Ванкомицин порошок 1г 1 фл для приготовления р-ра для инфузий и приема внутрь
Топ продаж
Суперцена
Ванкомицин - антибіотик глікопептидної групи, який ефективний проти багатьох грампозитивних бактерій. Цей препарат може використовуватися як для інфузій, так і для прийому внутрішньо. Ванкомицин не має системної дії при прийомі внутрішньо, а діє місцево на чутливу мікрофлору в шлунково-кишковому тракті. Після внутрішньовенного введення ванкомицину виявляється в багатьох тканинах організму та рідинах організму, а також у сечі концентраціях, що інгібують зростання чутливих мікроорганізмів. Ванкомицин виводиться з організму переважно нирками.
Ванкомицин порошок 1г 1 фл для приготовления р-ра для инфузий и приема внутрь инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 флакон містить: ванкоміцину гідрохлориду в перерахунку на безводну речовину 1000 мг.
Опис:
Ліофілізована маса від білого до білого з жовтуватим або рожевим відтінком кольору.
Форма випуску:
Ліофілізат або порошок для приготування розчину для інфузій та прийому внутрішньо, 1000 мг. У флакони безбарвного скла, герметично закупорені гумовими пробками, з обкаткою ковпачками алюмінієвими або алюмо-пластиковими. 1 флакон разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до ванкоміцину, інших компонентів препарату, неврит слухового нерва.
З обережністю
Порушення слуху (в т.ч. в анамнезі), ниркова недостатність (через можливий розвиток ототоксичних та нефротоксичних ефектів), пацієнтам з алергією на тейкопланін (можливість перехресної алергії), вагітність.
Дозування1 г
Показання до застосуванняДля внутрішньовенних інфузій:
Ванкоміцин застосовується при серйозних або тяжких інфекціях, спричинених чутливими мікроорганізмами, у тому числі Staphylococcus spp. (включаючи пеніцилінозатворювальні та метицилінорезистентні штами), Streptococcus spp. (включаючи штами, резистентні до пеніциліну); при алергічній реакції на пеніцилін; при непереносимості чи відсутності відповіді на лікування іншими антибактеріальними препаратами, включаючи пеніциліни або цефалоспорини; при інфекціях, викликаних мікроорганізмами, чутливими до ванкоміцину, але стійкими до інших протимікробних препаратів:
• Ендокардит:
- викликаний Streptococcus viridans або Streptococcus bovis (як монотерапія або комбінація з аміноглікозидами);
- викликаний ентерококами, наприклад, Enterococcus faecalis (тільки у комбінації з аміноглікозидами);
- ранній ендокардит, спричинений Staphylococcus epidermidis, Corynebacterium spp. після протезування клапана (у комбінації з рифампіцином, аміноглікозидами або з обома антибіотиками);
- профілактика ендокардиту у пацієнтів з реакціями гіперчутливості до антибактеріальних препаратів пеніцилінового ряду та захворюваннями клапанів серця (перед стоматологічними та хірургічними процедурами).
• Сепсис;
• Інфекції кісток та суглобів (у тому числі остеомієліт);
• Інфекції нижніх дихальних шляхів (пневмонія, абсцес легені);
• Інфекції шкіри та м'яких тканин;
• Інфекції центральної нервової системи (менінгіт).
Для внутрішнього прийому:
• Псевдомембранозний коліт, викликаний Clostridium difficile;
• Ентероколіт, спричинений Staphylococcus aureus.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні ванкоміцину та анестетиків відзначалися еритема та анафілактоїдні реакції (в т.ч. зниження артеріального тиску, висипання, кропив'янка та свербіж). Введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед індукцією анестезії може зменшити ймовірність виникнення цих реакцій. Якщо ванкоміцин вводять під час або відразу після операції, при одночасному застосуванні міорелаксантів (наприклад, суксаметонія йодид), їх ефекти (нервово-м'язова блокада) можуть бути посилені і продовжені.
Ванкоміцин діє синергічно з аміноглікозидами, бета-лактамами та рифампіцином на чутливі мікроорганізми.
Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків є фізично несумісними при змішуванні. Імовірність преципітації зростає із збільшенням концентрації ванкоміцину. Необхідно ретельно промити інфузійну систему між застосуванням цих антибіотиків. Крім того, рекомендується знизити концентрацію ванкоміцину до 5 мг/мл та менше.
Перехресна стійкість між ванкоміцином та антибіотиками інших класів відсутня. Можлива перехресна стійкість між ванкоміцином та іншими глікопептидами (тейкопланін).
Одновременное применение с нефро- и ототоксичными лекарственными средствами (аминогликозиды, амфотерицин В, ацетилсалициловая кислота или другие салицилаты, бацитрацин, капреомицин, кармустин, паромомицин, циклоспорин, петлевые диуретики, полимиксин В, цисплатин, этакриновая кислота, буметанид) требует тщательного контроля за возможным развитием симптомів ототоксичності (шум у вухах, запаморочення та зниження слуху) та нефротоксичності (збільшення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові, гематурія, протеїнурія, висипання, еозинофілія та еозинофілурія).
Колестирамін знижує активність (для перорального застосування).
Антигістамінні засоби, меклозин, фенотіазини, тіоксантени можуть маскувати симптоми ототоксичної дії ванкоміцину (шум у вухах, вертиго).
Розчин ванкоміцину має низький рН, що може спричинити фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими розчинами. Слід уникати змішування із лужними розчинами.
ПередозуванняСимптоми: посилення виразності дозозалежних побічних явищ.
Лікування: симптоматичне. Рекомендується введення рідини та контроль плазмових концентрацій ванкоміцину. Ванкоміцин погано видаляється під час проведення діалізу. Гемоперфузія та гемофільтрація через полісульфонову іонообмінну смолу призводять до збільшення кліренсу ванкоміцину.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Антибіотик – глікопептид
Код АТХ: J01XA01
Фармакодинаміка:
Антибіотик групи трициклічних глікопептидів, виділений з Amycolatopsis orientalis, ефективний щодо багатьох грампозитивних мікроорганізмів. Бактерицидна дія ванкоміцину проявляється внаслідок інгібування біосинтезу клітинної стінки. Крім того, ванкоміцин може змінювати проникність клітинної мембрани бактерій та синтез РНК.
