Рениприл гт таб 125мг+10мг 20 шт фармстандарт
Топ продаж
Суперцена
Рениприл гт таб 125мг+10мг 20 шт фармстандарт инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 таблетка містить: гідрохлортіазид – 12,5 мг, еналаприлу малеат – 10 мг.
Допоміжні речовини:
Крохмаль картопляний - 59,3 мг, лактози моногідрат 111,5 мг, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний, повідон К 17) - 4,0 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) - 0,7 мг, кальцію 2 0,0 мг.
Опис:
Круглі плоскоциліндричні пігулки білого або білого з кремуватим відтінком кольору, з фаскою та ризиком. На поверхні пігулок допускається мармуровість.
Форма випуску:
Пігулки, 12,5 мг + 10 мг.
По 10 або 20 таблеток у контурне коміркове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої.
1, 2 або 3 контурні коміркові упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.
Протипоказання-Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату або інших;
-Виробним сульфонаміду;
-Непереносимість лактози, -Дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної -Мальабсорбції;
-Анурія;
-ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, а -також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
-Тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю);
-Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв);
-Вагітність;
-Період грудного вигодовування;
-Вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені);
-Одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами -У пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»);
- Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (APA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
З обережністю – реноваскулярна гіпертензія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки (ризик розвитку ниркової недостатності).
-Ішемічна хвороба серця (ІХС) та цереброваскулярні захворювання (у тому числі недостатність мозкового кровообігу), тому що надмірне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку інфаркту міокарда та інсульту.
-Аортальний або мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП).
-Системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія).
-Пригноблення кістковомозкового кровотворення.
-Імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу та прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів.
-Цукровий діабет, тому що тіазидні діуретики можуть знижувати толерантність до глюкози.
-Гіперкаліємія; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактон, еплеренон, амілорид, тріамтерен), препаратами калію, калій, що містять замінники харчової солі.
-одночасне застосування з препаратами літію.
-Стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній).
-Порушення функції печінки (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю).
-Порушення функції нирок (КК 30-80 мл/хв).
-Стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, діареї, блювоти, діалізі).
-Гостра міопія, вторинна закритокутова глаукома.
-Застосування у пацієнтів похилого віку.
-Під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих.
-У пацієнтів після широких хірургічних втручань або при проведенні загальної анестезії.
-У пацієнтів, які перебувають на діалізі із застосуванням високопроточних мембран (таких як AN 69%).
-Проведення процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) з використанням декстран сульфату.
-Застосування у пацієнтів негроїдної раси.
-Обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі.
У деяких пацієнтів терапія тіазидними діуретиками може призвести до розвитку гіперурикемії та/або загострення перебігу подагри. Однак еналаприл може збільшувати виведення сечової кислоти нирками і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.
Немеланомний рак шкіри в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»).
Дозування12,5 мг+10 мг
Показання до застосуванняЛікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів, яким показано комбіновану терапію.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиКалій сироватки крові
При одночасному застосуванні еналаприлу з діуретиками, що викликають втрату іонів калію (тіазиди та «петлеві» діуретики), можуть нівелюватися симптоми гіпокаліємії. Вміст калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми.
Застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), солей калій, калієвих добавок, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення вмісту калію в сироватці крові. Якщо внаслідок діагностованої гіпокаліємії все ж таки показано одночасне застосування цих препаратів, то їх слід застосовувати з обережністю, при регулярному контролі вмісту калію в сироватці крові та електрокардіограми (див. розділ «Особливі вказівки»).
Препарати, що містять котримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) при застосуванні з еналаприлом збільшують ризик розвитку гіперкаліємії.
Препарати літію
Діуретики та інгібітори АПФ знижують виведення літію нирками та збільшують ризик розвитку літієвої інтоксикації. Одночасне застосування препарату Реніприл®ГТ та препаратів літію не рекомендується. Перед застосуванням препаратів літію необхідно ознайомитись з інструкцією щодо застосування цих препаратів.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), НПЗП, включаючи інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Внаслідок цього антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II (APA II) або інгібіторів АПФ може бути ослаблений при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2.
У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів похилого віку або пацієнтів з зневодненням, у тому числі хворих на діуретики), які отримують терапію нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2, одночасне застосування АРА II або інгібіторів АПФ може викликати подальше погіршення. функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності. Дані ефекти зазвичай оборотні, тому одночасне застосування цих лікарських засобів має проводитися з обережністю у пацієнтів із порушенням функції нирок.
Може спостерігатись взаємодія з еналаприлом при одночасному застосуванні з наступними лікарськими засобами.
