Диротон Плюс капс 15 мг+10 мг 28 шт
Топ продаж
Суперцена
Диротон Плюс капс 15 мг+10 мг 28 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 капсула містить: індапамід – 1,5 мг, лізиноприлу дигідрат – 10,888 мг (еквівалентно лізиноприлу – 10 мг).
Лактози
моногідрат; кальцію гідрофосфату дигідрат; гіпромелоза (тип 2208); манітол; крохмаль кукурудзяний; целюлоза мікрокристалічна, тип 102; кроскармелоза натрію; тальк; магнію стеарат; кремнію діоксид колоїдний; опадрай II білий (містить: полівініловий спирт, титану діоксид, макрогол-3350, тальк); тверда желатинова капсула (містить: пунцовий барвник (Понсо 4R), титану діоксид, желатин, вода).
Опис:
Тверді желатинові капсули рожевого кольору, розмір № 1. Вміст капсул - 1 овальна, двоопукла таблетка, покрита плівковою оболонкою, білого кольору (містить індапамід) з гравіюванням «СРЗ» на одній стороні і з ризиком на іншій і 1 кругла, двоопукла (містить лізиноприл) з гравіюванням "CN4" на одній стороні.
Форма випуску:
Капсули із модифікованим вивільненням, 1,5 мг + 10 мг. По 14 капсул у блістері з ПВХ/ПЕ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. По 2 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.
ПротипоказанняПідвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ;
Підвищена чутливість до індапаміду або до інших похідних сульфонаміду;
Підвищена чутливість до допоміжних речовин препарату;
Ангіоневротичний набряк в анамнезі, включаючи набряк Квінке, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ;
Спадковий чи ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв);
Печінкова енцефалопатія чи тяжкі порушення функції печінки;
гіпокаліємія;
Одночасне застосування препарату Діротон® Плюс та препаратів, що містять аліскірен, пацієнтами з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла);
Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією;
Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку;
Вагітність та грудне вигодовування;
Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені);
Непереносимість лактози, галактоземія, синдром мальабсорбції глюкози та галактози.
З обережністю:
Стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, цереброваскулярні захворювання (включаючи недостатність мозкового кровообігу), ішемічна хвороба серця, коронарна недостатність, тяжкі аутоімунні системні захворювання сполучної тканини (включаючи системний червоний вовчак, склеродермію), мієлосозія ий, стеноз ниркової артерії у пацієнтів з єдиною ниркою; стан після трансплантації нирки; ниркова недостатність; азотемія; первинний альдостеронізм; дієта з обмеженням солі;
Ослаблені пацієнти або пацієнти, які отримують комбіновану терапію іншими антиаритмічними препаратами та препаратами, які можуть спричинити подовження інтервалу QT, а також поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»); одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, або антагоністами рецепторів до ангіотензину II (АРА І) (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та ниркової недостатності при подвійній блокаді РААС); порушення водно-електролітного балансу; подовження інтервалу QT на ЕКГ; проведення гемодіалізу із застосуванням високопроточних мембран або десенсибілізація, перед процедурою аферезу ЛПНГ; висока концентрація сечової кислоти у сироватці крові; гіперпаратиреоз; у пацієнтів негроїдної раси;
Дозування1,5 мг+10 мг
Показання до застосуванняЕсенційна артеріальна гіпертензія (пацієнти, яким потрібна комбінована терапія).
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиВзаємодія з індапамідом.
Небажане поєднання лікарських препаратів:
• Препарати літію:
При сумісному застосуванні індапаміду та препаратів літію, також як і при дотриманні дієти без солі, можливе підвищення вмісту літію в плазмі крові за рахунок зниження виведення, що призводить до інтоксикації. При необхідності можливе комбіноване застосування діуретиків з препаратами літію, проте необхідно ретельно підбирати дозу препаратів та проводити регулярний контроль вмісту літію у плазмі.
Поєднання препаратів, що потребує особливої уваги:
• Препарати, які можуть спричинити поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует»:
Антиаритмічні препарати ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
Антиаритмічні препарати ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
Деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол);
Інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (внутрішньовенно (в/в)), галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, астемізол, вінкамін (в/в);
Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема порушень серцевого ритму – аритмій типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія). Показано визначення вмісту калію в плазмі крові та, при необхідності, його корекція до початку комбінованого застосування індапаміду та вищевказаних препаратів. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вміст електролітів у плазмі крові та ЕКГ. Пацієнти з гіпокаліємією повинні приймати препарати, які не викликають поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует»;
• Нестероїдні протизапальні препарати (при системному застосуванні), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, саліцилати у високих дозах (>3 г на добу):
Можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. При суттєвій втраті рідини можливий розвиток гострої ниркової недостатності (за рахунок зниження клубочкової фільтрації). Показано поповнення втрати рідини та ретельний контроль функції нирок на початку лікування;
• Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту:
Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів зі зниженим вмістом натрію в плазмі (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії) супроводжується ризиком раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та можливим зниженням вмісту натрію в плазмі крові у зв'язку з призначенням діуретиків показано скасування діуретиків за три дні до призначення інгібіторів АПФ. Надалі, при необхідності, можливе відновлення прийому некалійзберігаючого діуретика. Або починати терапію інгібітором АПФ з низьких доз із поступовим збільшенням дози при необхідності. У разі хронічної серцевої недостатності лікування інгібіторами АПФ слід починати з найнижчих доз із можливим попереднім зниженням дози діуретиків.
