Пралуэнт раствор для и/п/к 150 мг/мл 1 мл шприц-ручка 2 шт
Пралуэнт раствор для и/п/к 150 мг/мл 1 мл шприц-ручка 2 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
В 1 шприц-ручці з дозуванням 150 мг/мл міститься: алірокумаб – 150,0
мг
; 0,1 мг; вода для ін'єкцій – до 1,0 мл.
* – сумарна кількість L-гістидину та L-гістидину гідрохлориду моногідрату в перерахунку на L-гістидин.
Опис:
Прозора або злегка опалесцентна, безбарвна або жовтуватого кольору рідина.
Форма випуску:
Розчин для підшкірного введення: 150 мг/мл. По 1 мл одноразовий шприц з прозорого скла (тип I), з незнімною голкою з нержавіючої сталі, захищеною ковпачком з м'якого полімеру. По 1 шприц в шприц-ручку. По 2 шприц-ручки з інструкцією із застосування в картонну пачку, з фіксатором.
Протипоказання• Підвищена чутливість до алірокумабу або будь-якої допоміжної речовини препарату;
• Вагітність (ефективність та безпека не встановлені);
• Період грудного вигодовування (ефективність та безпека не встановлені);
• Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).
З обережністю • Ниркова недостатність тяжкого ступеня;
• Печінкова недостатність тяжкого ступеня.
Дозування150 мг/мл
Показання до застосування1. Первинна гіперхолестеринемія та змішана дисліпідемія
Препарат Пралуент показаний дорослим пацієнтам для лікування первинної гіперхолестеринемії (несемейної гіперхолестеринемії та гетерозиготною формою сімейної гіперхолестеринемії) або змішаної дисліпідемії, включаючи пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу низької щільності ( ХС-ЛПНЩ), загального холестерину (загального-ХС), холестерину ліпопротеїнів, які не є ліпопротеїнами високої щільності (ХС-ЛПнеВП), аполіпопротеїну В (Aпо B), тригліцеридів (ТГ) та ліпопротеїну а (ЛПa) та підвищення концентрації щільності (ХС-ЛПВЩ) та аполіпопротеїну А-1 (Апо А-1):
• у комбінації зі статинами (інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази) у поєднанні або без поєднання з іншою ліпід-модифікуючою терапією при неможливості досягнення у пацієнтів цільової концентрації ХС-ЛПНГ при прийомі максимально переносимої дози статинів;
• у монотерапії або як доповнення до іншої ліпід-модифікуючої терапії, що не відноситься до статинів, у пацієнтів з непереносимістю статинів або за наявності протипоказань до їх застосування.
• для зменшення частоти проведення ЛПНГ-аферезу у пацієнтів з гетерозиготною формою сімейної гіперхолестеринемії.
2. Встановлене атеросклеротичне серцево-судинне захворювання
Препарат Пралуент показаний дорослим пацієнтам із встановленим атеросклеротичним серцево-судинним захворюванням з метою зниження ризику розвитку серцево-судинних подій шляхом зниження ХС-ЛПНГ як доповнення до корекції інших факторів ризику: • у комбінації з максимально переносимими дозами статинів у поєднанні або без поєднання з іншим ліпідом
. -модифікуючу терапію;
• у монотерапії або як доповнення до іншої, що не стосується статинів, ліпід-модифікуючої терапії, у пацієнтів з непереносимістю статинів або за наявності протипоказань до їх застосування.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиВплив алірокумабу на інші лікарські засоби:
Оскільки алірокумаб є біологічною речовиною, не очікується жодних фармакокінетичних ефектів алірокумабу на інші лікарські препарати. У клінічних дослідженнях при застосуванні алірокумабу в комбінації з аторвастатином або розувастатином не спостерігалося жодних значних змін концентрацій статинів у крові при повторних введеннях алірокумабу, що вказує на те, що алірокумаб не впливає на ізоферменти цитохрому C45P3 і білки-транспортери, такі як Р-глікопротеїн (P-gp) та OATP (білок транспортер органічних аніонів).
Вплив інших лікарських засобів на алірокумаб:
Статини та інша ліпід-модифікуюча терапія, як відомо, підвищують синтез PCSK9 - білка, що є мішенню алірокумабу. Це призводить до підвищення мети-опосередкованого кліренсу алірокумабу та зниження його системної експозиції. Тим не менш, зниження рівня ХС-ЛПНГ зберігалося протягом терапії при застосуванні алірокумабу 1 раз на 2 тижні.
ПередозуванняУ контрольованих клінічних дослідженнях не було виявлено жодних змін безпеки при частішому введенні доз, ніж рекомендований режим дозування 1 раз на 2 тижні. Не існує спеціального лікування передозування препарату Пралуент. У разі передозування слід проводити симптоматичне лікування та підтримуючу терапію.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Повністю людське моноклональне антитіло (IgG1). Інгібітор пропротеїнової конвертази субтилізин-кексин типу 9 (PCSK9). Код АТХ: C10AX14.
Фармакодинаміка:
Алірокумаб є повністю людським моноклональним антитілом [ізотип імуноглобулінів G1 (IgG1)], метою якого є фермент пропротеїнова конвертаза субтилізин-кексин типу 9 (PCSK9). Алірокумаб виробляється за допомогою технології рекомбінантної ДНК з використанням суспензійної культури клітин яєчника китайського хом'ячка.
Алірокумаб має молекулярну масу приблизно 146 кДа.