Перехресна стійкість між ванкоміцином та антибіотиками інших класів відсутня. In vitro ванкоміцин активний щодо грампозитивних мікроорганізмів, включаючи Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (в т.ч. гетерогенні метицилін-2 стійкі штами), Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae (в т.ч. Streptococcus bovis, Streptococcus spp. групи viridians, Clostridium difficile (в т.ч. токсигенні штами, що беруть участь у розвитку псевдомембранозного коліту), Enterococcus spp. (в т.ч. Enterococcus faecalis) та Corynebacterium spp. Оптимум дії – при pH 8, при зниженні pH до 6 ефект різко зменшується.
До інших мікроорганізмів, чутливих до ванкоміцину in vitro, відносяться Listeria monocytogenes, Lactobacillus spp., Actinomyces spp., Clostridium spp., Bacillus spp. In vitro деякі ізольовані штами ентерококів та стафілококів виявляють стійкість до ванкоміцину. Комбінація ванкоміцину та аміноглікозидів виявляє синергізм in vitro щодо багатьох штамів Staphylococcus aureus, Streptococcus spp. (що не належать ентерогрупі D), Enterococcus spp., Streptococcus spp. групи viridians.
Ванкоміцин неактивний in vitro щодо грамнегативних мікроорганізмів мікобактерій, вірусів, найпростіших та грибів.
При застосуванні внутрішньо не має системної дії, діє місцево на чутливу мікрофлору в шлунково-кишковому тракті (ШКТ) (Staphylococcus aureus, Clostridium difficile).
Фармакокінетика:
Всмоктування
Після прийому внутрішньо ванкоміцин всмоктується у мінімальних кількостях. Абсорбція препарату трохи вища при запаленні слизової оболонки кишечника. У пацієнтів із запаленням слизової оболонки кишечника максимальна концентрація препарату в плазмі після прийому 0,5 г кожні 6 год варіює в межах від 2,4 мг/л до 3,0 мг/л. Після внутрішньовенного введення ванкоміцину в дозі 0,5 г пацієнтам із нормальною функцією нирок найбільш висока концентрація препарату у плазмі крові відзначається безпосередньо після введення препарату (33 мг/л), через 1 годину після введення вона знижується до 7,3 мг/л. Після внутрішньовенного введення ванкоміцину в дозі 1,0 г концентрація препарату в плазмі подвоюється; безпосередньо після введення вона становить від 20 до 50 мкг/мл/мл; через 12 годин після інфузії концентрація ванкоміцину варіює від 5 до 10 мкг/мл/мл. Середні концентрації в плазмі після внутрішньовенної інфузії 0,5 г ванкоміцину протягом 60 хв склали близько 33 мг/л наприкінці інфузії; через 1 годину близько - 7,3 мг/л і через 4 години - близько 5,7 мг/л. Концентрації препарату в плазмі при багаторазовому введенні препарату аналогічні таким при одноразовому введенні.
Розподіл
Об'єм розподілу коливається від 0,2 л/кг до 1,25 л/кг. Обсяг розподілу у новонароджених і дітей схожий і трохи менше, ніж у дорослих, і становить 0,53-0,82 л/кг. Як показала ультрафільтрація, при концентрації у сироватці крові від 10 мг/л до 100 мг/л зв'язування ванкоміцину з білками плазми становить 30-55 %. Після внутрішньовенного введення ванкоміцин виявляється в багатьох тканинах організму (нирки, печінка, легені, серце, стінки судин, стінки абсцесів, тканина вушка передсердя) і рідинах організму (плевральної, перикардіальної, асцитичної, перитонеальної, синовіальної), а також у сечі концентраціях, що інгібують зростання чутливих мікроорганізмів. Ванкоміцин повільно проникає в спинномозкову рідину, проте швидкість проникнення через гематоенцефалічний бар'єр прямо пропорційно збільшується при запаленні мозкових оболонок. Ванкоміцин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється з грудним молоком.
Метаболізм та виведення
Ванкоміцин практично не метаболізується. Середній період напіввиведення (Т1/2) ванкоміцину з плазми у пацієнтів з нормальною функцією нирок становить 4-6 год. Близько 75% дози ванкоміцину виводиться нирками за рахунок клубочкової фільтрації у перші 24 год. У незначних кількостях може виводитися з жовчю. У невеликих кількостях виводиться при гемодіалізі чи перитонеальному діалізі. Середній плазмовий кліренс становить близько 0,058 л/кг/год, а середній кліренс нирковий - близько 0,048 л/кг/год. Нирковий кліренс ванкоміцину досить постійний і забезпечує його виведення на 70-80 %. Порушення функції нирок уповільнює виведення ванкоміцину. У пацієнтів з анурією середній Т1/2 становить 7,5 діб.
Вагітність та годування груддюНемає достатніх даних щодо безпеки застосування ванкоміцину при вагітності. Оцінка результатів експериментальних досліджень на тваринах не виявила впливу ванкоміцину на розвиток ембріона, плода та перебіг вагітності. У контрольованих клінічних дослідженнях ванкоміцин вводили внутрішньовенно вагітним жінкам з тяжкою стафілококовою інфекцією. Ванкоміцин був виявлений у пуповинній крові. Випадків нейросенсорної приглухуватості або нефротоксичності, пов'язаних з ванкоміцином, не було зазначено. Одна дівчинка, чия мати отримувала ванкоміцин у III триместрі вагітності, страждала на кондуктивну приглухуватість, що не було пов'язано із застосуванням ванкоміцину. Оскільки кількість пацієнтів у цьому дослідженні була обмежена і ванкоміцин вводили жінкам лише у ІІ та ІІІ триместрі вагітності, то точних даних щодо впливу ванкоміцину на плід отримано не було. Препарат Ванкоміцин слід застосовувати при вагітності тільки у разі крайньої необхідності під контролем концентрації ванкоміцину в крові, щоб мінімізувати ризик токсичного впливу ванкоміцину на плід.
