Эквамер капс 5 мг+10 мг+10 мг 30 шт
Топ продаж
Суперцена
Эквамер капс 5 мг+10 мг+10 мг 30 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 капсула містить: амлодипіну безілат - 6,94 мг (еквівалентно амлодипіну 5 мг), лізиноприлу дигідрат - 10,88 мг (еквівалентно лізиноприлу 10 мг), розувастатин кальцію - 10,4 мг (еквіва).
Целюлоза
мікрокристалічна, тип 12; целюлоза мікрокристалічна, тип 101; лактози моногідрат; карбоксиметилкрохмаль натрію; магнію гідроксид; магнію стеарат; Опадрай II жовтий* (містить: полівініловий спирт, діоксид титану, макрогол-3350, тальк, барвник заліза оксид жовтий); тверда желатинова капсула (містить: барвник синій патентований, барвник азорубін, барвник сонячний захід сонця жовтий, титану діоксид, желатин). * Код Опадрая - 85F32410
Опис:
Тверді желатинові капсули світло-рожевого кольору, розмір № 1. Вміст капсул - 1 кругла, двоопукла таблетка білого кольору (містить лізиноприл і амлодипін) і 1 кругла, двоопукла таблетка, покрита плівковою оболонкою, жовтого кольору (з жовтого кольору).
Форма випуску:
Капсули, 5мг + 10мг + 10мг. По 5 капсул у блістері з ПА/Ал/ПВХ та алюмінієвої фольги. По 6 блістерів разом із інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. Або по 10 капсул у блістері з ПА/Ал/ПВХ та алюмінієвої фольги. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до амлодипіну або інших похідних дигідропіридину;
Підвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ;
Підвищена чутливість до розувастатину;
Підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин препарату;
Ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі у зв'язку із застосуванням інгібіторів АПФ;
Спадковий чи ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
Шок (включаючи кардіогенний);
Нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу);
Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 90 мм рт. ст.);
Гемодинамічно значуща обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі, гіпертрофічній обструктивній кардіоміопатії), гемодинамічно значущий мітральний стеноз;
Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда;
Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла);
Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією;
Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»);
Захворювання печінки в активній фазі, включаючи стійке підвищення активності трансаміназ у сироватці крові, а також будь-яке підвищення активності трансаміназ (понад 3 рази порівняно з верхньою межею норми);
Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв);
Міопатія;
Одночасний прийом циклоспорину;
Схильність до розвитку міотоксичних ускладнень;
У жінок: вагітність, період грудного вигодовування; відсутність адекватних методів контрацепції;
Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені);
Непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозогалактозна мальабсорбція;
Пацієнти з печінковою недостатністю. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із балом вище 9 за шкалою Чайлд-П'ю відсутній (див. розділ «Фармакокінетика»).
З обережністю:
Аортальний стеноз; мітральний стеноз; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; артеріальна гіпотензія; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ішемічна хвороба серця; коронарна недостатність; ХСН неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; гострий інфаркт міокарда (протягом 1 місяця після гострого інфаркту міокарда); стенокардія Принцметалу; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія чи брадикардія); важкі аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія); мієлосупресія; цукровий діабет; прийом калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію та замінників солі на основі калію; гіперкаліємія; гіпонатріємія; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30-80 мл/хв); азотемія; первинний гіперальдостеронізм; дієта з обмеженням кухонної солі; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. блювання, діарея); літній вік; печінкова недостатність легкого ступеня тяжкості (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та середнього ступеня тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); гіпотиреоз; особистий або сімейний анамнез спадкових м'язових захворювань та попередній анамнез м'язової токсичності при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів; зловживання алкоголем; стани, за яких відмічено підвищення плазмової концентрації розувастатину; расова приналежність (пацієнти негроїдної та монголоїдної раси); одночасний прийом фібратів; захворювання печінки в анамнезі; сепсис; великі хірургічні втручання; травми; тяжкі метаболічні, ендокринні або водно-електролітні порушення або неконтрольовані судомні напади; гемодіаліз із використанням мембран з високою проникністю; одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, або АРА II (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та ниркової недостатності при подвійній блокаді РААС). одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, або АРА II (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та ниркової недостатності при подвійній блокаді РААС). одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; одночасне застосування з аліскіреном або препаратами, що містять аліскірен, або АРА II (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та ниркової недостатності при подвійній блокаді РААС).
Дозування5 мг+10 мг+10 мг
Показання до застосуванняЕквамер® показаний як замісна терапія у дорослих пацієнтів, стан яких уже адекватно контролюється прийомом амлодипіну, лізиноприлу та розувастатину в тих же дозах, що й у препараті Еквамер®, при лікуванні артеріальної гіпертензії та супутньої дисліпідемії: - первинна
гіперхолестеринемія Фредріксона, за винятком сімейної гетерозиготної гіперхолестеринемії) або змішана гіперхолестеринемія (тип ПЬ за класифікацією Фредріксона), коли дієта та інші немедикаментозні методи (наприклад, фізичні вправи, зниження маси тіла) виявляються недостатніми;
- Сімейна гомозиготна гіперхолестеринемія, коли дієта або інша ліпідзнижувальна терапія (наприклад, ЛПНЩ-аферез) недостатньо ефективна;
- Гіпертригліцеридемія (тип IV за класифікацією Фредріксона).
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиАмлодипін.
Протипоказані поєднання лікарських засобів:
• Дантролен (внутрішньовенне введення):
У лабораторних тварин були відмічені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, які отримують дантролен внутрішньовенно, і схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії.
Нерекомендовані комбінації лікарських засобів:
• Грейпфрутовий сік:
Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може збільшуватись біодоступність амлодипіну, що призводить до посилення ефектів зниження артеріального тиску.
Комбінації лікарських засобів, які потребують особливої обережності при застосуванні:
• Індуктори ізоферменту CYP3A4:
Дані щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну відсутні. Одночасний прийом індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів Звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)) та амлодипіну може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні препарату Еквамер® та індукторів ізоферменту CYP3A4;
• Інгібітори ізоферменту CYP3A4:
Одночасний прийом амлодипіну та сильних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, наприклад, ритонавір, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин; на. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з цим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози Еквамеру.
Комбінації лікарських засобів, які потребують обережності при застосуванні:
• Симвастатин:
Багаторазовий прийом амлодипіну в дозі 10 мг у комбінації з симвастатином у дозі 80 мг спричиняв збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Таким чином, пацієнтам, які отримують амлодипін, слід приймати симвастатин у добовій дозі не вище 20 мг;
• Препарати кальцію:
можуть зменшувати ефект БМКК;
• Препарати літію:
При сумісному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах);
• Баклофен:
Посилення антигіпертензивного ефекту. Слід контролювати артеріальний тиск і функцію нирок, при необхідності - коригувати дозу амлодипіну;
• Аміфостин:
Можливе посилення антигіпертензивної дії амлодипіну;
• Глюкокортикостероїди:
зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів);
• Трициклічні антидепресанти, нейролептики:
Існує підвищений ризик ортостатичної гіпотензії та посилення антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект);
• Такролімус:
При одночасному застосуванні з амлодипіном є ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Щоб уникнути токсичності такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі крові пацієнтів та коригувати дозу такролімусу за необхідності;
• Тасонермін:
При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль тасонерміну в крові та корекція дози за потреби.