Механізм дії:
РCSK9 зв'язується з рецепторами ліпопротеїнів низької щільності (Р-ЛПНГ) на поверхні гепатоцитів, сприяючи деградації Р-ЛПНГ у печінці. Р-ЛПНЩ є головними рецепторами, які виводять із системного кровотоку циркулюючі ЛПНЩ, тому зменшення кількості Р-ЛПНЩ при зв'язуванні їх з PCSK9 призводить до підвищення концентрації холестерину ЛПНЩ (ХС-ЛПНЩ) у крові. Інгібуючи зв'язування PCSK9 з РЛПНЩ, алірокумаб збільшує кількість РЛПНЩ для виведення ЛПНЩ, знижуючи таким чином концентрації ХС-ЛПНЩ у крові. Р-ЛПНЩ також пов'язують багаті на тригліцериди (ТГ) ремнантні ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ) і ліпопротеїни проміжної щільності (ЛППП). Тому лікування алірокумабом може знижувати концентрації цих ремнантних ліпопротеїнів, про що свідчить зниження аполіпопротеїну В (Апо В), холестерину ліпопротеїнів, які не є ліпопротеїнами високої щільності (ХС-ЛПнеВП) і ТГ. Алірокумаб також знижує концентрації ліпопротеїну а (ЛП(а)), які є формою ЛПНГ, які пов'язані з аполіпопротеїном (а). Однак було показано, що Р-ЛПНГ мають низьку афінність до ЛП(а), у зв'язку з чим точний механізм, за допомогою якого алірокумаб знижує ЛП(а), повністю не встановлено.
Генетичні дослідження:
У генетичних дослідженнях, проведених у людини, виявлено різновиди гена PCSK9 з мутаціями втрати або підвищення функції. У пацієнтів з одним алелем PCSK9 з мутацією втрати функції відзначалися нижчі концентрації ХС-ЛПНГ, які корелювали із значно нижчою частотою розвитку ішемічної хвороби серця. У деяких пацієнтів були виявлені мутації втрати функції у двох алелях, і у них відзначалися дуже низькі концентрації ХС-ЛПНЩ у крові з концентраціями у крові ХС-ЛПЗЩ та ТГ у нормальному діапазоні. Навпаки, мутації підвищення функції в гені PCSK9 були виявлені у пацієнтів з підвищеними концентраціями ХС-ЛПНЩ у крові та клінічним діагнозом сімейної гіперхолестеринемії. Спостережний аналіз показав, що без лікування концентрації ХС-ЛПНГ у крові у пацієнтів з мутаціями підвищення функції в гені PCSK9 знаходилися в діапазоні, подібному до спостерігався у пацієнтів з мутаціями, що часто зустрічаються, що викликають гетерозиготну форму сімейної гіперхолестеринемії (такими як мутації в гені Р-ЛПНЩ), демонструють роль ферменту PCSK9 у метаболізмі ХС-ЛПНЩ та його концентраціях у крові. У багатоцентровому подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 14 тижнів 13 пацієнтів з гетерозиготною формою сімейної гіперхолестеринемії, пов'язаної з мутацією підвищення функції в гені PCSK9, були рандомізовані в 2 групи: групу, що отримує алірокумаб у дозі 150 мг групу, яка отримує плацебо. Середнє значення концентрації ХС-ЛПНЩ у крові становило 151,5 мг/дл. На другому тижні лікування середнє значення зниження вихідної концентрації ХС-ЛПНГ у крові склало 62,5% у групі пацієнтів, які отримували алірокумаб, порівняно з 8,8% у пацієнтів, які отримували плацебо. На 8-му тижні лікування середнє значення зниження концентрації ХС-ЛПНЩ у крові від вихідного значення у всіх пацієнтів, які отримували алірокумаб, становило 72,4%.
Фармакодинамічні властивості:
Алірокумаб є повністю людським антитілом, яке пригнічує активність PCSK9 як у дослідженнях in vitro, так і в системах моделей in vivo. Велика кількість досліджень, проведених у людини та тварин, продемонструвала центральну роль, яку відіграють підвищені концентрації ХС-ЛПНГ у крові на початку та прогресуванні атеросклерозу. Інші ліпопротеїни, що містять Апо В-100, особливо багаті на тригліцериди ремнантні ліпопротеїни (утворилися з ЛПДНЩ і ЛПСШ) і ЛП(a), також вважаються сприятливими для розвитку атеросклерозу. Проте проведені досі дослідження не виявили незалежного впливу зниження концентрацій цих ліпопротеїнів на серцево-судинну захворюваність і смертність. У дослідженнях in vitro, алірокумаб не індукував антитіло-залежну клітинно-опосередковану токсичність і комплемент-залежну цитотоксичність (Fc-опосередковану ефекторну функцію), як у присутності, так і без PCSK9. У алирокумаба, що з PCSK9, немає освіти нерозчинних імунних комплексів, здатних пов'язувати протеїни комплементу.
Клінічна ефективність/клінічні дослідження при первинній гіперхолестеринемії та змішаній дисліпідемії.