Ванкоміцин виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування препарату в період грудного вигодовування слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаПорушення з боку органів крові та лімфатичної системи: лейкопенія, оборотна нейтропенія, минуща тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, панцитоємія, анемія.
Порушення імунної системи: анафілактичні реакції. Порушення серця: зупинка серця.
Порушення судини: зниження артеріального тиску, шок, васкуліт.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, псевдомембранозний коліт.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності «печінкових» трансаміназ.
Порушення з боку органу зору: минуща, тривала (до 10 годин) сльозотеча.
Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: минуща або постійна втрата слуху, зниження слуху, вертиго, шум у вухах.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, дихальні шуми.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, доброякісний (IgA) пухирчастий дерматоз, дерматоз, що свербить, злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідер; лікарський висип, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром).
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: ниркова недостатність, що виявляється підвищенням у сироватці крові, концентрації креатиніну та азоту сечовини, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність.
Загальні розлади та порушення у місці введення: флебіт, гіперемія верхньої половини тулуба та обличчя, спазм м'язів грудної клітки та спини, озноб, лікарська лихоманка, біль у місці введення, некроз тканин у місці введення. Під час або незабаром після занадто швидкої інфузії ванкоміцину у пацієнтів можуть розвинутись анафілактоїдні реакції (зниження артеріального тиску, аж до шоку та зупинки серця, дихальні шуми, задишка, висипання на шкірі, свербіж). Швидке введення препарату також може викликати синдром «червоної людини» (озноб, лихоманка, прискорене серцебиття, гіперемія верхньої половини тулуба та обличчя, спазм м'язів грудної клітки та спини). Після припинення інфузії реакції зазвичай проходять протягом 20 хвилин, але іноді можуть тривати кілька годин.
У деяких пацієнтів, які отримували ванкоміцин, спостерігалися симптоми ототоксичності. Вони можуть бути минущі і носити постійний характер. Більшість таких випадків спостерігалося у пацієнтів, які отримували високі дози ванкоміцину, з приглухуватістю та нирковою недостатністю в анамнезі або у пацієнтів, які отримували одночасне лікування іншими препаратами з можливим розвитком ототоксичності, наприклад, аміноглікозидами.
особливі вказівкиПрепарат ванкоміцину слід вводити у вигляді розведеного розчину протягом не менше 60 хвилин, щоб уникнути побічних реакцій, пов'язаних з інфузією. Швидке введення (наприклад, протягом декількох хвилин) ванкоміцину може супроводжуватися вираженим зниженням артеріального тиску і в окремих випадках зупинкою серця. Припинення інфузії швидко призводить до усунення інфузійних реакцій.
Пацієнтам, які отримують внутрішньовенний препарат ванкоміцин, повинен періодично проводитися аналіз периферичної картини крові та контроль функції нирок.
Препарат ванкоміцин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з нирковою недостатністю та літніх пацієнтів віком від 60 років, оскільки високі концентрації ванкоміцину в плазмі крові, що зберігаються тривалий час, можуть збільшувати небезпеку прояву токсичної дії препарату (максимальні концентрації не повинні перевищувати 40 мкг/мл, а мінімальні. 10 мкг/мл, концентрації понад 80 мкг/мл вважаються токсичними). Для пацієнтів із нирковою недостатністю дози препарату повинні підбиратися індивідуально.
При застосуванні ванкоміцину можуть спостерігатися ознаки ототоксичності як тимчасові, так і постійні. Зазвичай ототоксичність спостерігається у пацієнтів, які отримують високі дози, а також у пацієнтів з порушенням слуху або при одночасному застосуванні інших ототоксичних препаратів. При супутній нирковій недостатності зростає ризик ототоксичності ванкоміцину. Частота виникнення та тяжкість тромбофлебітів може бути зменшена за рахунок повільного введення розведених розчинів (з концентрацією 2,5-5,0 мг/мл) та чергування місць введення препарату. Ванкоміцин слід призначати з обережністю пацієнтам з алергією на тейкопланін, оскільки зареєстровані випадки перехресної алергії.
Ванкоміцин є дратівливою речовиною, тому дифузія розчиненого препарату через судинну стінку може спричинити некроз прилеглих тканин. Перед початком введення
препарату необхідно встановити чутливість мікроорганізмів до ванкоміцину. Тривале застосування ванкоміцину може призвести до появи стійких штамів бактерій та розвитку суперінфекції. У поодиноких випадках повідомлялося про розвиток псевдомембранозного коліту, пов'язаного з Clostridium difficile, у пацієнтів, які отримували ванкоміцин внутрішньовенно.
Ванкоміцин погано всмоктується після перорального прийому, тому може призначатися перорально тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile.
Застосування педіатрії
При призначенні новонародженим (у тому числі недоношеним) рекомендується контроль концентрації ванкоміцину в плазмі крові.
У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечника можлива значна системна абсорбція при прийомі ванкоміцину внутрішньо, тому можливий ризик розвитку побічних реакцій, пов'язаних із пероральним застосуванням ванкоміцину.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами
Слід бути обережними при застосуванні ванкоміцину у зв'язку з тим, що можливий розвиток запаморочення, яке може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 25 °С. Приготований для внутрішньовенної інфузії розчин препарату зберігати в холодильнику при температурі 2-8 ° С не більше 14 днів або при температурі не вище 25 ° С до 24 годин. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиДля внутрішньовенних (в/в) інфузій та прийому внутрішньо. Не можна вводити внутрішньом'язово (в/м) та внутрішньовенно болюсно.
ДЛЯ ВНУТРІШНІХ ІНФУЗІЙ. Швидкість введення трохи більше 10 мг/мин. Тривалість введення не менше 60 хвилин. Рекомендована концентрація становить трохи більше 5 мг/мл. Пацієнтам, яким показано обмеження споживання рідини, може застосовуватися концентрація до 10 мг/мл та швидкість введення, що не перевищує 10 мг/хв. Однак у разі застосування таких концентрацій зростає можливість розвитку побічних явищ, пов'язаних з інфузією.
