Микафор таб 125мг+40мг 28 шт
Топ продаж
Суперцена
Микафор таб 125мг+40мг 28 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина: 1 таблетка містить :
гідрохлортіазид 12,5 мг, телмісартану 40 мг; хмаль кукурудзяний, повідон K-30, кремній діоксид колоїдний, натрію стерилфумарат, барвник сонячний захід сонця жовтий. Опис: Подовжені, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар білий з можливими світло-жовтогарячими включеннями, другий шар - світло-жовтогарячий з гравіюванням «H 40». Форма випуску:
Пігулки по 12,5 мг +40 мг. По 7 таблеток у блістер із Ал/Ал. По 4 блістери з інструкцією із застосування в картонну пачку. Блістер оснащений графіком прийому препарату.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до компонентів препарату або інших похідних сульфонамідів;
Вагітність;
Період лактації;
Холестаз та обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів;
Важкі порушення функції печінки (клас З класифікації Чайлд-Пью);
Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв);
Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія;
Одночасна терапія з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом та нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60мл/хв/1.73м2);
Одночасне застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією;
Спадкова непереносимість фруктози (містить сорбітол);
Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції;
Вік до 18 років (безпека та ефективність не встановлені).
Порушення
функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Особливі вказівки»);
Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки (див. розділ «Особливі вказівки»);
стан після трансплантації нирки (досвід застосування відсутній);
Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвиток побічних ефектів з боку нирок та корекція дози не потрібна;
Зниження ОЦК внаслідок попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї чи блювання;
Хронічна серцева недостатність ІІІ – ІV функціональний клас (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації;
Стеноз аортального та мітрального клапана;
Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз;
Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;
Ішемічна хвороба серця;
Гіперкаліємія;
Гіперкальціємія;
Гіперхолестеринемія;
Гіпертригліцеридемія;
Цукровий діабет;
Первинний альдостеронізм;
Подагра; гіперурикемія;
Системна червона вовчанка;
Вторинна закритокутова глаукома (у зв'язку з наявністю у складі гідрохлортіазиду);
Застосування у пацієнтів негроїдної раси.
Дозування12,5 мг+40 мг
Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у разі неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду в монотерапії).
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиТелмісартан:
Інші гіпотензивні засоби. Можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися на фоні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.
Баклофен, аміфостин. На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна припустити, що вони посилюватимуть терапевтичний ефект усіх гіпотензивних засобів, включаючи телмісартан.
Раміпріл. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Сmax раміприлу та раміприлату в 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. При аналізі небажаних явищ, що призвели до припинення лікування, та аналізі серйозних небажаних явищ, отриманих у ході клінічного дослідження, було встановлено, що кашель та ангіоневротичний набряк частіше спостерігалися на тлі терапії раміприлом, тоді як гіпотензія частіше зустрічалася на терапії телмісартаном. Випадки гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та синкопе спостерігалися достовірно частіше при сумісному застосуванні телмісартану та раміприлу.
Препарати літію. Відзначалося оборотне збільшення концентрації літію у крові, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. У поодиноких випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні антагоністів рецептора ангіотензину II, зокрема телмісартану. При одночасному призначенні препаратів літію та антагоністів рецептора ангіотензину ІІ рекомендується проводити визначення вмісту літію в крові.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). НПЗЗ включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні НПЗП можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на РААС, можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які отримують нестероїдні протизапальні засоби та телмісартан, на початку лікування повинен бути компенсований ОЦК і проведено контроль функції нирок. Зниження ефекту гіпотензивних засобів, таких як телмісартан, шляхом інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів відзначалося при сумісному лікуванні з нестероїдними протизапальними засобами. При одночасному прийомі телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту.
Препарати здатні спричинити гіперкаліємію. Як і інші лікарські засоби, що діють на РААС, телмісартану може провокувати ризик розвитку гіперкаліємії. Ризик може бути збільшений у разі одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, які можуть викликати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), інгібітори АПФ, АРА II, НПЗП, включаючи селективні інгібі ), гепарин, імунодепресанти (циклоспорин і такролімус) та триметоприм. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні і періодично контролювати вміст калію в плазмі крові при одночасному застосуванні.
