Амприлан нд таб 5мг+25мг 30 шт
Топ продаж
Суперцена
Амприлан нд таб 5мг+25мг 30 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 таблетка містить: гідрохлортіазид 25 мг, раміприл 5 мг Допоміжні
речовини: Натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, крохмаль прежелатинізований
, натрію стеарилфумарат одній стороні цифри розділені глибоким ризиком, що заходить на краю таблетки. Форма випуску: Пігулки, 25 мг + 5 мг. Упаковка 30 таблеток
ПротипоказанняПідвищена чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ, гідрохлортіазиду, інших тіазидних діуретиків, похідних сульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин препарату Амприлан НД (див. розділ «Склад»);
Ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий чи ідіопатичний, а також після застосування інгібіторів АПФ);
Ниркова недостатність тяжкого ступеня (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) або гемодіаліз;
Гемодинамічно значущий стеноз ниркових артерій (двосторонній або односторонній у разі єдиної нирки, що функціонує);
Клінічно значущі відхилення від норми вмісту електролітів у плазмі, такі як гіпокаліємія, гіпомагніємія або гіперкальціємія (можливість їх посилення при лікуванні препаратом Амприлан НД);
Тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (відсутність клінічного досвіду застосування, відомо, що при цих станах мінімальні порушення водно-електролітного балансу можуть спровокувати печінкову кому);
Анурія (у зв'язку з наявністю у складі препарату гідрохлортіазиду);
Вагітність;
Період грудного вигодовування;
Дитячий та підлітковий вік (до 18 років) (недостатня кількість даних щодо ефективності та безпеки цього препарату у дітей);
Гемодіаліз або гемофільтрація з використанням деяких мембран з негативно зарядженою поверхнею, таких як високопроточні мембрани з поліакрилонітрилу (небезпека розвитку реакцій підвищеної чутливості, у тому числі важких анафілактоїдних реакцій), і аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану чутливості, у тому числі тяжких анафілактоїдних реакцій);
Тяжка артеріальна гіпотензія;
Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла);
Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією;
Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку;
Непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозогалактозної мальабсорбції.
З обережністю
При одночасному застосуванні препарату Амприлан НД та препаратів, що містять аліскірен, або АРА II (при подвійній блокаді РААС є підвищений ризик розвитку різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок) (див. розділ «Особливі вказівки»);
При станах, що супроводжуються підвищеною активністю РААС, при яких при інгібуванні АПФ є ризик різкого зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок (див. розділ «Особливі вказівки»): тяжка артеріальна гіпертензія, особливо злоякісна артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність (ХСН), особливо тяжкого ступеня або щодо якої приймаються інші лікарські засоби з антигіпертензивною дією (див. розділ «Особливі вказівки»); гемодинамічно значуще порушення відтоку крові з лівого шлуночка або припливу крові до лівого шлуночка (гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія [ГЗКМП]); реноваскулярні захворювання, включаючи гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (потрібний ретельний контроль концентрації креатиніну в плазмі, див. розділи «Особливі вказівки», «Побічна дія»); попереднє лікування діуретиками; порушення водно-електролітного балансу внаслідок недостатнього споживання рідини та/або кухонної солі, діареї, блювання, рясного потовиділення (при неадекватному поповненні втрат рідини та натрію);
При станах, при яких виражене зниження артеріального тиску є особливо небезпечним (гемодинамічно значущий стеноз коронарних або мозкових артерій, потрібне регулярне спостереження за станом пацієнта, особливо на початку лікування препаратом);
При порушеннях функції нирок з СКФ 30-60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла через ризик розвитку гіперкаліємії та лейкопенії (потрібна корекція режиму дозування, див. розділ «Спосіб застосування та дози», та регулярний контроль функції нирок, особливо на початку лікування, див. розділ «Особливі вказівки»);
при стані після трансплантації нирки (потрібний регулярний контроль ниркової функції, особливо на початку лікування);
При порушеннях функції печінки (ризик погіршення функції печінки, відсутність достатнього клінічного досвіду застосування препарату див. розділи «Побічна дія», «Особливі вказівки»);
При системних захворюваннях сполучної тканини, таких як системний червоний вовчак (ВКВ) або склеродермія (підвищується ризик розвитку порушень імунних реакцій, ризик зниження кількості лейкоцитів у периферичній крові);
При пригніченні кістковомозкового кровотворення, супутньої терапії кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами і мінералокортикостероїдами), імуномодуляторами, цитостатиками, антиметаболітами, алопуринолом, прокаїнамідом (підвищується ризик зниження кількості лейкоцитів). дію з іншими лікарськими засобами», « Особливі вказівки");
При цукровому діабеті (ризик розвитку гіперкаліємії, а у разі застосування гіпоглікемічних засобів (препаратів інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо [похідних сульфонілсечовини]) – ризик розвитку гіпоглікемічних реакцій у зв'язку з наявністю у складі препарату раміприлу та ризик підвищення концентрації глюкози крові у зв'язку з наявністю у складі препарату гідрохлортіазиду) (див. розділи «Побічна дія», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»);
У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) (ризик розвитку більш вираженої антигіпертензивної дії, незначний досвід застосування препарату, потрібний регулярний контроль функції нирок);
Первинний гіперальдостеронізм;
Проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих;
Хірургічне втручання/загальна анестезія;
Ішемічна хвороба серця (ІХС), цереброваскулярні захворювання;
Застосування у пацієнтів негроїдної раси;
Гіперкаліємія, гіперкальціємія;
Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»).