Дорослі та діти віком від 12 років (з нормальною функцією нирок): по 500 мг кожні 6 год або по 1 г кожні 12 год. Максимальна разова доза – 1,0 г, максимальна добова доза – 2,0 г.
Діти віком від 1 місяця до 12 років: по 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 6 годин. Кожну дозу слід вводити протягом не менше 60 хв. Добова доза, що рекомендується, – 40 мг/кг. Максимальна добова доза для дитини не повинна бути вищою за добову дозу для дорослого (2 г).
Діти віком до 1 місяця: початкова доза по 15 мг/кг, а потім 10 мг/кг кожні 12 годин протягом першого тижня життя і кожні 8 годин у віці від 2 тижнів до одного місяця. Кожну дозу слід вводити не менше 60 хв. Максимальна разова доза для немовлят становить 15 мг/кг маси тіла, добова доза для дитини не повинна перевищувати добову дозу для дорослого (2 г). У таких пацієнтів доцільно проводити ретельний моніторинг концентрації ванкоміцину у сироватці крові. Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину - трохи більше 2,5-5 мг/мл.
Пацієнти з порушенням функції нирок та пацієнти похилого віку:
Пацієнтам з порушенням функції нирок необхідно індивідуально підбирати дозу відповідно до кліренсу креатиніну (КК). У пацієнтів похилого віку ванкоміцин має нижчий кліренс і більший обсяг розподілу. У цієї групи добір дози доцільно проводити на підставі концентрацій ванкоміцину у сироватці крові. У недоношених дітей і у пацієнтів похилого віку внаслідок зниженої функції нирок може знадобитися значне зниження дози. Слід регулярно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі крові.
Пацієнтам з анурією лікування починають із дози 15 мг/кг маси тіла для швидкого створення терапевтичних концентрацій ванкоміцину у плазмі крові. Доза, необхідна підтримки стабільної концентрації ванкоміцину, становить 1,9 мг/кг/сут. Рекомендована доза – 1 г протягом 7-10 днів. Пацієнтам з вираженою нирковою недостатністю доцільно вводити дози, що підтримують, 250-1000 мг один раз на кілька днів.
Корекція у пацієнтів з порушенням функції нирок шляхом збільшення інтервалів між введеннями:
Пацієнтам з вираженою нирковою недостатністю доцільно коригувати дозу шляхом збільшення інтервалів між введеннями: при КК 10-50 мл/хв – по 1 г кожні 3-7 днів, при КК <10 мл /хв – по 1 г кожні 7-14 днів.
Пацієнти на гемодіалізі:
Початкова доза становить 20-25 мг/кг при використанні мембран з високою проникністю. Підтримуючі дози вводяться на підставі залишкової концентрації препарату в плазмі та коригуються з метою підтримки залишкової концентрації препарату 15-20 мкг/мл. Ванкоміцин ефективно видаляється при гемодіалізі з використанням мембран з високою проникністю (таких як полісульфон), але погано виводиться при використанні мембран з нормальною проникністю.
У недоношених дітей та пацієнтів похилого віку внаслідок зниженої функції нирок може знадобитися значне зниження дози.
Пацієнтам з печінковою недостатністю не потрібна корекція дози.
Приготування розчину для внутрішньовенного введення:
Розчин для інфузій готують у два етапи. Ліофілізат розчиняють у воді для ін'єкцій: 500 мг – 10 мл, 1000 мг – 20 мл (концентрація розчину становить 50 мг/мл). Приготовлений таким чином розчин можна зберігати при кімнатній температурі (не вище 25 ° С) протягом 24 годин або в холодильнику при температурі від 2 до 8 ° С протягом 96 годин. % розчином декстрози до концентрації не більше 5 мг/мл (для 500 мг – 100 мл та для 1000 мг – 200 мл). Приготовлений розчин має бути прозорим та вільним від сторонніх частинок. Розчини, приготовані на основі 0,9 % натрію хлориду або 5 % декстрози, для внутрішньовенної інфузії можуть зберігатися в холодильнику при температурі 2-8 °С протягом 14 днів, або при температурі не більше 25 °С до 24 годин. З мікробіологічної точки зору розчини лікарського препарату повинні бути застосовані негайно після розведення, якщо відновлення та розведення відбулося в контрольованих та стандартних умовах асептики. Якщо розчини не використовуються одразу після приготування, терміни та умови зберігання є відповідальністю користувача. Перед інфузією приготований розчин для внутрішньовенного введення слід перевіряти візуально на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчин для інфузії застосовують після зігрівання до температури тіла. Перед інфузією приготований розчин для внутрішньовенного введення слід перевіряти візуально на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчин для інфузії застосовують після зігрівання до температури тіла. Перед інфузією приготований розчин для внутрішньовенного введення слід перевіряти візуально на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчин для інфузії застосовують після зігрівання до температури тіла.
ДЛЯ ВЖИВАННЯ ВСЕРЕДИНУ. Ванкоміцин може застосовуватися внутрішньо при псевдомембранозному коліті, асоційованому з Clostridium difficile, що виник після антибіотикотерапії, та стафілококовому ентероколіті. В/в введення ванкоміцину в цих випадках не має переваг у порівнянні з прийомом внутрішньо. Ванкоміцин не є ефективним при прийомі внутрішньо у разі інших інфекцій.
Добова доза для дорослих – 2000 мг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих становить 2000 мг. Тривалість лікування 7-10 днів.
Добова доза для дітей – 40 мг/кг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна доза для дітей – 2000 мг. Тривалість лікування 7-10 днів.
Приготування розчину для вживання:
Вміст флакона (500 мг ванкоміцину) розчиняють у 30 мл води. Приготований розчин можна приймати внутрішньо або вводити через назогастральний зонд. Для покращення смаку розчину до нього можна додавати звичайні харчові сиропи.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Ванкомицин порошок 1г 1 фл для приготовления р-ра для инфузий и приема внутрь инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 флакон містить: ванкоміцину гідрохлориду в перерахунку на безводну речовину 1000 мг.