Інші гіпотензивні засоби
Адитивний ефект може спостерігатися при одночасному застосуванні еналаприлу та іншої гіпотензивної терапії.
Одночасне застосування еналаприлу з бета-адреноблокаторами, метилдопою або блокаторами повільних кальцієвих каналів підвищувало вираженість антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування еналаприлу з альфа-, бета-адреноблокаторами та гангліоблокаторами повинно проводитись під суворим медичним контролем.
Одночасне застосування з нітрогліцерином у різних лікарських формах та іншими нітратами або іншими вазодилататорами посилює антигіпертензивний ефект.
Подвійна блокада РААС Подвійна блокада РААС із застосуванням APA II та інгібіторів АПФ або аліскірену (інгібітора реніну) асоційована з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії порушенням функції нирок (у тому числі розвитком гострої ниркової недостатності) та порівняно.
Необхідний регулярний контроль АТ, функції нирок та вмісту електролітів у плазмі крові у пацієнтів, які одночасно приймають препарат Реніприл®ГТ та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Препарат Реніприл®ГТ не повинен застосовуватися одночасно з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (СКФ менше 60 мл/хв/1,73 м” площі поверхні тіла).
Одночасне застосування еналаприлу з АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Протипоказання»).
Препарати золота
Симптомокомплекс (нітратоподібні реакції), що включає відчуття «припливів» крові до шкіри обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію, спостерігався при одночасному застосуванні препаратів золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ, включаючи еналу.
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії/наркотичні засоби
Одночасне застосування деяких засобів для загальної анестезії, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту (див. розділ «Особливі вказівки»).
Етанол
Етанол посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та бета-адреноблокатори
Еналаприл можна застосовувати з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб), тромболітиками та бета-адреноблокаторами.
Симпатоміметики
Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Для підтвердження антигіпертензивної дії таким пацієнтам слід знаходитись під ретельним медичним контролем.
Гіпоглікемічні засоби
Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліну, гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо) може посилити гіпоглікемічний ефект останніх із ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен, як правило, найчастіше спостерігався протягом перших тижнів комбінованої терапії, а також у пацієнтів із порушенням функції нирок. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, слід регулярно контролювати концентрацію глюкози крові, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ.
Інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини) (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин) Спільне застосування з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептида.
Інгібітори mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мішень рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсиролімус, сиролімус, еверолімус, а також рацекадотрил (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї), естрамустин при застосуванні ангіоне - при спільному застосуванні.
Може спостерігатися взаємодія з гідрохлортіазидом при одночасному застосуванні з наступними лікарськими засобами: - Міорелаксанти недеполяризуючого типу (наприклад, тубокурарин): можливе посилення ефекту міорелаксантів.
-Етанол, барбітурати та наркотичні анальгетики – можуть потенціювати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.
- Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін – може виникнути необхідність у корекції доз гіпоглікемічних засобів.
- Метформін повинен застосовуватися з обережністю через ризик розвитку лактат-ацидозу, який може виникнути внаслідок функціональної ниркової недостатності, що іноді виникає при застосуванні гідрохлортіазиду.
- Колестирамін та колестипол - у присутності аніонообмінних засобів всмоктування гідрохлортіазиду порушується. Колестирамін або колестипол при їх одноразовому прийомі зв'язують гідрохлортіазид і зменшують його всмоктування у шлунково-кишковому тракті на 85% та 43% відповідно. Діуретики, що є похідними сульфонаміду, слід приймати не менше ніж за 1 годину до або через 4-6 годин після прийому цих засобів.
- Кортикостероїди, адренокортикоропний гормон (кортикотропін) – виражені водноелектролітні порушення, зокрема ризик розвитку гіпокаліємії.
- Пресорні аміни (наприклад, епінефрін) - можливе зниження вираженості відповіді на введення амінів пресорних, але не виключає можливість їх одночасного застосування.
Лікарські засоби, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» («пірует» - особлива форма поліморфної шлуночкової тахікардії з хвиле-, гвинто- або веретеноподібною конфігурацією шлуночкових комплексів у поєднанні зі збільшенням або зменшенням амплітуди зубців комплексу QRS, яка може асистолією): через ризик розвитку гіпокаліємії потрібна обережність при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з деякими антиаритмічними (аміодарон, соталол), антипсихотичними (нейролептиками) (фенотіазини хлорпромазин, тіоридазин; ними засобами, про які відомо, що вони викликають поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует»: еритроміцин (внутрішньовенний), пентамідин, спарфлоксацин,моксифлоксацин, астемізол.
Серцеві глікозиди: гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, сприяють появі аритмій, зумовлених серцевими глікозидами.