Інші взаємодії з амлодипіном:
• Для лікування артеріальної гіпертензії амлодипін можна безпечно застосовувати з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами та інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією можливе одночасне застосування амлодипіну з іншими антиангінальними препаратами, такими як нітрати тривалої та короткої дії, бета-адреноблокатори;
• Ймовірно, посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при одночасному застосуванні з тіазидними та «петльовими» діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також посилення їхньої антигіпертензивної дії при призначенні з альфа-1-адр;
• Амлодипін не викликає негативного інотропного ефекту. Тим не менш, деякі БМКК можуть збільшувати вираженість негативного інотропного ефекту антиаритмічних препаратів, які спричиняють подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин);
• На відміну від інших БМКК, не виявлено значущої взаємодії амлодипіну (3-те покоління БМКК) та нестероїдних протизапальних засобів, включаючи індометацин;
• Безпечно призначати амлодипін із пероральними гіпоглікемічними препаратами;
• Одноразовий прийом силденафілу в дозі 100 мг пацієнтами з есенціальною артеріальною гіпертензією не впливав на фармакокінетику амлодипіну;
• Спільний багаторазовий прийом амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг призводив до незначної зміни фармакокінетичних параметрів аторвастатину у стані рівноважної концентрації;
• Етанол (напої, що містять алкоголь): амлодипін при одноразовому та багаторазовому застосуванні в дозі 10 мг не має значного впливу на фармакокінетику етанолу;
• Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців та в особливих групах пацієнтів не проводилися, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід проводити контроль концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки;
• При одночасному застосуванні амлодипіну та дигоксину нирковий кліренс та концентрація дигоксину у сироватці крові не змінюються;
• При одночасному застосуванні варфарину з амлодипіном протромбіновий час не змінюється;
• При одночасному застосуванні з циметидином фармакокінетика амлодипіну не змінюється;
• Амлодипін не впливає на ступінь зв'язування дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину з білками плазми in vitro;
• Алюміній та магнійсодержащіе антациди: одноразовий прийом таких антацидів спільно з амлодипіном не суттєво впливає на фармакокінетику амлодипіну.
Лізіноприл.
Протипоказані комбінації лікарських засобів:
• Аліскірен:
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів;
• Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.
Нерекомендовані комбінації лікарських засобів:
• Аліскірен:
Не рекомендується застосування інгібіторів АПФ з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами: зростає ризик гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності (за винятком пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (СКФ менш) /1,73 м2 площі поверхні тіла), яким ця комбінація протипоказана (див. вище підрозділ «Протипоказані комбінації лікарських засобів» та розділ «Особливі вказівки»);
• Антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II) У літературі повідомлялося, що у пацієнтів із встановленим атеросклеротичним захворюванням, ХСН або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та АРА II пов'язана з більш високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії. та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітора АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію в плазмі та АТ;
• Препарати калію, калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон) або замінники солі, що містять калій:
Можливий розвиток гіперкаліємії (з можливим летальним кінцем), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємією). Інгібітори АПФ не повинні застосовуватися одночасно з речовинами, які підвищують вміст калію в плазмі, за винятком випадків гіпокаліємії. Поєднання лізиноприлу та зазначених вище засобів не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, їх слід застосовувати, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові;
• Препарати літію:
При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може спостерігатися оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування лізиноприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії слід проводити регулярний контроль концентрації літію у сироватці крові.
Комбінації лікарських засобів, що потребують особливої обережності при застосуванні:
• Інсулін та пероральні гіпоглікемічні засоби:
Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліни, гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо) може посилювати їхню гіпоглікемічну дію аж до розвитку гіпоглікемії. Цей ефект, найімовірніше, можна спостерігати протягом перших тижнів одночасної терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок;
• Баклофен:
посилює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати артеріальний тиск і, у разі потреби, коригувати дозу гіпотензивних препаратів;
• Діуретики:
У пацієнтів, які приймають діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку антигіпертензивних ефектів можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії інгібіторами АПФ. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з попередньою терапією діуретиками, яка могла призвести до надмірного виведення рідини та/або солей, діуретики повинні бути скасовані до початку застосування препарату Еквамер. Функція нирок (концентрація креатиніну) повинна контролюватись у перші тижні застосування препарату Еквамер®;
• Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (>3 г/добу):
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку лікування, так і в процесі лікування;
• Інгібітори мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR), наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус:
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з інгібіторами mTOR збільшує ризик розвитку ангіоневротичного набряку;
• Естрамустин:
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з естрамустином збільшує ризик розвитку ангіоневротичного набряку;
• Інгібітори нейтральної ендопептидази:
Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, які містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ;
• Інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини):
Лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин: при їх спільному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IV.
Комбінації лікарських засобів, які потребують обережності при застосуванні:
• Інші гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори, БМКК, діуретики) та вазодилататори:
Можливе посилення антигіпертензивного ефекту препарату. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ;
• Антациди та колестірамін:
Одночасне застосування з антацидами та колестираміном призводить до придушення шлунково-кишкової абсорбції;
• Трициклічні антидепресанти, нейролептики, засоби для загальної анестезії, барбітурати, фенотіазин, етанол:
При сумісному прийомі можливе посилення дії лізиноприлу;
• Симпатоміметики:
Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ;
• Міорелаксанти:
Одночасне застосування міорелаксантів з інгібіторами АПФ може призводити до вираженого зниження артеріального тиску;
• Препарати золота:
Найчастіше при застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про випадки нітритоїдних реакцій (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, запаморочення і тяжку артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат);
• Котримоксазол (сульфаметоксазол і триметоприм):
При одночасному застосуванні з препаратами, що містять котримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії;
• Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (есциталопрам, пароксетин, флуоксетин, сертралін):
При одночасному застосуванні із СІОЗС можливий розвиток вираженої гіпонатріємії;
• Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики (5-фторурацил, вінкрістин, доцетаксел):
Можливий розвиток лейкопенії;
• Тканинні активатори плазміногену:
В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.
Розувастатин
Вплив інших препаратів на розувастатин:
• Інгібітори транспортних білків:
Розувастатин зв'язується з деякими транспортними білками, зокрема ОАТР1В1 і BCRP. Супутнє застосування препаратів, які є інгібіторами цих транспортних білків, може супроводжуватися збільшенням концентрації розувастатину в плазмі та підвищеним ризиком розвитку міопатії;
• Циклоспорин:
При одночасному застосуванні розувастатину та циклоспорину AUC розувастатину було в середньому в 7 разів вищим за значення, яке відзначалося у здорових добровольців (див. розділ «Протипоказання»). Не впливає на плазмову концентрацію циклоспорину. Розувастатин протипоказаний пацієнтам, які приймають циклоспорин (див. розділ "Протипоказання");
• Інгібітори протеази вірусу імунодефіциту людини:
Незважаючи на те, що точний механізм взаємодії невідомий, спільний прийом інгібіторів протеаз ВІЛ може призводити до значного збільшення експозиції розувастатину. Фармакокінетичне дослідження з одночасного застосування 20 мг розувастатину та комбінованого препарату, що містить два інгібітори протеаз ВІЛ (400 мг лопінавіру / 100 мг ритонавіру), у здорових добровольців призводило до приблизно дворазового та п'ятикратного збільшення AUQo-24) і С. Тому одночасний прийом розувастатину та інгібіторів протеаз ВІЛ при лікуванні пацієнтів з вірусом імунодефіциту людини не рекомендується (див. розділ «Особливі вказівки»);
• Гемфіброзил та інші гіполіпідемічні засоби:
Спільне застосування розувастатину та гемфіброзилу призводить до збільшення в 2 рази максимальної концентрації розувастатину в плазмі крові, а також збільшення AUC розувастатину (див. розділ «Особливі вказівки»). Грунтуючись на даних щодо специфічної взаємодії, не очікується фармакокінетично значущої взаємодії з фенофібратом, можлива фармакодинамічна взаємодія. Гемфіброзил, фенофібрат, інші фібрати та нікотинова кислота в ліпідзнижуючих дозах (більше 1 г/добу) збільшують ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, можливо у зв'язку з тим, що вони можуть викликати міопатію та монотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»);
• Езетиміб:
Одночасне застосування розувастатину в дозі 10 мг та езетимибу в дозі 10 мг супроводжувалося збільшенням AUC розувастатину у пацієнтів з гіперхолестеринемією (див. таблицю 4). Не можна виключити збільшення ризику виникнення небажаних реакцій через фармакодинамічну взаємодію між розувастатином та езетимибом;
• Антациди:
Одночасне застосування розувастатину та суспензій антацидів, що містять алюмінію або магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину приблизно на 50%. Даний ефект виражений слабше, якщо антациди застосовують через 2 години після прийому розувастатину. Клінічне значення такої взаємодії не вивчалося;
• Еритроміцин:
Одночасне застосування розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC(0-t) розувастатину на 20% та Сmах розувастатину на 30%. Подібна взаємодія може виникати внаслідок посилення моторики кишечника, що викликається прийомом еритроміцину;
• Фузидова кислота:
Досліджень щодо вивчення взаємодії розувастатину та фузидової кислоти не проводилося. Як і при прийомі інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, були отримані постмаркетингові повідомлення про випадки рабдоміолізу при сумісному застосуванні розувастатину та фузидової кислоти. Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами. При необхідності можливе тимчасове припинення прийому розувастатину;
• Ізоферменти цитохрому Р450:
Результати досліджень in vivo та in vitro показали, що розувастатин не є ні інгібітором, ні індуктором ізоферментів цитохрому Р450. Крім того, розувастатин є слабким субстратом для цих ферментів. Тому не очікується взаємодії розувастатину з іншими лікарськими засобами на рівні метаболізму за участю ізоферментів цитохрому Р450. Не було зазначено клінічно значущої взаємодії між розувастатином та флуконазолом (інгібітор ізоферментів CYP2C9 та CYP3A4) та кетоконазолом (інгібітор ізоферментів CYP2A6 та CYP3A4).
