Роксатенз-амло таб 5 мг+8 мг+20 мг 30 шт

Роксатенз-амло таб 5 мг+8 мг+20 мг 30 шт инструкция

Состав и описание	Противопоказания
Дозировка	Показания к применению
Взаимодействие с другими лекарственными средствами	Передозировка
Фармакологическое действие	Беременность и кормление грудью
Условия отпуска из аптек	Побочные явления
Особые указания	Условия хранения
Способ применения и дозы	Информация
Видео на похожую тему

Склад та опис
Активна речовина:
Кожна таблетка містить 6,934 мг безілат амлодипіну, еквівалентно амлодипіну 5 мг, 8 мг периндоприлу ербумін і 20,79 мг розувастатину кальцію, еквівалентно розувастатину 20 мг. Целюлоза мікрокристалічна, тип 200, целюлоза мікрокристалічна, тип 112, кросповідон, тип А, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат

; Плівкова оболонка: плівкоутворювальна суміш №2: полівініловий спирт, макрогол 3350, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е172), тальк Опис: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору, з фаскою PAR5» на одній стороні таблетки. Форма випуску:







По 10 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та алюмінієвої фольги. По 3 блістери разом із листком-вкладишем поміщають у пачку картонну.

ПротипоказанняГіперчутливість до амлодипіну, периндоприлу, розувастатину, інших інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ), інших похідних дигідропіридину або до будь-якої з допоміжних речовин;
Печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості. Захворювання печінки в активній фазі (включаючи стійке підвищення активності «печінкових» трансаміназ та підвищення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові більш ніж у 3 рази порівняно з верхньою межею норми (ВГН));
Ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК < 30 мл/хв);
Міопатія;
Одночасний прийом циклоспорину;
Застосування у пацієнтів, схильних до розвитку міотоксичних ускладнень;
Вагітність, період грудного вигодовування;
Застосування у жінок дітородного віку, які не використовують адекватні методи контрацепції;
Тяжка артеріальна гіпотензія;
Шок (включаючи кардіогенний шок);
Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (включаючи аортальний стеноз важкого ступеня);
Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда;
Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний із прийомом інгібіторів АПФ;
Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
Одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла);
Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією;
Одночасне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил;
Екстракорпоральні методи лікування з використанням деяких мембран із негативно зарядженою поверхнею;
Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки, що функціонує;
Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).
Дозування5 мг+8 мг+20 мг
Показання до застосуванняПрепарат показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких адекватно контролюється прийомом амлодипіну, периндоприлу та розувастатину або прийомом комбінації амлодипіну та периндоприлу в тих же дозах, що й у препараті Роксатенз-амло при лікуванні: • артеріальної гіпертензії та
наступних :
- первинна гіперхолестеринемія (тип IIa за класифікацією Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb за класифікацією Фредріксона) як доповнення до дієти, коли дієта та інші немедикаментозні методи лікування (наприклад, фізичні упра недостатніми;
- сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія як доповнення до дієти та іншої ліпідзнижувальної терапії (наприклад, аферез ліпопротеїдів низької щільності) або у випадках, коли подібна терапія недостатньо ефективна;
• стабільної стенокардії та наступних супутніх порушень ліпідного обміну:
- первинна гіперхолестеринемія (тип IIa за класифікацією Фредріксона, включаючи сімейну гетерозиготну гіперхолестеринемію) або змішана гіперхолестеринемія (тип IIb за класифікацією Фредріксона) як додаток до диет , фізичні вправи, зниження маси тіла) виявляються недостатніми;
- сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія як доповнення до дієти та іншої ліпідзнижувальної терапії (наприклад, аферез ліпопротеїдів низької щільності) або у випадках, коли подібна терапія недостатньо ефективна.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиАмлодипін:
• Амлодипін може безпечно застосовуватися для терапії артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів зі стабільною стенокардією амлодипін можна комбінувати з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами;
• На відміну від інших БМКК клінічно значущої взаємодії амлодипіну (III покоління БМКК) не було виявлено при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), у тому числі і з індометацином. Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при одночасному застосуванні » діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їх антигіпертензивної дії при одночасному застосуванні з альфа1-адреноблокаторами, нейролептиками;
• Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин);
• Амлодипін може також безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо;
• Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та аторвастатину в дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину;
• Симвастатин: одноразове застосування амлодипіну в дозі 10 мг і симвастатину в дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77 %. У таких випадках слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу;
• Етанол (напої, що містять алкоголь): амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу;
• Противірусні засоби (ритонавір): збільшує плазмові концентрації БМКК, у тому числі амлодипіну;
• Нейролептики та ізофлуран: посилення антигіпертензивної дії похідних дигідропіридину;
• Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК;
• При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні), можливо, посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах);
• Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводилися. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну. Не впливає на концентрацію у сироватці крові дигоксину та його нирковий кліренс;
• Не впливає на дію варфарину (протромбіновий час). Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну;
• У дослідженнях in vitro амлодипін не впливає на зв'язування з білками плазми дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину;
• Грейпфрутовий сік: одноразовий прийом 240 мг грейпфрутового соку і 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, оскільки при генетичному поліморфізмі ізоферменту CYP3A4 можливе підвищення біодоступності амлодипіну і внаслідок цього посилення антигіпертензивного ефекту;
• Алюміній- або магнійвмісні антациди: їх одноразовий прийом не істотно впливає на фармакокінетику амлодипіну;
• Інгібітори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні дилтіазему в дозі 180 мг та амлодипіну в дозі 5 мг у пацієнтів від 69 до 87 років з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) на 22 %). Незважаючи на те, що клінічне значення цих ефектів до кінця не зрозуміло, вони можуть бути яскравіше виражені у пацієнтів похилого віку;
• Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол) можуть призводити до збільшення концентрації амлодипіну в плазмі більшою мірою, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін та інгібітори ізоферменту CYP3A4;
• Кларитроміцин: інгібітор ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів, які приймають одночасно кларитроміцин та амлодипін, підвищений ризик зниження артеріального тиску. Пацієнтам, які приймають таку комбінацію, рекомендується перебувати під ретельним медичним наглядом;
• Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після одночасного застосування, особливо з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого);
• Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном є ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Щоб уникнути токсичності такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі крові та коригувати дозу такролімусу у разі потреби.