• Інші препарати, які можуть спричинити гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечнику: Підвищення ризику гіпокаліємії (адитивний ефект)
. Показано регулярний контроль вмісту калію в плазмі крові та, при необхідності, його корекцію. Особливої уваги вимагають пацієнти, які отримують серцеві глікозиди. Рекомендовано застосування проносних засобів, що не стимулюють кишкову моторику;
• Баклофен:
Повідомлялося про посилення антигіпертензивної дії. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та контролювати функцію нирок на початку лікування;
• Серцеві глікозиди:
Гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів. При комбінованому застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів показаний контроль вмісту калію в плазмі, а також ЕКГ. За потреби слід провести корекцію терапії.
Комбінації препаратів, що потребують уваги:
• Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен, еплеренон):
Комбіноване призначення калійзберігаючих діуретиків та індапаміду є ефективним у деяких пацієнтів. Незважаючи на це, не можна ігнорувати ризик розвитку гіпокаліємії або гіперкаліємії (особливо у пацієнтів із цукровим діабетом чи нирковою недостатністю). Показаний контроль та, при необхідності, корекція вмісту калію в плазмі крові, а також контроль ЕКГ;
• Метформін:
Функціональна ниркова недостатність, яка може виникнути при застосуванні діуретиків, особливо петлевих, підвищує ризик молочнокислого ацидозу при сумісному застосуванні метформіну. Не слід застосовувати метформін при концентрації креатиніну більше 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок;
• Йодвмісні рентгеноконтрастні препарати:
Дегідратація при застосуванні діуретиків може підвищувати ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні йодовмісних контрастних препаратів у високих дозах. Необхідно заповнити втрату рідини до призначення йодовмісних рентгеноконтрастних препаратів;
• Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні препарати (нейролептики):
Препарати цих класів посилюють антигіпертензивний ефект індапаміду та підвищують ризик ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект);
• Солі кальцію:
При комбінованому застосуванні підвищується ризик гіперкальціємії за рахунок зниження виведення іонів кальцію нирками;
• Циклоспорин, такролімус:
Можливе підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові при незміненій концентрації циклоспорину, що циркулює, навіть при нормальному обсязі циркулюючої крові та вмісті натрію в плазмі крові;
• Кортикостероїдні препарати, тетракозактид (при системному застосуванні):
Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію, спричинена кортикостероїдами).
Взаємодія з лізиноприлом.
Протипоказані комбінації лікарських засобів:
• Аліскірен:
Одночасний прийом інгібіторів АПФ з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (СКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) протипоказаний;
• Призначення інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Комбінації лікарських засобів, що не рекомендуються:
• Антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II):
У літературі повідомлялося, що у пацієнтів із встановленим атеросклеротичним захворюванням, хронічною серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасна терапія інгібітором АПФ та АРА II пов'язана з більш високою частотою розвитку артеріальної , гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітора АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та АТ;
• Препарати калію, калійзберігаючі діуретики або замінники солі, що містять калій:
Одночасний прийом лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, асоційований з підвищеним ризиком гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкалієм). Інгібітори АПФ не повинні застосовуватися одночасно з речовинами, які підвищують вміст калію в плазмі, за винятком випадків гіпокаліємії. Поєднання лізиноприлу та зазначених вище засобів не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, їх слід застосовувати, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові;
• Препарати літію:
При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може спостерігатися оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування лізиноприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії слід проводити регулярний контроль концентрації літію у сироватці крові.
Комбінації лікарських засобів, що потребують особливої обережності при застосуванні:
• Інсулін та пероральні гіпоглікемічні засоби:
Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо) може посилювати їхню гіпоглікемічну дію аж до розвитку гіпоглікемії. Цей ефект найімовірніше можна спостерігати протягом перших тижнів одночасної терапії, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок;
• Баклофен:
посилює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати рівень артеріального тиску і, у разі потреби, коригувати дозу гіпотензивних препаратів;
• Діуретики:
У пацієнтів, які приймають діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку антигіпертензивних ефектів можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії інгібіторами АПФ. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів із попередньою терапією діуретиками, яка могла призвести до надмірного виведення рідини та/або солей, діуретики повинні бути скасовані до початку застосування препарату Діротон® Плюс. Функція нирок (концентрація креатиніну) повинна контролюватись у перші тижні застосування препарату Діротон® Плюс;
• Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі >3 г/добу:
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування;
• Естрамустин, інгібітори mTOR (сиролімус, еверолімус, темсіролімус):
Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку;
• Інгібітори нейтральної ендопептидази:
Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, які містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ;
• Інгібітори ДПП-4 (гліптини):
Лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, віллдагліптин - при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) гліптином.