Дозування25 мг+5 мг
Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у пацієнтів, яким показано комбіновану гіпотензивну терапію).
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиГІДРОХЛОРОТІАЗИД.
НЕРІКОМІДНІ ПОЄДНАННЯ ПРЕПАРАТІВ.
Препарати літію
При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію в плазмі та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату.
Поєднання лікарських препаратів, що вимагають особливої уваги.
1.Препарати, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует».
Слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як:
антиаритмічні лікарські препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід);
антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон;
другие (неантиаритмические) лекарственные средства, такие как:
- нейролептики: фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензамиды (амисульприд, сультоприд, сульприд, тиаприд), бутирофеноны (дроперидол, галоперидол), пимозид, сертиндол;
-антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (циталопрам, есциталопрам);
-антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол;
-Протигрибкові засоби: азоли (вориконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол);
-протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін);
-протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні);
-антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ);
-протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус);
-Протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон);
-Кошти, що впливають на моторику ШКТ (цизаприд);
-антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин);
інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол);
у зв'язку із збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія). Слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, коригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вміст електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів з гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, які не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует».
2.Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT.
Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію в крові.
3.Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- і мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (АКТГ), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корінь солодки), кишківника.
Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові, за необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.
4.Серцеві глікозиди.
Гіпокаліємія та гіпомагніємія, обумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію.
ПОЄДНАННЯ ЛІКІВНИХ ПРЕПАРАТІВ, ПОТРІБНІ УВАГИ.
Інші гіпотензивні препарати
Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба в корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Рекомендується припинити прийом гідрохлортіазиду за 2-3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ для запобігання розвитку симптоматичної гіпотензії. Якщо це неможливо, слід знизити початкову дозу інгібіторів АПФ.
Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні аналгетики та засоби для загальної анестезії
Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).
Недеполяризуючі міорелаксанти, наприклад тубокурарин
Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів.
Адреноміметики-пресорні аміни
Гідрохлортіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін).
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти – понад 3 г/добу
НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дію гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему.
Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін
Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на фоні порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом.
Бета-адреноблокатори, діазоксид
Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшити ризик розвитку гіперглікемії.
Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри-пробенециду, сульфінпіразону, алопуринолу
Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшити частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Амантадин
Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів.
Антихолінергічні препарати-холіноблокатори
Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики ШКТ та швидкості спорожнення шлунка.
Цитотоксичні (протипухлинні) препарати
Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію.
Метилдоп
Описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.
Вітаміну Д препарати
При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом можливе підвищення вмісту кальцію у сироватці крові (внаслідок уповільнення виведення кальцію нирками), потрібний ретельний моніторинг вмісту кальцію у сироватці крові.
Протиепілептичні препарати-карбамазепін, окскарбазепін, топірамат.
Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у плазмі крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати концентрацію топірамату у сироватці крові, за необхідності призначати препарати калію та коригувати дозу топірамату.
СІОЗС-Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну
При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові.
Циклоспорин
При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри.
Антикоагулянти для вживання
Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект антикоагулянтів для вживання.
Йодмісткі контрастні речовини
Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини.
Препарати кальцію
При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі крові та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальційвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію.
Аніонні обмінні смоли-колестирамін та колестипол
Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85 % та 43 % відповідно. Сульфонамідні діуретики можна приймати не менш як за годину до або через 4-6 годин після прийому цих лікарських препаратів.
Курареподібні міорелаксанти
Можливе посилення та пролонгування міорелаксуючої дії.
Пеніцилін
Гідрохлортіазид виводиться дистальними нирковими канальцями, і тому зменшує виведення пеніциліну.
РАМІПРИЛ.