Периндоприл:
• Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС в результаті одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних реакцій (НР), як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи ОПН), порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС;
• Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію:
Деякі лікарські препарати або класи препаратів можуть підвищувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен та аліскиренвмісні препарати, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, НПЗП, гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, лікарські препарати, що містять , ко-тримоксазол (фіксована комбінація сульфаметоксазолу та триметоприму). Поєднання цих лікарських препаратів підвищує ризик гіперкаліємії;
Одночасне застосування протипоказано:
• Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен:
Протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок та не рекомендується у інших пацієнтів: зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності;
• Одночасна терапія з інгібіторами АПФ та АРА II:
Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією;
• Екстракорпоральна терапія:
Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), і аферез ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїдних. Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу антигіпертензивних препаратів;
• Одночасне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил:
Одночасне застосування периндоприлу з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил, протипоказане, оскільки пригнічення неприлізину одночасно із застосуванням інгібітору АПФ може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил, можливе не раніше, ніж через 36 годин після останньої дози периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил;
Одночасне застосування не рекомендується:
• Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен:
У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності;
• Одночасна терапія з інгібіторами АПФ та АРА II:
У літературі повідомлялося, що у пацієнтів із встановленим атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та АРА II пов'язана з вищою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітора АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та АТ;
• Естрамустин:
Одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк;
• Котримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм):
При одночасному застосуванні з котримоксазолом (сульфаметоксазол + триметоприм) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії;
• Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид), препарати калію і замінники харчової солі, що містять калій:
Поєднання периндоприлу з вищезгаданими лікарськими препаратами не рекомендується. Якщо, одночасне застосування показано, їх слід застосовувати, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові. Особливості застосування спіронолактону при серцевій недостатності описані далі за текстом;
• Препарати літію:
При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може спостерігатися оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії слід проводити регулярний контроль концентрації літію у плазмі;
Одночасне застосування, яке потребує особливої ​​обережності:
• Гіпоглікемічні засоби (інсулін, гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо):
За результатами епідеміологічних досліджень застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо аж до розвитку гіпоглікемії. Як правило, це спостерігається у перші тижні проведення одночасної терапії та у пацієнтів з порушенням функції нирок;
• Баклофен:
посилює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати рівень артеріального тиску і, у разі потреби, дозування гіпотензивних препаратів;
• Калійнесберігаючі діуретики
У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів, які отримують діуретики, особливо виводять рідину та/або солі, діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітора АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений) або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим. її збільшенням. При застосуванні діуретиків у разі хронічної серцевої недостатності інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ;
• Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон):
Застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ: при терапії серцевої недостатності II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % та раніше застосовуваними інгібіторами. » діуретиками, існує ризик гіперкаліємії (з можливим летальним кінцем), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації препаратів. Перед застосуванням даної комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушень функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому;
• Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (> 3 г на добу):
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і несел антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, і рекомендується ретельно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування;
• Рацекадотрил:
Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад, периндоприл) можуть викликати розвиток ангіоневротичного набряку. Ризик його розвитку може бути підвищений при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарський препарат для лікування гострої діареї);
• Інгібітори mTOR (мішені рапаміцину ссавців) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус):
При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку;
• Рекомбінантні тканинні активатори плазміногену (rtPA, алтеплаза):
Пацієнти, які отримували інгібітори АПФ та одержують алтеплазу для тромболітичної терапії при гострому ішемічному інсульті, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку;
Одночасне застосування, яке потребує певної обережності:
• Гіпотензивні препарати та вазодилататори:
Антигіпертензивний ефект периндоприлу може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними, судинорозширювальними засобами, включаючи нітрати короткої та пролонгованої дії;
• Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин):
Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази-4 (DPP-4) гліптином;
• Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики) та засоби для загальної анестезії:
Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призводити до посилення антигіпертензивної дії;
• Симпатоміметики:
можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ;
• Препарати золота
При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, пацієнтами, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), у поодиноких випадках повідомлялося про розвиток нітритоїдних реакцій - симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію.

Розувастатин:
Вплив застосування інших препаратів на розувастатин:
• Інгібітори транспортних білків: розувастатин є субстратом для деяких транспортних білків, зокрема ОАТР1В1 та BCRP. Одночасне застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії;
• Циклоспорин: при одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину в середньому в 7 разів вище за значення, яке відзначається у здорових добровольців. Одночасне застосування з розувастатином не впливає на концентрацію циклоспорину у плазмі;
• Інгібітори протеази: одночасне застосування розувастатину з певними інгібіторами протеази ВІЛ або комбінацією інгібіторів протеази ВІЛ може збільшити експозицію (AUC) розувастатину до 7 разів. Корекція дози розувастатину потрібна залежно від очікуваного ступеня збільшення його експозиції;
• Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби: одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення Сmах та AUC розувастатину в плазмі крові у 2 рази. Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, але можлива фармакодинамічна взаємодія;
• Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати, а також нікотинова кислота в ліпідзнижувальних дозах (> 1 г на добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопаті у монотерапії. При одночасному прийомі препарату з гемфіброзилом, фібратами, нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах (понад 1 г на добу) початкова доза препарату не повинна перевищувати 5 мг; прийом дози 40 мг протипоказаний при одночасному призначенні з фібратами;
• Езетиміб: одночасне застосування розувастатину у дозі 10 мг на добу та езетимибу у дозі 10 мг на добу супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією у 1-2 рази. Не можна виключити збільшення ризику виникнення НР через фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом;
• Антациди: одночасне застосування розувастатину та антацидів, що містять алюмінію та/або магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50 %. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося;
• Еритроміцин: одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC(ot) розувастатину на 20 % та його Сmах – на 30 %. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається застосуванням еритроміцину;
• Ізоферменти системи цитохрому P450: результати досліджень, що проводяться в умовах in vivo та in vitro, показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів системи цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом цієї системи ізоферментів. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів системи цитохрому Р450;
• Клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітором ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4) не зазначено;
• Фузидова кислота: при одночасному застосуванні зі статинами може збільшитись ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз. Механізм цієї взаємодії (фармакодинамічний, фармакокінетичний або обидва) поки невідомий. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельним наслідком) у пацієнтів, які одержують цю комбінацію. При необхідності системного застосування фузидової кислоти лікування статинами слід припинити протягом усього періоду лікування фузидовою кислотою;
Взаємодія з лікарськими засобами, які потребують корекції дози розувастатину:
Дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його одночасного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію розувастатину. Слід ознайомитися з інструкцією щодо застосування цих препаратів перед їх призначенням разом із розувастатином. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину повинна становити 5 мг один раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину, щоб очікувана експозиція розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з циклоспорином становить 5 мг (збільшення експозиції у 7,1 разів), гемфіброзилом – 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром - 10 мг (збільшення експозиції в 3,1 раза). Корекція початкової дози розувастатину потрібна, якщо очікується збільшення експозиції менш ніж у 2 рази, проте при збільшенні дози розувастатину вище 20 мг слід бути обережним;
• Збільшення експозиції розувастатину в 2 та більше рази:
Софосбувір/велпатасвір/воксилапревір (400 мг/100 мг/100 мг) + воксилапревір 100 мг один раз на добу, 15 днів;
Циклоспорин 75-200 мг двічі на день, 6 місяців;
Даролутамід 600 мг двічі на добу, 5 днів;
Регорафеніб 160 мг один раз на добу, 14 днів;
Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг один раз на добу, 8 днів;
Велпатасвір 100 мг один раз на добу;
Омбітавір 25 мг/паритапревір 150 мг/Рітонавір 100 мг один раз на добу/дасабувір 400 мг двічі на добу, 14 днів;
Гразопревір 200 мг/елбасвір 50 мг один раз на добу, 11 днів;
Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг один раз на добу, 7 днів;
Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг двічі на добу, 17 днів;
Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 години;
Гемфіброзіл 600 мг двічі на добу, 7 днів;
• Збільшення експозиції розувастатину менш ніж у 2 рази:
Елтромбопаг 75 мг один раз на добу, 5 днів;
Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг двічі на добу, 7 днів;
Ритонавір 200 мг/типранавір 500 мг двічі на добу, 11 днів;
Дронедарон 400 мг двічі на добу;
Ітраконазол 200 мг один раз на день, 5 днів;
Езетиміб 10 мг один раз на день, 14 днів;
• Зниження експозиції розувастатину:
Еритроміцин 500 мг чотири рази на добу, 7 днів;
Байкалін 50 мг тричі на добу, 14 днів;
Дані, представлені у вигляді кратної зміни AUC, є відношенням значення цього показника на фоні супутньої терапії до значення показника при монотерапії розувастатином. Дані, представлені у вигляді %, є різницею у % між показником AUC на тлі супутньої терапії та значенням показника при монотерапії розувастатином;
Наступні лікарські препарати та їх комбінації не мають клінічно значущого ефекту на експозицію розувастатину при їх одночасному застосуванні: алеглітазар 0,3 мг, 7 днів; фенофібрат 67 мг тричі на добу, 7 днів; флуконазол 200 мг один раз на день, 11 днів; фосампренвір 700 мг/ритонавір 100 мг двічі на добу, 8 днів; кетоконазол 200 мг двічі на добу, 7 днів; рифампін 450 мг раз на добу, 7 днів; силімарин 140 мг тричі на добу, 5 днів;
Вплив застосування розувастатину на інші препарати:
• Антагоністи вітаміну К: початок терапії розувастатином або збільшення його дози у пацієнтів, які одночасно приймають антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші антикоагулянти кумаринового ряду), може призводити до збільшення міжнародного нормалізованого відношення (MHO). Скасування розувастатину або зниження його дози може призвести до зменшення MHO. У разі рекомендується контроль MHO;
• Пероральні контрацептиви/замісна гормональна терапія (ЗГТ) Одночасне застосування розувастатину та контрацептивів для прийому внутрішньо збільшує AUC етинілестрадіолу та норгестрелу на 26 % та 34 % відповідно. Таке збільшення концентрації у плазмі крові має враховуватися при доборі дози гормональних контрацептивів. Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та ЗГТ відсутні, отже, не можна виключити аналогічного ефекту і при застосуванні цієї комбінації. Однак подібна комбінація широко застосовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами;
• Діти:
Дослідження взаємодії проведено лише у дорослих.
ПередозуванняСимптоми:
Дані передозування обмежені. Наявні дані дозволяють припустити, що значне передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та розвитку рефлекторної тахікардії (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку та летального результату). При передозуванні інгібіторів АПФ може спостерігатися виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій, кашель. Клінічна картина передозування розувастатину не описана. При одноразовому прийомі кількох добових доз препарату фармакокінетичні параметри розувастатину не змінюються.

