Лориста н таб п/об пленочной 50мг+125мг 30 шт
Топ продаж
Суперцена
Лориста н таб п/об пленочной 50мг+125мг 30 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 таблетка містить: гідрохлортіазид 12,50 мг; лозартан калію 50,00 мг
Допоміжні речовини:
Крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, моногідрат лактози, магнію стеарат;
Оболонка плівкова: гіпромеллоза, макрогол-4000, барвник хіноліновий жовтий (Е104), титану діоксид (Е171),
тальк
. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою від жовтого до жовтого із зеленуватим відтінком кольору.
Форма випуску:
Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 12,5 мг + 50 мг. По 10 таблеток у блістері із комбінованого матеріалу ПВХ/ПВДХ – алюмінієвої фольги. По 3 блістери поміщають в картонну пачку разом з інструкцією по застосуванню.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату, підвищена чутливість до інших похідних сульфонаміду, анурія, тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв), резистентні до терапії гіпокаліємія або гіперкальціємія, тяжкі порушення функції печінки, холестаз та обструкція жовчовивідних , симптоматична гіперурикемія/подагра, дегідратація, тяжка артеріальна гіпотензія, важкоконтрольований цукровий діабет, хвороба Аддісона, одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (скорість ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла),одночасне застосування з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) у пацієнтів з діабетичною нефропатією, вагітність, період грудного вигодовування, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені), дефіцит лактази, спадкова непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозі.
З обережністю
Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, гіперкаліємія, стани після трансплантації нирки (відсутній досвід застосування), аортальний або мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), ХСН із супутнім тяжким порушенням функції нирок, тяжка ХС NYHA), ХСН з загрозливими для життя аритміями, ішемічна хвороба серця (ІХС), цереброваскулярні захворювання, первинний гіперальдостеронізм, ангіоневротичний набряк в анамнезі, артеріальна гіпотензія, порушення функції печінки, порушення функції нирок, порушення водно-електролітного балансу, пацієнт , які отримують лікування великими дозами діуретиків) у зв'язку з можливістю виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія,одночасне застосування лікарських препаратів, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QTна ЕКГ; (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»).Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»).Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»).
Дозування12,5 мг+50 мг
Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).
Зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, що проявляється сукупним зниженням частоти серцево-судинної смертності, частоти інсульту та інфаркту міокарда.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиГідрохлортіазид.
Нерекомендовані поєднання лікарських засобів.
Препарати літію: при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію в плазмі та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату.
Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої уваги.
Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует». Слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як:
антиаритмічні лікарські препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід);
-антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон;
-Інші (неантиаритмічні) лікарські засоби, такі як:
-нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, бутіроперід, період, період, тиоприни тиндол ;
- антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (циталопрам, есциталопрам);
- антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол;
- протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол);
- протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін);
- Протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні);
- Антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ);
- протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус);
- протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон);
- засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизаприд);
- Антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин);
- інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол).
У зв'язку із збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія) слід визначити вміст калію в плазмі крові та, за необхідності, коригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вміст електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів з гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, які не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует».
Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT:
Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію в плазмі.
Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (адренокортикотропний гормон [АКТГ]), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корінь) кишківника: Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові, за необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.
Серцеві глікозиди:
Гіпокаліємія та гіпомагніємія, обумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію.
Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги.
Інші гіпотензивні препарати:
Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба в корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Рекомендується припинити прийом гідрохлортіазиду за 2-3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ для запобігання розвитку симптоматичної гіпотензії. Якщо це неможливо, слід знизити початкову дозу інгібіторів АПФ.
Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії:
Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин):
Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів.
Адреноміметики (пресорні аміни):
Гідрохлортіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін).
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (більше 3 г/добу):
НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дію гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему.
Гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування та інсулін:
Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на фоні порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом.
Бета-адреноблокатори, діазоксид:
Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшувати ризик розвитку гіперглікемії.
Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол):
Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшувати частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Амантадін:
Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів.
Антихолінергічні препарати (холіноблокатори):
Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики ШКТ та швидкості спорожнення шлунка.
Цитотоксичні (протипухлинні) препарати:
Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їх мієлосупресивну дію.
Метилдопа:
Описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.
Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат):
Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати вміст топірамату у сироватці крові, за необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату.
СІЗЗС:
При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові.
Циклоспорин:
При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри.
Пероральні антикоагулянти:
Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів.
Йодмісткі контрастні речовини:
Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз контрастних речовин, що містять йод. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини.
Препарати кальцію:
При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі крові та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію.