Резюме клінічних досліджень III фази з використанням режиму дозування 75 мг та/або 150 мг кожні 2 тижні (Q2W):
Ефективність алірокумабу була вивчена в 10 дослідженнях III фази (5 плацебо-контрольованих і 5 езетіміб-контрольованих досліджень), що включали 5296 рандомізованих пацієнтів з гіперхолестеринемією (несемейною і гетерозиготною формою сімейної) або змішаної гіперліпідомії8 для пацієнтів з 3 пацієнтів з 3 пацієнтами з 3 пацієнтами. Три з цих 10 досліджень були проведені виключно у пацієнтів із гетерозиготною формою сімейної гіперхолестеринемії. Більшість пацієнтів приймали одночасно ліпід-модифікуючу терапію, що складається з максимально переносимих доз статинів у поєднанні або без поєднання з іншими ліпід-модифікуючими видами лікування і мали високий та дуже високий серцево-судинний ризик. Два дослідження були проведені у пацієнтів, які не отримували одночасно статини, включаючи одне дослідження у пацієнтів із документованою непереносимістю статинів. Два дослідження (LONG TERM та HIGH FH), що включають загалом 2416 пацієнтів, були проведені лише з дозою 150 мг 1 раз на 2 тижні. Вісім досліджень були проведені з дозою 75 мг 1 раз на 2 тижні та критерієм для підвищення дози до 150 мг 1 раз на 2 тижні на 12-му тижні було недосягнення пацієнтами цільового значення концентрації ХС-ЛПНЩ у крові, заснованого на ступені їх серцево-судинного. ризику на 8-му тижні лікування. Головною кінцевою точкою ефективності у всіх клінічних дослідженнях III фази було середнє значення зниження концентрації ХС-ЛПНГ у крові на 24-му тижні порівняно з плацебо та езетимибом. Всі ці дослідження досягли своєї головної кінцевої точки. В цілому, застосування алірокумабу призводило також до статистично значущого значення процента зниження концентрацій ОХ, ХС-ЛПнеВП, Апо B і ЛП(a) порівняно з плацебо/езетимибом, незалежно від того чи отримували пацієнти статини. Алірокумаб також знижував концентрації ТГ та збільшував концентрації ХС-ЛПЗЗ та АПО А-1 порівняно з плацебо. Результати ефективності були однакові у пацієнтів з гетерозиготною формою сімейної гіперхолестеринемії, без гетерозиготної сімейної гіперхолестеринемії, у пацієнтів зі змішаною дисліпідемією та пацієнтів з цукровим діабетом. Зниження концентрацій ХС-ЛПНГ у крові було одноманітним, незалежно від того, приймалися або не приймалися пацієнтами одночасно статини та від доз останніх. Після припинення введення алірокумабу не спостерігалося «синдрому відміни»,
Результати оцінки впливу на серцево-судинні події:
У заздалегідь запланованому об'єднаному аналізі даних досліджень ІІІ фази у 110 пацієнтів (3,5 %) у групі алірокумабу та у 53 пацієнтів (3,0 %) у контрольній групі (плацебо або активний контроль) спостерігалися наступні, підтверджені експертизою серцево-судинні події , що розвинулися під час лікування: смерть, пов'язана з ішемічною хворобою серця, інфаркт міокарда, ішемічний інсульт, нестабільна стенокардія, яка вимагала госпіталізації, госпіталізація з приводу хронічної серцевої недостатності та реваскуляризація. Підтверджені великі небажані серцево-судинні події (БНССС), що включали смерть від ІХС, інфаркт міокарда, ішемічний інсульт або нестабільну стенокардію, що потребує госпіталізації, спостерігалися у 52 з 3182 пацієнтів (1,6 %) у групі алірокуму 1 і у 7 1, 8%) у контрольній групі (плацебо та активний контроль). У заздалегідь запланованому аналізі дослідження LONG TERM підтверджені експертизою серцево-судинні події, що розвинулися під час лікування, спостерігалися у 72 з 1550 пацієнтів (4,6%) у групі алірокумабу та у 40 з 788 пацієнтів (5,1%) у групі плацебо; підтверджені експертизою БНССС спостерігалися у 27 із 1550 пацієнтів (1,7 %) у групі алірокумабу та у 26 із 788 пацієнтів (3,3 %) у групі плацебо. Відносини ризиків (РР) розраховували ретроспективно; всім серцево-судинних подій ставлення ризиків = 0,91 (95% ДІ, 0,62-1,34); для БНССС відношення ризиків = 0,52 (95% ДІ, 0,31-0,90). спостерігалися у 72 з 1550 пацієнтів (4,6%) у групі алірокумабу та у 40 з 788 пацієнтів (5,1%) у групі плацебо; підтверджені експертизою БНССС спостерігалися у 27 із 1550 пацієнтів (1,7 %) у групі алірокумабу та у 26 із 788 пацієнтів (3,3 %) у групі плацебо. Відносини ризиків (РР) розраховували ретроспективно; всім серцево-судинних подій ставлення ризиків = 0,91 (95% ДІ, 0,62-1,34); для БНССС відношення ризиків = 0,52 (95% ДІ, 0,31-0,90). спостерігалися у 72 з 1550 пацієнтів (4,6%) у групі алірокумабу та у 40 з 788 пацієнтів (5,1%) у групі плацебо; підтверджені експертизою БНССС спостерігалися у 27 із 1550 пацієнтів (1,7 %) у групі алірокумабу та у 26 із 788 пацієнтів (3,3 %) у групі плацебо. Відносини ризиків (РР) розраховували ретроспективно; всім серцево-судинних подій ставлення ризиків = 0,91 (95% ДІ, 0,62-1,34); для БНССС відношення ризиків = 0,52 (95% ДІ, 0,31-0,90).
Смерть від усіх причин:
У клінічних дослідженнях III фази смерть від усіх причин становила 0,6% (20 із 3182 пацієнтів) у групі алірокумабу та 0,9% (17 із 1792 пацієнтів) у контрольній групі. Головною причиною смертельних випадків були серцево-судинні події.