Спеціального лікування
немає. У разі передозування пацієнту показано симптоматичне лікування та замісну терапію за необхідності. Заходи невідкладної допомоги спрямовані на видалення препарату із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ): промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу. При вираженому зниженні артеріального тиску слід укласти пацієнта з підвищеним положенням нижніх кінцівок, при необхідності провести корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Необхідний контроль функції печінки та сироваткової активності КФК. Периндоприлат, активний метаболіт периндоприлу, видаляється за допомогою гемодіалізу. Гемодіаліз для амлодипіну та розувастатину неефективний.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Гіполіпідемічні засоби; гіполіпідемічні засоби у комбінаціях; гіполіпідемічні засоби в комбінації з іншими засобами
Код АТХ: C10BX14

Фармакодинаміка:
Препарат Роксатенз-амло – комбінований препарат, що містить амлодипін – БМКК, периндоприл – інгібітор АПФ, та розувастатин – селективний, конкурентний інгібітор ГМГ. Фармакологічні властивості препарату обумовлені фармакологічними властивостями кожної з діючих речовин, що входять до його складу.

Механізм дії:
• Амлодипін:
Амлодипін - похідне дигідропіридину, блокує «повільні» кальцієві канали, знижує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та в гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладком'язові клітини судин;
• Периндоприл:
Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II, судинозвужувальну речовину, крім цього АПФ стимулює секрецію альдостерону та руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Через війну периндоприл: знижує секрецію альдостерону; за принципом негативного зворотного зв'язку збільшує активність реніну у плазмі крові; при тривалому застосуванні зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що обумовлено, в основному, дією на судини у м'язах та нирках. Ці ефекти не супроводжуються затримкою іонів натрію чи рідини чи розвитком рефлекторної тахікардії;
Периндоприл має антигіпертензивну дію у пацієнтів як з низькою, так і нормальною активністю реніну в плазмі крові. Периндоприл діє за допомогою свого основного активного метаболіту – периндоприлату. Інші його метаболіти неактивні;
Дія периндоприлу призводить до:
- Розширення вен (зниження переднавантаження на серце), обумовленого зміною метаболізму простагландинів;
- Зменшення ОПСС (зниження постнавантаження на серці);
При вивченні показників гемодинаміки у пацієнтів з ХСН було виявлено:
- зниження тиску наповнення у лівому та правому шлуночках серця;
- Зниження ОПСС;
- збільшення серцевого викиду та збільшення серцевого індексу;
- Посилення м'язового периферичного кровотоку;
В результаті значно покращуються результати проби з фізичним навантаженням;
• Розувастатин
Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює 3-гідрокси-3-метилглутарил кофермент А на мевалонову кислоту, попередник ХС. Основною мішенню дії розувастатину є печінка, що сприяє зниженню концентрації холестерину. Розувастатин збільшує число «печінкових» рецепторів до ЛПНЩ на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що, у свою чергу, призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ.