Опис:
Ліофілізована маса від білого до білого з жовтуватим або рожевим відтінком кольору.
Форма випуску:
Ліофілізат або порошок для приготування розчину для інфузій та прийому внутрішньо, 1000 мг. У флакони безбарвного скла, герметично закупорені гумовими пробками, з обкаткою ковпачками алюмінієвими або алюмо-пластиковими. 1 флакон разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до ванкоміцину, інших компонентів препарату, неврит слухового нерва.
З обережністю
Порушення слуху (в т.ч. в анамнезі), ниркова недостатність (через можливий розвиток ототоксичних та нефротоксичних ефектів), пацієнтам з алергією на тейкопланін (можливість перехресної алергії), вагітність.
Дозування1 г
Показання до застосуванняДля внутрішньовенних інфузій:
Ванкоміцин застосовується при серйозних або тяжких інфекціях, спричинених чутливими мікроорганізмами, у тому числі Staphylococcus spp. (включаючи пеніцилінозатворювальні та метицилінорезистентні штами), Streptococcus spp. (включаючи штами, резистентні до пеніциліну); при алергічній реакції на пеніцилін; при непереносимості чи відсутності відповіді на лікування іншими антибактеріальними препаратами, включаючи пеніциліни або цефалоспорини; при інфекціях, викликаних мікроорганізмами, чутливими до ванкоміцину, але стійкими до інших протимікробних препаратів:
• Ендокардит:
- викликаний Streptococcus viridans або Streptococcus bovis (як монотерапія або комбінація з аміноглікозидами);
- викликаний ентерококами, наприклад, Enterococcus faecalis (тільки у комбінації з аміноглікозидами);
- ранній ендокардит, спричинений Staphylococcus epidermidis, Corynebacterium spp. після протезування клапана (у комбінації з рифампіцином, аміноглікозидами або з обома антибіотиками);
- профілактика ендокардиту у пацієнтів з реакціями гіперчутливості до антибактеріальних препаратів пеніцилінового ряду та захворюваннями клапанів серця (перед стоматологічними та хірургічними процедурами).
• Сепсис;
• Інфекції кісток та суглобів (у тому числі остеомієліт);
• Інфекції нижніх дихальних шляхів (пневмонія, абсцес легені);
• Інфекції шкіри та м'яких тканин;
• Інфекції центральної нервової системи (менінгіт).
Для внутрішнього прийому:
• Псевдомембранозний коліт, викликаний Clostridium difficile;
• Ентероколіт, спричинений Staphylococcus aureus.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні ванкоміцину та анестетиків відзначалися еритема та анафілактоїдні реакції (в т.ч. зниження артеріального тиску, висипання, кропив'янка та свербіж). Введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед індукцією анестезії може зменшити ймовірність виникнення цих реакцій. Якщо ванкоміцин вводять під час або відразу після операції, при одночасному застосуванні міорелаксантів (наприклад, суксаметонія йодид), їх ефекти (нервово-м'язова блокада) можуть бути посилені і продовжені.
Ванкоміцин діє синергічно з аміноглікозидами, бета-лактамами та рифампіцином на чутливі мікроорганізми.
Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків є фізично несумісними при змішуванні. Імовірність преципітації зростає із збільшенням концентрації ванкоміцину. Необхідно ретельно промити інфузійну систему між застосуванням цих антибіотиків. Крім того, рекомендується знизити концентрацію ванкоміцину до 5 мг/мл та менше.
Перехресна стійкість між ванкоміцином та антибіотиками інших класів відсутня. Можлива перехресна стійкість між ванкоміцином та іншими глікопептидами (тейкопланін).
Одновременное применение с нефро- и ототоксичными лекарственными средствами (аминогликозиды, амфотерицин В, ацетилсалициловая кислота или другие салицилаты, бацитрацин, капреомицин, кармустин, паромомицин, циклоспорин, петлевые диуретики, полимиксин В, цисплатин, этакриновая кислота, буметанид) требует тщательного контроля за возможным развитием симптомів ототоксичності (шум у вухах, запаморочення та зниження слуху) та нефротоксичності (збільшення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові, гематурія, протеїнурія, висипання, еозинофілія та еозинофілурія).
Колестирамін знижує активність (для перорального застосування).
Антигістамінні засоби, меклозин, фенотіазини, тіоксантени можуть маскувати симптоми ототоксичної дії ванкоміцину (шум у вухах, вертиго).
Розчин ванкоміцину має низький рН, що може спричинити фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими розчинами. Слід уникати змішування із лужними розчинами.
ПередозуванняСимптоми: посилення виразності дозозалежних побічних явищ.
Лікування: симптоматичне. Рекомендується введення рідини та контроль плазмових концентрацій ванкоміцину. Ванкоміцин погано видаляється під час проведення діалізу. Гемоперфузія та гемофільтрація через полісульфонову іонообмінну смолу призводять до збільшення кліренсу ванкоміцину.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Антибіотик – глікопептид
Код АТХ: J01XA01
Фармакодинаміка:
Антибіотик групи трициклічних глікопептидів, виділений з Amycolatopsis orientalis, ефективний щодо багатьох грампозитивних мікроорганізмів. Бактерицидна дія ванкоміцину проявляється внаслідок інгібування біосинтезу клітинної стінки. Крім того, ванкоміцин може змінювати проникність клітинної мембрани бактерій та синтез РНК.
Перехресна стійкість між ванкоміцином та антибіотиками інших класів відсутня. In vitro ванкоміцин активний щодо грампозитивних мікроорганізмів, включаючи Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (в т.ч. гетерогенні метицилін-2 стійкі штами), Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae (в т.ч. Streptococcus bovis, Streptococcus spp. групи viridians, Clostridium difficile (в т.ч. токсигенні штами, що беруть участь у розвитку псевдомембранозного коліту), Enterococcus spp. (в т.ч. Enterococcus faecalis) та Corynebacterium spp. Оптимум дії – при pH 8, при зниженні pH до 6 ефект різко зменшується.