Варфарин, глібенкламід, симвастатин та амлодипін. Не виявлено клінічно значущої взаємодії.
Дігоксин. Відмічено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 49%). При одночасному призначенні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину в крові.
Діуретики (тіазидні або «петлеві»). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петльовий» діуретик) та гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном.
Аліскірен, аліскіренсодержащіе препарати. Клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з високою частотою побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності). одного активного блокатора РААС. Супутнє застосування телмісартану з аліскіреном протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується іншим пацієнтам.
Одночасне застосування телмісартану та інгібіторів АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Глюкокортикостероїди (для системного застосування). Глюкокортикостероїди послаблюють антигіпертензивну дію телмісартану.
Гідрохлортіазид:
Нерекомендовані поєднання лікарських засобів.
Препарати літію. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату.
Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої уваги.
Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует». Слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як:
- антиаритмічні лікарські препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід);
- антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон;
- інші (неантиаритмічні) лікарські засоби, такі як:
- нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); пімозід, сертиндол; антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, есциталопрам);
- антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин); макро ліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол;
- протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол);
- протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін);
- Протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні);
- Антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ);
- протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус);
- протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон);
- засоби, що впливають на моторику шлунково-кишкового тракту (цизаприд);
- антигістамінні засоби (астемізол; терфенадин; мізоластин);
- інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол);
У зв'язку із збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія). Слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, коригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вміст електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів з гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует». Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT. Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію в крові.
Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (АКТГ), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корінь солодки), проносні засоби. Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові, за необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.
Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія та гіпомагніємія, обумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги Інші гіпотензивні препарати Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба в корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів.
Рекомендується припинити прийом гідрохлортіазиду за 2-3 дні до початку терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) для запобігання розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії. Якщо це неможливо, слід знизити початкову дозу інгібіторів АПФ.
Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії. Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).
Теофілін. Теофілін посилює дію діуретиків.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів.
Адреноміметики (пресори аміни). Гідрохлортіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін).
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (>3 г/добу). НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дію гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження швидкості клубочкової фільтрації. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему. Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін
Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю спільно застосовувати гідрохлортіазид та метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на фоні порушення функції нирок, спричиненого гідрохлортіазидом.
Бета-адреноблокатори, діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид), з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшити ризик розвитку гіперглікемії.
Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон; алопуринол). Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшити частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Амантадін. Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів.
Флуконазол. При багаторазовому одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом максимальна концентрація флуконазолу у плазмі збільшується на 40%. Корекція дози флуконазолу не потрібна, проте цю взаємодію слід брати до уваги.
Антихолінергічні препарати (холіноблокатори). Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка.
Цитотоксичні (протипухлинні) препарати. Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію.
Метилдоп. Описано випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи
Карбамазепіну. Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у плазмі крові.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри.
Пероральні антикоагулянти. Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів.
Йодовмісні контрастні речовини. Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз контрастних речовин, що містять йод. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини.
Препарати кальцію. При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в крові та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію.
Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол). Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в шлунково-кишковому тракті на 85% та 43% відповідно.
Рекомендується періодичний контроль вмісту калію в плазмі у випадках, коли препарат гідрохлортіазид+телісартан призначений спільно з препаратами, які можуть спричиняти гіпокаліємію, а також з препаратами, здатними підвищувати вміст калію у сироватці крові».
ПередозуванняСимптоми: відомості про передозування обмежені. Можливі симптоми передозування складаються із симптомів з боку окремих компонентів препарату.
Телмісартан - виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, брадикардія.