Фармакодинамічні ефекти:
• Амлодипін:
Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладком'язові клітини судин. Механізм антиангінальної дії до кінця не вивчений, імовірно зменшення ішемії міокарда пов'язане з двома ефектами:
1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує ОПСС (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень при цьому залишається незмінною, відбувається зменшення навантаження на серце, знижується потреба міокарда в енергії та кисні;
2. механізм дії амлодипіну також, ймовірно, включає розширення основних коронарних артерій і коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих ділянках міокарда, що збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (стенокардія Принцметалу);
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні «лежачи» та «стоячи» протягом 24 годин. У зв'язку з повільним розвитком антигіпертензивного ефекту амлодипін не викликає гострої гіпотензії;
У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну один раз на добу збільшує час виконання фізичного навантаження, час до розвитку нападу стенокардії та до депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та потребу у прийомі таблеток нітрогліцерину;
Амлодипін не надає несприятливого впливу на обмін речовин, на концентрацію ліпідів у плазмі крові та може застосовуватися у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою;
• Периндоприл:
Периндоприл ефективний при терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості: м'якої, помірної та тяжкої. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому препарату спостерігається виражене (близько 80%) залишкове інгібування АПФ. Стабільне зниження артеріального тиску досягається протягом 1 місяця на фоні застосування препарату і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування". Має судинорозширюючі властивості і відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни опору артерій і призводить до зниження гіпертрофії лівого шлуночка. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика призводить до зниження ризику гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків;
• Розувастатин:
Розувастатин знижує підвищені сироваткові концентрації холестерину-ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального ХС, тригліцеридів (ТГ), підвищує сироваткову концентрацію холестерину-ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує сироваткові концентрації. ХС-неЛПЗП, холестерину-ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПОНП), ТГ-ЛПДНЩ і збільшує концентрацію аполіпопротеїну А-I (Апо А-I), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ ХС-неЛПЗП/ХС-ЛПЗЩ і співвідношення Апо В/Апо А-I. Терапевтичний ефект розвивається протягом одного тижня після початку терапії розувастатином, через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого ефекту. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається до 4-го тижня терапії та підтримується при регулярному прийомі препарату. Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії незалежно від расової приналежності, статі чи віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. За результатами об'єднаного аналізу даних досліджень III фази було встановлено, що розувастатин ефективний для лікування більшості пацієнтів з гіперхолестеринемією IIa та IIb типів (середній вихідний рівень ХС-ЛПНГ - 4,8 ммоль/л) згідно з цільовими показниками, рекомендованими Європейським товариством атеросклерозу (EAS 1998), при цьому близько 80% пацієнтів на фоні прийому препарату в дозі 10 мг досягали цільового рівня холестерину ХС-ЛПНГ (< 3 ммоль/л), відповідно до рекомендацій EAS. У широкомасштабному дослідженні зі швидким титруванням дози 435 пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією отримували розувастатин у дозі 20-80 мг. Препарат у всіх дозах надавав сприятливий вплив на показники ліпідного обміну та лікування до досягнення цільових показників. Після добору дози до добової дози 40 мг (12 тижнів терапії) відзначалося зниження рівня ХС-ЛПНГ на 53%. У 33% пацієнтів досягався рівень ХС-ЛПНГ менше 3 ммоль/л. За даними відкритого клінічного дослідження зі швидким титруванням дози у 42 пацієнтів із гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймали розувастатин у дозі 20-40 мг, середнє зниження рівня ХС-ЛПНГ становило 22 %. Дослідження JUPITER («Обгрунтування застосування статинів для первинної профілактики: інтервенційне дослідження з оцінки розувастатину») у 17802 пацієнтів чоловічої статі (> 50 років) та жіночої статі (> 60 років) (8901 у групі плацебо та 8901 у групі розувастатину (20 мг один раз на добу)) із середнім періодом спостереження 2 роки показало зниження концентрації ХС-ЛПНГ на 45 % (р < 0,001) у групі розувастатину порівняно з групою плацебо. Ретроспективний аналіз даних у підгрупі пацієнтів з високим ризиком за Фрамінгемською шкалою > 20 % (1558 пацієнтів) показав значне зниження частоти комбінованої кінцевої точки летальних випадків внаслідок серцево-судинних захворювань (ССЗ), інсульту та інфаркту міокарда (p = 0,028) порівняно з плацебо. Зниження абсолютного ризику для частоти явищ на 1000 пацієнто-років склало 8,8. Показники загальної смертності групи високого ризику не змінювалися (p = 0,193). Ретроспективний аналіз даних у підгрупі пацієнтів з високим ризиком (загальна кількість 9302 пацієнтів) за шкалою SCORE > 5 % (дані екстраполовані для пацієнтів віком від 65 років) показав значне зниження частоти комбінованої кінцевої точки летальних випадків внаслідок ССЗ, інсульту та інфаркту міокарда ( ,0003) при лікуванні розувастатином у порівнянні з плацебо Зниження абсолютного ризику для частоти явищ на 1000 пацієнто-років склало 5,1. Показники загальної смертності групи високого ризику не змінювалися (p = 0,076). У ході дослідження JUPITER у 6,6% пацієнтів із групи розувастатину та у 6,2% із групи плацебо було припинено застосування досліджуваного лікарського препарату внаслідок розвитку небажаних явищ. До найпоширеніших небажаних явищ, що призводили до припинення лікування, відносилися міалгія (0,3 % у групі розувастатину, 0,2 % у групі плацебо), біль у животі (0,03 % у групі розувастатину, 0,02 % у групі розувастатину). групі плацебо) та висипання (0,02 % у групі розувастатину, 0,03 % у групі плацебо). Найбільш поширеними були такі небажані явища, які спостерігалися з частотою, що перевищувала або дорівнює такій у групі плацебо: інфекції сечовивідних шляхів (8,7 % у групі розувастатину, 8,6 % у групі плацебо), ринофарингіт (7,6 % у групі розувастатину) , 7,2 % у групі плацебо), біль у спині (7,6 % у групі розувастатину, 6,9 % у групі плацебо) та міалгія (7,6 % у групі розувастатину, 6,6 % у групі плацебо). 3 % у групі розувастатину, 0,2 % у групі плацебо), біль у животі (0,03 % у групі розувастатину, 0,02 % у групі плацебо) та висипання (0,02 % у групі розувастатину, 0,03 % у групі плацебо). Найбільш поширеними були такі небажані явища, які спостерігалися з частотою, що перевищувала або дорівнює такій у групі плацебо: інфекції сечовивідних шляхів (8,7 % у групі розувастатину, 8,6 % у групі плацебо), ринофарингіт (7,6 % у групі розувастатину) , 7,2 % у групі плацебо), біль у спині (7,6 % у групі розувастатину, 6,9 % у групі плацебо) та міалгія (7,6 % у групі розувастатину, 6,6 % у групі плацебо). 3 % у групі розувастатину, 0,2 % у групі плацебо), біль у животі (0,03 % у групі розувастатину, 0,02 % у групі плацебо) та висипання (0,02 % у групі розувастатину, 0,03 % у групі плацебо). Найбільш поширеними були такі небажані явища, які спостерігалися з частотою, що перевищувала або дорівнює такій у групі плацебо: інфекції сечовивідних шляхів (8,7 % у групі розувастатину, 8,6 % у групі плацебо), ринофарингіт (7,6 % у групі розувастатину) , 7,2 % у групі плацебо), біль у спині (7,6 % у групі розувастатину, 6,9 % у групі плацебо) та міалгія (7,6 % у групі розувастатину, 6,6 % у групі плацебо).

Фармакокінетика:
Амлодипін:
• Абсорбція:
Після прийому внутрішньо амлодипін добре всмоктується, Cmax у плазмі відзначається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну;
• Розподіл:
Об'єм розподілу (Vd) становить близько 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% амлодипіну, що циркулює, зв'язується з білками плазми крові;
• Біотрансформація:
Амлодипін активно метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, виводиться нирками 10 % прийнятої дози у незміненому вигляді, 60 % – у вигляді неактивних метаболітів;
• Елімінація:
Кінцевий ТА амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат один раз на добу;
• Печінкова недостатність:
Дані щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежені. У пацієнтів з порушенням функції печінки відзначається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження ТА та підвищення AUC приблизно на 40-60%;
• Пацієнти похилого віку:
Час від прийому препарату до досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та ТА. Збільшення AUC та ТА у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи.

Периндоприл:
• Абсорбція:
При вживанні периндоприл швидко всмоктується. Cmax у плазмі досягається через 1 годину після прийому внутрішньо. ТА периндоприлу із плазми крові становить 1 годину;
• Розподіл:
Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Ступінь зв'язування периндоприлату з білками плазми крові (переважно з АПФ) становить близько 20 % і має дозозалежний характер;
• Біотрансформація:
Периндоприл є проліками, тобто не має фармакологічної активності. Близько 27% від дози периндоприлу, прийнятої внутрішньо, надходить у кровотік у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту - периндоприлату, утворюється ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому периндоприл слід приймати один раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від прийнятої внутрішньо дози;
• Елімінація:
Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий ТЛ вільної фракції становить близько 17 годин, рівноважний стан досягається протягом 4 діб;
• Ниркова недостатність:
Корекція дози у пацієнтів з нирковою недостатністю проводиться з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (показника КК). Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв;
• Печінкова недостатність:
Фармакокінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекції дози не потрібно;
• Пацієнти похилого віку:
Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю.