Взаємодія з лікарськими засобами, яка потребує корекції дози розувастатину:
Дозу розувастатину слід коригувати за необхідності його спільного застосування з лікарськими засобами, що збільшують експозицію до розувастатину. Якщо очікується збільшення експозиції у 2 рази та більше, початкова доза розувастатину повинна становити 5 мг один раз на добу. Також слід коригувати максимальну добову дозу розувастатину так, щоб очікувана експозиція до розувастатину не перевищувала таку для дози 40 мг, що приймається без одночасного призначення лікарських засобів, що взаємодіють із розувастатином. Наприклад, максимальна добова доза розувастатину при одночасному застосуванні з гемфіброзилом становить 20 мг (збільшення експозиції у 1,9 раза), з ритонавіром/атазанавіром – 10 мг (збільшення експозиції у 3,1 раза).
Вплив супутньої терапії на експозицію до розувастатину (AUC, дані наведені в порядку зменшення) - результати опублікованих клінічних досліджень: Режим супутньої терапії
/Режим прийому розувастатину/Зміна AUC розувастатину:
Циклоспорин 75 - 200 мг 2 рази на 1 раз. мг 1 раз на добу., 10 днів/Збільшення у 7,1 раза;
Регорафеніб 160 мг 1 раз на добу, 14 днів/5 мг, одноразова доза/Збільшення у 3,8 раза;
Атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу, 8 днів/10 мг одноразово/Збільшення у 3,1 раза;
Симепревір 152 мг 1 раз на добу, 7 днів/10 мг одноразово/Збільшення у 2,8 раза;
Велпатасвір 100 мг 1 раз на добу./10 мг, одноразова доза/Збільшення у 2,7 раза;
Омбітавір 25 мг/паритапревір 150 мг/ритонавір 100 мг один раз на добу./дасабувір 400 мг двічі на добу.
Гразопревір 400 мг/елбасвір 50 мг один раз на добу, 11 днів/10 мг, одноразова доза/Збільшення у 2,3 рази;
Глекапревір 400 мг/пібрентасвір 120 мг один раз на добу, 7 днів/5 мг один раз на добу, 7 днів/Збільшення у 2,2 рази;
Лопінавір 400 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 17 днів/20 мг 1 раз на добу, 7 днів/Збільшення у 2,1 раза;
Клопідогрів 300 мг (навантажувальна доза), потім 75 мг через 24 год/20 мг одноразово/Збільшення у 2 рази;
Гемфіброзіл 600 мг 2 рази на добу, 7 днів/80 мг одноразово/Збільшення в 1,9 раза;
Елтромбопаг 75 мг 1 раз на добу, 10 днів/10 мг одноразово/Збільшення в 1,6 раза;
Дарунавір 600 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 7 днів/10 мг 1 раз на добу, 7 днів/Збільшення в 1,5 раза;
Типранавір 500 мг/ритонавір 200 мг 2 рази на добу, 11 днів/10 мг одноразово/Збільшення в 1,4 рази;
Дронедарон 400 мг 2 рази на добу./Немає даних/Збільшення в 1,4 рази;
Ітраконазол 200 мг 1 раз на добу, 5 днів/10 мг або 80 мг одноразово/Збільшення в 1,4 раза;
Езетиміб 10 мг 1 раз на добу, 14 днів/10 мг 1 раз на добу, 14 днів/Збільшення у 1,2 рази;
Фосампренавір 700 мг/ритонавір 100 мг 2 рази на добу, 8 днів/10 мг одноразово/Без змін;
Алеглітазар 0,3 мг, 7 днів/40 мг, 7 днів/Без змін;
Силімарин 140 мг 3 рази на добу, 5 днів/10 мг одноразово/Без змін;
Фенофібрат 67 мг 3 рази на добу, 7 днів/10 мг, 7 днів/Без змін;
Рифампін 450 мг 1 раз на добу, 7 днів/20 мг одноразово/Без змін;
Кетоконазол 200 мг 2 рази на добу, 7 днів/80 мг одноразово/Без змін;
Флуконазол 200 мг 1 раз на добу, 11 днів/80 мг одноразово/Без змін;
Еритроміцин 500 мг 4 рази на добу, 7 днів/80 мг одноразово/Зниження на 28%;
Байкалін 50 мг 3 рази на добу, 14 днів/20 мг одноразово/Зниження на 47%.
Вплив застосування розувастатину на інші препарати:
• Антагоністи вітаміну К:
Як і у випадку з іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, початок терапії розувастатином або збільшення дози розувастатину у пацієнтів, які отримують одночасно антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин або інші кумаринові антикоагулянтини) може спричинити збільшення міжнародного нормалізованого відносини (МНО). Скасування або зниження дози розувастатину може спричинити зменшення МНО. У разі слід проводити моніторинг МНО;
• Пероральні контрацептиви / гормонозамісна терапія:
Одночасне застосування розувастатину та пероральних контрацептивів збільшує AUC етинілестрадіолу та AUC норгестрелу на 26% та 34% відповідно. Таке збільшення плазмової концентрації має враховуватись при доборі дози пероральних контрацептивів. Фармакокінетичні дані щодо одночасного застосування розувастатину та гормонозамісної терапії відсутні. Не можна виключити аналогічний ефект при одночасному застосуванні розувастатину та гормонозамісної терапії. Однак подібна комбінація широко використовувалася під час проведення клінічних досліджень та добре переносилася пацієнтами;
• Інші лікарські препарати:
Не очікується клінічно значущої взаємодії розувастатину з дигоксином.
ПередозуванняДані щодо передозування препарату Еквамер® відсутні.
• Амлодипін:
Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку та летального результату);
Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль функцій серцево-судинної та дихальної систем, контроль ОЦК та діурезу. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування); для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Гемодіаліз неефективний.
• Лізіноприл:
Симптоми: дані про передозування у людини обмежені. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу і кашель;
Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, надання пацієнту горизонтального положення з піднятими ногами, заповнення ОЦК – внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів, симптоматична терапія, контроль функцій серцево-судинної та дихальної систем, ОЦК, контроль показників сечовини, креатиніну та електролітів а також діурез. При розвитку брадикардії, стійкої до медикаментозної терапії, показано постановку штучного водія ритму. Можливе проведення гемодіалізу (Див. «Особливі вказівки – Гемодіаліз»).
• Розувастатин:
При одночасному прийомі кількох добових доз фармакокінетичні параметри розувастатину не змінюються;
Специфічного лікування при передозуванні розувастатину немає. При передозуванні рекомендується проводити симптоматичне лікування та заходи, спрямовані на підтримку функцій життєво важливих органів та систем. Необхідний контроль функції печінки та активності КФК. Малоймовірно, що гемодіаліз буде ефективним.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Комбіноване засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту + інгібітор ГМГ-Ко-А-редуктази). Код ATX: С10ВХ07
Фармакодинаміка:
Еквамер® - комбінований гіпотензивний та гіполіпідемічний препарат. До складу препарату Еквамер входять три діючі речовини - амлодипін, лізиноприл і розувастатин. Механізм дії препарату Еквамер заснований на фармакологічних властивостях діючих речовин.
Амлодипін:
Похідне дигідропіридину - блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), має антигіпертензивну та антиангінальну дію. Блокує «повільні» кальцієві канали, знижує трансмембранний перехід іонів кальцію в клітину (переважно в клітини гладком'язових судин, ніж у кардіоміоцити).