Передозування «петлевими» діуретиками (наприклад, фуросемідом), карбеноксолоном, проносними засобами – гідрохлортіазид може збільшити втрату калію та/або магнію.
Цитостатики (наприклад, циклофосфамід, флуороурацил, метотрексат) – тіазиди можуть знижувати екскрецію нирками цитостатичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.
НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2) - у деяких пацієнтів НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків («петлевих» діуретиків, калійзберігаючих діуретиків та тіазі). У зв'язку з цим при одночасному застосуванні препарату
Реніприл ГТ та НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, необхідне ретельне спостереження за пацієнтом для визначення наявності бажаного діуретичного ефекту.
Солі кальцію – можливе підвищення вмісту кальцію у сироватці крові внаслідок зменшення його виведення при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками.
Саліцилати: тіазидні діуретики, у тому числі гідрохлортіазид, можуть посилювати токсичну дію саліцилатів на центральну нервову систему при їх застосуванні у високих дозах.
Амантадин: тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних ефектів амантадину.
Протиподагричні засоби (пробенецид, сульфініраюн, алопуринол): може виникнути необхідність корекції дози гіпоурикемічного засобу (підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону), оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може підвищити частоту розвитку реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.
Атропін, біпериден: одночасне застосування з тіазидними діуретиками може підвищити біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка.
Карбамазепін: при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками існує ризик розвитку гіпонатріємії.
Йодовмісні контрастні речовини: у пацієнтів з гіповолемією на фоні терапії діуретиками існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні контрастних речовин, що містять високі дози йоду. Перед застосуванням цих препаратів слід заповнити ОЦК.
Метилдоп: описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні з метилдопою.
Інші види взаємодії
Лабораторні показники: через вплив на метаболізм кальцію тіазидні діуретики можуть спотворити результат дослідження функції паращитовидних залоз.
ПередозуванняСимптоми
Гідрохлортіазид
Найбільш часто спостерігалися симптоми та ознаки, спричинені втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацією, внаслідок надмірного діурезу. Якщо раніше застосовувалися серцеві глікозиди, можливе збільшення течії аритмій внаслідок гіпокаліємії.
Лікування
Даних щодо специфічної терапії передозування препаратом Реніприл®ГТ немає.
Лікування симптоматичне та підтримуюче. Пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря, терапія препаратом має бути припинена.
Рекомендується промивання шлунка, якщо препарат прийнятий нещодавно, а також лікування дегідратації, порушень водно-електролітного балансу та вираженого зниження артеріального тиску за допомогою стандартних заходів. Лікування передозування, що рекомендується:
внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду. Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливі вказівки» підрозділ «Пацієнти на гемодіалізі») Еналаприл
Найбільш характерні симптоми передозування: виражене зниження
АТ, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату одночасно з блокадою РААС, та ступор. Концентрації еналаприлату у сироватці крові, що перевищують у 100 та 200 разів концентрації, що спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз, виникали після прийому відповідно 300 та 440 мг еналаприлу.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Гіпотензивний комбінований засіб (ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) інгібітор + діуретик) Код АТХ: [C09BA02]
Фармакологічні властивості
.
Комбінований препарат, дія якого обумовлена властивостями діючих речовин, що входять до його складу. Чинить діуретичну та антигіпертензивну дію.
Фармакодинаміка:
Гідрохлортіазид
Гідрохлортіазид відноситься до діуретиків тіазидного ряду і має діуретичну дію за рахунок пригнічення реабсорбції натрію в дистальних звивистих ниркових канальцях кіркового шару нирок. Підсилює екскрецію іонів натрію та хлору та, меншою мірою, калію та магнію, збільшуючи об'єм сечі та сприяючи зниженню артеріального тиску (АТ).
Діуретичний ефект настає через 2 години після прийому гідрохлортіазиду внутрішньо, досягаючи максимуму через 4 години і продовжується від 6 до 12 годин.
Еналаприл
Еналаприл є похідним двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який є високоспецифічним і тривало діючим інгібітором ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ), що не містить сульфгідрильної групи.
АПФ (пептидилдипептидаза А) каталізує перетворення ангіотензину I на пресорний пептид ангіотензину II. Після всмоктування еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку у відповідь на вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Значення цього ефекту у терапевтичній дії еналаприлу потребує уточнення. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС),
Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження АТ як у положенні «стоячи», так і в положенні «лежачи» без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС).
Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Переривання терапії еналаприлом не викликає різкого підйому артеріального тиску. Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай спостерігається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому внутрішньо. Тривалість дії залежить від величини прийнятої дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин.
У клінічних дослідженнях у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку. При цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася. Ознаки затримки натрію або рідини при прийомі еналаприлу не спостерігалося. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. Гіпотензивна терапія еналаприлом веде до значної регресії гіпертрофії лівого шлуночка та збереження його систолічної функції.
