування пазопанібом щодо появи протеїнурії. У разі розвитку нефротичного синдрому пазопаніб слід відмінити.
Синдром лізису пухлини (СЛО):
У пацієнтів, які отримують терапію пазопанібом, спостерігалися випадки розвитку СЛО, у тому числі і зі смертельним наслідком. Підвищений ризик розвитку СЛО відзначається у пацієнтів з пухлинами, що швидко ростуть, високим пухлинним навантаженням, порушенням функції нирок або симптомами дегідратації. До початку терапії пазопаніб слід розглянути можливість проведення профілактичних заходів, таких як корекція високого рівня сечової кислоти в сироватці крові, внутрішньовенне введення регідратаційних препаратів. Пацієнти групи ризику повинні перебувати під ретельним контролем та отримувати терапію відповідно до клінічних проявів.
Пневмоторакс:
У клінічних дослідженнях застосування пазопанібу при поширеній СМТ спостерігалися випадки пневмотораксу. Пацієнтів, які отримують лікування пазопанібом, слід ретельно спостерігати щодо виникнення ознак та симптомів пневмотораксу.
Контрацепція:
Пацієнткам із збереженим репродуктивним потенціалом слід використовувати надійні методи контрацепції під час лікування пазопанібом та протягом 2 тижнів після прийому останньої дози. При статевих контактах чоловікам, зокрема. з вазектомією в анамнезі, що одержує лікування пазопанібом, та їх статевим партнерам (вагітним, жінкам, ймовірність вагітності у яких не виключена, або жінкам із збереженим репродуктивним потенціалом) необхідно використовувати презерватив протягом усього періоду лікування чоловіка, а також протягом 2 тижнів після прийому останньої дози препарату.
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиРекомендована доза препарату Вотріент становить 800 мг внутрішньо один раз на добу. Препарат Вотріент® слід приймати не менше ніж за одну годину до або через дві години після їди. Таблетки слід ковтати цілком, не порушуючи їх цілісності (не розламувати, не розжовувати). При пропущенні прийому чергової дози препарату пропущену дозу слід прийняти лише у випадку, якщо до наступного запланованого прийому залишилося більше 12 годин.
Підбір дози:
Залежно від індивідуальної переносимості, добова доза препарату може бути зменшена або збільшена з кроком 200 мг, при цьому максимальна добова доза не повинна перевищувати 800 мг.
Пацієнти похилого віку:
Корекції режиму дозування та частоти прийому у пацієнтів віком від 65 років не потрібно.
Пацієнти з порушенням функції нирок:
У зв'язку з низьким ступенем виведення пазопанібу та його метаболітів нирками, порушення функції нирок клінічно значимо не впливає на фармакокінетику пазопанібу, тому корекція режиму дозування у пацієнтів з КК > 30 мл/хв не потрібна. Досвід застосування пазопанібу у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня або у пацієнтів, які перебувають на перитонеальному діалізі або гемодіалізі, відсутній, тому застосування пазопанібу у таких пацієнтів протипоказане.
Пацієнти з порушенням функції печінки:
Безпека застосування та фармакокінетика пазопанібу у пацієнтів із вже наявними порушеннями функції печінки повністю не встановлені. Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого ступеня (визначають за даними активності АЛТ та концентрації білірубіну) корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня слід зменшити дозу пазопанібу до 200 мг на добу. Даних про застосування пазопанібу у пацієнтів з порушенням функції печінки, що супроводжується підвищенням концентрації загального білірубіну більш ніж утричі вище за ВГН (при будь-якій активності АЛТ) недостатньо, у зв'язку з чим застосування пазопанібу у таких пацієнтів протипоказане.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Вотриент таб 400 мг 60 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина: 1 таблетка
містить: пазопаніба гідрохлорид 433,4 мг (у перерахунку на пазопаніб 400 мг) ; Плівкова оболонка - Опадрай® рожевий YS-1-14762-A (гіпромелоза, титану діоксид, макрогол-400, полісорбат 80, барвник заліза оксид червоний), Опадрай® білий YS-1-7706-G (гіпромелоза, титану діоксид, макрогол- 400, полісорбат 80). Опис: Капсулоподібні пігулки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору. Одна сторона гладка, з іншого боку таблетки є гравіювання «GS UHL». Форма випуску:
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 200 мг та 400 мг. 60 таблеток у флакон із ПЕ високої щільності, закупорений кришкою з поліпропілену із захистом від розтину дітьми та плівкою з поліетилену, покритою фольгою. Флакон з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до пазопанібу або будь-якого іншого компонента препарату;
Порушення функції печінки тяжкого ступеня (у зв'язку з недостатністю даних);
Порушення функції нирок тяжкого ступеня (у зв'язку з недостатністю даних);
Одночасне застосування з іншими протипухлинними препаратами;
Вагітність та період годування груддю;
Дитячий вік (у зв'язку із недостатністю даних).