Гідрохлортіазид - порушення водно-електролітного балансу крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія), зниження ОЦК. Найчастішими симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призводити до спазмів м'язів та/або посилювати порушення з боку серцево-судинної системи: аритмії, що викликаються одночасним застосуванням серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних засобів.
Лікування: симптоматична терапія; гемодіаліз неефективний. Ступінь видалення гідрохлортіазиду під час проведення гемодіалізу не встановлено. Необхідний регулярний контроль вмісту електролітів та креатиніну у сироватці крові. У разі розвитку гіпотензії, пацієнта слід укласти на спину та швидко провести заміщення електролітів та ОЦК.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Гіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретичний засіб). Код АТХ: C09DA07.
Фармакодинаміка:
Ефективність комбінованого препарату вища, ніж окремих його компонентів.
Препарат Мікафор являє собою комбінацію телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженого антигіпертензивного ефекту, ніж застосування кожного окремо.
Прийом МІКАФОР 1 раз на добу призводить до суттєвого поступового зниження артеріального тиску (АТ).
Телмісартан – специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Має високу спорідненість до підтипу AT1-рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Телмісартан витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не маючи дії агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан утворює зв'язок тільки з підтипом AT1-рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язування має тривалий характер. Телмісартан не має спорідненості з іншими рецепторами (в т.ч. до AT2-рецептора) ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при призначенні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в крові, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (кініназа II) – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС).
Телмісартан у дозі 80 мг повністю блокують гіпертензивний ефект ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3 годин після першого прийому телмісартану. Дія препарату зберігається протягом 24 годин і залишається значущою до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому препарату.
У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому "скасування".
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Тіазидні діуретики впливають на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, безпосередньо збільшуючи екскрецію натрію та хлоридів (приблизно в еквівалентних кількостях). Діуретична дія гідрохлортіазиду призводить до зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), збільшення активності реніну плазми крові, підвищення секреції альдостерону, з подальшим збільшенням вмісту в сечі калію та гідрокарбонатів і, як наслідок, зниження вмісту калію в плазмі крові. При одночасному прийомі з телмісартаном відзначається тенденція до припинення втрати калію, що викликається цими діуретиками, імовірно за рахунок блокади ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).
Після прийому гідрохлортіазиду діурез посилюється через 2 години, а максимальний ефект спостерігається приблизно через 4 години. Діуретична дія препарату зберігається протягом приблизно 6-12 годин. Тривале застосування гідрохлортіазиду зменшує ризик розвитку ускладнень серцево-судинних захворювань
та смертності від них.
Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Мікафор зазвичай досягається через 4 тижні після початку лікування.
Фармакокінетика:
Спільне застосування телмісартану та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату.
Телмісартан:
Всмоктування та розподіл. При застосуванні Cmax телмісартану досягається протягом 0.5-1.5 год після застосування. Біодоступність – приблизно 50%. При прийомі одночасно з їжею незначною мірою знижується біодоступність телмісартану зі зниженням значення AUC на 6% - при дозі 40 мг і близько 19% - при дозі 160 мг. Через 3 години після прийому внутрішньо концентрація в плазмі крові вирівнюється, незалежно від того, чи приймався препарат разом з їжею або натщесерце. Зв'язок з білками плазми крові значний (більше 99.5%), в основному, з альбуміном і альфа1-глікопротеїном. Об'єм розподілу приблизно 500 л.
Метаболізм. Телмісартан метаболізується шляхом кон'югування з глюкуроновою кислотою. Метаболіти фармакологічно неактивні.
Виведення. Період напіввиведення (Т1/2) становить більше 20 год. Виводиться через кишечник у незмінному вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 900 мл/хв).
Гідрохлортіазид:
Всмоктування та розподіл. Після прийому внутрішньо Мікафор Cmax гідрохлортіазиду в плазмі досягається протягом 1-3 годин. Абсолютна біодоступність оцінюється за кумулятивною нирковою екскрецією гідрохлортіазиду і становить близько 60%. Зв'язок із білками плазми крові 64%. Об'єм розподілу – 0.8±0.3 л/кг.