Комбінація гідрохлортіазиду та еналаприлу В клінічних дослідженнях було показано, що застосування комбінації гідрохлортіазиду та еналаприлу призводить до більш вираженого зниження артеріального тиску в порівнянні з монотерапією кожним із препаратів окремо і дозволяє зберігати антигіпертензивну дію препарату Реніприл®ГТ щонайменше протягом 24 годин. Еналаприл зменшує втрату іонів калію, зумовлену застосуванням гідрохлортіазиду.
Фармакокінетика:
Гідрохлортіазид
Після прийому внутрішньо гідрохлортіазид досить швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Ступінь всмоктування прийому внутрішньо становить приблизно 80 %. Одночасний прийом їжі мало впливає на ступінь всмоктування. ТСmах У плазмі крові 2-5 годин після прийому внутрішньо. Зв'язок із білками плазми крові (переважно з альбуміном) близько 40-60 %, основна частина гідрохлортіазиду накопичується в еритроцитах. Гідрохлортіазид не піддається метаболізму і майже повністю (більше 95%) виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 складає 5-15 годин.
Еналаприл
Всмоктування
Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Ступінь всмоктування еналаприлу при пероральному прийомі становить приблизно 60 %. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату потужного інгібітору АПФ. Час досягнення максимальної концентрації (Nmax) еналаприлату після прийому внутрішньо становить 3-4 години. У здорових добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлу в плазмі досягається до 4-го дня прийому еналаприлу. Тривалість всмоктування та гідролізу еналаприлу подібна до різних рекомендованих терапевтичних доз.
Розподіл
У діапазоні терапевтичних доз зв'язування еналаприлату з білками плазми не перевищує 60 %.
Метаболізм
Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату.
Виведення
еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються у сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40 % дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %). Крива концентрації еналаприлату в плазмі має тривалу кінцеву фазу, мабуть, обумовлену його зв'язуванням з АПФ.
Період напіввиведення (Т1/2) еналаприлату при курсовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 годин.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з порушенням функції нирок
Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу внутрішньо у дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані було приблизно в 2 рази вище, ніж у пацієнтів із незміненою функцією нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (КК менше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний Т1/2 еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості збільшувався, і настання рівноважного стану концентрації еналаприлату затримувалося. Еналаприлат може бути виведений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу.
Особливі групи пацієнтів
Наявні обмежені дані свідчать, що у пацієнтів віком від 65 років (як здорових, так і з артеріальною гіпертензією) системний кліренс гідрохлортіазиду був знижений порівняно з молодими здоровими добровольцями.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок відзначається збільшення T1/2 гідрохлортіазиду. Наявність печінкової недостатності не має значного впливу на фармакокінетику гідрохлортіазиду. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр, але не проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр.
Комбінація гідрохлортіазиду та еналаприлу
Регулярний прийом комбінації еналаприлу та гідрохлортіазиду не впливає або незначно впливає на біодоступність кожного компонента препарату.
Вагітність та годування груддюВагітність
Застосування препарату Реніпріл®ГТ при вагітності не рекомендується. При підтвердженні факту вагітності під час терапії препаратом Реніприл®ГТ препарат необхідно відмінити якомога раніше, якщо прийом препарату не вважається життєво необхідним для матері.
В опублікованих результатах ретроспективного епідеміологічного дослідження новонароджених, матері яких приймали інгібітори АПФ у першому триместрі вагітності, відзначали підвищений ризик розвитку серйозних вроджених вад розвитку порівняно з новонародженими, чиї матері не приймали інгібітори АПФ протягом першого триместру вагітності. Кількість випадків уроджених дефектів була низька, і результати цього дослідження повторно не були підтверджені.
Інгібітори АПФ можуть викликати захворювання або загибель плода або новонародженого при застосуванні їх вагітними під час другого та третього триместрів вагітності.
Застосування інгібіторів АПФ у другому та третьому триместрах вагітності супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, яке виявлялося у вигляді артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Також повідомлялося про недоношеність, затримки внутрішньоутробного розвитку плода та незарощення артеріальної (Боталової) протоки, проте неясно, чи були ці випадки пов'язані з дією інгібіторів АПФ.
Можливий розвиток олігогідрамніону внаслідок порушення функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину та гіпоплазії легких плоду. Дані небажані ефекти на ембріон та плід, мабуть, не є результатом внутрішньоутробної дії інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності. Рутинне застосування діуретиків під час вагітності у здорових жінок не рекомендується, оскільки наражає матір і плід непотрібної небезпеки, а саме розвитку ембріональної жовтяниці та жовтяниці новонароджених, тромбоцитопенії та інших можливих небажаних реакцій, які спостерігалися у дорослих пацієнтів.