Клінічні дослідження показали, що подвійна блокада РААС при комбінації інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до почастішання побічних ефектів, таких як артеріальна гіпертензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з прийомом одного препарату, що діє на РААС.
ПРОТИПОКАЗАНІ КОМБІНАЦІЇ.
Екстракорпоральні види лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як гемодіаліз або гемофільтрація з деякими високопроточними мембранами (поліакрилнітрилові мембрани) та аферез ЛПНЩ з декстрану сульфатом
Ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій. Якщо пацієнту необхідне проведення таких процедур, слід використовувати інші типи мембран або перевести пацієнта на прийом гіпотензивних препаратів інших груп.
Одночасне застосування раміприлу та препаратів, що містять аліскірен
Одночасне застосування раміприлу та препаратів, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (СКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) протипоказано та не рекомендується в інших пацієнтів.
Одночасне застосування АРА II та раміприлу
Одночасне застосування раміприлу з АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.
З комбінацією валсартан + сакубітрил
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, які містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю. З солями калію, калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактон, еплеренон [похідне спіронолактону], амілорид, тріамтерен), іншими лікарськими засобами, здатними збільшувати вміст калію в плазмі
крові, включаючи АРА II, такролімус, трикоспорин, косульфометоксазол
ризик розвитку гіперкаліємії (при одночасному застосуванні потрібний регулярний контроль вмісту калію у сироватці крові).
З гіпотензивними лікарськими засобами, наприклад, діуретиками та іншими лікарськими засобами, що мають антигіпертензивну дію-нітрати, трициклічні антидепресанти, засоби для загальної та місцевої анестезії, баклофен, алфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин Можливий потенц
.
Зі снодійними, наркотичними та знеболюючими лікарськими засобами
Можливе більш виражене зниження артеріального тиску.
З вазопресорними симпатоміметиками-епінефрином [адреналіном], ізопротеренолом, добутаміном, допаміном
Зменшення антигіпертензивної дії раміприлу, потрібен регулярний контроль артеріального тиску.
З алопуринолом, імуносупресивними засобами, кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами та мінералокортикостероїдами), прокаїнамідом, цитостатиками та іншими лікарськими засобами, які можуть змінювати картину периферичної крові
Збільшується ймовірність розвитку порушень з боку крові.
З солями літію
Можливе зменшення екскреції літію, що призводить до підвищення концентрації літію у сироватці та збільшення його кардіо- та нейротоксичності. Тому необхідно регулярно контролювати сироваткові концентрації літію.
З гіпоглікемічними засобами -інсуліном, гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо, похідними сульфонілсечовини
Інгібітори АПФ можуть зменшувати інсулінорезистентність. В окремих випадках у пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні засоби, таке зменшення інсулінорезистентності може призводити до розвитку гіпоглікемії. Рекомендується особливо ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові на початку одночасного застосування з інгібіторами АПФ.
З інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, ситагліптином, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптином
Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.
З інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamicin – мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімусом, сиролімусом, еверолімусом
Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.
З естрамустином
Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.
З рацекадотрилом-інгібітором енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї
Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.
Тканинні активатори плазміногену
В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.
КОМБІНАЦІЇ, ЯКІ СЛІД ПРИЙМАТИ ДО УВАГИ.
З НПЗП-індометацин, ацетилсаліцилова кислота
Можливе ослаблення дії раміприлу, підвищення ризику порушення функції нирок та підвищення вмісту калію в плазмі.
З гепарином
Можливе підвищення вмісту калію у плазмі крові.
З натрію хлоридом
Ослаблення антигіпертензивної дії раміприлу та менш ефективне лікування симптомів ХСН.
З етанолом
Посилення симптомів вазодилатації. Препарат може посилювати вплив етанолу на організм.
З естрогенами.
Ослаблення антигіпертензивної дії раміприлу (затримка рідини).
Десенсибілізуюча терапія при підвищеній чутливості до отрути комах
Інгібітори АПФ, у т. ч. раміприл, збільшують ймовірність розвитку тяжких анафілактичних або анафілактоїдних реакцій на отрути комах. Передбачається, що цей ефект може виникнути при застосуванні інших алергенів.
ПередозуванняСимптоми
При передозуванні можливий розвиток стійкого збільшення кількості сечі, що виділяється, вираженої периферичної вазодилатації (з вираженим зниженням АТ, розвитком шоку), брадикардії, порушень водно-електролітного балансу, ниркової недостатності, порушень серцевого ритму, пригнічення свідомості, аж до розвитку коми, парезів та паралітичної кишкової непрохідності. У пацієнтів з порушенням відтоку сечі (наприклад, при гіперплазії передміхурової залози) рясний діурез може спровокувати гостру затримку сечі з перерозтягуванням сечового міхура.