Метаболізм та виведення. Гідрохлортіазид не метаболізується в організмі та виводиться нирками практично у незміненому вигляді. Близько 60% дози, прийнятої внутрішньо, елімінується протягом 48 годин. Нирковий кліренс близько 250 - 300 мл/хв. Період напіввиведення (Т1/2) – 10-15 год.
Фармакокінетика в спеціальних групах:
Пол. Спостерігається різниця в концентраціях телмісартану у чоловіків та жінок. У жінок Cmax та AUC приблизно у 3 та 2 рази, відповідно, вище, ніж у чоловіків. Тим не менш, посилення гіпотензивного ефекту у жінок не спостерігається. Також у жінок є тенденція до збільшення концентрацій гідрохлортіазиду в плазмі клінічно незначне. Корекція доз не потрібна.
Вік. Фармакокінетика телмісартану у пацієнтів похилого віку не відрізняється від фармакокінетики у молодих пацієнтів. Корекція доз не потрібна.
Порушення функції нирок. Зміна дози телмісартану у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості не потрібна. Телмісартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. У пацієнтів з порушеною нирковою функцією швидкість виведення гідрохлортіазиду знижена. Т1/2 гідрохлортіазиду при КК 90 мл/хв збільшується і становить близько 34 годин.
Порушення функції печінки. Дослідження фармакокінетики у пацієнтів із печінковою недостатністю показали збільшення абсолютної біодоступності телмісартану практично до 100%. При печінковій недостатності Т1/2 не змінюється (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Вагітність та годування груддюЗастосування препарату Мікафор протипоказане під час вагітності та в період лактації.
Телмісартан не має тератогенної дії, але має фетотоксичну дію. Відомо, що вплив антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ під час ІІ та ІІІ триместру вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. У II та III триместрах застосування препарату може викликати водно-електролітні порушення у плода, а також, можливо, інші порушення, які відомі у дорослих. Повідомлялося про розвиток неонатальної тромбоцитопенії, жовтяниці (у плода або новонародженого) у разі прийому матір'ю гідрохлортіазиду.
Поки не відомо, чи телмісартан проникає в грудне молоко, гідрохлортіазид проникає в грудне молоко і може інгібувати лактацію. Тому препарат протипоказаний до застосування під час лактації.
У випадку вагітності, що планується, слід замінити Мікафор іншими препаратами, дозволеними до застосування під час вагітності. Якщо вагітність встановлена, слід негайно припинити прийом препарату.
Дослідження впливу комбінації телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність людини не проводилося.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаІнфекційні та паразитарні захворювання: нечасто: інфекція верхніх дихальних шляхів1), інфекція сечовивідних шляхів (включаючи цистит)1); рідко: бронхіт, фарингіт, синусит, сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем1); невідомо: запалення слинних залоз2).
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто: анемія 1); рідко: тромбоцитопенія (іноді з пурпурою)1), еозинофілія1); невідомо: тромбоцитопенія (іноді з пурпурою)2), апластична анемія2), гемолітична анемія2), пригнічення функції кісткового мозку2), лейкопенія2), нейтропенія/агранулоцитоз2).
Порушення з боку імунної системи: рідко: загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку, анафілактичні реакції1), гіперчутливість1), алергія1); невідомо: анафілактичні реакції2), гіперчутливість2), алергія2).
Порушення ендокринної системи: невідомо: недостатній контроль цукрового діабету (порушення толерантності до глюкози)2).
Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто: гіпокаліємія, гіперкаліємія1); рідко: гіпонатріємія, гіперурикемія, гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом)1); невідомо: зниження ОЦК2), порушення електролітного баллансу2), зниження апетиту2), анорексія2), гіперглікемія2), гіперхолестеринемія2), гіпомагніємія2), гіперкальціємія2), гіпохлоремічний алкалоз2).
Порушення психіки: нечасто: тривога; рідко депресія; невідомо: збудливість2).