З обережністю:
Застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості; захворюваннями шлунково-кишкового тракту; захворюваннями серцево-судинної системи (включаючи артеріальну гіпертензію, подовження інтервалу QT, шлуночкову тахікардію типу «пірует» в анамнезі, у пацієнтів, які приймають антиаритмічні засоби та препарати, що подовжують інтервал QT); цереброваскулярними захворюваннями; артеріальним тромбозом; порушеннями функції щитовидної залози; у пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку кровотеч, а також у пацієнтів, які несуть аллель HLA-B*57:01 (див. розділ «Особливі вказівки»).
Дозування400 мг
Показання до застосуванняЛікування поширеного нирково-клітинного раку (ПКР).
Лікування поширеної саркоми м'яких тканин (СМТ) (крім гастроінтестинальних стромальних пухлин та ліпосаркоми) у пацієнтів, які раніше отримували хіміотерапію.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиІндуктори або інгібітори системи цитохрому P450 (ізоферменту СУР3А4):
На підставі даних досліджень in vitro можна вважати, що окисний метаболізм пазопанібу в мікросомах печінки людини протікає, в основному, за участю ізоферменту CYP3A4, з незначною участю CYP1A2 Таким чином, інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть змінювати метаболізм пазопанібу.
Інгібітори ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP:
Пазопаніб є субстратом для ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP. Одночасне застосування пазопанібу (400 мг один раз на добу) з потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та Р-gp, кетоконазолом (400 мг один раз на добу) послідовно протягом 5 днів призводило до підвищення середніх значень AUC(o - 24) та Cmax пазопані. на 66% та 45% відповідно, порівняно із застосуванням пазопанібу без супутніх препаратів (400 мг один раз на добу протягом 7 днів). При підвищенні дози в діапазоні від 50 мг до 2000 мг величини Cmax та AUC пазопанібу зростали меншою мірою, ніж пропорційно дозі. Таким чином, у більшості пацієнтів після зниження дози пазопанібу до 400 мг один раз на добу у присутності потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 системна експозиція пазопанібу відповідала такій при застосуванні пазопанібу у дозі 800 мг один раз на добу без одночасного застосування супутніх препаратів. Однак у деяких пацієнтів величина системної експозиції пазопанібу може збільшитися порівняно з такою при окремому застосуванні дози 800 мг. Одночасне застосування пазопанібу з іншими потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (такими як ітраконазол, кларитроміцин, атазанавір, індинавір, нефазодон, нелфінавір, ритонавір, саквінавір, телітроміцин та вориконазол) може призводити до підвищеного застосування. При прийомі препарату з грейпфрутовим соком також може спостерігатися збільшення концентрації пазопанібу. Застосування 1500 мг лапатинібу, субстрату та слабкого інгібітора ізоферменту CYP3A4, P-gp і BCRP, одночасно з 800 мг пазопанібу призводить до збільшення середніх величин AUC(0-24) і ах останнього приблизно на 50-60 % порівняно з окремим застосуванням. у дозі 800 мг. Одночасне застосування пазопанібу з інгібіторами ізоферменту CYP3A4, P-gp та BCRP (наприклад, лапатініб) призводить до підвищення концентрації пазопанібу у плазмі крові. Одночасне застосування з потужними інгібіторами P-gp або BCRP може змінити експозицію та розподіл пазопанібу, у тому числі розподіл у центральній нервовій системі (ЦНС). Слід уникати одночасного застосування препарату з потужними інгібіторами P-gp або BCRP, або застосовувати альтернативні препарати, що не мають зазначеної дії, або мають мінімальну інгібуючу дію на P-gp або BCRP. Слід уникати одночасного застосування пазопанібу з потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4. Якщо клінічно прийнятної альтернативи потужному інгібітору ізоферменту CYP3A4 немає, доза пазопанібу повинна бути знижена до 400 мг на добу на весь період застосування одночасної терапії (див. розділ «Особливі вказівки»). У разі розвитку небажаних явищ, пов'язаних із лікарськими препаратами, може розглядатися можливість подальшого зниження дози.
Індуктори ізоферменту CYP3A4
Індуктори ізоферменту CYP3A4, наприклад, рифампіцин, можуть зменшувати концентрацію пазопанібу в плазмі крові. Одночасне застосування пазопанібу з потужними індукторами P-gp або BCRP може змінити експозицію та розподіл пазопанібу, у тому числі розподіл у ЦНС. Рекомендується застосування альтернативних препаратів, які не мають зазначеної дії або мають мінімальну інгібуючу активність щодо ізоферменту CYP3A4.