Аніонні обмінні смоли (колестирамін і колестипол):
Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85 % та 43 % відповідно.
Лозартан.
У клінічних дослідженнях не виявлено клінічно значущих взаємодій лозартану з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином.
Рифампіцин та флуконазол знижують концентрацію активного метаболіту (дана взаємодія клінічно не вивчена).
Одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратами калію або замінниками калій, що містять, кухонної солі, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові, збільшує ризик розвитку гіперкаліємії.
Нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів, включаючи лозартан. Антигіпертензивний ефект лозартану, як і інших гіпотензивних засобів, може бути знижений при застосуванні індометацину. Одночасне застосування АРА II або діуретиків з нестероїдними протизапальними засобами може бути причиною підвищеного ризику погіршення функції нирок, у тому числі гострої ниркової недостатності, та підвищення вмісту калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів з вихідними порушеннями функції нирок. Комбіноване лікування слід призначати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Слід забезпечувати адекватну гідратацію пацієнтів та контролювати функцію нирок після початку комбінованого лікування та періодично у процесі лікування. У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок, які отримують лікування НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2, одночасне застосування АРА II може збільшити порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай мають оборотний характер.
Подвійна блокада РААС:
Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. За даними клінічних досліджень було доведено, що подвійна блокада РААС за рахунок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену пов'язана з більш високою частотою небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією препаратом, що впливає на РААС.
Можливе зниження виведення іонів літію. Тому при одночасному застосуванні АРА II з солями літію слід ретельно контролювати сироваткові концентрації літію.
Інші препарати, що викликають зниження артеріального тиску, такі як трициклічні антидепресанти, нейролептики, баклофен, аміфостин: одночасне застосування лозартану з цими препаратами може підвищувати ризик розвитку гіпотензії.
ПередозуванняГідрохлортіазид + лозартан:
Немає даних про специфічне лікування передозування комбінацією гідрохлортіазид + лозартан. Лікування є симптоматичним та підтримуючим. Прийом препарату Лориста Н повинен бути припинений, а пацієнт підлягає спостереженню. У разі, якщо препарат прийнятий нещодавно, рекомендується провокація блювання, а також усунення зневоднення, водно-електролітних порушень, печінкової коми та зниження артеріального тиску стандартними методами.
Гідрохлортіазид.
Симптоми
Найбільш частими проявами передозування гідрохлортіазидом є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазидом може виявлятися такими симптомами: серцево-судинна система: тахікардія, зниження артеріального тиску, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага; з боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз,
Лікування
При передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо гідрохлортіазид був прийнятий нещодавно, для його виведення показано індукцію блювання або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальній недостатності показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено.
Лозартан. Відомості про передозування обмежені.
Симптоми
Найбільш ймовірний прояв передозування – виражене зниження артеріального тиску та тахікардія, брадикардія може виникнути внаслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції.
Симптоматична терапія
. У разі розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії показано підтримуючу терапію. Лозартан та його активний метаболіт не виводяться за допомогою гемодіалізу.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Гіпотензивний комбінований засіб (діуретик + ангіотензину II рецепторів антагоніст) Код АТХ С09DA01
Фармакодинаміка:
Лориста® Н – комбінований препарат, компоненти якого мають адитивну антигіпертензивну дію та викликають більш виражене зниження артеріального тиску (АТ) у порівнянні з їх роздільним застосуванням. За рахунок діуретичної дії гідрохлортіазид збільшує активність реніну плазми крові, секрецію альдостерону, знижує сироватковий вміст калію та підвищує концентрацію ангіотензину II у плазмі крові. Лозартан блокує фізіологічні ефекти ангіотензину II і за рахунок пригнічення секреції альдостерону може нівелювати втрату іонів калію, спричинену діуретиком. Лозартан має урикозуричну дію. Гідрохлортіазид викликає помірне збільшення концентрації сечової кислоти, при застосуванні лозартану одночасно з гідрохлортіазидом зменшується гіперурикемія, спричинена діуретиком. Антигіпертензивний ефект комбінації гідрохлортіазид + лозартан зберігається протягом 24 годин. Незважаючи на значне зниження артеріального тиску, застосування комбінації гідрохлортіазид + лозартан не впливає на клінічно значущий вплив на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Комбінація гідрохлортіазид + лозартан ефективна у чоловіків і жінок, а також у пацієнтів молодшого (молодше 65 років) та літнього (від 65 років і старше) віку.
Гідрохлортіазид
Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) вивчений в повному обсязі. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію нирками та зниження вмісту калію в плазмі крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію нирками. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її концентрацію у плазмі крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають.