Антиангінальна дія обумовлена розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол:
• при стенокардії зменшує вираженість ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), зменшує поста навантаження на серце, знижує потребу міокарда в кисні;
• розширюючи коронарні артерії та артеріоли в незмінених та ішемізованих зонах міокарда, збільшує надходження кисню до міокарда (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає спазму коронарних артерій (у т.ч. викликаний курінням).
У пацієнтів зі стабільною стенокардією одноразова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, уповільнює розвиток нападів стенокардії та «ішемічної» депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів.
Чинить тривалий дозозалежний антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивна дія обумовлена прямим вазодилатуючим впливом на гладкі м'язи судин. При артеріальній гіпертензії разова доза забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) протягом 24 годин (у положенні пацієнта «лежачи» та «стоячи»).
Ортостатична гіпотензія при застосуванні амлодипіну трапляється досить рідко. Амлодипін не викликає зниження толерантності до фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує рівень гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує швидкість клубочкової фільтрації (СКФ), має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не має будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватися при терапії пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6 -10 год, тривалість ефекту - 24 год.
У пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи (ССС) (включаючи коронарний атеросклероз з ураженням від однієї судини і до стенозу 3-х і більше артерій, атеросклероз сонних артерій), які перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну коронарну ангіопластику стенокардія, застосування амлодипіну попереджає розвиток потовщення інтимі-медії сонних артерій, знижує летальність від інфаркту міокарда, інсульту, ЧТКА, аортокоронарного шунтування; призводить до зниження кількості госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії та прогресування хронічної серцевої недостатності (ХСН); знижує частоту втручань, спрямованих на відновлення коронарного кровотоку.
Не підвищує ризик смерті або розвитку ускладнень та летальних наслідків у пацієнтів з ХСН (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) на фоні терапії дигоксином, діуретиками та інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). У пацієнтів із ХСН (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) неішемічної етіології при застосуванні амлодипіну існує ймовірність виникнення набряку легень.
Лізіноприл:
Лізиноприл є інгібітором АПФ, який запобігає перетворенню ангіотензину I на ангіотензин І. Зниження концентрації ангіотензину II веде до прямого зменшення секреції альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує ОПСС, АТ, переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищення толерантності міокарда до фізичних навантажень у пацієнтів із ХСН. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинну ренін-ангіотензинову систему. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу.
Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда.
Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів з ХСН, уповільнюють прогрес дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності.
Початок дії – через 1 год після прийому внутрішньо. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається в перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні лізиноприлу не відмічено вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У пацієнтів із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози у крові у пацієнтів з цукровим діабетом і не призводить до збільшення випадків гіпоглікемії.
Розувастатин:
Розувастатин є селективним, конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що перетворює З-гідрокси-З-метилглутарил коензим А на мевалонат, попередник холестерину. Основною мішенню дії розувастатину є печінка, де здійснюється синтез холестерину (ХС) та катаболізм ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ).
Розувастатин збільшує число «печінкових» рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, підвищуючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, що, у свою чергу, призводить до інгібування синтезу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), зменшуючи тим самим загальну кількість ЛПНЩ та ЛПДНЩ.
Розувастатин знижує підвищену концентрацію холестерину ЛПНЩ (ХС-ЛПНЩ), загального холестерину та тригліцеридів (ТГ) і підвищує концентрацію холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ), а також знижує концентрацію аполіпопротеїну В (АпоВ), ХС-не ТГ-ЛПОНП і збільшує концентрацію аполіпопротеїну AI (АпоА-I) (див. таблиці 1 і 2), знижує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПЗЩ, ХС-неЛПЗП/ХС-ЛПЗЩ і співвідношення Апо АПОА-1.
Терапевтичний ефект з'являється протягом першого тижня після початку терапії розувастатином і через 2 тижні лікування досягає 90% максимально можливого. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається 4-го тижня і підтримується при регулярному прийомі.
Клінічна ефективність:
Розувастатин ефективний у дорослих пацієнтів з гіперхолестеринемією з або без гіпертригліцеридемії, незалежно від расової приналежності, статі або віку, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом та сімейною гіперхолестеринемією. У 80% пацієнтів з гіперхолестеринемією типу Па та ПЬ за класифікацією Фредріксона (середня вихідна концентрація ХС-ЛПНЩ близько 4,8 ммоль/л) на фоні прийому розувастатину в дозі 10 мг концентрація ХС-ЛПНЩ досягає значень менше 3 ммоль/л. У пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймали розувастатин у дозі 20 мг та 40 мг, середнє зниження концентрації ХС-ЛПНЩ становило 22%. У пацієнтів з гіпертригліцеридемією з початковою концентрацією ТГ від 273 мг/дл до 817 мг/дл, які отримували розувастатин у дозах від 5 мг до 40 мг один раз на добу протягом 6 тижнів, значно знижувалася концентрація ТГ у плазмі крові (див. таблицю 2). Адитивний ефект відзначається в комбінації з фенофібратом щодо концентрації ТГ та з нікотиновою кислотою щодо концентрації ХС-ЛПЗЩ (див. розділ «Особливі вказівки»).
Фармакокінетика:
Амлодипін:
• Всмоктування:
Після прийому внутрішньо амлодипін повільно та майже повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається через 6-12 год після прийому. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%. Одночасне вживання їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну;
• Розподіл:
Середній обсяг розподілу становить 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина амлодипіну знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Більшість амлодипіну, що у крові (97,5%), пов'язується з білками плазми крові. Рівноважні концентрації (Css) у плазмі досягаються через 7-8 днів постійного прийому амлодипіну. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр;
• Метаболізм:
Амлодипін піддається повільному, але активному метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту первинного проходження через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності;
• Виведення:
Після одноразового прийому амлодипіну період напіввиведення (Т1/2) варіює від 35 до 50 годин, при повторному застосуванні становить приблизно 45 годин. % – через кишечник з жовчю. Загальний кліренс амлодипіну становить 0,116 мл/с/кг (7 мл/хв/кг, 0,42 л/год/кг). Амлодипін не видаляється при гемодіалізі;
• Пацієнти з печінковою недостатністю
Подовження Т1/2 у пацієнтів із печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція амлодипіну в організмі буде вищою (Т1/2 збільшується до 60 год);
• Пацієнти з нирковою недостатністю:
Ниркова недостатність не суттєво впливає на фармакокінетику амлодипіну;
• Пацієнти похилого віку (старше 65 років):
У пацієнтів похилого віку виведення амлодипіну сповільнене (ти – 65 год) порівняно з пацієнтами молодого віку, проте ця різниця не має клінічного значення.
Лізиноприл:
• Всмоктування:
Після прийому внутрішньо близько 25% лізиноприлу всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Одночасне вживання їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Абсорбція становить у середньому 30%, біодоступність – 29%;
• Розподіл:
Після прийому внутрішньо Смах лізиноприлу в плазмі крові досягається через 6-8 годин. Слабко зв'язується з білками плазми. Лізиноприл слабо проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр;
• Метаболізм:
Лізиноприл не зазнає біотрансформації в організмі;
• Виведення:
Лізиноприл виводиться нирками у незміненому вигляді. Т1/2 складає 12 годин;
• Пацієнти з ХСН:
У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені. У цій категорії пацієнтів абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно на 16%;
• Пацієнти з нирковою недостатністю:
Порушення функції нирок призводить до збільшення AUC (площа під кривою «концентрація-час») та Т1/2 лізиноприлу, але ці зміни стають клінічно значущими лише тоді, коли СКФ знижується нижче 30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла. При легкій та помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) від 30 до 80 мл/хв) середнє значення AUC збільшується на 13%, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (КК від 5 до 30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC у 4,5 рази;
• Пацієнти з печінковою недостатністю:
У пацієнтів з цирозом печінки всмоктування лізиноприлу знижується (приблизно на 30%), проте вплив препарату збільшується (приблизно на 50%) порівняно зі здоровими добровольцями через зниження кліренсу;
• Пацієнти похилого віку (старше 65 років):
У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в плазмі та AUC у 2 рази вища, ніж у пацієнтів молодого віку.