Порушення з боку нервової системи: нечасто: запаморочення, синкопе/непритомність, парестезія; рідко: порушення сну, безсоння; невідомо: запаморочення2) головний біль2).
Порушення органу зору: рідко: порушення зору, минуща нечіткість зору; невідомо: ксантопсія2), гостра міопія2), гостра глаукома2).
Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: вертиго.
Порушення з боку судин: нечасто: аритмії, тахікардія, брадикардія1).
Порушення з боку судин: нечасто: виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію); невідомо: некротичний васкуліт2).
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто: задишка; рідко: респіраторний дистрес синдром (включаючи пневмонію та некардіогенний набряк легені).
Порушення шлунково-кишкового тракту: нечасто: діарея, сухість у роті, метеоризм; рідко: біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит, розлад желудка1); невідомо: розлад шлунка2), панкреатит2), нудота2).
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко: порушення функції печінки; невідомо: жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична)2).
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним кінцем), еритема, свербіж шкіри, висипання, підвищене потовиділення, кропив'янка, екзема1), лікарський висип1), токсичний шкірний висип1); невідомо: токсичний епідермальний некроліз2), вовчаковоподібні реакції2), рецидив системного червоного вовчаку2), шкірний васкуліт2), реакція фотосенсибілізації2), мультиформна еритема2).
Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто: біль у спині, спазми м'язів, міалгія; рідко: артралгія, біль у кінцівках, судоми литкових м'язів, артроз1), тендинітоподібні симптоми1); невідомо: м'язова слабкість2) Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто: ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність1), невідомо: інтерстиціальний нефрит2), порушення функції нирок2), глюкозурія2).
Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто: еректильна дисфункція
Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: біль у грудній клітці, астенія (слабкість)1); рідко гриппоподібні симптоми, біль; невідомо: лихоманка2) Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: нечасто: підвищення концентрації сечової кислоти крові; рідко: підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення активності креатинфосфокінази, зниження гемоглобіну в крові1); невідомо: гіпертригліцеридемія1).
1) очікувані на підставі досвіду застосування телмісартану;
2) очікувані виходячи з досвіду застосування гидрохлоротиазида.
особливі вказівкиСтани, що сприяють підвищенню активності РААС:
У деяких пацієнтів унаслідок пригнічення активності РААС, особливо при одночасному призначенні лікарських засобів, що діють на цю систему, порушується функція нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому терапія, що супроводжується подібною подвійною блокадою РААС (наприклад, при додаванні інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) або прямого інгібітору реніну-аліскірену до антагоністів рецепторів ангіотензину II), повинна проводитися строго індивідуально і при регулярному контролі функції нирок, у тому калію та креатиніну в сироватці крові.
Застосування тіазидних діуретиків у пацієнтів із порушеннями функції нирок може призводити до азотемії. Рекомендується періодичний контроль функції нирок.
Реноваскулярна гіпертензія:
У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує, при застосуванні лікарських препаратів, що впливають на РААС, підвищується ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.
Порушення функції печінки:
У пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки препарат гідрохлортіазид + телмісартан повинен застосовуватися з обережністю, оскільки навіть невеликі зміни з боку водно-електролітного балансу можуть сприяти розвитку печінкової коми.
Вплив на метаболізм та функцію ендокринних залоз:
У пацієнтів з цукровим діабетом може знадобитися зміна дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо. Під час проведення терапії тіазидними діуретиками може маніфестувати цукровий діабет, що латентно протікає.
У деяких випадках при застосуванні тіазидних діуретиків можливий розвиток гіперурикемії та загострення перебігу подагри.