Дослідження CHOICE I з використанням режиму дозування 300 мг кожні 4 тижні (Q4W):
Дослідження CHOICE I - багатоцентрове подвійне сліпе плацебо-контрольоване 48-тижневе дослідження, яке включало 540 пацієнтів, які отримують максимально переносиму дозу статину з або без іншої ліпід-модифікуючої терапією, і 252 пацієнти, які не отримували статини. Пацієнти були випадково розподілені в групи лікування алірокумабом у дозі 300 мг Q4W, алірокумабом у дозі 75 мг Q2W або плацебо. 71,6% пацієнтів належали до категорій високого або дуже високого серцево-судинного ризику. Всі пацієнти не мали цільових значень ХС-ЛПНЩ при включенні до дослідження. У групах алірокумабу доза могла бути скоригована до 150 мг Q2W на 12-му тижні у пацієнтів з рівнем ХС-ЛПНГ, що зберігається, >70 мг/дл або >100 мг/дл залежно від їх ступеня серцево-судинного ризику, або у пацієнтів, у яких не наголошувалося зменшення ХС-ЛПНГ на 30% від вихідного рівня. У когорті пацієнтів, які приймали статини, середня вихідна концентрація ХС-ЛПНГ становила 112,7 мг/дл. На 12-му тижні середня відсоткова зміна від вихідних значень ХС-ЛПНГ у групі алірокумаб 300 мг Q4W склала -55,3 % порівняно з +1,1 % для плацебо, при цьому 77,3 % пацієнтів, які отримували алірокумаб 300 мг Q4W , досягли концентрації ХС-ЛПНГ > 70 мг/дл порівняно з 9,3% групи плацебо. Збільшення дози алірокумабу до 150 мг Q2W на 12-му тижні знадобилося у 19,3% пацієнтів цієї когорти. На 24-му тижні середня відсоткова зміна від вихідних значень ХС-ЛПНГ у групі алірокумаб 300 мг Q4W/150 мг Q2W склала -58,8% порівняно з -0,1% для плацебо. У когорті пацієнтів, які не отримували супутньої терапії статинами, середня вихідна концентрація ХС-ЛПНЩ становила 142,1 мг/дл. На 12-му тижні середня відсоткова зміна ХС-ЛПНЩ від вихідного значення у групі алірокумабу 300 мг Q4W склала -58,4 % порівняно з +0,3 % для групи плацебо, при цьому 65,2 % пацієнтів, які отримували алірокумаб 300 мг Q4W, досягли концентрації ХС-ЛПНГ >70 мг/дл порівняно з 2,8% у групі плацебо. Збільшення дози алірокумабу до 150 мг Q2W на 12-му тижні знадобилося у 14,7% пацієнтів цієї когорти. На 24-му тижні середня відсоткова зміна від вихідних значень ХС-ЛПНГ у групі алірокумаб 300 мг Q4W/150 мг Q2W склала -52,7% порівняно з -0,3% для групи плацебо. В обох когортах пацієнтів різниця в порівнянні з плацебо була статистично значущою на 24-му тижні для всіх параметрів ліпідного обміну, за винятком Aпo A-1 у підгрупі пацієнтів, які приймали статини.
Дослідження ESCAPE (за участю пацієнтів, які отримують ЛПНГ-аферез):
Багатоцентрове, подвійне сліпе, плацебо-контрольоване, 18-тижневе дослідження включало 62 пацієнтів з гетерозиготною формою сімейної гіперхолестеринемії (41 пацієнт у групі алірокумабу та 21 пацієнт у групі плацебо), яким проводився ЛПНЩ-аферез щотижня2. З 1-го по 6-й тиждень пацієнти отримували лікування алірокумабом у дозі 150 мг кожні 2 тижні або плацебо, їм також проводився ЛПНГ-аферез з фіксованою частотою відповідно до прийнятої індивідуальної схеми аферезу до включення до дослідження. Рішення про те, чи потрібне пацієнту проведення аферезу чи ні, приймалося з 7-го по 18-й тиждень на підставі ефекту лікування у кожного пацієнта. До 6-го тижня середній відсоток зміни концентрації ХС-ЛПНЩ щодо вихідного значення становив -53,7% у групі застосування алірокумабу порівняно з 1, 6% у групі застосування плацебо (p<0,0001). З 7-го по 18-й тиждень було відзначено зменшення стандартизованої частоти проведення аферезу на 50% (p<0,0001) у групі алірокумабу порівняно з групою плацебо. Лікування аферезом було скасовано у 11 із 41 пацієнта (26,8%) у групі алірокумабу, і у 27 із 41 пацієнта (65,8%) вдалося уникнути проведення щонайменше половини процедур. У групі плацебо у жодного з пацієнтів лікування аферезом не було скасовано повністю, і лише у 2 з 21 пацієнта (9,5%) вдалося уникнути проведення щонайменше половини процедур. і у 27 із 41 пацієнта (65,8%) вдалося уникнути проведення щонайменше половини процедур. У групі плацебо у жодного з пацієнтів лікування аферезом не було скасовано повністю, і лише у 2 з 21 пацієнта (9,5%) вдалося уникнути проведення щонайменше половини процедур. і у 27 із 41 пацієнта (65,8%) вдалося уникнути проведення щонайменше половини процедур. У групі плацебо у жодного з пацієнтів лікування аферезом не було скасовано повністю, і лише у 2 з 21 пацієнта (9,5%) вдалося уникнути проведення щонайменше половини процедур.
Клінічна ефективність та безпека при профілактиці серцево-судинних подій.