Розувастатин:
• Абсорбція:
Сmax розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%;
• Розподіл:
Метаболізується переважно печінкою, яка є основним органом, який синтезує ХС та метаболізує ХС-ЛПНЩ. Vd розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном;
• Біотрансформація:
Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є неспецифічним субстратом системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4, CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами є N-десметилрозувастатин та лактонові метаболіти. N-десметилрозувастатин приблизно на 50% менш активний, ніж розувастатин; Лактонові метаболіти фармакологічно неактивні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування плазмової ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами;
• Елімінація:
Близько 90 % дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Приблизно 5% виводиться нирками у незміненому вигляді. ТА плазми становить приблизно 19 годин (не змінюється при збільшенні дози препарату). Середній геометричний плазмовий кліренс – 50 л на годину (коефіцієнт варіації – 21,7 %). Як і у разі інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес «печінкового» захоплення розувастатину залучено мембранний переносник ХС, що виконує важливу роль у «печінковій» елімінації розувастатину;
• Лінійність (нелінійність):
Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного застосування;
• Ниркова недостатність:
У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилрозувастатину суттєво не змінюється. У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК < 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилрозувастатину – у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі крові у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, приблизно на 50 % вища, ніж у здорових добровольців;
• Печінкова недостатність:
У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-Пью не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. У двох пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції принаймні у 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній;
• Вік та стать:
Стать і вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину (див. підрозділ «Діти»);
• Етнічні групи:
Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC та Cmax у плазмі крові розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців та корейців) порівняно з пацієнтами європеоїдної раси, у індійців показано збільшення разів ва1, C3 та індійців. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас;
• Генетичний поліморфізм:
Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 та BCRP. У носіїв генотипів SLCO1B1 (ОАТР1В1) с.521СС та ABCG2 (BCRP) С.421АА відзначалося збільшення показника AUC розувастатину в 1,6 та 2,4 рази відповідно, порівняно з носіями генотипів SLCO1B1 с.521ТТ та ABCG2 С42.
• Діти:
Фармакокінетичні параметри розувастатину у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією віком від 10 до 17 років повністю не описані. Результати невеликого фармакокінетичного дослідження розувастатину (за участю 18 дітей) показують, що експозиція у дітей була порівнянна з експозицією у дорослих пацієнтів; також не очікується великих відхилень фармакокінетичних параметрів, залежно від дози.
Вагітність та годування груддюВагітність:
Застосування препарату Роксатенз-амло протипоказане при вагітності:
• Амлодипін:
Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. У дослідах тварин спостерігалися ознаки репродуктивної токсичності при застосуванні високих доз амлодипіну. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе великий ризик для матері та плода;
• Периндоприл:
Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Наявні дані про тератогенність інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не переконливі, проте повністю виключити зазначений ризик не можна. При плануванні вагітності слід припинити прийом препарату та призначити альтернативну гіпотензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. При виявленні вагітності слід негайно припинити прийом препарату та за необхідності призначити іншу гіпотензивну терапію. У II та III триместрах вагітності вплив інгібіторів АПФ на плід може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонароджених (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо інгібітор АПФ застосовувався у II та III триместрах вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, потребують ретельного медичного спостереження, оскільки існує ризик розвитку гіпотензії;
• Розувастатин:
Жінки репродуктивного віку повинні застосовувати адекватні методи контрацепції. Оскільки холестерин (ХС) та речовини, що синтезуються з ХС, важливі для розвитку плода, потенційний ризик інгібування ГМГ-КоА-редуктази для плода перевищує користь застосування препарату при вагітності для матері. У ході досліджень у тварин було отримано обмежені дані про репродуктивну токсичність. У разі настання вагітності у процесі терапії застосування препарату має бути негайно припинено.

Лактація:
Застосування препарату Роксатенз-амло протипоказане в період грудного вигодовування:
• Амлодипін:
Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, одержувана дитиною, оцінювалася в міжквартильному діапазоні від 3 до 7%, максимально 15%. Вплив амлодипіну на дітей грудного віку невідомий. Рішення про продовження/припинення грудного вигодовування або продовження/припинення терапії амлодипіном має бути прийняте з урахуванням користі від грудного вигодовування для дитини та користі застосування амлодипіну для матері;
• Периндоприл:
Зважаючи на відсутність інформації про застосування периндоприлу в період грудного вигодовування, його прийом не рекомендований, переважним є застосування альтернативних препаратів із встановленим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей;
• Розувастатин:
Розувастатин виділяється у молоко у щурів. Дані про виділення розувастатину у грудне молоко у людини відсутні.

Фертильність:
• Амлодипін:
У деяких пацієнтів при застосуванні БМКК спостерігалися оборотні біохімічні зміни в сперматозоїдній головці. Однак клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. У дослідженні на щурах спостерігався небажаний вплив на фертильність самців;
• Периндоприл:
Не виявлено впливу периндоприлу на репродуктивну функцію або фертильність.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаПодібно до всіх лікарських препаратів препарат Роксатенз-амло може викликати небажані реакції, проте вони виникають не у всіх.

Припиніть застосування лікарського засобу та негайно зверніться за медичною допомогою, якщо Ви помітили у себе появу будь-якого із зазначених нижче серйозних побічних явищ: • набряк обличчя, губ, слизових оболонок ротової порожнини, язика, голосових складок та/
або гортані, утруднене ковтання ( ангіоневротичний набряк) (див. розділ 2 листка-вкладиша, розділ «Особливі вказівки та запобіжні заходи») (нечасто – можуть виникати не більше ніж у 1 людини зі 100);
• тяжке запаморочення або непритомність через зниження артеріального тиску (часто – можуть виникати не більше ніж у 1 людини з 10);
• незвичайне або нерегулярне серцебиття, біль у грудях (стенокардія) або інфаркт міокарда (дуже рідко можуть виникати не більше ніж у 1 людини з 10 000);
• м'язова слабкість у руках та ногах, порушення мови, які можуть свідчити про можливий інсульт (дуже рідко – можуть виникати не більше ніж у 1 особи з 10 000);
• раптові хрипи, біль у грудях, задишка, утруднене дихання (бронхоспазм) (нечасто можуть виникати не більше ніж у 1 людини зі 100);
• запалення підшлункової залози (панкреатит), яке може викликати інтенсивний біль у животі та спині, що супроводжується вираженим нездужанням (рідко – можуть виникати не більше ніж у 1 людини з 1 000);
• пожовтіння шкіри та/або білків очей (жовтяниця), які можуть бути ознаками гепатиту (дуже рідко – можуть виникати не більше ніж у 1 людини з 10 000);
• шкірний висип, який часто починається з червоних плям, що сверблять на обличчі, руках або ногах (мультиформна еритема) (дуже рідко – можуть виникати не більше ніж у 1 людини з 10 000);
• тяжкий шкірний висип (синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз). Висипання може виявлятися як червонуваті мішенеподібні плями або круглі вогнища, часто з пухирями на піднесеній основі в центрі, відшарування шкіри, виразки слизової оболонки порожнини рота, глотки, носової порожнини, зовнішніх статевих органів і очей; а їх появі можуть передувати лихоманка та грипоподібні симптоми (дуже рідко можуть виникати не більше ніж у 1 людини з 10 000);
• незвичайний біль у м'язах, який зберігається протягом більш тривалого часу, ніж Ви могли б очікувати. Симптоми з боку м'язів частіше зустрічаються у дітей та підлітків, ніж у дорослих. Як і при застосуванні інших статинів, у невеликої кількості пацієнтів відзначалися побічні ефекти з боку м'язів, які в поодиноких випадках прогресували до загрозливого життя стану, відомого як рабдоміоліз (дуже рідко можуть виникати не більше ніж у 1 людини з 1 000).

Перелік побічних ефектів із зазначенням частоти їх виникнення, починаючи з найчастіших.

Дуже часто (можуть виникати більш ніж у 1 людини з 10):
• набряк (затримка рідини).

Часто (можуть виникати не більше ніж у 1 особи з 10):
• цукровий діабет (вірогідніший за наявності підвищеної концентрації глюкози та холестерину в плазмі крові, надмірної маси тіла та високого артеріального тиску; Ваш стан під час терапії перебуватиме під контролем лікаря);
• запаморочення, біль голови, вертиго, почуття поколювання, сонливість;
• відчуття серцебиття;
• зниження артеріального тиску, "припливи" крові до шкіри обличчя;
• кашель, задишка;
• порушення шлунково-кишкового тракту (порушення смаку, диспепсія або порушення травлення, блювання, біль у животі, нудота, діарея, запор);
• алергічні реакції (наприклад, висипання на шкірі, свербіж шкіри);
• порушення зору (у тому числі двоїння в очах);
• дзвін у вухах (відчуття шуму у вухах);
• м'язовий біль, спазми;
• відчуття втоми, стомлюваність.