Розувастатин:
• Всмоктування:
Смах розувастатину в плазмі досягається приблизно через 5 годин після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20%;
• Розподіл:
Об'єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Приблизно 90% розувастатину зв'язується з білками плазми, переважно з альбуміном;
• Метаболізм:
Метаболізм розувастатину відбувається переважно у печінці, яка є основним місцем синтезу холестерину та метаболізму ХС-ЛПНЩ. Зазнає обмеженого метаболізму (близько 10%). Розувастатин є непрофільним субстратом для метаболізму ізоферментами системи цитохрому Р450. Основним ізоферментом, який бере участь у метаболізмі розувастатину, є ізофермент CYP2C9. Ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6 залучені до метаболізму меншою мірою. Основними виявленими метаболітами розувастатину є N-десметил та лактонові метаболіти. N-десметил приблизно на 50% менш активний ніж розувастатин, лактонові метаболіти фармакологічно не активні. Більше 90% фармакологічної активності з інгібування циркулюючої ГМГ-КоА-редуктази забезпечується розувастатином, решта – його метаболітами;
• Виведення:
Близько 90% дози виводиться у незміненому вигляді через кишечник (включаючи абсорбований та неабсорбований розувастатин). Частина, що залишилася, виводиться нирками. Плазмовий Т1/2 становить приблизно 19 годин. Т1/2 не змінюється зі збільшенням дози препарату. Середній геометричний плазмовий кліренс становить приблизно 50 л/годину (коефіцієнт варіації 21,7%). Як і у разі інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, у процес «печінкового» захоплення розувастатину залучено мембранний переносник холестерину, який виконує важливу роль у печінковій елімінації розувастатину;
• Лінійність:
Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. Фармакокінетичні параметри не змінюються під час щоденного прийому;
• Стать і вік:
Стать і вік не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику розувастатину;
• Расова приналежність:
Фармакокінетичні дослідження показали приблизно дворазове збільшення медіани AUC (площі під кривою «концентрація-час») та Сmах розувастатину у пацієнтів монголоїдної раси (японців, китайців, філіппінців, в'єтнамців та корейців) порівняно з пацієнтами; у пацієнтів індійської національності дослідження показали збільшення медіани AUC та Сmах у 1,3 раза. Фармакокінетичний аналіз не виявив клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці серед представників європеоїдної та негроїдної рас;
• Пацієнти з нирковою недостатністю:
У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю величина плазмової концентрації розувастатину або N-десметилу істотно не змінюється. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) концентрація розувастатину в плазмі крові у 3 рази вища, а концентрація N-десметилу у 9 разів вища, ніж у здорових добровольців. Концентрація розувастатину в плазмі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, була приблизно на 50% вищою, ніж у здорових добровольців;
• Пацієнти з печінковою недостатністю:
У пацієнтів з різними стадіями печінкової недостатності не виявлено збільшення Т1/2 розувастатину у пацієнтів з балом 7 та нижче за шкалою Чайлд-П'ю. У двох пацієнтів з балами 8 і 9 за шкалою Чайлд-П'ю відмічено збільшення Т1/2 принаймні в 2 рази. Досвід застосування розувастатину у пацієнтів із балом вище 9 за шкалою Чайлд-П'ю відсутній;
• Генетичний поліморфізм:
Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, у тому числі розувастатин, зв'язуються з транспортними білками ОАТР1В1 (поліпептид транспорту органічних аніонів, що бере участь у захопленні статинів гепатоцитами) та BCRP (ефлюксний транспортер). У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) С.521СС та ABCG2 (BCRP) С.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину в 1,6 та 2,4 рази відповідно порівняно з носіями генотипів SLC01B1 С.52ITT та ABCG2.
Вагітність та годування груддю
Застосування препарату Еквамер протипоказане під час вагітності . Адекватних строго контрольованих клінічних досліджень щодо вивчення дії препарату Еквамер у період вагітності не проводилося. Жінки дітородного віку мають застосовувати адекватні методи контрацепції. У разі настання вагітності в процесі терапії прийом препарату має бути негайно припинено і, у разі потреби, має бути призначене альтернативне лікування. Не слід розпочинати терапію препаратом Еквамер® під час вагітності. При плануванні вагітності необхідно перейти на альтернативну терапію з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності:
• Амлодипін:
Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена, тому застосування його при вагітності можливе лише, якщо користь для матері перевищує ризик для плода та новонародженого;
• Лізиноприл:
застосування інгібіторів АПФ у II-III триместрах вагітності може призвести до смерті плода та новонародженого. Рекомендується проводити ретельне спостереження за новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, з метою своєчасного виявлення значного зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії. Можливе виникнення маловоддя, гіпоплазії лицевих кісток, деформації кісток обличчя та черепа, гіпоплазії легень та аномалій розвитку нирок у дитини. Лізиноприл може проникати крізь гематоплацентарний бар'єр;
• Розувастатин:
Оскільки холестерин та інші продукти біосинтезу холестерину є важливими для розвитку плода, потенційний ризик інгібування ГМГ-КоА-редуктази перевищує користь від застосування розувастатину під час вагітності.
Період грудного вигодовування:
Застосування препарату Еквамер® протипоказане в період грудного вигодовування:
• Амлодипін:
Амлодипін проникає у грудне молоко (був виявлений у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких приймали амлодипін);
• Лізиноприл:
Дані про проникнення лізиноприлу до грудного молока відсутні;
• Розувастатин:
Невідомо, чи проникає розувастатин у грудне молоко. Застосування розувастатину протипоказане у період грудного вигодовування.
Фертильність:
Адекватних строго контрольованих клінічних досліджень щодо вивчення дії препарату Еквамер на фертильність не проводилося.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаНебажані реакції (HP) представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення: дуже часто: >1/10; часто: від >1/100 до <1/10; нечасто: від >1/1000 до <1/100; рідко: від >1/10000 до <1/1000; дуже рідко: <1/10000; частота невідома: недостатньо даних оцінки частоти розвитку.
При роздільному лікуванні амлодипіном, лізиноприлом та розувастатином повідомлялося про наступні HP:
• Амлодипін:
З боку системи кровотворення: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія;
Алергічні реакції: нечасто - свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний і макуло-папульозний висип, кропив'янка); дуже рідко – ангіоневротичний набряк, багатоформна еритема;
З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія;
Психічні порушення: нечасто – лабільність настрою, незвичайні сновидіння, підвищена збудливість, депресія, тривога; дуже рідко – апатія, ажитація, амнезія;
З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, сонливість; нечасто – астенія, нездужання, гіпестезія, парестезія, периферична невропатія, тремор, м'язова ригідність, безсоння, збочення смаку; рідко – судоми; дуже рідко – мігрень, підвищене потовиділення, атаксія, паросмія;
З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль у власних очах, порушення зору;
З боку органу слуху: нечасто – шум у вухах;
З боку серцево-судинної системи: часто – посилене серцебиття, периферичні набряки (човників та стоп), “припливи”; нечасто – виражене зниження АТ; дуже рідко - розвиток або посилення хронічної серцевої недостатності, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, біль у грудній клітці, непритомність, васкуліт, ортостатична гіпотензія;
З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт, носова кровотеча; дуже рідко – кашель;
З боку травної системи: часто – нудота, біль у животі; нечасто – блювання, запор, діарея, метеоризм, диспепсія, анорексія, сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко – панкреатит, гастрит, жовтяниця (зазвичай холестатична), гіпербілірубінемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит;
З боку сечовивідної системи: нечасто – прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія; дуже рідко – дизурія, поліурія;
З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія;
З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – дерматит; дуже рідко – алопеція, ксеродермія, “холодний” піт, порушення пігментації шкіри;
З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз; рідко – міастенія;
Інші: нечасто – біль неуточненої локалізації, збільшення/зниження маси тіла.