При застосуванні препарату під час вагітності необхідно поінформувати пацієнтку про потенційний ризик для плода. У тих окремих випадках, коли застосування препарату під час вагітності є життєво необхідним для матері, слід проводити періодичні ультразвукові дослідження з метою оцінки індексу амніотичної рідини. У разі виявлення в ході ультразвукового дослідження олігогідрамніону прийом препарату припиняють, за винятком випадків, коли його прийом є життєво необхідним для матері. Лікар повинен пам'ятати, а також інформувати пацієнтку про те, що олігогідрамніон розвивається при незворотному ушкодженні плода.
Якщо інгібітори АПФ застосовуються під час вагітності та спостерігається розвиток олігогідрамніону, то залежно від тижня вагітності для оцінки функціонального стану плода може бути необхідним проведення стресового тесту, нестресового тесту або визначення біофізичного профілю плода. Новонароджені, чиї матері приймали препарат Реніприл®ГТ під час вагітності, повинні бути ретельно обстежені щодо виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл проникає крізь плацентарний бар'єр. Він може бути частково видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу. Теоретично він також може бути вилучений шляхом обмінного переливання крові. Немає даних про можливість видалення крові новонародженого гідрохлортіазиду, який також проникає через плацентарний бар'єр. Існує обмежений досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо у першому триместрі. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. На основі фармакологічного механізму дії гідрохлортіазиду можна зробити висновок про те, що його застосування під час другого та третього триместру вагітності може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та викликати такі ефекти на плід та новонародженого, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестаційного набряку, гестаційної артеріальної гіпертензії або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження об'єму циркулюючої крові та плацентарної перфузії без позитивного ефекту протягом захворювання. особливо у першому триместрі. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. На основі фармакологічного механізму дії гідрохлортіазиду можна зробити висновок про те, що його застосування під час другого та третього триместру вагітності може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та викликати такі ефекти на плід та новонародженого, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестаційного набряку, гестаційної артеріальної гіпертензії або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження об'єму циркулюючої крові та плацентарної перфузії без позитивного ефекту протягом захворювання. особливо у першому триместрі. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. На основі фармакологічного механізму дії гідрохлортіазиду можна зробити висновок про те, що його застосування під час другого та третього триместру вагітності може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та викликати такі ефекти на плід та новонародженого, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестаційного набряку, гестаційної артеріальної гіпертензії або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження об'єму циркулюючої крові та плацентарної перфузії без позитивного ефекту протягом захворювання. що його застосування під час другого та третього триместру вагітності може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та викликати такі ефекти на плід та новонародженого, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестаційного набряку, гестаційної артеріальної гіпертензії або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження об'єму циркулюючої крові та плацентарної перфузії без позитивного ефекту протягом захворювання. що його застосування під час другого та третього триместру вагітності може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та викликати такі ефекти на плід та новонародженого, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестаційного набряку, гестаційної артеріальної гіпертензії або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження об'єму циркулюючої крові та плацентарної перфузії без позитивного ефекту протягом захворювання.
Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії у вагітних за винятком поодиноких випадків, коли неможливе застосування іншої терапії.
Період грудного вигодовування
Еналаприл та тіазидні діуретики виділяються у грудне молоко у слідових кількостях. При необхідності їх застосування у період лактації грудне вигодовування на час прийому препарату Реніприл слід припинити.
Умови відпустки з аптекВідпускають за рецептом.
Побічні явищаЧастота розвитку небажаних явищ класифікована відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 та <1/10), нечасто (>1/1000 та <1/100), рідко ( >1/10000 і <1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення, частота невідома (то, можливо оцінена виходячи з наявних даних).
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); рідко – нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, лейкопенія, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
Порушення з боку ендокринної системи: частота невідома – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.
Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія, збільшення концентрації холестерину та тригліцеридів у плазмі крові, гіперурикемія; нечасто – гіпоглікемія (див. розділ «Особливі вказівки»), гіпомагніємія, загострення перебігу подагри*; рідко – збільшення концентрації глюкози у крові; дуже рідко – гіперкальціємія (див. розділ «Особливі вказівки»).
Порушення з боку нервової системи та порушення психіки: часто – головний біль, депресія, непритомність, зміна смаку; нечасто - сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена нервозність, парестезія, системне запаморочення, зниження лібідо *; рідко – незвичайні сновидіння, порушення сну, парези (через гіпокаліємію).
Порушення з боку органу зору: дуже часто – нечіткість зорового сприйняття.
Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – шум у вухах.