Дослідження ODYSSEY OUTCOMES:
Багатоцентрове подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження, що включало 18924 дорослих пацієнта (9462 пацієнти, які отримували алірокумаб, 9462 пацієнти, які отримували плацебо), які перенесли гострий коронарний синдром (34,6% - інфаркт міокарда з підйомом 4; міокарда без підйому сегмента ST;16,8% - нестабільна стенокардія) за 4-52 тижні до рандомізації та отримували або високоінтенсивну терапію статинами (аторвастатин 40 або 80 мг; або розувастатин 20 або 40 мг) ± інша ліпід-модифікуюча терапія дози вказаних статинів ± інша ліпід-модифікуюча терапія. Всі пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 1:1 до групи алірокумабу у дозі 75 мг Q2W або плацебо Q2W. Починаючи з 2-го місяця, у пацієнтів з рівнем ХС-ЛПНГ >50 мг/дл (1,29 ммоль/л) дозу алірокумабу збільшували до 150 мг Q2W. Надалі, якщо у пацієнтів, які отримували алірокумаб у дозі 150 мг Q2W, реєструвалося два послідовні значення ХС-ЛПНЩ нижче 25 мг/дл (0,65 ммоль/л), дозу препарату знижували до 75 мг Q2W. Пацієнти, які отримували препарат у дозі 75 мг Q2W, у яких реєструвалися два послідовні значення ХС-ЛПНГ нижче 15 мг/дл (0,39 ммоль/л), переводилися в засліпленому режимі на плацебо. Приблизно у 2615 (27,7%) з 9451 пацієнтів, які отримували алірокумаб, була потрібна корекція дози до 150 мг Q2W. Надалі у 805 (30,8%) з цих 2615 пацієнтів доза була знижена до 75 мг Q2W. Загалом, 730 (7,7%) із 9451 пацієнтів у групі алірокумабу перейшли на плацебо. Середня тривалість спостереження у дослідженні становила 33 місяці. При рандомізації більшість пацієнтів (88,8%) отримували високоінтенсивну терапію статинами ± інша ліпід-модифікуюча терапія. Алірокумаб значно знижував ризик первинної комбінованої кінцевої точки - час до першої великої небажаної серцево-судинної події, включаючи смерть від ІХС, нефатальний інфаркт міокарда, фатальний і нефатальний ішемічний інсульт, або нестабільну стенокардію, що потребувала госпіталізації (ОР 0; 0,78-0,93; p = 0,0003). Крім цього, алірокумаб значно знижував ризик наступних комбінованих кінцевих точок: великі коронарні події (смерть від ІХС або інфаркт міокарда); коронарні події (великі коронарні події, нестабільна стенокардія, яка потребує госпіталізації або процедури коронарної реваскуляризації, пов'язаної з ішемією); серцево-судинні події (серцево-судинна смерть, будь-яка нефатальна коронарна подія або нефатальний ішемічний інсульт); а також комбінованої кінцевої точки, включає смерть від усіх причин, нефатальний інфаркт міокарда або нефатальний ішемічний інсульт. Терапія алірокумабом була асоційована зі зниженням ризику смерті від усіх причин (ОР 0,85; 95% ДІ: 0,73-0,98; р = 0,0261 (не скориговано для множинних порівнянь)).
Фармакокінетика:
Абсорбція:
Після підшкірного введення препарату Пралуент у дозі від 50 мг до 300 мг середній час досягнення максимальної концентрації алірокумабу у сироватці становив 3-7 днів. Фармакокінетика алірокумабу після одноразового підшкірного введення в дозі 75 мг у ділянку живота, стегна або плеча була подібною. За даними популяційного аналізу фармакокінетичних показників, абсолютна біодоступність алірокумабу після підшкірного введення становила 85 %. Незначно більше (2,1-2,7-кратне), ніж пропорційне дозі, збільшення концентрацій алірокумабу, спостерігалося при дворазовому збільшенні дози з 75 мг до 150 мг 1 раз на 2 тижні. Рівноважний стан досягався після введення 2-3 доз із максимальним двократним коефіцієнтом накопичення.
Розподіл
Після внутрішньовенного введення обсяг розподілу алірокумабу становив 0,04-0,05 л/кг, що вказує на розподіл алірокумабу, головним чином, в системі кровообігу.
Метаболізм:
Спеціальних досліджень метаболізму не проводилося, оскільки алірокумаб є білком. Передбачається, що алірокумаб розщеплюється на невеликі пептиди та окремі амінокислоти.
Виведення:
У алірокумабу спостерігалися 2 фази виведення. У низьких концентраціях елімінація відбувається переважно через насичений зв'язок з мішенню (PCSK9), у той час як при більш високих концентраціях елімінація алірокумабу відбувається переважно через протеолітичний шлях, що не насичується. За даними популяційного аналізу фармакокінетичних показників середній період напіввиведення алірокумабу становив 17–20 днів у пацієнтів, які отримували алірокумаб у монотерапії підшкірно у дозах 75 мг 1 раз на 2 тижні або 150 мг 1 раз на 2 тижні. При одночасному застосуванні зі статинами середній період напіввиведення алірокумабу становив 12 днів.
Підлога:
За даними популяційного аналізу фармакокінетичних показників, статева приналежність пацієнтів не впливала на фармакокінетику алірокумабу.
Пацієнти похилого віку:
За даними популяційного аналізу фармакокінетичних показників, вік асоціювався з невеликою відмінністю у системній експозиції алірокумабу у рівноважному стані без впливу на його ефективність та безпеку.
Маса тіла:
За даними популяційного аналізу фармакокінетичних показників маса тіла мала незначний вплив на системну експозицію алірокумабу без впливу на його ефективність та безпеку.
Пацієнти дитячого віку:
Фармакокінетичні ефекти алірокумабу у пацієнтів дитячого віку на даний момент не вивчалися.
Порушення функції печінки:
У клінічному дослідженні І фази при одноразовому підшкірному введенні алірокумабу в дозі 75 мг фармакокінетичні показники алірокумабу у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості були аналогічними у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Доступні дані про фармакокінетику алірокумабу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня відсутні.