Вплив пазопанібу на субстрати системи цитохрому Р450:
У дослідженнях in vitro було показано, що пазопаніб інгібує ізоферменти цитохрому 1А2, 3А4, 2В6, 2С8, 2С9, 2С19 та 2Е1. У дослідженнях фармакологічних властивостей пазопанібу, де препарат застосовувався в дозі 800 мг один раз на добу показано, що пазопаніб не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику кофеїну (субстрат ізоферменту СYP1А2), варфарину (субстрат ізоферменту CYP2C 19) у пацієнтів із злоякісними новоутвореннями. Пазопаниб призводив до збільшення середніх значень AUC і Сmах мідазоламу (субстрат ізоферменту CYP3A4) приблизно на 30% і підвищення на 33-64% співвідношення концентрацій декстрометорфану і декстрорфану в сечі після вживання декстрометорфану. Одночасне застосування 800 мг пазопанібу один раз на добу та паклітакселу 80 мг/м2 (субстрат ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8) один раз на тиждень призводило, в середньому, до підвищення AUC та Сmах паклітакселу на 26 % та 31 % відповідно. Одночасне застосування пазопанібу із субстратами ізоферментів CYP3A4, 2D6, 2C8 з вузьким терапевтичним діапазоном не рекомендується.
Вплив пазопанібу на інші ферменти та транспортні білки:
Дослідження in vitro показали, що пазопаніб є потужним інгібітором UGT1A1 та OATP1B1 з IC50 1,2 мкМ та 0,79 мкМ відповідно. Пазопаниб може підвищувати концентрації лікарських засобів, виведення яких здійснюється переважно з участю UGT1A1 і OATP1B1.
Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину:
Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину збільшує частоту підвищення активності АЛТ (27% проти 14%). Якщо у пацієнта, який приймає симвастатин одночасно з пазопанібом, підвищується активність АЛТ, слід виконати рекомендації щодо дозування пазопанібу та відмінити симвастатин. Даних для оцінки ризику одночасного застосування альтернативних статинів та пазопанібу недостатньо. Вплив прийому їжі на фармакокінетику пазопанібу
Прийом пазопанібу разом з насиченою або бідною жирами їжею призводить до приблизно дворазового збільшення AUC і Сmах пазопанібу.
Лікарські препарати, які підвищують рН шлункового соку:
Одночасне застосування пазопанібу та езомепразолу знижує біодоступність пазопанібу приблизно на 40% (AUC та Cmax). Слід уникати одночасного застосування пазопанібу з лікарськими препаратами, які підвищують рН шлункового соку. При необхідності одночасного застосування інгібіторів протонної помпи (ІПП) рекомендується приймати дозу пазопанібу поза їдою один раз на день увечері, одночасно з ІПП. При необхідності одночасного застосування антагоністів Н2-рецепторів, пазопаніб слід приймати не під час їди, як мінімум, за 2 години до або щонайменше через 10 годин після прийому антагоніста Н2-рецепторів. Пазопаніб слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 2 години після застосування антацидів короткої дії.
ПередозуванняУ клінічних дослідженнях пазопаніб застосовувався у дозах до 2000 мг.
Симптоми:
Дозолімітуюча токсичність (підвищена стомлюваність 3 ступеня) та артеріальна гіпертензія 3 ступеня спостерігалися у 1 з 3 пацієнтів, які прийняли 2000 мг та 1000 мг пазопанібу на добу відповідно. Можливе посилення вищеописаних небажаних явищ.
Лікування:
Симптоматичне. Тільки незначна частина пазопанібу може виводитися за допомогою гемодіалізу, оскільки високий рівень його зв'язування з білками плазми.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Протипухлинний засіб - протеїн-тирозинкінази інгібітор
Код АТХ: L01ХЕ11
Фармакодинаміка:
Пазопаніб є потужним інгібітором множини тирозинкіназ для прийому внутрішньо, у тому числі тирозинкіназ рецепторів ендотеліальних факторів росту (VEGFR) -1, 2, 3, рецепторів фактора росту тромбоцитів (PDGFR)-альфа і бета, FR -3, рецептора фактора стовбурових клітин (Kit), а також Т-клітинної кінази, що індукується інтерлейкіном 2 (Itk), лейкоцитспецифічної протеїн-тирозинкінази (Lck) і тирозинкінази рецептора колонієстимулюючого фактора макрофагів (c-Fms). In vitro пазопаніб пригнічує ліганд-індуковане аутофосфорилювання VEGFR-2, Kit та PDGFR-p. In vivo пазопаніб пригнічує VEGF-індуковане фосфорилювання VEGFR-2 у тканинах легені у тварин, ангіогенез у тварин та зростання деяких людських пухлинних ксенотрансплантатів у тварин.