Лозартан
Лозартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) (тип АТ1) для внутрішнього прийому. В умовах invivo та invitro лозартан та його фармакологічно активний метаболіт Е-3174 блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II на АТ1-рецептори незалежно від шляху його синтезу: призводить до підвищення активності реніну плазми, знижує концентрацію альдостерону в плазмі крові. Лозартан опосередковано викликає активацію АТ2-рецепторів за рахунок підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові. Чи не пригнічує активність кінінази II, ферменту, який бере участь у метаболізмі брадикініну. Знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), тиск у «малому» колі кровообігу, зменшує постнавантаження на міокард, має діуретичний ефект. Перешкоджає розвитку гіпертрофії міокарда, підвищує толерантність до фізичного навантаження у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Прийом лозартану 1 раз на добу призводить до статистично значущого зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску. Лозартан рівномірно контролює артеріальний тиск протягом доби, при цьому антигіпертензивний ефект відповідає природному циркадному ритму. Зниження АТ наприкінці інтервалу дозування становило приблизно 70-80% від ефекту лозартану, що спостерігається через 5-6 годин після прийому. Синдром відміни відсутній. Лозартан не впливає на клінічно значний вплив на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Лозартан однаково ефективний у чоловіків і жінок, а також у пацієнтів віком до 65 років і пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією (АГ). Прийом лозартану 1 раз на добу призводить до статистично значущого зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску. Лозартан рівномірно контролює артеріальний тиск протягом доби, при цьому антигіпертензивний ефект відповідає природному циркадному ритму. Зниження АТ наприкінці інтервалу дозування становило приблизно 70-80% від ефекту лозартану, що спостерігається через 5-6 годин після прийому. Синдром відміни відсутній. Лозартан не впливає на клінічно значний вплив на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Лозартан однаково ефективний у чоловіків і жінок, а також у пацієнтів віком до 65 років і пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією (АГ). Прийом лозартану 1 раз на добу призводить до статистично значущого зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску. Лозартан рівномірно контролює артеріальний тиск протягом доби, при цьому антигіпертензивний ефект відповідає природному циркадному ритму. Зниження АТ наприкінці інтервалу дозування становило приблизно 70-80% від ефекту лозартану, що спостерігається через 5-6 годин після прийому. Синдром відміни відсутній. Лозартан не впливає на клінічно значний вплив на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Лозартан однаково ефективний у чоловіків і жінок, а також у пацієнтів віком до 65 років і пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією (АГ). при цьому антигіпертензивний ефект відповідає природному циркадному ритму. Зниження АТ наприкінці інтервалу дозування становило приблизно 70-80% від ефекту лозартану, що спостерігається через 5-6 годин після прийому. Синдром відміни відсутній. Лозартан не впливає на клінічно значний вплив на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Лозартан однаково ефективний у чоловіків і жінок, а також у пацієнтів віком до 65 років і пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією (АГ). при цьому антигіпертензивний ефект відповідає природному циркадному ритму. Зниження АТ наприкінці інтервалу дозування становило приблизно 70-80% від ефекту лозартану, що спостерігається через 5-6 годин після прийому. Синдром відміни відсутній. Лозартан не впливає на клінічно значний вплив на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Лозартан однаково ефективний у чоловіків і жінок, а також у пацієнтів віком до 65 років і пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією (АГ).
Фармакокінетика:
Гідрохлортіазид + лозартан
Фармакокінетика лозартану та гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні не відрізняється від такої при їх застосуванні в монотерапії.
Пацієнти похилого віку
Концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові та швидкість всмоктування гідрохлортіазиду у пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією істотно не відрізняються від цих показників у пацієнтів молодого віку з артеріальною гіпертензією.
Гідрохлортіазид.
Всмоктування та розподіл
Гідрохлортіазид не повною мірою, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація (Cmax) гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому внутрішньо) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40 %. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.
Метаболізм
Гідрохлортіазид в організмі людини не метаболізується.
Виведення
Первинний шлях виведення нирками (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів із нормальною нирковою функцією період напіввиведення (Т1/2) становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години).
Порушення функції нирок
У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня Т1/2 гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 години, а у пацієнтів з кліренсом креатиніну (КК) менше 30 мл/хв – 20,7 години.
Лозартан.
Всмоктування
Лозартан добре всмоктується із ШКТ при вживанні. Піддається значному метаболізму при «первинному» проходженні через печінку, утворюючи фармакологічно активний карбоксильований метаболіт (Е-3174) та неактивні метаболіти. Біодоступність становить приблизно 33%. Середні Cmax лозартану та його активного метаболіту досягаються через 1 годину та через 3-4 години, відповідно.