До інших мікроорганізмів, чутливих до ванкоміцину in vitro, відносяться Listeria monocytogenes, Lactobacillus spp., Actinomyces spp., Clostridium spp., Bacillus spp. In vitro деякі ізольовані штами ентерококів та стафілококів виявляють стійкість до ванкоміцину. Комбінація ванкоміцину та аміноглікозидів виявляє синергізм in vitro щодо багатьох штамів Staphylococcus aureus, Streptococcus spp. (що не належать ентерогрупі D), Enterococcus spp., Streptococcus spp. групи viridians.
Ванкоміцин неактивний in vitro щодо грамнегативних мікроорганізмів мікобактерій, вірусів, найпростіших та грибів.
При застосуванні внутрішньо не має системної дії, діє місцево на чутливу мікрофлору в шлунково-кишковому тракті (ШКТ) (Staphylococcus aureus, Clostridium difficile).
Фармакокінетика:
Всмоктування
Після прийому внутрішньо ванкоміцин всмоктується у мінімальних кількостях. Абсорбція препарату трохи вища при запаленні слизової оболонки кишечника. У пацієнтів із запаленням слизової оболонки кишечника максимальна концентрація препарату в плазмі після прийому 0,5 г кожні 6 год варіює в межах від 2,4 мг/л до 3,0 мг/л. Після внутрішньовенного введення ванкоміцину в дозі 0,5 г пацієнтам із нормальною функцією нирок найбільш висока концентрація препарату у плазмі крові відзначається безпосередньо після введення препарату (33 мг/л), через 1 годину після введення вона знижується до 7,3 мг/л. Після внутрішньовенного введення ванкоміцину в дозі 1,0 г концентрація препарату в плазмі подвоюється; безпосередньо після введення вона становить від 20 до 50 мкг/мл/мл; через 12 годин після інфузії концентрація ванкоміцину варіює від 5 до 10 мкг/мл/мл. Середні концентрації в плазмі після внутрішньовенної інфузії 0,5 г ванкоміцину протягом 60 хв склали близько 33 мг/л наприкінці інфузії; через 1 годину близько - 7,3 мг/л і через 4 години - близько 5,7 мг/л. Концентрації препарату в плазмі при багаторазовому введенні препарату аналогічні таким при одноразовому введенні.
Розподіл
Об'єм розподілу коливається від 0,2 л/кг до 1,25 л/кг. Обсяг розподілу у новонароджених і дітей схожий і трохи менше, ніж у дорослих, і становить 0,53-0,82 л/кг. Як показала ультрафільтрація, при концентрації у сироватці крові від 10 мг/л до 100 мг/л зв'язування ванкоміцину з білками плазми становить 30-55 %. Після внутрішньовенного введення ванкоміцин виявляється в багатьох тканинах організму (нирки, печінка, легені, серце, стінки судин, стінки абсцесів, тканина вушка передсердя) і рідинах організму (плевральної, перикардіальної, асцитичної, перитонеальної, синовіальної), а також у сечі концентраціях, що інгібують зростання чутливих мікроорганізмів. Ванкоміцин повільно проникає в спинномозкову рідину, проте швидкість проникнення через гематоенцефалічний бар'єр прямо пропорційно збільшується при запаленні мозкових оболонок. Ванкоміцин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється з грудним молоком.
Метаболізм та виведення
Ванкоміцин практично не метаболізується. Середній період напіввиведення (Т1/2) ванкоміцину з плазми у пацієнтів з нормальною функцією нирок становить 4-6 год. Близько 75% дози ванкоміцину виводиться нирками за рахунок клубочкової фільтрації у перші 24 год. У незначних кількостях може виводитися з жовчю. У невеликих кількостях виводиться при гемодіалізі чи перитонеальному діалізі. Середній плазмовий кліренс становить близько 0,058 л/кг/год, а середній кліренс нирковий - близько 0,048 л/кг/год. Нирковий кліренс ванкоміцину досить постійний і забезпечує його виведення на 70-80 %. Порушення функції нирок уповільнює виведення ванкоміцину. У пацієнтів з анурією середній Т1/2 становить 7,5 діб.
Вагітність та годування груддюНемає достатніх даних щодо безпеки застосування ванкоміцину при вагітності. Оцінка результатів експериментальних досліджень на тваринах не виявила впливу ванкоміцину на розвиток ембріона, плода та перебіг вагітності. У контрольованих клінічних дослідженнях ванкоміцин вводили внутрішньовенно вагітним жінкам з тяжкою стафілококовою інфекцією. Ванкоміцин був виявлений у пуповинній крові. Випадків нейросенсорної приглухуватості або нефротоксичності, пов'язаних з ванкоміцином, не було зазначено. Одна дівчинка, чия мати отримувала ванкоміцин у III триместрі вагітності, страждала на кондуктивну приглухуватість, що не було пов'язано із застосуванням ванкоміцину. Оскільки кількість пацієнтів у цьому дослідженні була обмежена і ванкоміцин вводили жінкам лише у ІІ та ІІІ триместрі вагітності, то точних даних щодо впливу ванкоміцину на плід отримано не було. Препарат Ванкоміцин слід застосовувати при вагітності тільки у разі крайньої необхідності під контролем концентрації ванкоміцину в крові, щоб мінімізувати ризик токсичного впливу ванкоміцину на плід.
Ванкоміцин виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування препарату в період грудного вигодовування слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаПорушення з боку органів крові та лімфатичної системи: лейкопенія, оборотна нейтропенія, минуща тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, панцитоємія, анемія.
Порушення імунної системи: анафілактичні реакції. Порушення серця: зупинка серця.
Порушення судини: зниження артеріального тиску, шок, васкуліт.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, псевдомембранозний коліт.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності «печінкових» трансаміназ.
Порушення з боку органу зору: минуща, тривала (до 10 годин) сльозотеча.
Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: минуща або постійна втрата слуху, зниження слуху, вертиго, шум у вухах.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, дихальні шуми.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, доброякісний (IgA) пухирчастий дерматоз, дерматоз, що свербить, злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідер; лікарський висип, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром).