Порушення функції нирок:
Оскільки немає відомостей про те, що моноклональні антитіла виводяться нирками, не очікується, що функціональний стан нирок вплине на фармакокінетику алірокумабу. Популяційний аналіз фармакокінетичних показників продемонстрував, що порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості не чинило значного впливу на фармакокінетику алірокумабу. Дані щодо фармакокінетики алірокумабу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок обмежені.
Расова приналежність:
За даними популяційного аналізу фармакокінетичних показників расова приналежність не впливала на фармакокінетику алірокумабу. Після одноразового підшкірного введення алірокумабу в дозах 100-300 мг не спостерігалося значних відмінностей у системній експозиції у здорових добровольців, які є японцями та представниками білої раси.
Вагітність та годування груддюВідсутні дані щодо застосування препарату Пралуент
у вагітних жінок. Очікується, що алірокумаб, як і інші антитіла IgG класу, проникає через плацентарний бар'єр. Під час вагітності застосування препарату Пралуент не рекомендується.
Період грудного вигодовування
Невідомо, чи проникає алірокумаб у грудне молоко у людини. У зв'язку з тим, що багато лікарських препаратів, у тому числі імуноглобуліни, проникають у грудне молоко у людини, застосування препарату Пралуент у жінок у період грудного вигодовування не рекомендується. За необхідності застосування препарату Пралуент у цей період слід припинити грудне вигодовування.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаНижче наведені дані з безпеки відображають застосування алірокумабу у 3340 пацієнтів, більшість з яких мали високий або дуже високий серцево-судинний ризик, і які отримували алірокумаб у дозі 75 мг та/або 150 мг у вигляді підшкірних ін'єкцій 1 раз на 2 тижні з тривалістю лікування. до 18 місяців (включаючи 2408 пацієнтів, які отримували лікування алірокумабом протягом 52 тижнів, та 639 пацієнтів, які отримували лікування алірокумабом протягом не менше 76 тижнів). Дані з безпеки засновані на об'єднаних результатах 9 плацебо-контрольованих досліджень (4 дослідження II фази та 5 досліджень III фази (всі дослідження у пацієнтів, що одночасно приймають статини) та 5 контрольованих езетимибом досліджень III фази (у 3-х з яких пацієнти одночасно приймали статини). ).
У 10 контрольованих дослідженнях III фази, в які були включені пацієнти з первинною гіперхолестеринемією та змішаною дисліпідемією, найчастішими небажаними реакціями (> 1 % пацієнтів, які отримували препарат Пралуент) були реакції у місці введення препарату, суб'єктивні симптоми та об'єктивні ознаки з боку верхніх дихальних і свербіж шкіри.
Найчастішими небажаними реакціями, що призводять до припинення лікування у пацієнтів, які отримували препарат Пралуент, були реакції у місці введення препарату.
Профіль безпеки препарату в дослідженні ODYSSEY OUTCOMES (вивчення серцево-судинних наслідків) в цілому відповідав даним, отриманим в інших контрольованих дослідженнях III фази.
Не спостерігалося відмінностей щодо профілю безпеки між двома дозами (75 мг 1 раз на 2 тижні та 150 мг 1 раз на 2 тижні), використаними у програмі клінічних досліджень III фази.
У контрольованих дослідженнях III фази первинної гіперхолестеринемії та змішаної дисліпідемії, 1158 пацієнтів (34,7 %), які отримували препарат Пралуент, були у віці > 65 років, і 241 пацієнт (7,2 %), які отримували препарат Пралуент, були у віці > 75 років. У дослідженні за серцево-судинними наслідками 2505 пацієнтів, які отримували препарат Пралуент, були у віці >65 років і 493 пацієнти, які отримували препарат Пралуент, були >75 років. Не спостерігалося значних відмінностей щодо безпеки та ефективності препарату зі збільшенням віку пацієнтів.
Небажані реакції, про які повідомлялося при застосуванні препарату Пралуент в об'єднаних контрольованих дослідженнях (включаючи дослідження ODYSSEY OUTCOMES) та при постреєстраційному застосуванні препарату:
Частота небажаних реакцій (НР), виявлених у клінічних дослідженнях, визначалася на підставі нових випадків НР у всіх клінічних дослідженнях ІІІ фази. НР представлені за системно-органними класами. Категорії частоти визначалися виходячи з таких критеріїв: дуже часто (> 1/10), часто (від > 1/100 до < 1/10), нечасто (від > 1/1000 до < 1/100), рідко (від > 1/10 000 до < 1/1 000) дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (частота не може бути визначена на підставі наявних даних). Частота НР, про які повідомлялося в період післяреєстраційного застосування препарату, ґрунтується на спонтанних повідомленнях. Тому частота цих НР класифікується як "невідома".
Порушення імунної системи: рідко: реакції гіперчутливості, алергічний васкуліт.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто: суб'єктивні симптоми та об'єктивні ознаки з боку верхніх дихальних шляхів, включаючи біль у ротоглотці, ринорею, чхання.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: свербіж шкіри; рідко: кропив'янка, монетоподібна екзема; частота невідома: ангіоневротичний набряк (постреєстраційні дані).
Загальні розлади та порушення в місці введення: часто: реакції в місці введення препарату, включаючи еритему/гіперемію, свербіж шкіри, набряк, біль/болючу чутливість; частота невідома: грипоподібний стан (постреєстраційні дані).
Опис окремих небажаних реакцій.