Нечасто (можуть виникати не більше, ніж у 1 людини зі 100):
• надмірне підвищення числа еозинофілів (різновид лейкоцитів);
• перепади настрою, порушення сну, депресія, безсоння;
• тремтіння, оніміння або поколювання в кінцівках, втрата больових відчуттів, непритомність;
• порушення серцевого ритму, тахікардія;
• васкуліт;
• бронхоспазм (стиснення у грудях, свистяче дихання та задишка), чхання/нежить, спричинені запаленням слизової оболонки порожнини носа (риніт);
• сухість слизової оболонки ротової порожнини;
• ангіоневротичний набряк (симптоми, наприклад, бронхообструкція, набряк обличчя чи язика);
• порушення з боку нирок;
• виражений свербіж або важкий шкірний висип, утворення пухирів на шкірі, випадання волосся, підвищене потовиділення, свербіж шкіри, червоні плями на шкірі, зміна кольору шкіри;
• реакція фоточутливості (підвищена чутливість шкірних покривів до ультрафіолетового чи видимого випромінювання);
• біль у суглобах;
• біль у спині;
• порушення сечовипускання, збільшення сечовипускання у нічний час, збільшення частоти сечовипускань;
• нездатність досягти стійкої ерекції, дискомфорту або збільшення грудних залоз у чоловіків;
• біль у грудях, біль, нездужання, периферичний набряк, лихоманка;
• зміни лабораторних даних: підвищення вмісту калію у плазмі крові, оборотне при припиненні лікування; зниження вмісту натрію в плазмі крові, гіпоглікемія (зниження концентрації глюкози в крові) у пацієнтів з цукровим діабетом, підвищення концентрації залишкового азоту в плазмі та підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові;
• збільшення чи зменшення маси тіла;
• падіння.

Рідко (можуть виникати не більше ніж у 1 людини із 1000):
• зміни лабораторних даних: підвищення сироваткової активності ферментів печінки, підвищення сироваткової концентрації білірубіну, зниження кількості тромбоцитів у крові;
• сплутаність свідомості;
• Інтенсивний біль у животі (запалення підшлункової залози – панкреатит);
• тяжка алергічна реакція: інтенсивний свербіж шкіри (з утворенням елементів, що піднімаються над поверхнею шкіри). Якщо Ви вважаєте, що у Вас розвинулася алергічна реакція, негайно припиніть застосування препарату Роксатенз-амло і проконсультуйтеся з лікарем;
• вовчаковоподібний синдром (включаючи шкірний висип, порушення з боку суглобів та зміни показників крові);
• ураження м'язів у дорослих, розрив м'язів – як запобіжний засіб необхідно негайно припинити застосування препарату Роксатенз-амло і проконсультуватися з лікарем за наявності незвичайного болю в м'язах, який зберігається протягом більш тривалого часу, ніж Ви могли б очікувати.

Дуже рідко (можуть виникати не більше ніж у 1 людини із 10 000):
• зміни показників крові, наприклад, зниження числа лейкоцитів та еритроцитів, низький рівень гемоглобіну;
• підвищений вміст глюкози у крові (гіперглікемія);
• порушення іннервації ніг та рук (наприклад, оніміння);
• втрата пам'яті;
• порушення з боку серцево-судинної системи (стенокардія та серцевий напад);
• підвищена м'язова напруга;
• еозинофільна пневмонія (рідкісний різновид пневмонії), риніт;
• здуття живота (гастрит);
• набряклість ясен;
• порушення функції печінки, гепатит, жовтяниця (жовтий колір шкіри та білків очей);
• мультиформна еритема (шкірний висип, що часто починається з червоних плям, що сверблять на обличчі, руках або ногах);
• синдром Стівенса-Джонсона (важкий стан з утворенням пухирів на шкірі, слизової оболонки порожнини рота, очей та зовнішніх статевих органів);
• сліди крові у сечі, тяжкі порушення з боку нирок. При застосуванні інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту відзначаються: більш концентрована сеча (темного кольору), нудота або блювання, м'язові судоми, сплутаність свідомості та судомні напади, які можуть бути спричинені неадекватною секрецією антидіуретичного гормону.

Невідомо (виходячи з наявних даних частоту виникнення визначити неможливо):
• порушення сну (включаючи безсоння та кошмарні сновидіння);
• ураження сухожилля, постійна м'язова слабкість;
• почервоніння та лущення шкіри на великих ділянках тулуба;
• тяжка шкірна реакція (токсичний епідермальний некроліз);
• зміна кольору, оніміння та біль у пальцях рук чи ніг (феномен Рейно).

Можуть виникати порушення з боку крові, нирок, печінки або підшлункової залози, а також зміни до лабораторних даних (аналізи крові). Лікарю для контролю за Вашим станом можуть знадобитися результати аналізів крові.
особливі вказівкиАмлодипін:
• Гіперплазія ясен:
Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен);
• Пацієнти похилого віку:
У пацієнтів похилого віку може подовжуватись період напіввиведення (TA) та знижуватись кліренс препарату. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами цієї категорії;
• Гіпертонічний криз:
Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена;
• Скасування терапії:
Незважаючи на відсутність у блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) синдрому "скасування", припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату;
• Серцева недостатність:
На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA неішемічного генезу спостерігалось підвищення частоти розвитку набряку легень, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності.