Комбінації лікарських засобів, які потребують обережності при застосуванні:
• Інші антигіпертензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, діуретики) та вазодилататори:
Можливе посилення антигіпертензивного ефекту препарату. Слід бути обережними при одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ;
• Антациди та колестірамін:
Одночасне застосування з антацидами та колестираміном призводить до придушення шлунково-кишкової абсорбції;
• Трициклічні антидепресанти, нейролептики, засоби для загальної анестезії, барбітурати, фенотіазин, етанол:
При сумісному прийомі можливе посилення дії лізиноприлу;
• Симпатоміметики:
Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ;
• Міорелаксанти:
Одночасне застосування міорелаксантів з інгібіторами АПФ може призводити до вираженого зниження артеріального тиску;
• Препарати золота:
При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі лізиноприлу, пацієнтами, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, артеріальну гіпотензію), які можуть бути дуже тяжкими. ін'єкційного препарату, що містить золото (наприклад, натрію ауротіомалату), реєструвалися частіше у пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами АПФ;
• Ко-тримоксазол (сульфаметоксазол та триметоприм):
Підвищений ризик розвитку гіперкаліємії;
• Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗЗ: есциталопрам, пароксетин, флуоксетин, сертралін):
При одночасному застосуванні з СІЗЗЗ можливий розвиток вираженої гіпонатріємії;
• Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики (5-фторурацил, вінкрістин, доцетаксел):
Можливий розвиток лейкопенії;
• Тканинні активатори плазміногену:
В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.
ПередозуванняПередозування індапаміду:
Не відмічені токсичні ефекти індапаміду при передозуванні навіть у дуже високих дозах (до 40 мг, тобто у 27 разів вищі за терапевтичну дозу). Симптоми гострої інтоксикації препарату залежать передусім від водно-електролітного дисбалансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Клінічні прояви передозування можуть включати нудоту, блювання, зниження артеріального тиску, судоми, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, поліурію або олігурію, що призводить до анурії (за рахунок гіповолемії);
До заходів невідкладної допомоги належать виведення препарату з організму, промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля з відновленням водно-електролітного балансу.
Передозування лізиноприлу:
Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, сухість у роті, сонливість, затримка сечі, запор, тривожність, дратівливість;
Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію та вазопресорів (за відсутності протипоказань), контроль артеріального тиску, контроль водно-електролітного балансу. Можливе проведення гемодіалізу (див. «Особливі вказівки» – «Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі»).
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Гіпотензивний комбінований засіб (діуретик + АПФ інгібітор). Код ATX: С09ВА03
Фармакодинаміка:
Діротон® Плюс є комбінованим препаратом з фіксованими дозами лізиноприлу та індапаміду.
Індапамід:
Є похідним сульфонаміду, що містить індольне кільце. За фармакологічними властивостями індапамід близький до тіазидоподібних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі Генле. Це супроводжується підвищенням екскреції іонів натрію, хлоридів і, меншою мірою, іонів калію та магнію, що призводить до посилення діурезу та антигіпертензивного ефекту. У клінічних дослідженнях II та III фази застосування індапаміду у вигляді монотерапії у дозах, що не викликають вираженого діуретичного ефекту, викликало 24-годинний антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивна активність індапаміду призводить до покращення індексу еластичності великих артерій та до зниження загального периферичного та артеріолярного опору. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. У певних дозах досягається оптимальний терапевтичний ефект тіазидних та тіазидоподібних діуретиків, проте при подальшому збільшенні дози підвищується частота побічних ефектів. Таким чином, не слід збільшувати дозу, якщо при застосуванні препарату у рекомендованих терапевтичних дозах не спостерігається досягнення терапевтичного ефекту. У короткострокових, середньострокових та довгострокових дослідженнях, у яких взяли участь пацієнти з артеріальною гіпертензією, було показано, що індапамід:
• не впливає на ліпідний обмін, включаючи концентрацію тригліцеридів, холестерину, ліпопротеїнів низької та високої щільності;
• не впливає на вуглеводний обмін, у тому числі у пацієнтів із цукровим діабетом. Лізіноприл:
Є інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту АПФ, який пригнічує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II. Зниження концентрації ангіотензину II призводить до прямого зниження секреції альдостерону. Лізиноприл пригнічує деградацію брадикініну та підвищує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск (АТ), переднавантаження та тиск у легеневих капілярах. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) лізиноприл збільшує хвилинний об'єм крові та підвищує толерантність міокарда до навантажень. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинну ренін-ангіотензинову систему. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Лізиноприл покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. У пацієнтів із ХСН інгібітори АПФ збільшують очікувану тривалість життя; у пацієнтів з інфарктом міокарда в анамнезі без клінічних проявів серцевої недостатності лізиноприл уповільнює прогрес дисфункції лівого шлуночка. Лізиноприл починає діяти протягом 1 години після вживання. Максимальний ефект досягається протягом 6-7 годин; тривалість ефекту – 24 години. У пацієнтів із артеріальною гіпертензією ефект проявляється протягом перших днів після початку лікування; Стабільний ефект настає протягом 1-2 місяців лікування. Випадки вираженого підвищення артеріального тиску після різкої відміни препарату не зареєстровані. Лізиноприл знижує як АТ, так і альбумінурію. У пацієнтів із гіперглікемією лізиноприл сприяє відновленню порушеної функції гломерулярного ендотелію. У пацієнтів із цукровим діабетом лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози плазми; прийом препарату не асоційований із збільшенням ризику гіпоглікемії.