• Лізиноприл:
З боку системи кровотворення: рідко – зниження гемоглобіну та гематокриту; дуже рідко – пригнічення функції кісткового мозку, лімфаденопатія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, анемія; частота невідома – еритропенія;
Алергічні реакції: нечасто - висипання на шкірі, свербіж; рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечника, аутоімунні захворювання, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, ексудативна багатоформна еритема;
З боку ендокринної системи: частота невідома – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону;
З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіпоглікемія;
Психічні порушення: часто – порушення сну; нечасто – лабільність настрою; рідко – сплутаність свідомості; частота невідома – розгубленість, депресія;
З боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль; нечасто – парестезія, сонливість; рідко – астенічний синдром; частота невідома - синкопе, судомні посмикування м'язів обличчя та кінцівок;
З боку серцево-судинної системи: часто – надмірне зниження артеріального тиску; нечасто – біль у грудях, інфаркт міокарда (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), порушення мозкового кровообігу (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), синдром Рейно; рідко – тахікардія, брадикардія, посилення перебігу хронічної серцевої недостатності, порушення AV-провідності, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт;
З боку дихальної системи: часто – сухий кашель, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія; нечасто – риніт; дуже рідко – бронхоспазм; частота невідома – задишка;
З боку травної системи: часто – печінкова недостатність; нечасто – диспепсія, збочення смаку, біль у животі; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит, гепатоцелюлярна та холестатична жовтяниця, гепатит; частота невідома – анорексія;
З боку сечовидільної системи: часто – порушення функції нирок; рідко – гостра ниркова недостатність, уремія; дуже рідко – олігурія, анурія; частота невідома – протеїнурія;
З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – зниження потенції; рідко – гінекомастія;
З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – алопеція, псоріаз, фотосенсибілізація; дуже рідко – підвищене потовиділення, пухирчатка, псевдолімфома шкіри;
З боку кістково-м'язової системи: частота невідома – міалгія, артралгія/артрит;
З боку лабораторних та інструментальних досліджень: нечасто – гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові; рідко – підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія; дуже рідко – підвищення ШОЕ, підвищення титру антинуклеарних антитіл; частота невідома – еозинофілія, лейкоцитоз;
Інші: частота невідома - лихоманка (є повідомлення про розвиток вовчаковоподібного синдрому, який може включати лихоманку, міалгію, артралгію/артрит, підвищення титру антинуклеарних антитіл, збільшення ШОЕ, еозинофілію, лейкоцитоз, можливий також розвиток висипів, реакцій );
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота для внутрішньовенного введення (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску.
• Розувастатин:
Побічні ефекти, що спостерігаються при застосуванні розувастатину, зазвичай виражені незначно та проходять самостійно. Як і при застосуванні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, частота виникнення побічних ефектів має в основному дозозалежний характер:
З боку системи кровотворення: частота невідома – тромбоцитопенія;
Алергічні реакції: нечасто - свербіж шкіри, висип, кропив'янка; рідко – реакції підвищеної чутливості, включаючи ангіоневротичний набряк; частота невідома – синдром Стівенса-Джонсона;
З боку ендокринної системи: часто – цукровий діабет 2 типу (частота залежатиме від наявності чи відсутності факторів ризику (концентрація глюкози натще >5.6 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищена концентрація тригліцеридів, артеріальна гіпертензія в анамнезі)); частота невідома – порушення функції щитовидної залози;
Психічні порушення: частота невідома – депресія;
З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; дуже рідко – поліневропатія, втрата або зниження пам'яті; частота невідома - периферична невропатія, порушення сну (включаючи безсоння та кошмарні сновидіння);
З боку дихальної системи: частота невідома – кашель, задишка;
З боку травної системи: часто – запор, нудота, біль у животі; рідко – панкреатит, підвищення активності печінкових трансаміназ; дуже рідко – жовтяниця, гепатит; частота невідома – діарея;
З боку сечовидільної системи: дуже рідко – гематурія; частота невідома – протеїнурія;
З боку статевих органів та молочної залози: частота невідома – гінекомастія;
З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія; рідко – міопатія (включаючи міозит), рабдоміоліз із розвитком гострої ниркової недостатності або без неї; дуже рідко – артралгія; частота невідома – імуноопосередкована некротизуюча міопатія, захворювання сухожиль, у ряді випадків ускладнені розривом, тимчасове підвищення активності КФК. У разі підвищення активності КФК (понад 5 разів порівняно з ВГН) терапію слід припинити;
З боку лабораторних та інструментальних досліджень: частота невідома – підвищення концентрації білірубіну, глюкози в крові, підвищення концентрації глікозильованого гемоглобіну, активності ГГТ, ЛФ;
Інші: часто – астенія; частота невідома – периферичні набряки.
При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази повідомлялося про такі побічні ефекти:
- сексуальна дисфункція;
- у винятково поодиноких випадках інтерстиціальне захворювання легень, особливо при тривалій терапії.
Якщо будь-які із зазначених в інструкції побічних ефектів посилюються або відзначаються будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, пацієнту необхідно повідомити про це лікаря.
особливі вказівкиПри госпіталізації до стаціонару повідомте лікаря, що Ви приймаєте препарат Еквамер®. При застосуванні Еквамеру слід враховувати рекомендації щодо застосування окремих компонентів препарату, докладно описані нижче.
Амлодипін.
Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен).
У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т1/2 та знижуватись кліренс амлодипіну. Зміна доз не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії.
Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлені.
Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому відміни, припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату.
На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН неішемічного генезу III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легень, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності.
Вплив на фертильність:
У деяких пацієнтів, які отримували БМКК, були виявлені оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, що може бути клінічно значущим під час екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Однак нині немає достатніх клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність. У доклінічному дослідженні виявлено небажані впливу на фертильність у самців.
Лізіноприл.
Симптоматична артеріальна гіпотензія:
Найчастіше значне зниження артеріального тиску відбувається при зменшенні ОЦК, викликаному застосуванням діуретиків, зниженням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами», «Побічна дія»). У пацієнтів з ХСН, у поєднанні з нирковою недостатністю або без неї, можливий розвиток симптоматичної гіпотензії. Вона частіше розвивається у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю, що пов'язано із застосуванням високих доз діуретиків, гіпонатріємією або порушенням функції нирок. Такі пацієнти потребують ретельного медичного спостереження (з обережним підбором доз лізиноприлу та діуретиків). Такі ж рекомендації застосовуються до пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярною недостатністю, коли швидке зниження артеріального тиску може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Пацієнтам із вираженим зниженням АТ слід надати горизонтальне положення; за потреби виконується інфузія 0,9% розчину хлориду натрію. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням до наступної дози лізиноприлу. У пацієнтів з ХСН із нормальним або зниженим АТ застосування лізиноприлу може призводити до зниження АТ; як правило, це не потребує припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія супроводжується клінічними проявами, слід оцінити показання до зниження дози лізиноприлу або його скасування. У пацієнтів з ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (пацієнти на дієті без солі або дієті з низьким вмістом солі) з гіпонатріємією або без неї, а також у пацієнтів, які отримують високі дози діуретиків, до початку лікування необхідно компенсувати дані відхилення (втрату води та солей).
Гострий інфаркт міокарда:
Рекомендується проведення стандартного лікування (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори). Можливе одночасне застосування лізиноприлу з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або застосуванням трансдермальної форми нітрогліцерину. У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та ризиком подальших порушень гемодинаміки, погіршенням стану після введення вазодилататорів, терапію лізиноприлом починати не слід. До таких пацієнтів належать особи із систолічним АТ <100 мм рт. ст. чи кардіогенним шоком. У пацієнтів із систолічним АТ <120 мм рт. ст. необхідно зменшити дозу протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда. У пацієнтів із систолічним АТ <100 мм рт. ст. слід зменшувати підтримуючу дозу до 5 мг (або тимчасово до 2,5 мг). У пацієнтів зі стійкою гіпотензією (систолічний АТ <90 мм рт. ст. ст.
Порушення функції нирок:
У пацієнтів з ХСН значне зниження артеріального тиску, що настає після початку терапії інгібіторами АПФ, може призвести до погіршення порушення функції нирок. Були зареєстровані випадки гострої ниркової недостатності. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки були зареєстровані випадки збільшення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, пов'язані із застосуванням інгібіторів АПФ; як правило, ці порушення були транзиторними, припинялися після відміни лізиноприлу та частіше виникали у пацієнтів з нирковою недостатністю. Пацієнтам з гострим інфарктом міокарда та значним порушенням функції нирок (з концентрацією креатиніну у сироватці >177 мкмоль/л та/або протеїнурією >500 мг/добу) лізиноприл не слід призначати.