Фармакокінетика:
Всмоктування:
Максимальна концентрація (Сmах) пазопаниба, в середньому, досягається через 2-4 години після прийому внутрішньо. Щоденний прийом призводить до 1-, 2-, 3-, 4-кратного збільшення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC). При щоденному прийомі 800 мг пазопанібу значення AUC та Сmах становили 1,037 год х мкг/мл та 58,1 мкг/мл (еквівалентно 132 мкмоль/л) відповідно. Суттєвого збільшення AUC та Сmах не спостерігалося при підвищенні дози пазопанібу більше 800 мг. Системна експозиція пазопанібу збільшувалася при прийомі з їжею. Застосування пазопанібу з їжею з високим та низьким вмістом жирів призводить приблизно до 2-кратного збільшення AUC та Сmах. Таким чином, пазопаніб слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 2 години після їди (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Застосування 400 мг пазопанібу у вигляді розфарбованої таблетки викликає збільшення AUC(0-72) та Сmах приблизно в 2 рази та викликає зменшення tmax (час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові) приблизно на 1,5 години порівняно із застосуванням у вигляді цілої таблетки. Біодоступність та ступінь абсорбції пазопанібу при пероральному прийомі збільшується при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою. У зв'язку з вищесказаним таблетки пазопанібу не слід подрібнювати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Біодоступність та ступінь абсорбції пазопанібу при пероральному прийомі збільшується при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою. У зв'язку з вищесказаним таблетки пазопанібу не слід подрібнювати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Біодоступність та ступінь абсорбції пазопанібу при пероральному прийомі збільшується при прийомі розкрошеної таблетки порівняно з цілою таблеткою. У зв'язку з вищесказаним таблетки пазопанібу не слід подрібнювати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Розподіл:
Зв'язування пазопанібу з білками плазми in vivo становило більше 99 % незалежно від концентрації в діапазоні 10-100 мкг/мл. Дані in vitro дозволяють припускати, що пазопаніб є субстратом для Р-глікопротеїну (P-gp) та білка резистентності раку молочної залози (BCRP).
Метаболізм:
Дослідження in vitro показали, що метаболізм пазопанібу опосередкований переважно ізоферментом CYP3A4, а також незначною мірою ізоферментами CYP1A2 та CYP2C8.
Виведення:
Пазопаніб виводиться повільно із середнім значенням періоду напіввиведення (t1/2) 30,9 годин після прийому в рекомендованій дозі 800 мг. Виведення здійснюється в основному через кишечник, і лише менше 4% прийнятої дози виводиться нирками.
Пацієнти з порушенням функції нирок:
Виведення пазопанібу не залежить від кліренсу креатиніну (КК) (30-150 мл/хв). Не очікується зміни системної експозиції пазопанібу у пацієнтів з КК > 30 мл/хв, тому корекції дози у пацієнтів даної категорії не потрібно.
Пацієнти з порушенням функції печінки:
Максимальна доза пазопанібу, що переноситься, у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки (підвищення концентрації білірубіну від півтора до трьох разів вище ВГН незалежно від активності АЛТ) становила 200 мг один раз на добу. Середні значення Cmax (22,4 мкг/мл (6,4-32,9 мкг/мл)) та AUC(0-24) (3 5 0,0 мкг х год/мл (131,8-487,7 мкг) х год/мл)) після прийому 200 мг пазопанібу один раз на добу у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки становили приблизно 45 % та 39 % відповідно у порівнянні із середніми значеннями у пацієнтів з нормальною функцією печінки після прийому препарату у дозі 800 мг один раз на добу. Недостатньо даних про застосування пазопанібу у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (концентрація загального білірубіну більш ніж утричі перевищує ВГН, незалежно від активності АЛТ),
Вагітність та годування груддюПротипоказано застосування препарату Вотріент при вагітності та в період грудного вигодовування. За даними досліджень на тваринах і виходячи з механізму дії, пазопаніб може завдавати шкоди плоду при застосуванні у вагітних
.
У дослідженнях у тварин пазопаніб викликав мимовільне переривання вагітності та чинив тератогенний ефект у щурів та кроликів при системній експозиції меншій, ніж при застосуванні у максимальній рекомендованій дозі у людини – 800 мг (виходячи з AUC). Слід інформувати вагітних, а також пацієнток із збереженим репродуктивним потенціалом щодо потенційного ризику для плода.
Лактація:
Невідомо, чи проникає пазопаніб або його метаболіти в грудне молоко, немає даних про вплив пазопаніба на немовлят, які отримують грудне молоко, а також вплив на продукцію грудного молока. У зв'язку з можливістю розвитку серйозних небажаних реакцій у немовлят, які отримують грудне молоко, пов'язані з впливом пазопанібу, у період лактації пацієнтці слід рекомендувати відмовитися від грудного вигодовування на час терапії препаратом.