Периндоприл:
• Стабільна ішемічна хвороба серця (ІХС):
При розвитку будь-якого епізоду нестабільної стенокардії протягом першого місяця терапії периндоприлом слід оцінити переваги та ризик до продовження терапії;
• Артеріальна гіпотензія:
Інгібітори АПФ, такі як периндоприл, можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів з неускладненим перебігом артеріальної гіпертензії. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим обсягом циркулюючої крові (ОЦК), що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, діалізі, діареї та блювоті, а також у пацієнтів з тяжким ступенем ренін-залежної артеріальної гіпертензії. Симптоматична гіпотензія може спостерігатися у пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності, незалежно від наявності ниркової недостатності. Цей ризик більш вірогідний у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня, як реакція на прийом «петлевих» діуретиків у високих дозах, гіпонатріємію чи функціональну ниркову недостатність. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові на початку терапії периндоприлом та під час підбору його дози. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпертензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести в положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного (в/в) введення 0,9% розчину хлориду натрію. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. У деяких пацієнтів з ХСН та нормальним або зниженим АТ периндоприл може викликати додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект передбачуваний і не вимагає припинення терапії. При появі симптомів вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу препарату або припинити його;
• Стеноз мітрального клапана/аортальний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП):
Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також пацієнтам;
• Порушення функції нирок
Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід коригувати відповідно до значення КК, а надалі залежно від терапевтичного ефекту. Слід проводити регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію у сироватці крові. Артеріальна гіпотензія, яка іноді розвивається на початку прийому інгібіторів АПФ у пацієнтів із симптоматичною ХСН, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Можливий розвиток гострої ниркової недостатності (ГНН), як правило, оборотний. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки (особливо за наявності ниркової недостатності) на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. Лікування таких пацієнтів починають під ретельним медичним наглядом із застосуванням низьких доз препарату та подальшим адекватним підбором доз. Слід тимчасово припинити лікування діуретиками та проводити регулярний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі протягом перших кількох тижнів терапії. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без вказівки на наявність попереднього захворювання судин нирок може підвищуватись концентрація сечовини та креатиніну у сироватці крові, особливо при одночасному застосуванні периндоприлу та діуретика. Дані зміни зазвичай виражені незначно і мають оборотний характер. Ймовірність розвитку цих порушень вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. У таких випадках може знадобитися зниження дози та/або припинення лікування діуретиком та/або периндоприлом;
• Гемодіаліз:
У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран, було виявлено випадки розвитку анафілактичних реакцій на фоні терапії інгібіторами АПФ. У таких ситуаціях слід розглянути можливість призначення гіпотензивного препарату іншого класу або використання діалізної мембрани іншого типу;
• Трансплантація нирки:
Досвід застосування периндоприлу у пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній;
• Реноваскулярна гіпертензія:
У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує, на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну в сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії;
• Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк:
На тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі і периндоприлу, у поодиноких випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, верхніх та нижніх кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів слід негайно припинити прийом препарату та продовжити спостереження за пацієнтом доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає тільки обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для усунення симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. У разі таких симптомів потрібна невідкладна терапія, зокрема, підшкірне введення епінефрину (адреналіну) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку при застосуванні препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначаються скарги на біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії, ультразвукового дослідження органів черевної порожнини або під час хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів зі скаргами на біль у ділянці живота, які приймають інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечнику;
• Одночасне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил:
Одночасне застосування периндоприлу з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил, протипоказане, оскільки підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил, можливе не раніше ніж через 36 годин після останнього прийому периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після припинення прийому комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил. При одночасному прийомі інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами неприлізину (наприклад рацекадотрил) може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. У пацієнтів, які отримують периндоприл, перед початком лікування інгібіторами енкефалінази (наприклад,
• Одночасне застосування з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус):
При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика, що супроводжується недостатністю);
• Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНГ:
У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНГ з використанням декстранів сульфату розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для запобігання таким реакціям слід тимчасово припиняти прийом інгібіторів АПФ перед кожною процедурою аферезу;
• Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації:
Існують окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрута перетинчастокрилих комах). Розвитку подібних реакцій можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ до початку процедури десенсибілізації, проте при випадковому чи неакуратному відновленні лікування ці реакції можуть розвинутися знову;
• Порушення функції печінки:
У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При значному підвищенні активності печінкових ферментів у сироватці крові або появі жовтяниці на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та продовжувати спостереження за пацієнтом;
• Нейтропенія/Агранулоцитоз/Тромбоцитопенія/Анемія:
На фоні прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок за відсутності інших факторів ризику нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини на фоні терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих факторів ризику, особливо за наявності вихідного порушення функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, лихоманка);
• Етнічні групи:
Слід враховувати, що у пацієнтів негроїдної раси ризик розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищим порівняно з пацієнтами інших рас. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, очевидно, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Даний ефект можливо пов'язаний з вираженим переважанням низькоренінового статусу у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією;
• Кашель:
На фоні терапії інгібіторами АПФ може виникати завзятий сухий кашель, який припиняється після відміни препарату. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю;
• Хірургічне втручання/загальна анестезія:
У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або застосування засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК;
• Гіперкаліємія:
Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ, у тому числі периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани, зокрема дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, та одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон та його похідне епле амілорид), харчових добавок/препаратів калію або калійвмісних замінників харчової солі, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм).) Застосування харчових добавок/препаратів калію, калійс , калійвмісних замінників харчової солі може призвести до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідний одночасний прийом периндоприлу та зазначених вище препаратів, лікування має проводитися з обережністю на фоні регулярного контролю вмісту калію у сироватці крові;
• Цукровий діабет:
У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в крові;
• Літій:
Одночасне застосування комбінації периндоприлу з препаратами літію не рекомендується;
• Калійзберігаючі діуретики та препарати калію:
Не рекомендується спільне застосування периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію, калій, що містять замінників харчової солі та харчових добавок;
• Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС):
Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи ГНН) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС через поєднання інгібітора АПФ з АРА II або аліскіреном не рекомендується. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під строгим медичним наглядом та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ. Протипоказане одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів;
• Первинний гіперальдостеронізм:
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до антигіпертензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом периндоприлу не рекомендовано.

Розувастатин:
• Ниркові ефекти:
У пацієнтів, які отримували високі дози розувастатину (в основному 40 мг), спостерігалася канальцева протеїнурія, яка в більшості випадків була транзиторною. Така протеїнурія не свідчила про гостре захворювання нирок або прогресування захворювання нирок. У пацієнтів, які приймають препарат у дозі 40 мг, рекомендується контролювати показники ниркової функції під час лікування;
• Порушення з боку опорно-рухового апарату:
При застосуванні розувастатину у всіх дозах, але особливо у дозах, що перевищують 20 мг на добу, повідомлялося про наступні впливи на опорно-руховий апарат: міалгія, міопатія, у поодиноких випадках рабдоміоліз. Визначення активності креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові Визначення сироваткової активності КФК не слід проводити після інтенсивних фізичних навантажень або за наявності інших можливих причин підвищення її активності. Це може призвести до неправильної інтерпретації отриманих результатів. У випадку, якщо вихідна сироваткова активність КФК суттєво перевищена (більш ніж у 5 разів вища за ВГН), через 5-7 днів слід провести повторне визначення. Не слід починати терапію, якщо результати повторного аналізу підтверджують вихідну високу сироваткову активність КФК (понад 5 разів порівняно з ВГН);
• До початку терапії:
Розувастатин, як і інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, повинен призначатися з обережністю пацієнтам із наявними факторами ризику міопатії/рабдоміолізу; необхідно оцінити співвідношення «користь – ризик» та провести клінічне спостереження;
• Під час терапії:
Слід проінформувати пацієнта про необхідність негайного звернення до лікаря у разі несподіваної появи м'язових болів, м'язової слабкості або спазмів, особливо у поєднанні з нездужанням та лихоманкою. У таких пацієнтів слід визначати сироваткову активність КФК. Терапія повинна бути припинена, якщо сироваткова активність КФК значно збільшена (більш ніж у 5 разів у порівнянні з ВГН), або якщо симптоми з боку м'язів різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть якщо сироваткова активність КФК не більше ніж у 5 разів у порівнянні з ВГН) ВДН). Якщо симптоми зникають, і сироваткова активність КФК повертається до норми, слід розглянути питання щодо відновлення застосування розувастатину або інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у менших дозах при ретельному медичному спостереженні. Рутинний контроль сироваткової активності КФК за відсутності симптомів недоцільний. Відмічені дуже рідкісні випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії з клінічними проявами у вигляді стійкої слабкості проксимальних м'язів та підвищення активності КФК у сироватці під час терапії або при припиненні застосування статинів, у тому числі розувастатину. Може знадобитися проведення додаткових досліджень м'язової та нервової систем, серологічних досліджень, а також терапія імунодепресивними засобами. За даними клінічних досліджень ознак збільшення впливу на скелетну мускулатуру при прийомі розувастатину та супутньої терапії не відмічено. Однак повідомлялося про збільшення кількості випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази у поєднанні з похідними фіброєвої кислоти (наприклад, гемфіброзил), циклоспорином, нікотинової кислотою в ліпідзнижувальних дозах (> 1 г на добу), протигрибковими засобами - похідними азолу, інгібіторами. При одночасному застосуванні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази гемфіброзіл збільшує ризик розвитку міопатії. Таким чином, одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу не рекомендується. Переваги подальшої зміни плазмової концентрації ліпідів при комбінованому застосуванні розувастатину з фібратами або нікотиновою кислотою у ліпід-знижувальних дозах повинні бути ретельно зважені з урахуванням можливого ризику. Протипоказаний прийом розувастатину у дозі 40 мг одночасно з фібратами. Препарат не слід застосовувати одночасно або протягом 7 днів після припинення терапії препаратами фузидової кислоти. За необхідності одночасного застосування слід припинити прийом розувастатину на період терапії фузидовою кислотою. Були отримані повідомлення про рабдоміоліз (у тому числі зі смертельними наслідками) у пацієнтів, які отримують фузидову кислоту одночасно зі статином. Пацієнту слід негайно звернутися до лікаря у разі будь-яких симптомів м'язової слабкості, порушень чутливості або болю. Терапія статинами може бути відновлена ​​через 7 днів після останньої дози фузидової кислоти. У виняткових випадках, коли потрібна тривала системна терапія фузидовою кислотою, наприклад, для лікування важких інфекцій, необхідність одночасного застосування розувастатину та фузидової кислоти має бути розглянута у кожному конкретному випадку та проводитися під суворим наглядом лікаря. Через 2-4 тижні після початку лікування та/або при підвищенні дози розувастатину необхідний контроль показників ліпідного обміну (при необхідності потрібна корекція дози);
• Функція печінки:
Рекомендується проводити визначення функціональних спроб печінки до початку терапії і через 3 місяці після її початку. Застосування розувастатину слід припинити або зменшити дозу препарату, якщо активність «печінкових» трансаміназ у сироватці крові втричі перевищує ВГН. У пацієнтів з гіперхолестеринемією внаслідок гіпотиреозу або нефротичного синдрому до початку лікування розувастатином має проводитися терапія основних захворювань;
• Етнічні групи:
Під час фармакокінетичних досліджень у представників монголоїдної раси (китайські та японські пацієнти) порівняно з представниками європеоїдної раси відмічено збільшення плазмової концентрації розувастатину;
• Інгібітори протеази ВІЛ:
Одночасне застосування розувастатину з інгібіторами протеази ВІЛ не рекомендується доти, доки не відрегульовано дозу розувастатину;
• Інтерстиціальне захворювання легень:
При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, особливо протягом тривалого часу, повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Проявами захворювання можуть бути задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального самопочуття (слабкість, зниження маси тіла та лихоманка). За підозри на інтерстиціальне захворювання легень слід припинити терапію інгібіторами статинами;
• Цукровий діабет 2 типу:
У пацієнтів з концентрацією глюкози у крові від 5,6 до 6.9 ммоль/л терапія розувастатином асоціювалася з підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету 2 типу;
• Діти:
Лікарський препарат Роксатенз-амло протипоказаний дітям до 18 років через відсутність даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у пацієнтів цієї вікової групи.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами:
Препарат Роксатенз-амло має слабкий або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Як наслідок, здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами може бути знижена. При керуванні транспортними засобами чи роботі з механізмами слід враховувати можливість запаморочення під час лікування.
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 25 ° С в оригінальній упаковці (блістер).
Спосіб застосування та дозиРежим дозування:
Рекомендована доза – 1 таблетка на добу.