Фармакокінетика:
Індапамід:
Діюча речовина нанесена на спеціальний матрикс-носій, який забезпечує повільне контрольоване вивільнення індапаміду в шлунково-кишковому тракті;
• Всмоктування:
Вивільнений індапамід швидко та повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Їда трохи збільшує час всмоктування індапаміду, при цьому не впливає на величину абсорбції. Стах індапаміду досягається через 12 годин після одноразового прийому. При багаторазовому прийомі препарату зміни концентрації препарату у плазмі між прийомами препарату згладжуються. Наголошується індивідуальна варіабельність показників всмоктування препарату;
• Розподіл:
Приблизно 79% зв'язується з білками плазми. Період напіввиведення (Т1/2) становить 14-24 години (у середньому 18 годин). Рівноважні концентрації досягаються через 7 днів після початку терапії. Багаторазове застосування не призводить до кумуляції препарату;
• Виведення:
Індапамід виводиться головним чином у вигляді неактивних метаболітів нирками (70% від прийнятої дози) та через кишечник (22%);
• Фармакокінетика індапаміду не змінюється у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Лізиноприл:
• Всмоктування:
При прийомі лізиноприлу внутрішньо у шлунково-кишковому тракті всмоктується близько 25% препарату. Їда не впливає на всмоктування. Середній рівень абсорбції – 30%; біодоступність – 29%;
• Розподіл:
Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) досягається через 6-8 годин після прийому внутрішньо. Ступінь зв'язування з білками плазми низька. Лізіноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр;
• Метаболізм:
Лізиноприл не зазнає біотрансформації в організмі людини;
• Виведення:
Період напіввиведення (Т1/2) – 12 годин;
• Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю:
У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені. У цій категорії пацієнтів абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно на 16%;
• Пацієнти з нирковою недостатністю:
Порушення функції нирок призводить до збільшення AUC (площа під кривою «концентрація-час») та періоду напіввиведення лізиноприлу, але ці зміни стають клінічно значущими лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) знижується нижче 30 мл/хв. /1,73 м2 площі поверхні тіла. При легкій та помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) від 30 до 80 мл/хв) середнє значення AUC збільшується на 13%, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (КК від 5 до 30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC у 4,5 рази;
• Пацієнти з печінковою недостатністю
У пацієнтів з цирозом печінки всмоктування лізиноприлу знижується (приблизно на 30%), проте вплив препарату збільшується (приблизно на 50%) порівняно зі здоровими добровольцями через зниження кліренсу;
• Пацієнти похилого віку (старше 65 років):
У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в плазмі крові та площа під кривою «концентрація-час» у 2 рази вища, ніж у пацієнтів молодого віку.
Вагітність та годування груддюВагітність:
Застосування препарату Діротон Плюс при вагітності протипоказане. Адекватно контрольовані клінічні дослідження застосування препарату Діротон Плюс у вагітних жінок не проводилися. При настанні вагітності необхідно негайно припинити прийом препарату Діротон Плюс. Пацієнткам, які планують вагітність, слід припинити прийом препарату Діротон* Плюс і звернутися до лікаря для підбору іншого гіпотензивного препарату з встановленим профілем безпеки при вагітності: •
Індапамід:
На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода;
• Лізіноприл:
Прийом інгібіторів АПФ вагітними жінками в П-Ш триместрі може спричинити смерть плода або новонародженого. Показано ретельний контроль стану новонароджених та дітей грудного віку, матері яких приймали інгібітори АПФ у пренатальний період, для виявлення можливого значного зниження артеріального тиску, олігурії та гіперкаліємії. Можливий розвиток маловоддя, а також гіпоплазії лицевих кісток, деформації кісток обличчя та черепа, гіпоплазії легень та порушення розвитку нирок у новонароджених. Лізиноприл може проникати крізь плацентарний бар'єр. Жінки дітородного віку мають використовувати надійні методи контрацепції. Не слід розпочинати лікування лізиноприлом під час вагітності.