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: ниркова недостатність, що виявляється підвищенням у сироватці крові, концентрації креатиніну та азоту сечовини, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність.
Загальні розлади та порушення у місці введення: флебіт, гіперемія верхньої половини тулуба та обличчя, спазм м'язів грудної клітки та спини, озноб, лікарська лихоманка, біль у місці введення, некроз тканин у місці введення. Під час або незабаром після занадто швидкої інфузії ванкоміцину у пацієнтів можуть розвинутись анафілактоїдні реакції (зниження артеріального тиску, аж до шоку та зупинки серця, дихальні шуми, задишка, висипання на шкірі, свербіж). Швидке введення препарату також може викликати синдром «червоної людини» (озноб, лихоманка, прискорене серцебиття, гіперемія верхньої половини тулуба та обличчя, спазм м'язів грудної клітки та спини). Після припинення інфузії реакції зазвичай проходять протягом 20 хвилин, але іноді можуть тривати кілька годин.
У деяких пацієнтів, які отримували ванкоміцин, спостерігалися симптоми ототоксичності. Вони можуть бути минущі і носити постійний характер. Більшість таких випадків спостерігалося у пацієнтів, які отримували високі дози ванкоміцину, з приглухуватістю та нирковою недостатністю в анамнезі або у пацієнтів, які отримували одночасне лікування іншими препаратами з можливим розвитком ототоксичності, наприклад, аміноглікозидами.
особливі вказівкиПрепарат ванкоміцину слід вводити у вигляді розведеного розчину протягом не менше 60 хвилин, щоб уникнути побічних реакцій, пов'язаних з інфузією. Швидке введення (наприклад, протягом декількох хвилин) ванкоміцину може супроводжуватися вираженим зниженням артеріального тиску і в окремих випадках зупинкою серця. Припинення інфузії швидко призводить до усунення інфузійних реакцій.
Пацієнтам, які отримують внутрішньовенний препарат ванкоміцин, повинен періодично проводитися аналіз периферичної картини крові та контроль функції нирок.
Препарат ванкоміцин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з нирковою недостатністю та літніх пацієнтів віком від 60 років, оскільки високі концентрації ванкоміцину в плазмі крові, що зберігаються тривалий час, можуть збільшувати небезпеку прояву токсичної дії препарату (максимальні концентрації не повинні перевищувати 40 мкг/мл, а мінімальні. 10 мкг/мл, концентрації понад 80 мкг/мл вважаються токсичними). Для пацієнтів із нирковою недостатністю дози препарату повинні підбиратися індивідуально.
При застосуванні ванкоміцину можуть спостерігатися ознаки ототоксичності як тимчасові, так і постійні. Зазвичай ототоксичність спостерігається у пацієнтів, які отримують високі дози, а також у пацієнтів з порушенням слуху або при одночасному застосуванні інших ототоксичних препаратів. При супутній нирковій недостатності зростає ризик ототоксичності ванкоміцину. Частота виникнення та тяжкість тромбофлебітів може бути зменшена за рахунок повільного введення розведених розчинів (з концентрацією 2,5-5,0 мг/мл) та чергування місць введення препарату. Ванкоміцин слід призначати з обережністю пацієнтам з алергією на тейкопланін, оскільки зареєстровані випадки перехресної алергії.
Ванкоміцин є дратівливою речовиною, тому дифузія розчиненого препарату через судинну стінку може спричинити некроз прилеглих тканин. Перед початком введення
препарату необхідно встановити чутливість мікроорганізмів до ванкоміцину. Тривале застосування ванкоміцину може призвести до появи стійких штамів бактерій та розвитку суперінфекції. У поодиноких випадках повідомлялося про розвиток псевдомембранозного коліту, пов'язаного з Clostridium difficile, у пацієнтів, які отримували ванкоміцин внутрішньовенно.
Ванкоміцин погано всмоктується після перорального прийому, тому може призначатися перорально тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile.
Застосування педіатрії
При призначенні новонародженим (у тому числі недоношеним) рекомендується контроль концентрації ванкоміцину в плазмі крові.
У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечника можлива значна системна абсорбція при прийомі ванкоміцину внутрішньо, тому можливий ризик розвитку побічних реакцій, пов'язаних із пероральним застосуванням ванкоміцину.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами
Слід бути обережними при застосуванні ванкоміцину у зв'язку з тим, що можливий розвиток запаморочення, яке може вплинути на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 25 °С. Приготований для внутрішньовенної інфузії розчин препарату зберігати в холодильнику при температурі 2-8 ° С не більше 14 днів або при температурі не вище 25 ° С до 24 годин. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиДля внутрішньовенних (в/в) інфузій та прийому внутрішньо. Не можна вводити внутрішньом'язово (в/м) та внутрішньовенно болюсно.
ДЛЯ ВНУТРІШНІХ ІНФУЗІЙ. Швидкість введення трохи більше 10 мг/мин. Тривалість введення не менше 60 хвилин. Рекомендована концентрація становить трохи більше 5 мг/мл. Пацієнтам, яким показано обмеження споживання рідини, може застосовуватися концентрація до 10 мг/мл та швидкість введення, що не перевищує 10 мг/хв. Однак у разі застосування таких концентрацій зростає можливість розвитку побічних явищ, пов'язаних з інфузією.
Дорослі та діти віком від 12 років (з нормальною функцією нирок): по 500 мг кожні 6 год або по 1 г кожні 12 год. Максимальна разова доза – 1,0 г, максимальна добова доза – 2,0 г.
Діти віком від 1 місяця до 12 років: по 10 мг/кг внутрішньовенно кожні 6 годин. Кожну дозу слід вводити протягом не менше 60 хв. Добова доза, що рекомендується, – 40 мг/кг. Максимальна добова доза для дитини не повинна бути вищою за добову дозу для дорослого (2 г).