Цукровий діабет:
У пацієнтів з цукровим діабетом та додатковим серцево-судинним ризиком, наприклад, у пацієнтів з цукровим діабетом та ішемічною хворобою серця (ІХС), у разі застосування препаратів, що знижують артеріальний тиск, таких як антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРАН) або інгібітори АПФ, може підвищуватиметься ризик інфаркту міокарда та раптової серцево-судинної смерті. У пацієнтів із цукровим діабетом ІХС може протікати безсимптомно і тому може бути недіагностованою. У пацієнтів із цукровим діабетом перед початком застосування препарату гідрохлортіазид + телмісартан для виявлення та лікування ІХС слід проводити відповідні діагностичні дослідження, у тому числі пробу з фізичним навантаженням.
Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома:
Гідрохлортіазид, будучи похідним сульфонаміду, може спричинити ідіосинкразичну реакцію у вигляді гострої транзиторної міопії та гострої глаукоми. Симптомами цих порушень є несподіване зниження гостроти зору або біль в очах, які в типових випадках виникають протягом декількох годин до декількох тижнів після початку застосування препарату. Якщо не проводиться лікування, гостра глаукома може призвести до втрати зору. Основне лікування полягає в якнайшвидшому скасуванні гідрохлортіазиду. Необхідно мати на увазі, що якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне консервативне або хірургічне лікування. До факторів ризику гострої закритокутової глаукоми можна віднести відомості про алергію до сульфонамідів або пеніциліну в анамнезі.
Порушення водно-електролітного балансу:
При застосуванні препарату гідрохлортіазид + телмісартан, як і у разі проведення діуретичної терапії, необхідний періодичний контроль вмісту електролітів у сироватці крові. Тіазидні діуретики, у тому числі гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водноелектролітного балансу та кислотно-основного стану (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками, що насторожують щодо цих порушень, є сухість слизової оболонки порожнини рота, почуття спраги, загальна слабкість, сонливість, почуття занепокоєння, міалгія або судомні посмикування литкових м'язів, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія та такі шлунково-киші як нудота чи блювання.
При застосуванні тіазидних діуретиків може розвинутись гіпокаліємія, але одночасно застосовуваний телмісартан може підвищувати вміст калію в крові. Ризик гіпокаліємії найбільш зростає у пацієнтів з цирозом печінки, при посиленому діурезі, при дотриманні дієти без солі, а також у разі одночасного застосування глюкокортикостероїдами, кальцитоніном, АКТГ (адренокортитропний гормон), гліциризинової кислоти (міститься в корені солодки). Телмісартан, що входить до складу препарату гідрохлортіазид + телмісартан, навпаки може призвести до гіперкаліємії внаслідок антагонізму до рецепторів ангіотензину II (підтип AT1). Хоча при застосуванні препарату гідрохлортіазид + телмісартан, клінічно значуща гіперкаліємія не була зареєстрована, слід брати до уваги,
Даних про те, що препарат гідрохлортіазид + телмісартан може зменшувати або запобігати гіпонатріємії, що викликається прийомом діуретиків, немає.
Гіпохлоремія зазвичай незначна та лікування не вимагає.
Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення кальцію нирками та викликати (за відсутності явних порушень метаболізму кальцію) минуще і невелике підвищення вмісту кальцію у сироватці крові. Більш виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед проведенням оцінки функції паращитовидних залоз тіазидні діуретики повинні бути скасовані.
Показано, що тіазидні діуретики збільшують виведення магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії.
У пацієнтів з ішемічною хворобою серця застосування будь-якого гіпотензивного засобу у разі надмірного зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Потрібний посилений контроль за пацієнтами з порушеним метаболізмом сечової кислоти; тіазиди можуть знижувати кількість йоду, що зв'язується із білками сироватки крові, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози; є інформація про випадки розвитку фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникне під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо прийнято рішення про необхідність відновлення прийому діуретика, необхідно захищати ділянки тіла, які можуть бути піддані впливу сонячного або ультрафіолетового проміння типу А та уникати перебування на сонці; гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію холестерину та тригліцеридів у крові; гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю.
Є повідомлення про розвиток системного червоного вовчака при застосуванні тіазидних діуретиків.
Препарат гідрохлортіазид + телмісартан може, при необхідності, застосовувати разом з іншими гіпотензивними засобами.