Період грудного вигодовування:
Застосування препарату Диротон* Плюс протипоказане у період грудного вигодовування:
• Індапамід:
Невідомо, чи виділяється індапамід чи його метаболіти з грудним молоком. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонаміду та гіпокаліємія. У зв'язку з цим, ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. Індапамід близький до тіазидних діуретиків, прийом яких викликає зменшення кількості грудного молока або навіть пригнічення лактації. Не слід застосовувати індапамід у період грудного вигодовування;
• Лізиноприл:
відсутні дані про проникнення лізиноприлу у грудне молоко. Під час лікування лізиноприлом необхідно припинити грудне вигодовування.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаЧастота небажаних реакцій представлена окремо для лізиноприлу та індапаміду. Наступні небажані лікарські реакції були зареєстровані при ізольованому застосуванні лізиноприлу та індапаміду.
Частота визначається так: дуже часто - 1/10 призначень (>10%), часто - 1/100 призначень (>1% і <10%), нечасто - 1/1000 призначень (>0,1% і <1% ), рідко - 1/10000 призначень (>0,01% і <0,1%), дуже рідко - менше 1/10000 призначень (<0,01%), частота невідома (частоту не можна оцінити на основі наявних даних).
Всередині кожної частотної групи небажані реакції представлені як зменшення серйозності.
Пов'язані з індапамідом:
Найчастішими небажаними реакціями, про які повідомлялося, були реакції підвищеної чутливості, в основному дерматологічні, у пацієнтів зі схильністю до алергічних та астматичних реакцій, а також макулопапульозний висип. Більшість небажаних реакцій (лабораторні та клінічні зміни) носять дозозалежний характер.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже рідко: гіперкальціємія; частота невідома: зниження концентрації калію та розвиток гіпокаліємії, особливо значущий для пацієнтів, що належать до групи ризику, гіпонатріємія (див. розділ «Особливі вказівки»).
Порушення з боку нервової системи: рідко: підвищена стомлюваність, біль голови, парестезія, вертиго; частота невідома: непритомність.
Порушення органу зору: частота невідома: порушення зору (включаючи диплопію), міопія, нечіткість зору, хоріоїдальний випіт (див. «Особливі вказівки»).
Порушення серця: дуже рідко: аритмія; частота невідома: шлуночкова тахікардія типу «пірует» (потенційно з летальним кінцем) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки»).
Порушення з боку судин: дуже рідко: виражена гіпотензія.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: блювання; рідко: нудота, запор, сухість у роті; Дуже рідко: панкреатит.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: порушення функції печінки; частота невідома: у разі печінкової недостатності можливий розвиток печінкової енцефалопатії (див. «Протипоказання» та «Особливі вказівки»); гепатит.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: реакції гіперчутливості, макулопапульозний висип; нечасто: пурпура; дуже рідко: ангіоневротичний набряк, кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; частота невідома: можливе погіршення стану у пацієнтів з гострим системним червоним вовчаком, фоточутливість (див. розділ «Особливі вказівки»).
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко: ниркова недостатність.
Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома: подовження інтервалу QT на ЕКГ (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки»); підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози; підвищення активності «печінкових» ферментів.
У клінічних дослідженнях у 10% пацієнтів відзначалася гіпокаліємія (вміст калію в плазмі крові менше 3,4 ммоль/л) та у 4% пацієнтів – 3,2 ммоль/л через 4-6 тижнів лікування. Через 12 тижнів вміст калію в плазмі знижувався, в середньому, на 0,23 ммоль/л.
Пов'язані з лізиноприлом:
До найпоширеніших небажаних реакцій відносяться запаморочення, біль голови, стомлюваність, діарея, сухий кашель і нудота.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: зниження вмісту гемоглобіну та гематокриту; дуже рідко: пригнічення кістковомозкового кровотворення, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія, гемолітична анемія, лімфаденопатія.
Порушення з боку імунної системи: дуже рідко: аутоімунні порушення.
Порушення ендокринної системи: рідко: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.
Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже рідко: гіпоглікемія.
Порушення психіки: нечасто: емоційна лабільність, порушення сну, галюцинації; рідко: сплутаність свідомості; Частота невідома: депресія.
Порушення з боку нервової системи: часто: запаморочення, біль голови; нечасто: парестезія, порушення смаку, вертиго; рідко: паросмія (порушення нюху); частота невідома: непритомність.
Порушення з боку серця: нечасто: серцебиття, інфаркт міокарда (внаслідок вираженого зниження артеріального тиску у груп пацієнтів підвищеного ризику), тахікардія.
Порушення з боку судин: часто: ортостатична гіпотензія та пов'язані з нею симптоми; нечасто: гостре порушення мозкового кровообігу (внаслідок вираженого зниження артеріального тиску у груп пацієнтів підвищеного ризику), синдром Рейно.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто: кашель; нечасто: риніт; дуже рідко: бронхоспазм, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, синусит.
Порушення шлунково-кишкового тракту: часто: діарея, блювання; нечасто: диспепсія, біль у животі, нудота; рідко: сухість у роті; дуже рідко: панкреатит, ангіоневротичний набряк кишківника.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: печінково-клітинний та холестатичний гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто: свербіж шкіри, висип; рідко: гіперчутливість / ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані, ангіоневротичний набряк, кропив'янка, алопеція, псоріаз); дуже рідко: багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, вульгарна пухирчатка, пітливість, доброякісний лімфаденоз шкіри* (* - повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати один або декілька з наступних симптомів: лихорадка, яску/ , позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія та лейкоцитоз, висипання на шкірі, фотосенсибілізація або інші зміни з боку шкіри).