Гіперчутливість. ангіоневротичний набряк:
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, у тому числі лізиноприл, реєструвалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані, які могли виникати у будь-який період лікування. У таких випадках необхідно негайно відмінити лізиноприл; спостереження за пацієнтами має здійснюватись до повного зникнення симптомів. Зазвичай випадки ангіоневротичного набряку обличчя та губ мають тимчасовий характер і не вимагають жодного лікування; можливе призначення антигістамінних препаратів. Ангіоневротичний набряк гортані може спричинити смерть. Ангіоневротичний набряк язика, надгортанника або гортані може призвести до вторинної обструкції дихальних шляхів, тому необхідно негайно розпочати відповідну терапію (ОД-ОД мл розчину епінефрину (адреналін) у концентрації 1: 1000 підшкірно) та/або вжити заходів щодо забезпечення прохідності дихальних шляхів. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивався ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою чи блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі,
Існують повідомлення про дуже рідкісні випадки загрозливі для життя анафілактичних реакцій, які розвивалися у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих комах. Для запобігання таким випадкам слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед проведенням десенсибілізації.
Гемодіаліз:
Анафілактичні реакції також зареєстровані у пацієнтів, яким проводився гемодіаліз з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, AN69), яким одночасно призначали інгібітори АПФ. Така група пацієнтів повинна розглянути можливість використання інших мембран для діалізу або інших гіпотензивних препаратів.
Кашель:
Застосування інгібіторів АПФ може асоціюватись із кашлем. Сухий кашель, що триває протягом тривалого часу, як правило, зникає після відміни інгібітора АПФ. При проведенні диференціальної діагностики слід враховувати можливість появи кашлю, пов'язаного із застосуванням інгібіторів АПФ.
Хірургічне втручання / загальна анестезія:
Застосування лікарських препаратів, що знижують артеріальний тиск, під час великих хірургічних втручань або загальної анестезії може призводити до придушення утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторну секрецію реніну. Значне зниження артеріального тиску, яке розглядається як результат даного ефекту, можна контролювати шляхом зменшення ОЦК. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ, повинні про це інформувати свого хірурга/анестезіолога перед проведенням хірургічного втручання (включаючи стоматологічні втручання).
Вміст калію у сироватці крові:
Були зареєстровані випадки розвитку гіперкаліємії. Фактори ризику гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, тріамтерен, а також амілорид), а також препаратів калію та замінників солі на основі калію, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. При необхідності одночасного застосування лізиноприлу та вищевказаних препаратів слід бути обережними і регулярно контролювати вміст калію в сироватці.
Подвійна блокада РААС:
Доведено, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Таким чином, не рекомендується застосовувати інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II або аліскірен для подвійної блокади РААС. Якщо є абсолютні показання до подвійної блокади РААС, вона повинна проводитися під ретельним наглядом фахівця з частим контролем АТ, функції нирок і вмісту електролітів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів.
Нейтропенія / агранулоцитоз / тромбоцитопенія / анемія:
На фоні прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз, як правило, оборотні після відміни інгібіторів АПФ. З особливою обережністю слід призначати препарат Еквамер6 пацієнтам із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду або при комбінації цих факторів ризику, особливо пацієнтам з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні препарату Еквамер ® таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі.
Мітральний стеноз / аортальний стеноз / гіпертрофічна кардіоміопатія:
Інгібітори АПФ повинні обережно призначатися пацієнтам з мітральним стенозом, а також пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія).
Печінкова недостатність:
У дуже поодиноких випадках прийом інгібіторів АПФ супроводжувався синдромом, який починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту, прогресував до фульмінантного некрозу печінки та (іноді) призводив до летального результату. Механізм розвитку даного синдрому незрозумілий. Пацієнтам, які отримують лізиноприл, у яких розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, слід відмінити препарат Еквамер і спостерігати за станом пацієнта.
Етнічні відмінності:
У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Інгібітори АПФ, можливо, мають менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну.
Розувастатин.
У пацієнтів, які отримують розувастатин, може виявлятись протеїнурія. Зміни кількості білка в сечі (від відсутності або слідових кількостей до ++ або більше) спостерігаються менш ніж у 1% пацієнтів, які отримують 10-20 мг розувастатину, та приблизно у 3% пацієнтів, які отримують 40 мг розувастатину. Незначна зміна кількості білка в сечі спостерігалася при дозі 20 мг. У більшості випадків протеїнурія зменшується або зникає в процесі терапії і не означає виникнення гострого або прогресування захворювання нирок.
З боку опорно-рухового апарату:
При застосуванні розувастатину у всіх дозах, і особливо при прийомі доз, що перевищують 20 мг, повідомлялося про наступні небажані побічні реакції: міалгія, міопатія, у поодиноких випадках рабдоміоліз.
Визначення активності креатинфосфокінази:
Визначення активності КФК не слід проводити після інтенсивних фізичних навантажень або за наявності інших можливих причин збільшення активності КФК, що може призвести до неправильної інтерпретації отриманих результатів. Якщо початково активність КФК істотно підвищена (в 5 разів вище, ніж верхня межа норми), через 5-7 днів слід провести повторний вимір. Не слід починати терапію, якщо повторний тест підтверджує вихідну активність КФК (більш ніж 5 разів перевищує верхню межу норми).
До початку терапії:
При призначенні розувастатину так само, як і при призначенні інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, слід виявляти обережність пацієнтам із наявними факторами ризику розвитку міопатії/рабдоміолізу (див. розділ «З обережністю»). Необхідно розглянути співвідношення ризику/користування терапії та проводити клінічне спостереження.
Під час терапії:
Слід поінформувати пацієнта про необхідність негайного повідомлення лікаря про випадки несподіваної появи м'язових болів, м'язової слабкості або спазмів, особливо у поєднанні з нездужанням та лихоманкою. У таких пацієнтів слід визначити активність КФК. Терапія повинна бути припинена, якщо активність КФК значно збільшена (більш ніж у 5 разів у порівнянні з верхньою межею норми) або якщо симптоми з боку м'язів різко виражені та викликають щоденний дискомфорт (навіть якщо активність КФК менша, ніж 5-кратне збільшення порівняно з верхньою межею норми). Якщо симптоми зникають та активність КФК повертається до норми, слід розглянути питання про повторне призначення розувастатину або інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази у менших дозах при ретельному спостереженні за пацієнтом. Рутинний контроль активності КФК за відсутності симптомів недоцільний. Відзначалися дуже рідкісні випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії (ІОНК) під час або після лікування статинами, зокрема розувастатином. ІОНК характеризується слабкістю проксимальних м'язів та збільшенням активності КФК у плазмі крові, які зберігаються, незважаючи на припинення лікування статинами. Не відмічено ознак посилення впливу на скелетну мускулатуру при прийомі розувастатину та супутньої терапії. Однак повідомлялося про збільшення числа випадків міозиту та міопатії у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) у поєднанні з похідними фіброєвої кислоти (включаючи гемфіброзил), а також циклоспорином, нікотиновою кислотою в ліпідзнижувальних дозах. , азольними протигрибковими засобами, інгібіторами протеаз та макролідними антибіотиками. Гемфіброзил збільшує ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з деякими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази. Таким чином, не рекомендується одночасне застосування розувастатину та гемфіброзилу. Повинне бути ретельно зважено співвідношення ризику/користування при сумісному застосуванні розувастатину та фібратів або нікотинової кислоти у ліпідзнижувальних дозах (понад 1 г/добу). Протипоказаний прийом розувастатину у дозі 40 мг разом із фібратами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Через 2-4 тижні після початку лікування та/або підвищення дози розувастатину необхідний контроль показників ліпідного обміну (при необхідності коригують дозу розувастатину). Розувастатин не повинен застосовуватися разом із системними препаратами фузидової кислоти та протягом 7 днів після припинення лікування такими препаратами. У тих пацієнтів, яким необхідне лікування системними препаратами фузидової кислоти, статини повинні бути скасовані протягом усього лікування фузидовою кислотою. Пацієнтам має бути рекомендовано негайно звернутися до лікаря у разі виникнення симптомів м'язової слабкості, болю у м'язах або хворобливості при їх пальпації. Лікування статинами можна відновити через 7 днів після останньої дози фузидової кислоти. У виняткових випадках, коли необхідне тривале системне застосування фузидової кислоти, наприклад, при тяжких інфекціях, необхідність її спільного застосування з розувастатином має бути розглянута лікарем у кожному конкретному випадку та здійснюватись під ретельним медичним наглядом. Розувастатин не повинен застосовуватися у пацієнтів з гострим, тяжким станом, що передбачає наявність міопатії або можливість розвитку ниркової недостатності, вторинної по відношенню до рабдоміолізу (наприклад, сепсис, гіпотонія, широке оперативне втручання, травма, тяжкі метаболічні, ендокринні та електролітні порушення або неконтрольовані) .