Реакції у місці введення препарату:
Реакції в місці введення препарату, включаючи еритему/гіперемію, свербіж шкіри, набряк, біль/болючу чутливість, відзначалися у 6,1% пацієнтів, які отримували лікування алірокумабом, порівняно з 4,1% у контрольній групі. Більшість реакцій у місці введення препарату були скороминущими та слабко вираженими. Частота припинення лікування внаслідок розвитку реакцій у місці введення була порівнянною в обох групах (0,2% у групі алірокумабу порівняно з 0,3% у контрольній групі). У дослідженні серцево-судинних наслідків (ODYSSEY OUTCOMES) реакції у місці введення препарату також спостерігалися з більшою частотою у групі пацієнтів, які отримували алірокумаб, у порівнянні з плацебо (3,8% у групі алірокумабу та 2,1% у групі плацебо).
Генералізовані алергічні реакції:
Генералізовані алергічні реакції частіше відзначалися групи алирокумаба, ніж у контрольної групі, переважно з різницею в частоті розвитку свербежу. Свербіж шкіри був зазвичай слабовираженим і минущим. Крім цього, у контрольованих клінічних дослідженнях повідомлялося про розвиток рідкісних та іноді серйозних алергічних реакцій, таких як реакції гіперчутливості, монетоподібна екзема, кропив'янка та алергічний васкуліт. У дослідженні серцево-судинних наслідків (ODYSSEY OUTCOMES) генералізовані алергічні реакції спостерігалися з однаковою частотою у групах лікування, які отримували алірокумаб та плацебо (7,9% у групі алірокумабу та 7,8% у групі плацебо). Відмінностей у частоті розвитку свербежу не спостерігалося.
Дослідження з використанням режиму дозування 300 мг 1 раз кожні 4 тижні:
Профіль безпеки у пацієнтів, які отримували режим дозування 300 мг 1 раз на 4 тижні, був аналогічний до профілю безпеки з використанням режиму дозування кожні 2 тижні, за винятком вищої частоти розвитку реакцій у місцях ін'єкції. Реакції у місці ін'єкції препарату були зареєстровані з частотою 16,6% у групі режиму дозування 300 мг 1 раз на 4 тижні лікування та 7,9% у групі плацебо. Частота припинення застосування препарату через реакції у місці ін'єкції становила 0,7% у групі режиму дозування 300 мг 1 раз на 4 тижні лікування та 0% у групі плацебо.
Пацієнти, яким проводиться ЛПНГ-аферез:
Профіль безпеки у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Пралуент у дозі 150 мг кожні 2 тижні, та пацієнтів, яким проводився ЛПНГ-аферез, був подібний до профілю безпеки, описаного в клінічних дослідженнях при використанні схеми з введенням препарату кожні 2 тижні у пацієнтів, яким не проводився ЛПНЩ-аферез.
Низькі значення ХС-ЛПНЩ (<25 мг/дл [<0,65 ммоль/л]):
У всіх клінічних дослідженнях базова гіполіпідемічна терапія не могла бути скоригована згідно з дизайном дослідження. Відсоток пацієнтів, які досягли значень ХС-ЛПНЩ (<25 мг/дл [<0,65 ммоль/л]), залежав як від вихідного значення ХС-ЛПНЩ, так і від дози алірокумабу. Незважаючи на те, що в дослідженнях алірокумабу не було зазначено будь-яких несприятливих наслідків досягнення дуже низьких значень ХС-ЛПНГ, довгострокова безпека цієї події невідома. В опублікованих генетичних, а також у клінічних та спостережних дослідженнях гіполіпідемічної терапії досягнення нижчих значень ХС-ЛПНГ було асоційовано зі збільшенням частоти вперше виявленого цукрового діабету.
Імуногенність/антитіла до алірокумабу:
Як і всі інші протеїни, що застосовуються для лікування, алірокумаб має потенційну імуногенність. У дослідженні ODYSSEY OUTCOMES у 5,5 % пацієнтів, які отримували лікування алірокумабом у дозі 75 мг та/або 150 мг 1 раз на 2 тижні, після початку лікування відзначалося утворення антитіл до алірокумабу (АА), порівняно з 1,6 % у групі пацієнтів, які отримували плацебо. Більшість цих пацієнтів спостерігалися тимчасові реакції освіти АА. Персистирующие АА спостерігалися у 0,7% пацієнтів, які отримували алірокумаб та у 0,4% пацієнтів, які отримували плацебо. Нейтралізуючі антитіла спостерігалися у 0,5% пацієнтів у групі алірокумабу та <0,1% у групі плацебо. АА, включаючи антитіла, що нейтралізують, реєструвалися в низьких титрах і не мали клінічно значущого впливу на ефективність і безпеку алірокумабу, за винятком вищої частоти реакцій у місці введення препарату у пацієнтів з АА порівняно з пацієнтами без АА (7,5% vs 3,6%). Довгострокові наслідки продовження лікування алірокумабом за наявності АА невідомі. В об'єднаних даних 10 досліджень (включаючи дослідження з плацебо-контролем та активним контролем), у яких пацієнти отримували лікування алірокумабом у дозах 75 мг та/або 150 мг 1 раз на 2 тижні, а також в окремих клінічних дослідженнях з режимом дозування 75 мг 1 раз на 2 тижні або 300 мг 1 раз на 4 тижні (включаючи деяких пацієнтів з корекцією дози до 150 мг 1 раз на 2 тижні), частота утворення АА та нейтралізуючих антитіл була порівнянна з тією, що спостерігалася у дослідженні ODYSSEY OUTCOMES та описана вище. Дані щодо імуногенності залежать від чутливості та специфічності методики їх визначення, а також з інших факторів. Крім цього, на спостерігається частота АА-позитивного результату аналізу впливають кілька факторів, включаючи обробку забраних проб крові, час забору крові, одночасно прийняті лікарські препарати та основне захворювання. З цих причин порівняння частоти виникнення АА із частотою виникнення антитіл до інших препаратів може бути некоректним.