Розподіл
Лозартан та його активний метаболіт пов'язуються з білками плазми (переважно з альбумінами) більш ніж на 99 %. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л. Дуже погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.
Метаболізм
Лозартан метаболізується з утворенням активного метаболіту (E-3174) (14%) і неактивних, включаючи два основних метаболіти, що утворюються шляхом гідроксилювання бутильної групи ланцюга, та менш значущий метаболіт, N-2-тетразолглюкуронід.
Виведення
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 10 мл/сек (600 мл/хв) та 0,83 мл/сек (50 мл/хв), відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить близько 1,23 мл/сек (74 мл/хв) та 0,43 мл/сек (26 мл/хв). Т1/2 лозартану та активного метаболіту становить 2 години та 6-9 годин, відповідно. Виводиться переважно з жовчю через кишечник (58%), нирками – 35%. Чи не кумулює. При прийомі внутрішньо в дозах до 200 мг лозартан та його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику.
Підлога
Концентрація лозартану в плазмі була в 2 рази вищою у жінок з артеріальною гіпертензією в порівнянні з чоловіками з артеріальною гіпертензією. Ця фармакокінетична відмінність не має клінічного значення. Концентрація активного метаболіту у чоловіків та жінок не відрізняється.
Порушення функції печінки та нирок
При прийомі лозартану внутрішньо пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові виявилися, відповідно, у 5 та 1,7 рази вищими, ніж у молодих добровольців чоловічої статі. Концентрації лозартану в плазмі у пацієнтів з КК вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких у пацієнтів із збереженою нирковою функцією. Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) лозартану у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, була приблизно в 2 рази більша в порівнянні з AUC лозартану у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан та його активний метаболіт не можуть бути видалені за допомогою гемодіалізу.
Вагітність та годування груддюВагітність:
Застосування препарату Лориста Н протипоказане при вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі підтвердження вагітності слід припинити прийом препарату Лориста Н і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Лориста Н, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, може викликати небажані явища у плода (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалію). Якщо все ж таки застосовували препарат Лориста Н у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок і кісток черепа плода. Існує обмежений досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності (особливо у І триместрі). Доклінічні дані щодо безпеки недостатні. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр, що визначається в пуповинній крові. З урахуванням механізму фармакологічної дії гідрохлортіазиду, його застосування у II та III триместрах вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію та призводити до розвитку у плода та новонародженого таких ускладнень, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Описано випадки розвитку тромбоцитопенії у новонароджених, матері яких отримували тіазидні діуретики. Застосування гідрохлортіазиду під час вагітності протипоказане. Гідрохлортіазид не можна застосовувати для лікування гестозів другої половини вагітності (набряків, артеріальної гіпертензії або прееклампсії), оскільки він збільшує ризик зниження ОЦК та плацентарної гіпоперфузії, але не надає сприятливого впливу протягом зазначених ускладнень вагітності. Діуретики не запобігають розвитку гестозів.
Період грудного вигодовування:
Препарат Лориста® Н протипоказаний у період грудного вигодовування, оскільки немає досвіду застосування. Рекомендується застосовувати інші гіпотензивні препарати з урахуванням профілю безпеки. Невідомо, чи виділяється лозартан із грудним молоком. Гідрохлортіазид проникає в материнське молоко, тому його застосування в період грудного вигодовування протипоказане. Якщо застосування гідрохлортіазиду в період лактації є абсолютно необхідним, слід припинити грудне вигодовування.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я: дуже часто >1/10; часто від >1/100 до <1/10; нечасто від > 1/1000 до < 1/100; рідко від >1/10000 до <1/1000; дуже рідко <1/10000; частота невідома не може бути оцінена на основі наявних даних. У клінічних дослідженнях із застосуванням комбінації гідрохлортіазид + лозартан не спостерігалося небажаних реакцій, характерних для цього комбінованого препарату. Небажані реакції обмежувалися тими, про які вже повідомлялося при застосуванні лозартану та/або гідрохлортіазиду окремо. У контрольованих клінічних дослідженнях при лікуванні есенціальної АГ запаморочення було єдиною пов'язаною з прийомом препарату небажаною реакцією,
Небажані реакції, пов'язані із застосуванням гідрохлортіазиду:
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто-агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія;
Порушення з боку імунної системи: рідко-анафілактична реакція;
Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто-анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, порушення водно-електролітного балансу (зокрема гіпокаліємія та гіпонатріємія, гіпомагніємія та гіпохлоремія, а також гіперкальціємія). Лікування тіазидами може знижувати толерантність до глюкози, цукровий діабет, що латентно протікає, може маніфестувати; дуже рідко-метаболічний алкалоз;
Порушення психіки: нечасто-безсоння;
Порушення з боку нервової системи: часто цефалгія;
Порушення з боку органу зору: нечасто минуще порушення зору, ксантопсія; рідко-зниження продукції слізної рідини; дуже рідко-кон'юнктивіт; частота невідома - гостра міопія, вторинна глаукома;
Порушення з боку судин: нечасто некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт);
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто-дихальна недостатність, респіраторний дистрес-синдром дорослих, включаючи пневмоніт та набряк легень;
Порушення з боку травної системи: нечасто-сіаладеніт, спазми, подразнення шлунка, нудота, блювання, діарея, запор, панкреатит;
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто-жовтуха (внутрішньопечінковий холестаз);
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома-шкірний червоний вовчак; нечасто-світлочутливість, кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз;
Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто-м'язові спазми;
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто-глюкозурія, інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність;
Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто-лихоманка, запаморочення.