Контроль функції печінки:
Рекомендується проводити визначення показників функції печінки до початку терапії та через 3 місяці після початку терапії. Прийом розувастатину слід припинити або зменшити його дозу, якщо активність «печінкових» трансаміназ у сироватці крові у 3 рази перевищує верхню межу норми. У пацієнтів з гіперхолестеринемією внаслідок гіпотиреозу або нефротичного синдрому терапія основних захворювань має проводитися на початок лікування розувастатином.
Расова приналежність:
У ході вивчення фармакокінетичних параметрів у пацієнтів, що належать до монголоїдної раси, було відзначено збільшення системної концентрації розувастатину в порівнянні з показниками пацієнтів європеоїдної раси (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»), Інгібітори протеаз ВІЛ: Не
рекомендовано розувастатину з інгібіторами протеаз ВІЛ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Інтерстиціальне захворювання легень:
При застосуванні деяких інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази (статинів), особливо протягом тривалого часу, повідомлялося про поодинокі випадки інтерстиціального захворювання легень. Проявами захворювання можуть бути задишка, непродуктивний кашель та погіршення загального самопочуття (слабкість, зниження маси тіла та лихоманка). При підозрі на інтерстиціальне захворювання легень слід припинити терапію статинами.
Цукровий діабет 2 типу:
У пацієнтів з концентрацією глюкози натще від 5,6 до 6,9 ммоль/л терапія розувастатином асоціювалася з підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету 2 типу.
Допоміжні речовини:
• Лактоза:
Препарат Еквамер® у дозуванні 5 мг + 10 мг + 10 мг та дозуванні 10 мг + 20 мг + 10 мг містить 48,10 мг лактози моногідрату в кожній капсулі. Препарат Еквамер® у дозуванні 5 мг + 10 мг + 20 мг та дозуванні 10 мг + 20 мг + 20 мг містить 96,20 мг лактози моногідрату в кожній капсулі.
Пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість лактози, дефіцит лактази Лаппа або глюкозогалактозна мальабсорбція, не слід приймати препарат Еквамер;
• Барвник азорубін:
Препарат Еквамер містить харчовий барвник азорубін. Азорубін може спричинити розвиток алергічних реакцій;
• Барвник сонячний захід сонця жовтий:
Препарат Еквамер® у дозуванні 5 мг + 10 мг + 10 мг та 10 мг + 20 мг + 20 мг містить харчовий барвник сонячний захід сонця жовтий. Харчовий барвник сонячний захід сонця жовтий може викликати розвиток алергічних реакцій.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами:
Дані щодо впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами відсутні. У зв'язку з можливим надмірним зниженням АТ, виникненням запаморочення, сонливості та подібних побічних явищ слід дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої уваги та швидких реакцій (керування автомобілем та іншими транспортними засобами, робота з рухомими механізмами, робота диспетчер т.п.).
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці (блістер у пачці) для захисту від вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиПрепарат Еквамер® слід приймати внутрішньо по 1 капсулі 1 раз на добу, незалежно від часу їди.
Початкова доза – 1 капсула, що містить 5 мг амлодипіну, 10 мг лізиноприлу та 10 мг розувастатину 1 раз на добу.
Максимальна добова доза – 1 капсула, що містить 10 мг амлодипіну, 20 мг лізиноприлу та 20 мг розувастатину 1 раз на стуки. До початку терапії пацієнт повинен почати дотримуватися стандартної гіпохолестеринової дієти і продовжувати її під час лікування.
Як правило, комбінований препарат із фіксованими дозами не підходить для початкової терапії. Еквамер® застосовують як замісну терапію у дорослих пацієнтів, які вже отримують амлодипін, лізиноприл та розувастатин у тих же дозах, що й у даному препараті.
Рекомендована доза препарату Еквамер - 1 капсула на добу. Максимальна добова доза – 1 капсула.
Якщо необхідна корекція дози препарату, титрування доз слід проводити, застосовуючи окремо амлодипін, лізиноприл та розувастатин.
Пропуск прийому препарату:
Якщо Ви забули прийняти капсулу препарату Еквамер®, дочекайтеся наступного прийому та прийміть капсулу у звичайний час. Не слід приймати подвійну дозу, щоб заповнити пропущений прийом препарату.
Пацієнти з нирковою недостатністю:
Під час терапії препаратом Еквамер слід контролювати функцію нирок, вміст калію та натрію в плазмі крові. У разі погіршення функції нирок Еквамер слід скасувати. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний вибір доз окремих компонентів. Застосування препарату Еквамер у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю протипоказане у всіх дозах (див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнти з печінковою недостатністю:
Препарат Еквамер протипоказаний пацієнтам із захворюваннями печінки в активній фазі та пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-Пью) (див. розділ «Протипоказання»).
Діти та підлітки до 18 років:
Безпека та ефективність препарату Еквамер® у дітей та підлітків не встановлена.
Пацієнти похилого віку (старше 65 років):
У пацієнтів похилого віку препарат Еквамер слід застосовувати з обережністю. У клінічних дослідженнях не отримано даних щодо зміни профілю ефективності чи безпеки амлодипіну, лізиноприлу чи розувастатину залежно від віку.
Расова приналежність:
При вивченні фармакокінетичних параметрів розувастатину у пацієнтів, що належать до різних рас, відмічено збільшення системної концентрації розувастатину в плазмі серед пацієнтів монголоїдної раси (див. розділ «Особливі вказівки»). Слід враховувати цей факт при призначенні препарату Еквамер цієї групи пацієнтів. При призначенні розувастатину у дозі 10 мг та 20 мг рекомендована початкова доза розувастатину для пацієнтів монголоїдної раси повинна становити 5 мг.
Генетичний поліморфізм:
У носіїв генотипів SLC01B1 (ОАТР1В1) С.521СС та ABCG2 (BCRP) С.421АА відзначалося збільшення експозиції (AUC) розувастатину порівняно з носіями генотипів SLC01B1 с.52ITT та ABCG2 С.421СС. Для пацієнтів – носіїв генотипів С.521СС та С.421АА рекомендована максимальна доза розувастатину становить 20 мг на добу (див. розділ «Фармакокінетика»).
Супутня терапія:
Розувастатин зв'язується з різними транспортними білками (зокрема, з ОАТР1В1 та BCRP). При сумісному застосуванні розувастатину з лікарськими препаратами (такими як циклоспорин, деякі інгібітори протеази вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), включаючи комбінацію ритонавіру з атазанавіром, лопінавіром і/або типранавіром), що підвищують концентрацію розувастатину в плазмі крові ризик міопатії (включаючи рабдоміоліз) (див. розділи «Особливі вказівки» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). У таких випадках слід оцінити можливість призначення альтернативної терапії або тимчасового припинення прийому розувастатину. Якщо ж застосування зазначених вище препаратів необхідне,
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Эквамер капс 5 мг+10 мг+10 мг 30 шт производится компанией ГЕДЕОН РИХТЕР. Само производство расположено в стране Венгрия.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Эквамер капс 5 мг+10 мг+10 мг 30 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Эквамер капс 5 мг+10 мг+10 мг 30 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Эквамер капс 10 мг+20 мг+10 мг 30 шт Эквамер капс 10 мг+20 мг+10 мг 30 шт, Эквамер капс 10 мг+20 мг+20 мг 30 шт Эквамер капс 10 мг+20 мг+20 мг 30 шт, Эквамер капс 5 мг+10 мг+20 мг 30 шт Эквамер капс 5 мг+10 мг+20 мг 30 шт.
27.05.2022, 18:43
Ой, старість не радість так би мовити, до 50 років ще добре все було, а потім пішло, тиск, голова болить, холестерин високий, і... купа обстежень та ліків від усього. Відносно недавно розпочала прийом Еквамеру за призначенням кардіолога. По-моєму хороший препарат, по-перше, тому що коли я його почала приймати, почала почуватися краще, тиск не скаче як раніше, а по-друге... на мій погляд, великий плюс, що він одразу містить кілька ліків. Три компоненти, що входять до його складу, знижують тиск і знижують холестерин. Випиваю лише одну в капсулу на день і почуваюся добре.