Порушення з боку серця та судин: дуже часто – запаморочення; часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, порушення ритму, стенокардія, тахікардія; нечасто – відчуття «припливів» до шкіри обличчя, відчуття серцебиття, інфаркт міокарда або інсульт**, можливо, вторинні стосовно вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки»); рідко – синдром Рейно.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – кашель; часто – задишка; нечасто – ринорея, біль у горлі, захриплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; рідко – легеневі інфільтрати, респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легень), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
Порушення з боку травної системи: дуже часто – нудота;
часто - діарея, біль у ділянці живота; нечасто – кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість слизової оболонки ротової порожнини, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, метеоризм*; рідко – стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко – інтестинальний набряк.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – печінкова недостатність, некроз печінки (можливо з летальним наслідком), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, холецистит (особливо у пацієнтів із жовчнокам'яною хворобою в анамнезі).
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип (екзантема), реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки»); нечасто - підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; рідко - мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, загострення перебігу шкірного червоного вовчака, пемфігус, еритродермія.
Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з таких симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозиноцитів. Можуть також виникати висипи на шкірі, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.
Порушення з боку опорно-рухового апарату: часто – м'язові судоми; нечасто – судоми*.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; рідко – олігурія, інтерстиціальний нефрит.
Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція; рідко – гінекомастія.
Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – астенія; часто – біль у грудях, підвищена стомлюваність; нечасто-лихоманка, почуття дискомфорту.
Лабораторні та інструментальні дані: часто – гіперглікемія, збільшення концентрації сироваткового креатиніну; нечасто – підвищення концентрації сечовини у плазмі крові, гіпонатріємія; рідко – підвищення активності «печінкових» трансаміназ, збільшення концентрації білірубіну у сироватці крові.
* Спостерігалися лише при застосуванні дозування гідрохлортіазиду 12,5 та 25 мг.
**Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо або іншого препарату порівняння.
***Часті м'язові судоми спостерігалися при дозі гідрохлортіазиду 12,5 мг і 25 мг, нечасті м'язові судоми спостерігалися при дозі гідрохлортіазиду 6 мг.
особливі вказівкиВ період проведення терапії препаратом Реніпріл®ГТ слід регулярно контролювати стан пацієнта, особливо на початку лікування.
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу
При застосуванні гіпотензивних засобів у деяких пацієнтів може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія (навіть через кілька годин після прийому першої дози). Пацієнти повинні спостерігатися з метою виявлення клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, які можуть розвинутися на тлі супутньої діареї або блювання. У таких пацієнтів необхідний контроль вмісту електролітів у сироватці крові.
З особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражене зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда та/або інсульту.
При розвитку гіпотензії пацієнта слід укласти, ноги підняти і в разі необхідності ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі препарату Реніприл ГТ не є протипоказанням для його подальшого застосування. Після нормалізації АТ та поповнення ОЦК терапія може бути відновлена у менших дозах або кожен із компонентів препарату може застосовуватись у монотерапії.
Аортальний або мітральний стеноз/ГЗКМП Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, інгібітори АПФ слід обережно призначати пацієнтам з обструкцією шляху відтоку з лівого шлуночка.
Порушення функції нирок
Препарат не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 80 мл/хв), доки добір окремих компонентів препарату не покаже, що необхідні дози присутні в даній лікарській формі. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, без будь-яких ознак захворювання нирок в анамнезі при лікуванні еналаприлом у поєднанні з діуретиком можливе незначне і скороминуще підвищення концентрації сечовини в плазмі крові та креатиніну в сироватці крові, у таких випадках лікування препаратом Реніприл®ГТ має бути припинено . Надалі можливе відновлення терапії в менших дозах або кожен із компонентів препарату може застосовуватися в монотерапії.
У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій та стенозом артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігалося підвищення концентрації сечовини у плазмі крові та креатиніну у сироватці крові, ці зміни зазвичай мали оборотний характер, як правило, показники поверталися до норми після припинення терапії. Цей характер змін найбільш вірогідний у пацієнтів із порушеннями функції нирок.
При застосуванні інгібіторів АПФ при реноваскулярній артеріальній гіпертонії також є високий ризик вираженого зниження артеріального тиску, тому лікування у таких пацієнтів починають з низької дози препарату Реніприл "ГТ під контролем лікаря. Печінкова
недостатність
Рідко при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту, який прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм цього синдрому не вивчений. Пацієнтам, у яких при лікуванні інгібіторами АПФ з'являється жовтяниця або виражене підвищення активності «печінкових» трансаміназ, слід відмінити інгібітори АПФ та призначити відповідну допоміжну терапію. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом.