Жінки із збереженим репродуктивним потенціалом:
Пацієнткам із збереженим репродуктивним потенціалом слід використовувати надійні методи контрацепції в період лікування пазопанібом та протягом 2 тижнів після прийому останньої дози.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаНижче наведені небажані лікарські реакції (НЛР), що виникали при застосуванні препарату у клінічних дослідженнях із зазначенням частоти їх виникнення (таблиця 1). НЛР згруповані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 і <1/10), нечасто (>1/1 000 і <1/100), рідко (>1/10000 і < 1/1000) дуже рідко (<1/10000), частота невідома (частота не може бути визначена на основі наявних даних).
Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – інфекції (з або без нейтропенії); нечасто – інфекції ясен;
Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасто – біль у новоутвореннях; синдром лізису пухлини;
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто – нейтропенія, часто – тромбоцитопенія, часто – лейкопенія4; нечасто – поліцитемія;
Порушення ендокринної системи: часто – гіпотиреоз; часто – підвищення активності тиреотропних гормонів у крові; нечасто – зниження концентрації глюкози у крові;
Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; часто – гіпофосфатемія; часто – зневоднення; нечасто – гіпомагніємія;
Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – гіпестезія; часто – периферична сенсорна нейропатія; часто – парестезія; часто – загальмованість; нечасто – сонливість; дуже часто – дисгевзія (розлад смаку); дуже часто – головний біль; нечасто – ішемічний інсульт; нечасто – транзиторна ішемічна атака; рідко – синдром оборотної задньої енцефалопатії; нечасто – геморагічний інсульт;
Порушення психіки: безсоння;
Порушення з боку органу зору: часто – нечіткість зору; нечасто – знебарвлення вій; нечасто - відшарування/розрив сітківки;
Порушення з боку серця: нечасто – порушення серцевої діяльності; нечасто – брадикардія; нечасто – інфаркт міокарда; нечасто – ішемія міокарда; нечасто – шлуночкова тахікардія типу “пірует” (torsade de pointes);
Порушення з боку судин: дуже часто – артеріальна гіпертензія; часто – відчуття припливу жару до обличчя; часто – венозна тромбоемболія; нечасто – геморагія; нечасто – кровотеча із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту; нечасто – ретроперитонеальна кровотеча; нечасто – ректальна кровотеча; рідко - тромботична мікроангіопатія (у тому числі тромботична тромбоцитопенічна пурпура та гемолітико-уремічний синдром) ^; нечасто – кровотеча із порожнини рота; нечасто – гемороїдальна кровотеча; нечасто – анальна кровотеча; бронхіальна кровотеча; нечасто – кровотечі із сечовивідних шляхів; часто – "припливи"; нечасто – гіпертонічний криз;
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель; часто – дисфонія; часто – диспное (задишка); нечасто – пневмоторакс; нечасто – ринорея; біль у ротоглотці; гикавка; часто – кровохаркання; рідко – інтерстиційна хвороба легень/пневмоніт; часто – носова кровотеча; нечасто – легенева кровотеча;
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – метеоризм; часто – здуття живота; часто – виразковий стоматит; нечасто – часта дефекація, блювання з кров'ю, гематохезія, перфорація товстої кишки, перфорація клубової кишки, мелена, панкреатит, перитоніт; дуже часто - біль у животі (у тому числі в епігастрії та по ходу кишечника), діарея; часто – диспепсія; нечасто - перфорація шлунка або кишечника, утворення шлункових та/або кишкових нориць, зовнішній черевний нориць; часто – підвищення активності ліпази; дуже часто – нудота; часто – стоматит; дуже часто – блювання; часто – сухість слизової оболонки порожнини рота, кровотеча із шлунково-кишкового тракту;
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто-гепатотоксичність, нечасто – жовтяниця; нечасто – лікарське ураження печінки, печінкова недостатність; часто – відхилення печінкової функції від норми;
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ураження шкіри; дуже часто – алопеція; нечасто - ексфоліація шкіри, генералізований свербіж; часто - сухість шкіри, ексфоліативний висип; дуже часто – зміна кольору волосся; нечасто – поразка нігтів; дуже часто – пальмарно-плантарна еритродизестезія (долонно-підошовний синдром); нечасто – підошовна еритема; виразки шкіри; нечасто – реакція фотосенсибілізації; часто – гіпергідроз; дуже часто - шкірний висип; нечасто - везикулярний висип, папульозний висип, еритематозний висип, генералізований висип, макулярний висип, сверблячий висип; часто - свербіж шкіри, еритема, депігментація шкіри, гіпопігментація шкіри;
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже часто – протеїнурія; часто – гематурія;
Порушення органу зору: нечіткість зору;
Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – скелетно-м'язовий біль; часто – м'язовий спазм; артралгія, міалгія;
Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – менорагія, метрорагія; нечасто – вагінальна кровотеча;
Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності АЛТ, підвищення активності аспартатамінотрансферази (ACT); часто - гіпербілірубінемія, зміна концентрації холестерину в крові, підвищення концентрації креатиніну в крові, підвищення активності амілази, підвищення концентрації сечовини в крові, гіпоальбумінемія, підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази; нечасто – зміна активності гормонів щитовидної залози, подовження інтервалу QТ;
Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – запалення слизової оболонки, набряки, астенія, біль у грудній клітці; нечасто – озноб; дуже часто – підвищена стомлюваність.