Небажані реакції, пов'язані із застосуванням лозартану:
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто-анемія, пурпура Шенлейн-Геноха, екхімоз, гемоліз; частота невідома-тромбоцитопенія;
Порушення з боку імунної системи: рідко- гіперчутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та звуження голосової щілини, що викликають обструкцію дихальних шляхів, та/або припухлість обличчя, губ, горлянки та/або язика; у деяких пацієнтів ангіоневротичний набряк був зареєстрований раніше у зв'язку із застосуванням інших лікарських препаратів, включаючи інгібітори АПФ;
Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто-анорексія, подагра;
Порушення психіки: часто-безсоння; нечасто-тривога, тривожний розлад, панічне розлад, сплутаність свідомості, депресія, незвичайні сновидіння, порушення сну, сонливість, порушення пам'яті;
Порушення з боку нервової системи: часто головний біль, запаморочення; нечасто-підвищена збудливість, парестезія, периферична нейропатія, тремор, мігрень, непритомність, цереброваскулярні події; частота невідома - дисгевзія;
Порушення органу зору: нечасто- нечіткість зору, відчуття печіння/гострий біль в оці, кон'юнктивіт, зниження гостроти зору;
Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто-вертиго, дзвін у вухах;
Порушення з боку серця: нечасто-артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, стерналгія (біль у грудині), стенокардія, атріовентрикулярна блокада II ступеня, порушення мозкового кровообігу, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, шлунково-кишкового тракту, аритмії фібриляція шлуночків);
Порушення з боку судин: нечасто-васкуліт; частота невідома-ортостатичні ефекти (дозозалежний ефект);
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто-кашель, інфекція верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, синусит, порушення з боку придаткових пазух носа; нечасто-дискомфорт у глотці, фарингіт, ларингіт, задишка, бронхіт, носова кровотеча, риніт, закладеність верхніх дихальних шляхів;
Порушення з боку травної системи: часто-біль у животі, нудота, діарея, диспепсія; нечасто-запор, зубний біль, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм, гастрит, блювання, кишкова непрохідність;
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома; порушення функції печінки; нечасто-алопеція, дерматит, сухість шкіри, еритема, гіперемія, світлочутливість, свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янка, підвищене потовиділення, фотосенсибілізація;
Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто-м'язові спазми, біль у спині, біль у ногах, міалгія; нечасто - біль у руках, припухлість суглобів, біль у коліні, скелетно-м'язовий біль, біль у плечі, скутість у суглобі, артралгія, артрит, коксалгія, фіброміалгія, м'язова слабкість; частота невідома-рабдоміоліз;
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто-порушення функції нирок, ниркова недостатність; нечасто-ніктурія, прискорене сечовипускання, інфекція сечовивідних шляхів;
Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – зниження лібідо, еректильна дисфункція/імпотенція;
Загальні розлади та порушення в місці введення: часто-астенія, підвищена стомлюваність, біль у грудях; нечасто-набряк особи, набряки, лихоманка; частота невідома - грипоподібні симптоми, нездужання;
Лабораторні та інструментальні дані: часто-гіперкаліємія, незначне зниження гематокриту та гемоглобіну, гіпоглікемія; нечасто-незначне підвищення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну; дуже рідко-підвищення активності «печінкових» ферментів та концентрації білірубіну в плазмі крові; частота невідома-гіпонатріємія.