особливі вказівкиАлергічні реакції:
У клінічних дослідженнях повідомлялося про розвиток генералізованих алергічних реакцій, включаючи свербіж; також були повідомлення про рідкісні та іноді серйозні випадки алергічних реакцій, таких як реакції гіперчутливості, монетоподібна екзема, кропив'янка та алергічний васкуліт. У ході післяреєстраційного застосування препарату повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При появі симптомів та ознак серйозних алергічних реакцій лікування препаратом Пралуент має бути припинено та слід розпочати проведення відповідної симптоматичної терапії.
Вплив на фертильність:
Дані про несприятливий вплив алірокумабу на фертильність відсутні.
Літні пацієнти:
Дані про застосування алірокумабу у пацієнтів віком від 75 років обмежені. У контрольованих дослідженнях 1158 пацієнтів (34,7%), які отримували препарат Пралуент, були у віці > 65 років, і 241 пацієнт (7,2%), які отримували препарат Пралуент, були у віці > 75 років. Значних відмінностей у безпеці та ефективності препарату Пралуент із збільшенням віку не спостерігалося.
Ниркова недостатність:
У клінічних дослідженнях кількість пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <30 мл/хв/1,73 м2) була обмежена. Препарат Пралуент слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ «З обережністю»).
Печінкова недостатність:
Дослідження алірокумабу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (клас С за шкалою Чайлда-П'ю) не проводилися. Препарат Пралуент слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів (див. розділ «З обережністю»).
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами
Препарат Пралуент не впливає або майже не впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.
Умови зберіганняЗберігати при температурі від 2 до 8 °С. Чи не заморожувати. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиДо початку терапії препаратом Пралуент необхідно виключити вторинні причини гіперліпідемії або змішаної дисліпідемії (наприклад, нефротичний синдром, гіпотиреоз).
Препарат вводять підшкірно.
Початкова доза Пралуенту становить 75 мг 1 раз кожні 2 тижні. У пацієнтів, які потребують більшого зниження концентрації ХС-ЛПНГ (> 60 %), початкова доза препарату Пралуент може становити 150 мг, яку також вводять 1 раз кожні 2 тижні або 300 мг 1 раз кожні 4 тижні (щомісяця).
Дозу препарату Пралуент слід підбирати індивідуально на підставі таких параметрів як вихідні значення ХС-ЛПНГ, цілі терапії та відповідь пацієнта на лікування. Концентрацію ліпідів у крові можна оцінювати через 4-8 тижнів після початку лікування або титрування дози та проводити відповідну корекцію дози. При необхідності додаткового зниження концентрації ХС-ЛПНГ у пацієнтів, яким препарат Пралуент призначався у дозі 75 мг 1 раз кожні 2 тижні або 300 мг 1 раз кожні 4 тижні, доза може бути скоригована до максимальної дози 150 мг 1 раз кожні 2 тижні.
У разі пропуску чергового введення препарату пацієнту необхідно якнайшвидше ввести пропущену дозу і потім продовжити терапію відповідно до вихідного режиму дозування.
Пацієнти, яким проводиться ЛПНГ-аферез:
Препарат Пралуент може застосовуватися у пацієнтів, яким проводиться ЛПНГ-аферез, незалежно від часу та частоти проведення процедури. Рекомендована доза – 150 мг кожні 2 тижні. Концентрації ХС-ЛПНГ можна оцінювати до аферезу для визначення необхідності його проведення.
Діти:
Безпека та ефективність застосування препарату Пралуент у дітей віком до 18 років не встановлені.
Пацієнти похилого віку:
У пацієнтів похилого віку не потрібно корекції дози препарату Пралуент (див. розділ «Особливі вказівки»).
Печінкова недостатність:
Пацієнти з печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату Пралуент не потрібні. Дані щодо застосування препарату Пралуент у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня відсутні.
Ниркова недостатність:
У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості корекції дози препарату Пралуент не потрібний. Дані щодо застосування препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня обмежені.
Маса тіла:
Не потрібна корекція режиму дозування залежно від маси тіла пацієнтів.
Правила введення препарату:
Препарат Пралуент застосовують у вигляді підшкірних ін'єкцій, що проводяться в ділянці стегна, живота або плеча, за допомогою одноразової попередньо заповненої шприц-ручки або одноразового попередньо заповненого шприца. Рекомендується змінювати місця ін'єкцій під час кожної ін'єкції. При призначенні дози 300 мг препарат вводять у вигляді двох ін'єкцій по 150 мг у різні місця. Препарат Пралуент не слід вводити в області активних шкірних захворювань або пошкоджень, таких як сонячні опіки, висипання, запалення шкіри або шкірні інфекції. Не слід вводити препарат Пралуент у те місце, в яке вводилися інші лікарські препарати.
Правила поводження з препаратом:
Зберігати при температурі від 2 до 8 °С. Чи не заморожувати. Не піддавати дії високих температур. При необхідності (наприклад, під час подорожі) препарат Пралуент можна зберігати при температурі не вище 25 °C не більше 30 днів. Захищати від світла. Після вилучення з холодильника препарат Пралуент повинен бути використаний протягом 30 днів або утилізований.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Пралуэнт раствор для и/п/к 150 мг/мл 1 мл шприц-ручка 2 шт производится компанией САНОФИ РОССИЯ. Само производство расположено в стране Франция.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Пралуэнт раствор для и/п/к 150 мг/мл 1 мл шприц-ручка 2 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Пралуэнт раствор для и/п/к 150 мг/мл 1 мл шприц-ручка 2 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Пока нет комментариев