Комбінований препарат із фіксованими дозами не підходить для початкової терапії. При переході на лікування препаратом Роксатенз-амло необхідно досягти адекватного контролю за станом пацієнта при одночасному прийомі постійних доз монопрепаратів. Доза препарату Роксатенз-амло повинна визначатись дозами монопрепаратів, що входять до складу фіксованої комбінації в момент переходу.

Якщо потрібна зміна дози однієї з діючих речовин у складі фіксованого комбінованого препарату (наприклад, у зв'язку з новодіагностованим захворюванням, зміною стану пацієнта або лікарською взаємодією), необхідний індивідуальний підбір доз окремих компонентів.

Пацієнти похилого віку:
У пацієнтів похилого віку нормативний показник концентрації креатиніну в плазмі повинен бути скоригований з урахуванням віку, ваги та статі. Перед початком прийому препарату необхідно оцінити функціональну активність нирок та ступінь зниження артеріального тиску (АТ).

Пацієнти з нирковою недостатністю:
У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну (КК) < 30 мл/хв) застосування препарату протипоказане;
У пацієнтів з КК > 30 мл/хв та < 60 мл/хв рекомендується індивідуальний добір доз окремих активних компонентів, що входять до складу препарату Роксатенз-амло;
У пацієнтів з КК > 60 мл/хв корекція дози не потрібна;
На тлі терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію у сироватці крові.

Пацієнти з печінковою недостатністю:
Препарат протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня та пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі;
При печінковій недостатності середнього ступеня тяжкості дози корекції не потрібно. У пацієнтів із печінковою недостатністю 7 балів та нижче за шкалою Чайлд-Пью не виявлено збільшення системної експозиції розувастатину. Однак у пацієнтів із печінковою недостатністю 8-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення системної експозиції. Таких пацієнтів слід оцінити функцію нирок;
Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із печінковою недостатністю вище 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю відсутній.

Етнічні групи:
У пацієнтів монголоїдної раси відмічено збільшення системної експозиції розувастатину.

Генетичний поліморфізм:
Певні типи генетичного поліморфізму можуть призводити до підвищення експозиції розувастатину. Пацієнтам, які мають такі типи поліморфізму, рекомендується застосовувати нижчі добові дози розувастатину.

Супутня терапія:
Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з поліпептид транспортом органічних аніонів, що беруть участь у захопленні статинів гепатоцитами (ОАТР1В1) та еффлюксним транспортером (BCRP). При одночасному застосуванні розувастатину з деякими лікарськими препаратами (такими як циклоспорин протеа (ВІЛ), включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром та/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину в плазмі крові за рахунок взаємодії з транспортними білками, може підвищуватися ризик розвитку міопатії (включаючи рабдоміоліз). тимчасового припинення прийому розувастатину.За необхідності застосування зазначених вище препаратів слід оцінити співвідношення «користь – ризик» супутньої терапії розувастатином та розглянути можливість корекції його дози.

Діти
Дані відсутні.

Спосіб застосування:
Всередину. Таблетку бажано приймати вранці, перед їдою. Таблетку слід ковтати повністю, не подрібнюючи і не розжовуючи, запиваючи склянкою води.

Тривалість застосування:
Важливо приймати препарат Роксатенз-амло щодня, доки лікар не відмінить призначення препарату.

Якщо Ви забули прийняти препарат Роксатенз-амло:
Важливо приймати препарат щодня, оскільки регулярний прийом ефективніший. Однак, якщо ви забули прийняти препарат Роксатенз-амло, прийміть наступну дозу у звичайний час. Не приймайте подвійну дозу, щоб компенсувати пропущений прийом таблетки.

Якщо Ви припинили прийом препарату Роксатенз-амло:
Лікування високого артеріального тиску зазвичай триває все життя, тому Вам необхідно проконсультуватися з лікарем перед припиненням прийому препарату. Припинення лікування не призводить до розвитку синдрому "скасування".

За наявності питань щодо застосування препарату проконсультуйтеся з Вашим лікарем.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу тему

Інформація щодо даного товару

Товар Роксатенз-амло таб 5 мг+8 мг+20 мг 30 шт производится компанией КРКА. Само производство расположено в стране Словения.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Роксатенз-амло таб 5 мг+8 мг+20 мг 30 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Роксатенз-амло таб 5 мг+8 мг+20 мг 30 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Роксатенз-амло таб 10 мг+8 мг+20 мг 30 шт Роксатенз-амло таб 10 мг+8 мг+20 мг 30 шт, Роксатенз-амло таб 5 мг+4 мг+10 мг 30 шт Роксатенз-амло таб 5 мг+4 мг+10 мг 30 шт, Роксатенз-амло таб 5 мг+8 мг+10 мг 30 шт Роксатенз-амло таб 5 мг+8 мг+10 мг 30 шт.