Небажані реакції, пов'язані із застосуванням фіксованої комбінації гідрохлортіазид + лозартан:
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко-гепатит;
Лабораторні та інструментальні дані: рідко-гіперкаліємія, підвищення активності аланінамінотрансферази (АЛТ) у плазмі крові.
особливі вказівкиЗастосування препарату Лориста Н у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується через недостатній досвід клінічного застосування. Також препарат Лориста Н не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу.
Комбінація гідрохлортіазид + лозартан.
Діти та підлітки:
Досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + лозартан у дітей та підлітків відсутній. Якщо у новонароджених, чиї матері приймали препарат Лориста Н під час вагітності, спостерігається розвиток олігурії або артеріальної гіпотензії, необхідно проведення симптоматичної терапії, спрямованої на підтримання АТ та ниркової перфузії. Може знадобитися переливання крові або проведення діалізу для запобігання розвитку артеріальної гіпотензії та/або підтримання функції нирок.
Пацієнти похилого віку:
Клінічні дослідження не виявили жодних особливостей щодо безпеки та ефективності комбінації гідрохлортіазид + лозартан у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).
Гідрохлортіазид.
Порушення функції нирок:
У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричиняти азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок необхідний періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити.
Порушення функції печінки:
При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може викликати печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити.
Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення:
Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія як нудота та блювання). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу, регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі.
Натрій:
Усі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження вмісту хлору в плазмі може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота і ступінь вираженості цього ефекту незначні. Рекомендується визначати вміст натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду.
Калій:
При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію у плазмі крові та розвитку гіпокаліємії (вміст калію у плазмі крові менше 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (в т.ч. тяжких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (так само, як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може призводити до смерті. Гіпокаліємія становить найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантиаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, пацієнти з порушеннями функцій печінки, ІХС, ХСН. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликано це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликано це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликано це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі).
Кальцій:
Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, що призводить до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз.
Магній:
Встановлено, що тіазиди збільшують виведення іонів магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим.
Глюкоза
Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів.
Сечова кислота:
У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією).
Ліпіди:
При застосуванні гідрохлортіазиду може підвищуватись концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові.
Гостра міопія/вторинна глаукома:
Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. При появі симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.
Порушення з боку імунної системи:
Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т.ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування системного червоного вовчака, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатись навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій чи бронхіальної астми.
Фоточутливість:
Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових (УФ)-променів.
НМРК:
У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду.
Спортсмени:
Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів.
Інше:
У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних та коронарних артерій слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози.
Лозартан.
Ангіоневротичний набряк:
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, глотки/гортані та/або язика) при застосуванні лозартану повинні перебувати під суворим лікарським наглядом (див. розділ «Побічна дія»).
Артеріальна гіпотензія та зниження ОЦК:
У пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або вмістом натрію в плазмі крові на фоні застосування діуретиків, дієти з обмеженням споживання кухонної солі, діареї або блювання можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, особливо після прийому першої дози лозартану. Корекцію таких станів необхідно проводити до призначення препарату Лориста H (див. розділи «Показання до застосування» та «Протипоказання»).
Порушення водно-електролітного балансу:
Порушення водно-електролітного балансу характерні для пацієнтів з нирковою недостатністю з цукровим діабетом або без цукрового діабету, тому необхідно ретельне спостереження за даними пацієнтами. Необхідний ретельний контроль вмісту калію в плазмі або КК, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю та КК 30-50 мл/хв. Під час лікування препаратом не рекомендується приймати калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники харчової солі, що містять калій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Порушення функції печінки:
Дані фармакокінетичних досліджень вказують на те, що концентрація лозартану в плазмі крові у пацієнтів з цирозом печінки значно збільшується, тому пацієнтам з легким або помірним порушенням функції печінки в анамнезі препарат Лориста H слід призначати з обережністю. Відсутній досвід застосування лозартану у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), тому препарат не повинен застосовуватися у цієї групи пацієнтів (див. розділи «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика», «Протипоказання» та «Спосіб застосування та дози»).
Подвійна блокада РААС:
Є докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функцій нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування лозартану з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування лозартану з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.
Порушення функції нирок:
Внаслідок інгібування РААС у деяких схильних пацієнтів спостерігалися зміни ниркової функції, включаючи розвиток ниркової недостатності. Ці зміни ниркової функції можуть повертатися до норми після припинення лікування. Деякі лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть збільшувати сироваткові концентрації сечовини та креатиніну у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки. Повідомлялося про подібні ефекти при застосуванні лозартану. Подібні порушення функції нирок можуть бути оборотними після відміни терапії. Лозартан повинен застосовуватися обережно у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки.