Препарат гідрохлортіазид + телмісартан менш ефективний у пацієнтів негроїдної раси.
Зміст мінімальної кількості вуглеводів дозволяє призначати препарат Мікафор пацієнтам з цукровим діабетом.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та виконувати інші види діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій:
При управлінні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та сонливості, що вимагає дотримання обережності.
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиМікафор слід приймати внутрішньо 1 раз на добу незалежно від їди.
Мікафор 12.5/40 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 40 мг або гідрохлортіазиду як монотерапія не призводить до адекватного контролю артеріального тиску.
Мікафор 12.5/80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або Мікафор 12.5/40 мг не призводить до адекватного контролю артеріального тиску.
Дозування 25/80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування препарату Мікафор 12.5/80 мг не призводить до адекватного контролю артеріального тиску, або пацієнтам, які раніше були стабілізовані телмісартаном або гідрохлортіазидом при роздільному застосуванні.
У пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії максимальна добова доза телмісартану 160 мг/добу (МІКАФОР дозування 12.5/80 мг по 2 таблетки). Ця доза була добре переносима та ефективна.
Порушення функції нирок:
При легких або помірних порушеннях функції нирок (КК понад 30 мл/хв) не потрібні зміни дози препарату. Таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок.
Порушення функції печінки:
У пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Мікафор не повинна перевищувати 12.5/40 мг на добу (див. розділ «Фармакокінетика»).
Літні пацієнти:
Корекція дози у пацієнтів похилого віку не потрібна.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Микафор таб 125мг+40мг 28 шт производится компанией ХАЙГЛАНС. Само производство расположено в стране Индия.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Микафор таб 125мг+40мг 28 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Микафор таб 125мг+40мг 28 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Микардис плюс таб 80мг/12.5мг 28 шт Микардис плюс таб 80мг/12.5мг 28 шт, Микафор таб 12.5мг+80мг 28 шт Микафор таб 12.5мг+80мг 28 шт, Телзап плюс таб 12.5мг+80мг 30 шт Телзап плюс таб 12.5мг+80мг 30 шт, Телзап плюс таб 12.5мг+80мг 90 шт Телзап плюс таб 12.5мг+80мг 90 шт, Телмиста н таб 12.5мг+40мг 28 шт Телмиста н таб 12.5мг+40мг 28 шт, Телмиста н таб 12.5мг+40мг 84 шт Телмиста н таб 12.5мг+40мг 84 шт, Телмиста н таб 12.5мг+80мг 28 шт Телмиста н таб 12.5мг+80мг 28 шт, Телмиста н таб 12.5мг+80мг 84 шт Телмиста н таб 12.5мг+80мг 84 шт, Телпрес плюс таб 40мг+12.5мг 28 шт Телпрес плюс таб 40мг+12.5мг 28 шт, Телпрес плюс таб 40мг+12.5мг 56 шт Телпрес плюс таб 40мг+12.5мг 56 шт, Телпрес плюс таб 40мг+12.5мг 98 шт Телпрес плюс таб 40мг+12.5мг 98 шт, Телпрес плюс таб 80мг+12.5мг 28 шт Телпрес плюс таб 80мг+12.5мг 28 шт, Телпрес плюс таб 80мг+12.5мг 56 шт Телпрес плюс таб 80мг+12.5мг 56 шт, Телпрес плюс таб 80мг+12.5мг 98 шт Телпрес плюс таб 80мг+12.5мг 98 шт, Телпрес плюс таб 80мг+25мг 28 шт Телпрес плюс таб 80мг+25мг 28 шт, Телпрес плюс таб 80мг+25мг 98 шт Телпрес плюс таб 80мг+25мг 98 шт, Телсартан н таб. 12.5мг+40мг 28 шт Телсартан н таб. 12.5мг+40мг 28 шт, Телсартан н таб. 12.5мг+80мг 28 шт Телсартан н таб. 12.5мг+80мг 28 шт.
Пока нет комментариев