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто: порушення функції нирок; рідко: гостра ниркова недостатність, уремія; дуже рідко: олігурія, анурія.
Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто: зниження потенції; рідко: гінекомастія.
Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: підвищена стомлюваність, астенія.
Лабораторні та інструментальні дані: нечасто: гіперкаліємія, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації креатиніну та сечовини; рідко: гіпербілірубінемія, гіпонатріємія.
особливі вказівкиУ разі госпіталізації повідомте лікаря, що Ви приймаєте препарат Діротон® Плюс.
При застосуванні препарату Діротон® Плюс необхідно враховувати особливі вказівки щодо окремих компонентів препарату.
Пов'язані з індапамідом.
Порушення функції печінки:
При призначенні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків пацієнтам з порушенням функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії, особливо за наявності електролітного дисбалансу. У цьому випадку необхідно припинити застосування діуретиків.
Фотосенсибілізація:
При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків спостерігалися випадки фотосенсибілізації (див. розділ «Побічна дія»). При розвитку фотосенсибілізації на фоні терапії показано скасування цих препаратів. При необхідності продовжити лікування рекомендовано захист шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.
Водно-електролітний баланс:
• вміст натрію в плазмі крові:
Вміст натрію в плазмі необхідно визначити до початку лікування. Протягом усього терміну терапії показано регулярний контроль даного параметра. Необхідний постійний моніторинг вмісту натрію в плазмі, оскільки на початку терапії подібне зниження може не супроводжуватися появою патологічних симптомів. Моніторинг вмісту натрію слід проводити особливо ретельно у пацієнтів з цирозом печінки та у літніх пацієнтів (див. розділи «Побічна дія» та «Передозування»). Всі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію, що призводить іноді до тяжких наслідків. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та ступінь виразності цього ефекту незначні;
• Вміст калію в плазмі:
На тлі терапії тіазидними та тіазидоподібними діуретиками можливе різке зниження вмісту калію в плазмі, а також розвиток гіпокаліємії. Необхідно запобігати ризику розвитку гіпокаліємії (<3,4 ммоль/л) у наступних груп пацієнтів: літні пацієнти, ослаблені пацієнти, пацієнти, які отримують поєднану медикаментозну терапію, пацієнти з цирозом печінки, периферичними набряками та асцитом, ішемічну хворобу серця, серцеву недостатність. У таких пацієнтів гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмій. Крім цього, до групи високого ризику належать пацієнти з подовженим інтервалом QT, як уродженим, так і спричиненим лікарськими препаратами. Гіпокаліємія, так само як і брадикардія, є станом, що сприяє розвитку важких аритмій і, особливо, поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», які можуть призвести до смерті. Показано регулярний контроль вмісту калію в плазмі у цих груп пацієнтів, починаючи з першого тижня лікування. При виявленні гіпокаліємії показано призначення відповідної терапії;
• Вміст кальцію в плазмі:
Тіазидні та тіазидоподібні діуретики знижують виведення кальцію нирками, що призводить до незначного тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. Гіперкальціємія з клінічними проявами може бути результатом раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. У такому разі необхідне скасування діуретиків до дослідження функції паращитовидних залоз;
• Глюкоза плазми
Показаний контроль концентрації глюкози у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії;
• Сечова кислота:
У пацієнтів з подагрою можливе збільшення частоти нападів або загострення перебігу подагри.
Діуретики та функція нирок:
Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні у пацієнтів з нормальною або дещо зниженою функцією нирок (креатинін плазми у дорослих <25 мг/л або 220 мкмоль/л). Концентрація креатиніну в плазмі крові у літніх пацієнтів оцінюється залежно від віку, маси тіла та статі. На початку лікування у пацієнтів відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації через гіповолемію, яка може бути пов'язана із втратою води та іонів натрію внаслідок дії діуретиків. У зв'язку з цим можливе підвищення концентрації сечової кислоти та креатиніну у плазмі крові. За відсутності порушення функції нирок подібна транзиторна функціональна ниркова недостатність зазвичай проходить без ускладнень, проте загальний стан пацієнтів може погіршуватися за наявності ниркової недостатності.
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома:
Сульфаніламіди або похідні сульфаніламіду можуть викликати ідіосинкратичні реакції, що призводять до розвитку хоріоїдального випоту з дефектом поля зору, гострої короткочасної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають втрату гостроти зору або біль в очах, які виникають зазвичай протягом декількох годин або тижнів після початку прийому лікарського засобу. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. При прояві симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом препарату. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику гострої закритокутової глаукоми можуть бути алергічні реакції на сульфаніламіди або пеніцилін в анамнезі.
Спортсмени
Індапамід може давати позитивний результат допінг-тесту у спортсменів.