*Детальніше побічні ефекти викладені в Інструкції з медичного застосування
особливі вказівкиВплив на функцію печінки:
При застосуванні пазопанібу відмічені випадки розвитку печінкової недостатності (включаючи випадки з летальним кінцем). У клінічних дослідженнях пазопанібу спостерігалося підвищення активності трансаміназ (АЛТ, ACT) та концентрації білірубіну. У більшості випадків відзначалося ізольоване підвищення активності АЛТ та ACT, що не супроводжувалося одночасним підвищенням активності лужної фосфатази або концентрації білірубіну. У пацієнтів старше 60 років ризик підвищення активності АЛТ, що втричі перевищує ВГН, може зростати. У пацієнтів, які несуть аллель HLA-B57:01, також відзначалося збільшення ризику викликаного пазопанібом підвищення активності АЛТ (19% пацієнтів з алелем HLA-B57:01 проти 10% без такого). Необхідно проводити контроль функції печінки у пацієнтів, які приймають пазопаніб, незалежно від їхнього генотипу та віку. У переважній більшості випадків підвищення активності трансаміназ будь-якого ступеня відзначалося протягом перших 18 тижнів терапії пазопанібом. Ступінь тяжкості ґрунтується на класифікації СТСАЕ Національного інституту раку.
Необхідно проводити контроль активності ферментів печінки перед застосуванням пазопанібу та на 3, 5, 7 та 9 тижнях терапії, потім на 3 та 4 місяцях терапії та за клінічними показаннями. Періодичний контроль слід проводити після чотирьох місяців терапії.
Наступні вказівки стосуються пацієнтів з початковою концентрацією загального білірубіну <1,5хВГН, а також активністю АЛТ та ACT <2хВГН.
Пацієнти з ізольованим підвищенням активності АЛТ вище за ВГН у 3-8 разів можуть продовжувати прийом пазопанібу, при цьому слід щотижня контролювати показники функції печінки до зменшення активності АЛТ до 1-го ступеня токсичності або до вихідного значення.
Пацієнтам з підвищенням активності АЛТ більш ніж у 8 разів щодо ВГН слід перервати прийом пазопанібу до зниження активності АЛТ до ступеня токсичності або до вихідного значення. Якщо потенційна користь поновлення прийому пазопанібу перевищує ризик розвитку гепатотоксичності, прийом пазопанібу може бути відновлений у дозі, зменшеній до 400 мг один раз на добу, під щотижневим контролем показників функції печінки протягом 8 тижнів. При наступних прийомах пазопанібу у разі повторного підвищення активності АЛТ більш ніж утричі щодо ВГН пазопаніб слід повністю скасувати.
У пацієнтів з підвищенням активності АЛТ більш ніж утричі щодо ВГН та одночасним підвищенням концентрації білірубіну більше ніж у два рази щодо ВГН пазопаніб слід повністю відмінити. Пацієнта слід спостерігати до зниження активності АЛТ до першого ступеня токсичності або до вихідного значення. Пазопаніб є інгібітором UGT1A1. У пацієнтів із синдромом Жильбера може виникати непряма (некон'югована) гіпербілірубінемія легкого ступеня. У пацієнтів лише з непрямою гіпербілірубінемією легкого ступеня, із синдромом Жильбера або з підозрою на його наявність, з підвищенням активності АЛТ більш ніж утричі щодо ВГН препарат слід застосовувати так само, як і у пацієнтів із ізольованим підвищенням активності АЛТ.
Одночасне застосування пазопанібу та симвастатину збільшує ризик підвищення активності АЛТ (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами") і потребує особливої обережності та ретельного спостереження.
Додаткові рекомендації щодо корекції дози в процесі лікування на підставі результатів печінкових тестів у пацієнтів з порушенням функції печінки відсутні.