Хірургічне втручання/загальна анестезія
Під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії із застосуванням засобів, що викликають антигіпертензивний ефект, еналаприлат блокує утворення ангіотензину II, що викликається компенсаторним вивільненням реніну. Якщо при цьому розвивається виражене зниження артеріального тиску, яке пояснюється подібним механізмом, його можна коригувати збільшенням ОЦК. Необхідно попередити хірурга/анестезіолога про те, що пацієнт приймає інгібітори АПФ.
Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк
При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі і еналаприлу, у поодиноких випадках та в будь-якому періоді терапії може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, верхніх та нижніх кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Побічна». дія"). При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів потрібна невідкладна терапія, у тому числі, підшкірне введення епінефрину (адреналіну) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.
У пацієнтів негроїдної раси, які приймали інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк розвивався частіше, ніж у інших рас.
Пацієнти, які мають ангіоневротичний набряк в анамнезі, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть бути в більшій стіні ризику розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ та інгібітори рапаміцинової мішені в клітинах ссавців (mTOR), естрамустин, рацекадотрил, гліптини спостерігалося збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
У пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть виникати навіть за відсутності в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Повідомлялося про рецидиви та посилення тяжкості перебігу системного червоного вовчаку у пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики.
У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк.
При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, ультразвукового дослідження або за хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів із болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника (див. розділ «Побічна дія»).
Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих
У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих. Щоб уникнути відповідних реакцій, перед проведенням кожного сеансу десенсибілізуючої терапії слід припинити терапію інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні процедури аферезу ЛПНЩ з використанням декстранів сульфату можуть розвиватися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ.
Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі
Слід мати на увазі, що при лікуванні препаратом Реніприл®ГТ у пацієнтів, яким показано проведення гемодіалізу, можливий розвиток анафілактоїдних реакцій (набряк обличчя, гіперемія шкірних покривів, виражене зниження артеріального тиску, задишка) через використання фільтруючих мембран з високою пропускною здатністю, що складаються з поліакрилонітрилу (наприклад, високопроточні мембрани AN690). Рекомендується використовувати інші типи діалізних мембран для гемодіалізу чи гіпотензивні засоби інших класів.
Трансплантація нирки
Немає досвіду застосування еналаприлу у пацієнтів після трансплантації нирки. Лікування еналаприлом пацієнтів після трансплантації нирки не рекомендується.
Нейтропенія/агранулоцитоз
Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенію та анемію у пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами АПФ. Ризик появи нейтропенії, ймовірно, залежить від дози та клінічного стану пацієнта. Нейтропенія частіше може мати місце у пацієнтів зі зниженою функцією нирок, особливо якщо є супутнє захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія) або при лікуванні імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, а також при комбінації цих ускладнюючих факторів ризику. У деяких з таких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекційні захворювання, при яких у ряді випадків була відсутня реакція на інтенсивну антибіотикотерапію. При застосуванні у таких пацієнтів еналаприлу бажано до лікування, кожні 2 тижні у перші три місяці лікування і потім регулярно проводити контроль лейкоцитів крові та розгорнутий аналіз крові. Слід настійно рекомендувати пацієнтові повідомляти лікаря про будь-який симптом інфекційного захворювання (наприклад, біль у горлі, лихоманка); у цьому випадку слід проводити контроль лейкоцитарної формули крові.
При підозрі або виявленні нейтропенії (менше 1000/мм3), яка носить оборотний характер, слід відмінити препарат Реніприл®ГТ та інші засоби, що одночасно приймаються (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Подвійна блокада РААС Повідомлялося про випадки артеріальної гіпотензії, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у сприйнятливих пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які впливають на цю систему. Тому подвійна блокада РААС внаслідок поєднання інгібітору АПФ з АРА II або аліскіреном не рекомендується. Поєднання з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») . Протипоказане одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів.
Препарати літію
Не рекомендується одночасне застосування препаратів літію, еналаприлу та діуретиків (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Кашель
На фоні терапії інгібіторами АПФ може виникати кашель. Як правило, це сухий кашель, що носить постійний характер і зникає після припинення лікування. Кашель, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ. слід враховувати при диференціальній діагностиці кашлю.
Гіперкаліємія (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») У період лікування препаратом Реніприл ГТ можливе підвищення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, цукровим діабетом, при одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, епле , амілорид, триамтерен), препаратів калію або замінників солі, що містять калій, а також у пацієнтів, які приймають інші засоби, що призводять до підвищення вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин), цей ефект зазвичай послаблюється тіазидними діуретиками через посилене виведення калію.
Якщо одночасне застосування вищеназваних засобів є необхідним, то рекомендується проведення регулярного контролю вмісту калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Метаболічні та ендокринні ефекти
Терапія тіазидами може порушувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). При лікуванні тіазидами цукровий діабет, що латентно протікає, може маніфестувати.
Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію нирками і викликати скороминуще підвищення вмісту кальцію в сироватці без видимих порушень його обміну. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. У зв'язку з впливом тіазидів на метаболізм кальцію їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз, тому перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазидний діуретик має бути скасовано.
Підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у плазмі також може бути пов'язане з терапією тіазидними діуретиками.
У деяких пацієнтів терапія тіазидними діуретиками може призвести до розвитку гіперурикемії та/або загострення перебігу подагри. Однак еналаприл може збільшувати виведення сечової кислоти нирками і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.
Захворювання печінки
Тіазидні діуретики слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції печінки та/або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть невеликі зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми.
Антидопінговий тест
Гідрохлортіазид може спричинити позитивний результат при проведенні допінг-контролю.
Гостра міопія та закритокутова глаукома
Гідрохлортіазид, будучи похідним сульфонаміду, може викликати ідіосинкразічну реакцію у вигляді гострої транзиторної міопії та гострої вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Лікування: якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.
Немеланомний рак шкіри
У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку немеланомного раку шкіри (НМРК) – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду.
Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри.
Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем.
Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри.
З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів.
У пацієнтів із немеланомним раком шкіри в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
При керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід враховувати можливість розвитку запаморочення або слабкості (див. Побічна дія).
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 25°С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиВсередину.
Препарат Реніприл®ГТ слід приймати регулярно одночасно, переважно вранці, незалежно від часу прийому їжі, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини, 1 раз на добу. Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. У разі потреби доза може бути збільшена до максимальної добової дози 2 таблетки на добу.
На початку терапії препаратом Реніприл може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія, яка частіше виникає у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу (у тому числі внаслідок попередньої терапії діуретиками, при діареї та/або блюванні), у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою артеріальною гіпертензією. , реноваскулярною гіпертензією За вищевказаними пацієнтами слід здійснювати спостереження протягом 8 годин після прийому першої дози препарату. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Реніприл®ГТ. Перед початком лікування має бути оцінена функція нирок. Тривалість лікування встановлюється лікарем.
Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок
У пацієнтів з нирковою недостатністю з КК 30-80 мл/хв препарат повинен застосовуватися тільки після попереднього титрування доз еналаприлу гідрохлортіазиду окремо, відповідно до доз комбінованого препарату Реніприл®ГТ.
У пацієнтів з нирковою недостатністю (КК більше 30 мл/хв., але менше 80 мл/хв) початкова доза еналаприлу, що рекомендується, при застосуванні його в монотерапії становить від 5 до 10 мг.
У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв.) застосування препарату Реніприл ГТ протипоказане.
Застосування у пацієнтів похилого віку
Клінічні дослідження ефективності та безпеки одночасного застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду були подібними у літніх (старше 65 років) та молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Не потрібно підбирати початкову дозу препарату Реніприл®ГТ для пацієнтів похилого віку.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Рениприл гт таб 125мг+10мг 20 шт фармстандарт производится компанией ФАРМСТАНДАРТ. Само производство расположено в стране Россия.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Рениприл гт таб 125мг+10мг 20 шт фармстандарт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Рениприл гт таб 125мг+10мг 20 шт фармстандарт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Берлиприл плюс таб 10мг+25мг 30 шт Берлиприл плюс таб 10мг+25мг 30 шт, Ко-ренитек таб 20мг/12.5мг 28 шт Ко-ренитек таб 20мг/12.5мг 28 шт, Эналаприл нл таб 12.5мг+10мг 20 шт озон Эналаприл нл таб 12.5мг+10мг 20 шт озон, Эналаприл нл таб 12.5мг+20мг 20 шт озон Эналаприл нл таб 12.5мг+20мг 20 шт озон, Эналаприл н таб 25мг+10мг 20 шт озон Эналаприл н таб 25мг+10мг 20 шт озон, Энап-hl таб 10мг/12.5мг 20 шт Энап-hl таб 10мг/12.5мг 20 шт, Энап-hl таб 10мг/12.5мг 60 шт Энап-hl таб 10мг/12.5мг 60 шт, Энап-hl таб 12.5мг+20мг 20 шт Энап-hl таб 12.5мг+20мг 20 шт, Энап-hl таб 12.5мг+20мг 60 шт Энап-hl таб 12.5мг+20мг 60 шт, Энап-h таб 10мг/25мг 20 шт Энап-h таб 10мг/25мг 20 шт, Энап-h таб 10мг/25мг 60 шт Энап-h таб 10мг/25мг 60 шт.
Пока нет комментариев