Лактоза
Препарат містить лактозу, тому його не можна приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Пов'язані з лізиноприлом.
Симптоматична артеріальна гіпотензія:
Найчастіше значне зниження артеріального тиску пов'язане з гіповолемією, викликаною застосуванням діуретиків, зниженням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами», «Побічна дія»). У пацієнтів з ХСН, незалежно від того, чи пов'язана вона з нирковою недостатністю, можливий розвиток гіпотензії. Виявлено, що у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю такий стан виникає частіше через призначення високих доз діуретиків, гіпонатріємію або порушення функції нирок. У таких пацієнтів потрібний ретельний лікарський контроль (показаний ретельний підбір доз лізиноприлу та діуретиків). Ті ж вказівки стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При значному зниженні артеріального тиску пацієнту необхідно прийняти горизонтальне положення; можливе внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. Транзиторні гіпотензивні реакції не є протипоказанням до застосування наступної дози лізиноприлу. У пацієнтів з ХСН із нормальним або зниженим АТ застосування лізиноприлу може призвести до зниження АТ; зазвичай це не є підставою для відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія супроводжується клінічними проявами, слід розглянути питання про зниження дози або скасування лізиноприлу. У пацієнтів з ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при низькосольовій або безсольовій дієті), незалежно від наявності гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримують діуретики у високих дозах, необхідно компенсувати гіповолемію або нестачу натрію до початку лікування.
Гострий інфаркт міокарда:
Рекомендовано стандартне лікування (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори). Лізиноприл можна застосовувати у поєднанні з внутрішньовенним введенням нітрогліцерину або із застосуванням трансдермальної форми нітрогліцерину. У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда та ризиком подальшого погіршення гемодинаміки, погіршенням симптоматики після призначення вазодилататорів терапію лізиноприлом починати не слід. До таких пацієнтів належать пацієнти із систолічним АТ <100 мм рт. ст. та пацієнти з кардіогенним шоком. У пацієнтів із систолічним АТ <120 мм рт. ст. протягом перших трьох днів після інфаркту міокарда показано зниження дози. У пацієнтів із систолічним АТ <100 мм рт. ст. підтримуюча доза повинна знижуватися до 5 мг (або тимчасово до 2,5 мг). У пацієнтів зі стійкою гіпотензією (систолічний АТ <90 мм рт. ст. ст.
Порушення функції нирок:
У пацієнтів з ХСН значне зниження артеріального тиску на фоні призначення інгібіторів АПФ може призвести до посилення порушення функції нирок. Зареєстровано випадки гострої ниркової недостатності. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки на фоні застосування інгібіторів АПФ відзначалося підвищення концентрації сечовини та креатиніну сироватки крові; зазвичай такі порушення мали тимчасовий характер і припинялися після відміни терапії. Вони частіше виникали у пацієнтів із нирковою недостатністю. Пацієнтам із гострим інфарктом міокарда та вираженим порушенням функції нирок (концентрація креатиніну сироватки крові >177 мкмоль/л та/або протеїнурія >500 мг/добу) лізиноприл протипоказаний. При розвитку порушень функції нирок під час лікування (концентрація креатиніну сироватки крові)
Підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк:
У поодиноких випадках на фоні застосування інгібіторів АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігався розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані. У таких випадках потрібне негайне скасування лізиноприлу; показаний контроль стану пацієнтів до повного дозволу симптоматики. Зазвичай ангіоневротичний набряк обличчя та губ має тимчасовий характер і не потребує лікування; проте, можливе призначення антигістамінних препаратів. Ангіоневротичний набряк гортані може спричинити смерть. Набряк язика, надгортанника або гортані може призвести до вторинної обструкції дихальних шляхів. У такому разі необхідно негайно ввести 0,3-0,5 мл 1:1000 розчину адреналіну підшкірно, а також забезпечити прохідність дихальних шляхів. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивався ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою або блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії органів черевної порожнини, ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, ризик його розвитку при застосуванні інгібіторів АПФ вищий (див. «Протипоказання»). у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку особи та при нормальному рівні С1-естрази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії органів черевної порожнини, ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, ризик його розвитку при застосуванні інгібіторів АПФ вищий (див. «Протипоказання»). у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку особи та при нормальному рівні С1-естрази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії органів черевної порожнини, ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, ризик його розвитку при застосуванні інгібіторів АПФ вищий (див. «Протипоказання»). ультразвукового дослідження чи під час хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, ризик його розвитку при застосуванні інгібіторів АПФ вищий (див. «Протипоказання»). ультразвукового дослідження чи під час хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, ризик його розвитку при застосуванні інгібіторів АПФ вищий (див. «Протипоказання»).
Анафілактичні реакції, пов'язані з десенсибілізацією отрутою перетинчастокрилих комах:
У дуже рідкісних випадках у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих комах можливий розвиток життєзагрозних анафілактичних реакцій, тому необхідно тимчасово скасовувати інгібітори.
Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі:
Анафілактичні реакції також виникали у пацієнтів, яким проводився гемодіаліз з використанням діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN69) при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ. У таких пацієнтів показано використання інших діалізних мембран чи інших гіпотензивних препаратів.
Кашель:
Терапія інгібіторами АПФ може викликати кашель, що слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики. Тривалий сухий кашель зазвичай припиняється після відміни інгібіторів АПФ.
Хірургічні втручання / загальна анестезія:
Застосування гіпотензивних препаратів при об'ємному хірургічному втручанні або під час проведення загальної анестезії може призвести до пригнічення утворення ангіотензину ІІ внаслідок компенсаторної секреції реніну. Значне зниження АТ, що асоціюється з цим ефектом, можна запобігти збільшенням об'єму циркулюючої крові. Пацієнти, які приймають інгібітори АПФ. повинні повідомити про це хірурга/анестезіолога до проведення хірургічного втручання (включаючи стоматологічні процедури).
Калій плазми:
Повідомлялося про випадки гіперкаліємії. До факторів ризику гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет, терапія калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен та амілорид), застосування препаратів калію та замінників солі на основі калію, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. При необхідності комбінованого застосування лізиноприлу та цих препаратів показано регулярний контроль вмісту калію в плазмі.
Подвійна блокада РААС:
Доведено, що одночасне призначення інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Таким чином, не рекомендується комбіноване призначення інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену для подвійної блокади РААС. Якщо є абсолютні показання до подвійної блокади РААС, вона повинна проводитися під ретельним наглядом фахівця з частим контролем АТ, функції нирок і вмісту електролітів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів.
Нейтропенія / агранулоцитоз / тромбоцитопенія / анемія:
На фоні прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід призначати препарат Діротон Плюс пацієнтам із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду або при комбінації цих факторів ризику, особливо пацієнтам з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали тяжкі інфекції, які у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні препарату Діротон Плюс таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у плазмі крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, лихоманка).
Печінкова недостатність:
Дуже рідко на тлі прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності печінкових ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід відмінити препарат Діротон Плюс і ретельно спостерігати пацієнта.
Етнічні відмінності:
У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Інгібітори АПФ, можливо, мають менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами:
Відсутні дані про вплив препарату Діротон® Плюс на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Враховуючи можливість надмірного зниження АТ, ризик розвитку запаморочення, сонливості та подібних побічних ефектів, пацієнти повинні бути обережними при виконанні потенційно небезпечної діяльності, що потребує особливої уваги та швидкої реакції.
Умови зберіганняЗберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Діротон® Плюс можна приймати незалежно від їди.
Як
правило, комбіновані препарати з фіксованою дозою не слід застосовувати для початкової терапії. Препарат Діротон® Плюс призначається дорослим пацієнтам, у яких досягнуто адекватного контролю артеріальної гіпертензії на фоні прийому лізиноприлу та індапаміду, які пацієнт приймає одночасно у тих же дозах, що й у комбінованому препараті;
Рекомендована доза становить 1 капсулу на добу, переважно вранці, в один і той же час щодня. Максимальна добова доза – 1 капсула;
При розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку лікування препаратом Діротон® Плюс пацієнту слід лягти на спину, призупинити прийом препарату та звернутися до лікаря. Транзиторна гіпотензія зазвичай не вимагає відміни препарату, проте слід оцінити необхідність зниження дози;
При необхідності добору дози слід застосовувати лікарські препарати індапамід та лізиноприл окремо.
Пропуск прийому препарату:
Якщо ви забули прийняти капсулу препарату Діротон® Плюс, наступну дозу прийміть у звичайний час. Не приймайте одночасно дві капсули, щоб відшкодувати пропущену дозу.
Пацієнти з нирковою недостатністю:
На фоні терапії препаратом Діротон® Плюс необхідно контролювати функцію нирок, а також вміст калію та натрію у плазмі крові. При погіршенні функції нирок препарат Діротон® Плюс слід відмінити та замінити на індивідуально підібрані препарати.
Діти та підлітки до 18 років:
Безпека та ефективність препарату Діротон® Плюс у дітей та підлітків не встановлені.
Літні пацієнти (старше 65 років):
Слід з обережністю застосовувати цей препарат у пацієнтів похилого віку. Необхідно контролювати концентрацію креатиніну в плазмі крові та оцінювати її відповідність віку, масі тіла та статі.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Диротон Плюс капс 15 мг+10 мг 28 шт производится компанией ГЕДЕОН РИХТЕР. Само производство расположено в стране Венгрия.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Диротон Плюс капс 15 мг+10 мг 28 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Диротон Плюс капс 15 мг+10 мг 28 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Диротон Плюс капс 1.5 мг+20 мг 28 шт Диротон Плюс капс 1.5 мг+20 мг 28 шт, Диротон Плюс капс 1.5 мг+5 мг 28 шт Диротон Плюс капс 1.5 мг+5 мг 28 шт.
Пока нет комментариев