Артеріальна гіпертензія:
У ході клінічних досліджень пазопанібу спостерігалося підвищення артеріального тиску (АТ) та випадки гіпертонічного кризу. Перед застосуванням пазопанібу слід визначати вихідний рівень артеріального тиску. Не пізніше одного тижня після початку лікування, а також протягом усього лікування пазопанібом слід контролювати АТ і при необхідності проводити гіпотензивну терапію, при цьому зниження дози або перерва в прийомі пазопанібу повинні бути клінічно обґрунтовані (див. розділ "Спосіб застосування та дози" та " Побічна дія"). Артеріальна гіпертензія (систолічний тиск >150ммрт. ст. або діастолічний тиск >100 мм рт. ст.) виникає на початку курсу лікування (приблизно у 40% випадків до 9-го дня і приблизно 90% - протягом перших 18 тижнів).
Синдром оборотної задньої енцефалопатії (СОЗЕ) / оборотний лейкоенцефалопатичний синдром (ЛЕПС):
При застосуванні пазопанібу повідомлялося про виникнення СООЗ/оборотного ЛЕПС. СОЗЕ/оборотний ЛЕПС проявляються такими симптомами: головний біль, артеріальна гіпертензія, судоми, сонливість, сплутаність свідомості, сліпота, інші порушення зору та неврологічні порушення. Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. Пазопаніб слід відмінити у пацієнтів з ВООЗ/оборотним ЛЕПС.
Інтерстиціальна хвороба легень (ІХЛ) / пневмоніт:
При застосуванні пазопаніба відзначено розвиток ІХЛ з можливим летальним кінцем. Необхідно проводити контроль стану пацієнтів на предмет легеневих симптомів, що вказують на ІХЛ/пневмоніт, та припинити застосування пазопанібу у пацієнтів з ІБЛ, що розвиваються, або пневмонітом.
Порушення функції серця:
У ході клінічних досліджень пазопанібу було зареєстровано такі порушення функції серця: хронічна серцева недостатність та зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ). Слід ретельно контролювати стан пацієнтів виявлення клінічних ознак чи симптомів застійної серцевої недостатності. У пацієнтів з ризиком розвитку серцевої діяльності рекомендується визначати вихідну ФВЛШ, а також проводити регулярні повторні вимірювання ФВЛШ.
Подовження інтервалу QT та шлуночкова тахікардія типу "пірует" (torsade de pointes):
У ході клінічних досліджень пазопанібу відзначалися випадки подовження інтервалу QT та шлуночкової тахікардії типу "пірует" (див. розділ "Побічна дія"). У пацієнтів з подовженням інтервалу QT в анамнезі, які приймають антиаритмічні та інші препарати, що подовжують інтервал QT, а також у пацієнтів із захворюваннями серця рекомендується застосовувати пазопаніб з обережністю. Рекомендується проводити вихідний та наступний періодичний контроль електрокардіограми та вмісту електролітів (кальцій, магній, калій) при застосуванні пазопанібу.
Артеріальний тромбоз:
У ході клінічних досліджень пазопанібу були зареєстровані випадки інфаркту міокарда, стенокардії, ішемічного інсульту та минущої ішемії головного мозку (див. розділ "Побічна дія"). Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. Слід обережно застосовувати препарат у пацієнтів з підвищеним ризиком виникнення артеріального тромбозу або з артеріальним тромбозом в анамнезі. Пазопаніб не вивчався у пацієнтів, у яких ці явища спостерігалися протягом 6 місяців. Таким чином, рішення про застосування пазопанібу слід приймати індивідуально на підставі оцінки співвідношення ризику та користі.
Тромботична мікроангіопатія:
У ході клінічних досліджень пазопанібу як у монотерапії, так і в комбінації з бевацизумабом або топотеканом були зареєстровані випадки тромботичної мікроангіопатії (див. розділ "Побічна дія"). Пазопаніб слід відмінити у разі розвитку тромботичної мікроангіопатії. Після відміни терапії препаратом відзначали дозвіл симптомів тромботичної мікроангіопатії. Пазопаніб не показаний для застосування у комбінації з іншими протипухлинними препаратами.
Кровотечі:
У ході клінічних досліджень пазопанібу зареєстровані випадки кровотеч (див. розділ "Побічна дія"), у тому числі з летальним кінцем. Пацієнтам із високим ризиком кровотеч пазопаніб слід призначати з обережністю.
Перфорація та утворення свищів шлунково-кишкового тракту:
У ході клінічних досліджень пазопанібу відзначалися випадки перфорації шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) та формування свищів (див. розділ "Побічна дія"). Повідомлялося про випадки з летальним кінцем. У зв'язку з цим пазопаніб повинен призначатися з обережністю пацієнтам з ризиком перфорації шлунково-кишкового тракту та формування свищів.