Діти віком до 1 місяця: початкова доза по 15 мг/кг, а потім 10 мг/кг кожні 12 годин протягом першого тижня життя і кожні 8 годин у віці від 2 тижнів до одного місяця. Кожну дозу слід вводити не менше 60 хв. Максимальна разова доза для немовлят становить 15 мг/кг маси тіла, добова доза для дитини не повинна перевищувати добову дозу для дорослого (2 г). У таких пацієнтів доцільно проводити ретельний моніторинг концентрації ванкоміцину у сироватці крові. Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину - трохи більше 2,5-5 мг/мл.
Пацієнти з порушенням функції нирок та пацієнти похилого віку:
Пацієнтам з порушенням функції нирок необхідно індивідуально підбирати дозу відповідно до кліренсу креатиніну (КК). У пацієнтів похилого віку ванкоміцин має нижчий кліренс і більший обсяг розподілу. У цієї групи добір дози доцільно проводити на підставі концентрацій ванкоміцину у сироватці крові. У недоношених дітей і у пацієнтів похилого віку внаслідок зниженої функції нирок може знадобитися значне зниження дози. Слід регулярно контролювати концентрацію ванкоміцину у плазмі крові.
Пацієнтам з анурією лікування починають із дози 15 мг/кг маси тіла для швидкого створення терапевтичних концентрацій ванкоміцину у плазмі крові. Доза, необхідна підтримки стабільної концентрації ванкоміцину, становить 1,9 мг/кг/сут. Рекомендована доза – 1 г протягом 7-10 днів. Пацієнтам з вираженою нирковою недостатністю доцільно вводити дози, що підтримують, 250-1000 мг один раз на кілька днів.
Корекція у пацієнтів з порушенням функції нирок шляхом збільшення інтервалів між введеннями:
Пацієнтам з вираженою нирковою недостатністю доцільно коригувати дозу шляхом збільшення інтервалів між введеннями: при КК 10-50 мл/хв – по 1 г кожні 3-7 днів, при КК <10 мл /хв – по 1 г кожні 7-14 днів.
Пацієнти на гемодіалізі:
Початкова доза становить 20-25 мг/кг при використанні мембран з високою проникністю. Підтримуючі дози вводяться на підставі залишкової концентрації препарату в плазмі та коригуються з метою підтримки залишкової концентрації препарату 15-20 мкг/мл. Ванкоміцин ефективно видаляється при гемодіалізі з використанням мембран з високою проникністю (таких як полісульфон), але погано виводиться при використанні мембран з нормальною проникністю.
У недоношених дітей та пацієнтів похилого віку внаслідок зниженої функції нирок може знадобитися значне зниження дози.
Пацієнтам з печінковою недостатністю не потрібна корекція дози.
Приготування розчину для внутрішньовенного введення:
Розчин для інфузій готують у два етапи. Ліофілізат розчиняють у воді для ін'єкцій: 500 мг – 10 мл, 1000 мг – 20 мл (концентрація розчину становить 50 мг/мл). Приготовлений таким чином розчин можна зберігати при кімнатній температурі (не вище 25 ° С) протягом 24 годин або в холодильнику при температурі від 2 до 8 ° С протягом 96 годин. % розчином декстрози до концентрації не більше 5 мг/мл (для 500 мг – 100 мл та для 1000 мг – 200 мл). Приготовлений розчин має бути прозорим та вільним від сторонніх частинок. Розчини, приготовані на основі 0,9 % натрію хлориду або 5 % декстрози, для внутрішньовенної інфузії можуть зберігатися в холодильнику при температурі 2-8 °С протягом 14 днів, або при температурі не більше 25 °С до 24 годин. З мікробіологічної точки зору розчини лікарського препарату повинні бути застосовані негайно після розведення, якщо відновлення та розведення відбулося в контрольованих та стандартних умовах асептики. Якщо розчини не використовуються одразу після приготування, терміни та умови зберігання є відповідальністю користувача. Перед інфузією приготований розчин для внутрішньовенного введення слід перевіряти візуально на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчин для інфузії застосовують після зігрівання до температури тіла. Перед інфузією приготований розчин для внутрішньовенного введення слід перевіряти візуально на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчин для інфузії застосовують після зігрівання до температури тіла. Перед інфузією приготований розчин для внутрішньовенного введення слід перевіряти візуально на наявність механічних домішок та зміну кольору. Розчин для інфузії застосовують після зігрівання до температури тіла.
ДЛЯ ВЖИВАННЯ ВСЕРЕДИНУ. Ванкоміцин може застосовуватися внутрішньо при псевдомембранозному коліті, асоційованому з Clostridium difficile, що виник після антибіотикотерапії, та стафілококовому ентероколіті. В/в введення ванкоміцину в цих випадках не має переваг у порівнянні з прийомом внутрішньо. Ванкоміцин не є ефективним при прийомі внутрішньо у разі інших інфекцій.
Добова доза для дорослих – 2000 мг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих становить 2000 мг. Тривалість лікування 7-10 днів.
Добова доза для дітей – 40 мг/кг, розділена на 3-4 прийоми. Максимальна доза для дітей – 2000 мг. Тривалість лікування 7-10 днів.
Приготування розчину для вживання:
Вміст флакона (500 мг ванкоміцину) розчиняють у 30 мл води. Приготований розчин можна приймати внутрішньо або вводити через назогастральний зонд. Для покращення смаку розчину до нього можна додавати звичайні харчові сиропи.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Ванкомицин порошок 1г 1 фл для приготовления р-ра для инфузий и приема внутрь производится компанией Импорт. На нашем сайте в свободном доступе можно купить Ванкомицин порошок 1г 1 фл для приготовления р-ра для инфузий и приема внутрь и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Ванкомицин порошок 1г 1 фл для приготовления р-ра для инфузий и приема внутрь в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Ванкомицин лиофилизат для приготовления раствора для... Ванкомицин лиофилизат для приготовления раствора для инф. и приема внутрь 1г фл 1 шт красфарма, Ванкомицин-Эльфа порошок 1г 1 фл для приготовления р... Ванкомицин-Эльфа порошок 1г 1 фл для приготовления р-ра для инфузий, Ванкорус порошок для приготовления раствора для инфу... Ванкорус порошок для приготовления раствора для инфузий и приема внутрь 1г 1 шт.
Пока нет комментариев