Трансплантація нирки:
Досвід застосування у пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.
Первинний гіперальдостеронізм:
Оскільки у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається позитивної відповіді на терапію гіпотензивними засобами, які діють шляхом інгібування РААС, застосування Лориста H не рекомендується у даної групи пацієнтів.
ІХС та цереброваскулярні захворювання:
Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, АРА II слід призначати з обережністю у пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки виражене зниження АТ у цієї групи пацієнтів може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
ХСН:
Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що впливають на РААС, у пацієнтів з ХСН з порушенням функції нирок або без нього існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (часто гострої).
Аортальний стеноз або мітральний стеноз, ГЗКМП:
Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапанів або з ГЗКМП.
Етнічні особливості:
Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, лозартан та інші АРА II, ймовірно, менш ефективно знижують АТ у представників негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, через вищу поширеність АГ з низькою активністю реніну в даній популяції. Аналіз даних усієї групи популяції пацієнтів, включених у дослідження LIFE щодо вивчення впливу лозартану на зниження частоти розвитку основного складового критерію оцінки дослідження у пацієнтів з АГ та гіпертрофією лівого шлуночка (n = 9193), показав, що здатність лозартану порівняно з атенололом знижувати ризик розвитку інсульту та інфаркту міокарда, а також зменшувати показник серцево-судинної смертності у пацієнтів з АГ та гіпертрофією лівого шлуночка (на 13,0 %, p = 0,021) не поширюється на пацієнтів негроїдної раси, хоча обидва режими терапії ефективно знижували рівень АТ у цих пацієнтів. У цьому дослідженні лозартан порівняно з атенололом зменшував показник серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка всіх рас крім негроїдної раси (n = 8660, p = 0,003). Однак у цьому дослідженні пацієнти негроїдної раси, які отримували атенолол, мали менший ризик розвитку основного складового критерію оцінки дослідження (тобто меншу комбіновану частоту розвитку серцево-судинної смертності, інсульту та інфаркту міокарда) порівняно з пацієнтами тієї ж раси, які приймали лозартан (p = 0,03). У цьому дослідженні лозартан порівняно з атенололом зменшував показник серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка всіх рас крім негроїдної раси (n = 8660, p = 0,003). Однак у цьому дослідженні пацієнти негроїдної раси, які отримували атенолол, мали менший ризик розвитку основного складового критерію оцінки дослідження (тобто меншу комбіновану частоту розвитку серцево-судинної смертності, інсульту та інфаркту міокарда) порівняно з пацієнтами тієї ж раси, які приймали лозартан (p = 0,03). У цьому дослідженні лозартан порівняно з атенололом зменшував показник серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка всіх рас крім негроїдної раси (n = 8660, p = 0,003). Однак у цьому дослідженні пацієнти негроїдної раси, які отримували атенолол, мали менший ризик розвитку основного складового критерію оцінки дослідження (тобто меншу комбіновану частоту розвитку серцево-судинної смертності, інсульту та інфаркту міокарда) порівняно з пацієнтами тієї ж раси, які приймали лозартан (p = 0,03).
Не слід застосовувати АРА II під час вагітності . За відсутності необхідності безперервної терапії АРА II пацієнткам, які планують вагітність, слід замінити АРА II на альтернативні гіпотензивні препарати з встановленим профілем безпеки під час вагітності. При діагностуванні вагітності застосування препарату Лориста Н слід негайно припинити і в разі необхідності розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання», «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування»).
Спеціальна інформація про допоміжні речовини
До складу препарату Лориста Н в якості допоміжної речовини входить лактоза, тому препарат протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції (див. розділ «Протипоказання»).
Вплив на керування транспортними засобами та механізмами
Не проводилося досліджень для оцінки впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід бути обережними через можливість розвитку запаморочення або слабкості (див. розділ «Побічна дія»).
Умови зберіганняПри температурі не вище 25°C, в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди, запиваючи достатньою кількістю води, 1 раз на добу. Препарат Лориста Н можна приймати одночасно з іншими гіпотензивними препаратами.
Артеріальна гіпертензія:
Початкова та підтримуюча доза – 1 таблетка препарату Лориста® Н (гідрохлортіазид 12,5 мг та лозартан 50 мг) 1 раз на добу. У пацієнтів без адекватної терапевтичної відповіді на прийом 1 таблетки препарату Лориста Н 1 раз на добу протягом 2-4 тижнів доза препарату може бути збільшена до 2 таблеток Лориста Н 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 2 таблетки препарату Лориста Н 1 раз на добу. Зазвичай, максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 3-х тижнів після початку терапії.
Зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка:
Стандартна початкова доза лозартану становить 50 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти цільових значень артеріального тиску на фоні прийому лозартану 50 мг на добу, потрібен підбір терапії шляхом комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлортіазиду (12,5 мг). При необхідності можна збільшити дозу лозартану до 100 мг на добу у поєднанні з гідрохлортіазидом у дозі 12,5 мг на добу, а надалі – збільшити до 2 таблеток препарату Лориста Н (всього 25 мг гідрохлортіазиду та 100 мг лозартану) 1 раз. на добу. За необхідності додаткового зниження артеріального тиску слід додати інші гіпотензивні препарати.
Пацієнти з порушенням функції нирок або пацієнти, які перебувають на гемодіалізі:
У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (КК 30-50 мл/хв) корекція початкової дози препарату не потрібна. Препарат Лориста Н не рекомендується пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Препарат Лориста Н не повинен застосовуватися у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнти зі зниженим ОЦК:
Перед початком лікування препаратом Лориста® слід відновити ОЦК та/або вміст іонів натрію в плазмі крові.
Пацієнти з порушенням функції печінки:
Препарат Лориста® протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнти похилого віку:
Корекція дози препарату Лориста® Н не потрібна.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Лориста н таб п/об пленочной 50мг+125мг 30 шт производится компанией КРКА. Само производство расположено в стране Россия.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Лориста н таб п/об пленочной 50мг+125мг 30 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Лориста н таб п/об пленочной 50мг+125мг 30 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Гидрохлоротиазид+лозартан таб п/об 12.5мг+50мг 30 шт Гидрохлоротиазид+лозартан таб п/об 12.5мг+50мг 30 шт, Лозап Плюс таб 50мг+12.5мг 30 шт Лозап Плюс таб 50мг+12.5мг 30 шт, Лозап Плюс таб 50мг+12.5мг 60 шт Лозап Плюс таб 50мг+12.5мг 60 шт, Лозап Плюс таб 50мг+12.5мг 90 шт Лозап Плюс таб 50мг+12.5мг 90 шт, Лозартан-н канон таб. 12.5 мг + 50 мг 60 шт Лозартан-н канон таб. 12.5 мг + 50 мг 60 шт, Лозартан-н канон таб. 12.5 мг + 50 мг 90 шт Лозартан-н канон таб. 12.5 мг + 50 мг 90 шт, Лозартан-н канон таб п/об пленочной 100мг+25мг 30 шт Лозартан-н канон таб п/об пленочной 100мг+25мг 30 шт, Лозартан-н канон таб п/об пленочной 50мг+12,5мг 30 шт Лозартан-н канон таб п/об пленочной 50мг+12,5мг 30 шт, Лозартан-н таб. 12.5 мг+100 мг 30 шт Лозартан-н таб. 12.5 мг+100 мг 30 шт, Лозартан-н таб. 12.5 мг+50 мг 60 шт Лозартан-н таб. 12.5 мг+50 мг 60 шт, Лозартан-н таб. 12.5 мг+50 мг 90 шт Лозартан-н таб. 12.5 мг+50 мг 90 шт, Лозартан-н таб п/об пленочной 50мг+12,5мг 30 шт Лозартан-н таб п/об пленочной 50мг+12,5мг 30 шт, Лозартан-н таб п/об пленочной 50мг+12,5мг 30 шт озон Лозартан-н таб п/об пленочной 50мг+12,5мг 30 шт озон, Лориста н 100 таб п/об пленочной 100мг+12.5мг 30 шт Лориста н 100 таб п/об пленочной 100мг+12.5мг 30 шт, Лориста н 100 таб п/об пленочной 100мг+12.5мг 90 шт Лориста н 100 таб п/об пленочной 100мг+12.5мг 90 шт, Лориста нд таб п/об пленочной 100мг+25мг 30 шт Лориста нд таб п/об пленочной 100мг+25мг 30 шт, Лориста нд таб п/об пленочной 100мг+25мг 60 шт Лориста нд таб п/об пленочной 100мг+25мг 60 шт, Лориста нд таб п/об пленочной 100мг+25мг 90 шт Лориста нд таб п/об пленочной 100мг+25мг 90 шт, Лориста н таб п/об пленочной 50мг+12.5мг 60 шт Лориста н таб п/об пленочной 50мг+12.5мг 60 шт, Лориста н таб п/об пленочной 50мг+12.5мг 90 шт Лориста н таб п/об пленочной 50мг+12.5мг 90 шт.
Пока нет комментариев