Загоєння ран:
Вплив пазопаніба на загоєння ран не вивчений. Оскільки інгібітори VEGF можуть погіршувати загоєння ран, пазопаніб слід відмінити щонайменше за 7 днів до планового оперативного втручання. Рішення про відновлення лікування пазопаніб після оперативного втручання слід приймати на підставі клінічної оцінки адекватності загоєння післяопераційної рани. Пазопаніб слід відмінити у пацієнтів із розбіжністю країв рани.
Гіпотиреоз:
У ході клінічних досліджень пазопанібу спостерігалися випадки гіпотиреозу (див. розділ "Побічна дія"). Рекомендується проводити профілактичний контроль функції щитовидної залози.
Протеїнурія:
У ході клінічних досліджень пазопанібу відмічені випадки виникнення протеїнурії (див. розділ "Побічна дія"). Рекомендується проводити періодичний аналіз сечі під час лікування пазопанібом щодо появи протеїнурії. У разі розвитку нефротичного синдрому пазопаніб слід відмінити.
Синдром лізису пухлини (СЛО):
У пацієнтів, які отримують терапію пазопанібом, спостерігалися випадки розвитку СЛО, у тому числі і зі смертельним наслідком. Підвищений ризик розвитку СЛО відзначається у пацієнтів з пухлинами, що швидко ростуть, високим пухлинним навантаженням, порушенням функції нирок або симптомами дегідратації. До початку терапії пазопаніб слід розглянути можливість проведення профілактичних заходів, таких як корекція високого рівня сечової кислоти в сироватці крові, внутрішньовенне введення регідратаційних препаратів. Пацієнти групи ризику повинні перебувати під ретельним контролем та отримувати терапію відповідно до клінічних проявів.
Пневмоторакс:
У клінічних дослідженнях застосування пазопанібу при поширеній СМТ спостерігалися випадки пневмотораксу. Пацієнтів, які отримують лікування пазопанібом, слід ретельно спостерігати щодо виникнення ознак та симптомів пневмотораксу.
Контрацепція:
Пацієнткам із збереженим репродуктивним потенціалом слід використовувати надійні методи контрацепції під час лікування пазопанібом та протягом 2 тижнів після прийому останньої дози. При статевих контактах чоловікам, зокрема. з вазектомією в анамнезі, що одержує лікування пазопанібом, та їх статевим партнерам (вагітним, жінкам, ймовірність вагітності у яких не виключена, або жінкам із збереженим репродуктивним потенціалом) необхідно використовувати презерватив протягом усього періоду лікування чоловіка, а також протягом 2 тижнів після прийому останньої дози препарату.
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиРекомендована доза препарату Вотріент становить 800 мг внутрішньо один раз на добу. Препарат Вотріент® слід приймати не менше ніж за одну годину до або через дві години після їди. Таблетки слід ковтати цілком, не порушуючи їх цілісності (не розламувати, не розжовувати). При пропущенні прийому чергової дози препарату пропущену дозу слід прийняти лише у випадку, якщо до наступного запланованого прийому залишилося більше 12 годин.
Підбір дози:
Залежно від індивідуальної переносимості, добова доза препарату може бути зменшена або збільшена з кроком 200 мг, при цьому максимальна добова доза не повинна перевищувати 800 мг.
Пацієнти похилого віку:
Корекції режиму дозування та частоти прийому у пацієнтів віком від 65 років не потрібно.
Пацієнти з порушенням функції нирок:
У зв'язку з низьким ступенем виведення пазопанібу та його метаболітів нирками, порушення функції нирок клінічно значимо не впливає на фармакокінетику пазопанібу, тому корекція режиму дозування у пацієнтів з КК > 30 мл/хв не потрібна. Досвід застосування пазопанібу у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня або у пацієнтів, які перебувають на перитонеальному діалізі або гемодіалізі, відсутній, тому застосування пазопанібу у таких пацієнтів протипоказане.
Пацієнти з порушенням функції печінки:
Безпека застосування та фармакокінетика пазопанібу у пацієнтів із вже наявними порушеннями функції печінки повністю не встановлені. Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого ступеня (визначають за даними активності АЛТ та концентрації білірубіну) корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня слід зменшити дозу пазопанібу до 200 мг на добу. Даних про застосування пазопанібу у пацієнтів з порушенням функції печінки, що супроводжується підвищенням концентрації загального білірубіну більш ніж утричі вище за ВГН (при будь-якій активності АЛТ) недостатньо, у зв'язку з чим застосування пазопанібу у таких пацієнтів протипоказане.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Вотриент таб 400 мг 60 шт производится компанией ГЛАКСОСМИТКЛЯЙН ХЕЛСКЕР. Само производство расположено в стране Великобритания.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Вотриент таб 400 мг 60 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Вотриент таб 400 мг 60 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Пока нет комментариев