Лікування
При нагоді протягом перших 30 хвилин слід провести промивання шлунка, дати прийняти адсорбенти, сульфат натрію. У разі розвитку стійкого зниження АТ на додаток до терапії, спрямованої на поповнення об'єму циркулюючої крові та електролітів, показано введення агоністів альфа1-адренергічних рецепторів (норепінефрину, допаміну). У разі рефрактерності до медикаментозного лікування брадикардії може знадобитися імплантація тимчасового водія ритму. При передозуванні необхідно контролювати сироваткові концентрації креатиніну та вміст електролітів у сироватці крові. Відсутня досвід щодо ефективності форсованого діурезу, зміни pH сечі, гемофільтрації або гемодіалізу для прискорення виведення раміприлу та раміприлату. Гідрохлортіазид може виводитись за допомогою гемодіалізу.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Гіпотензивний засіб комбінований (діуретик + ангіотензинперетворювального ферменту [АПФ] інгібітор) - Гідрохлортіазиду. Раміприл і гідрохлортіазид застосовуються в монотерапії або одночасно як гіпотензивні засоби. Гідрохлортіазид
Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Тіазидні діуретики пригнічують реабсорбцію іонів натрію та хлору в дистальних канальцях нирок у приблизно еквівалентних кількостях. Збільшення ниркової екскреції цих іонів супроводжується збільшенням кількості сечі (за рахунок осмотичного зв'язування води). Гідрохлортіазид зменшує об'єм плазми, збільшує активність реніну в плазмі та секрецію альдостерону. Екскреція іонів калію та магнію збільшується, а екскреція сечової кислоти зменшується. При прийомі у високих дозах гідрохлортіазид збільшує екскрецію бікарбонатів, при тривалому прийомі зменшує екскрецію кальцію. Передбачуваними механізмами антигіпертензивної дії гідрохлортіазиду є зміна балансу натрію, зменшення кількості позаклітинної рідини та об'єму плазми, зміна резистентності ниркових судин, а також зменшення реакції судин на норепінефрин (норадреналін) та ангіотензин II. Після прийому гідрохлортіазиду внутрішньо початок діурезу (виведення води та солей) припадає на перші 2 години після його прийому, максимальний ефект досягається приблизно за 3-6 годин, дія препарату зберігається близько 6-12 годин. Для розвитку антигіпертензивної дії потрібно кілька днів прийому гідрохлортіазиду (3-4 дні), після припинення прийому препарату його антигіпертензивна дія може зберігатись до 1 тижня. При тривалому лікуванні зниження артеріального тиску досягається при застосуванні менших доз порівняно з дозами, необхідними для досягнення діуретичного ефекту. Антигіпертензивна дія препарату супроводжується невеликим підвищенням швидкості клубочкової фільтрації (СКФ), опору судин нирок та активності реніну в плазмі крові. Тіазидні діуретики неефективні за показників кліренсу креатиніну (КК) < 30 мл/хв. Тіазидні діуретики можуть пригнічувати лактацію.
Раміпріл
Раміприл і значно більшою мірою активний метаболіт раміприлу – раміприлат, що утворюється під впливом ферментів печінки (ферментів, що каталізують гідроліз складних ефірів), є інгібіторами АПФ, що тривало діють (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). У плазмі крові та тканинах АПФ каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II (активну судинозвужувальну речовину) та розпад активної судинорозширюючої речовини – брадикініну. Тому при застосуванні раміприлу зменшується утворення ангіотензину II та відбувається накопичення брадикініну, що призводить до розширення судин та зниження артеріального тиску (АТ), а також сприяє кардіопротективній дії раміприлу. Підвищення активності калікреїн-кінінової системи в плазмі крові та тканинах з активацією простагландинової системи, що викликається раміприлом, і збільшенням синтезу простагландинів, що стимулюють утворення оксиду азоту (NO) в ендотеліоцитах, зумовлює його кардіопротективну та ендотеліопротективну дію. Передбачається, що з підвищенням сироваткової активності брадикініну також частково пов'язане виникнення деяких небажаних реакцій (наприклад, сухий кашель). Ангіотензин II стимулює вивільнення альдостерону, тому прийом раміприлу призводить до зниження секреції альдостерону та підвищення вмісту іонів калію у сироватці крові. У зв'язку з наявністю негативного зворотного зв'язку між активністю ангіотензину II та секрецією реніну, зниження активності ангіотензину II призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом раміприлу викликає зниження артеріального тиску в положенні «лежачи» та «стоячи» без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Прийом раміприлу призводить до значного зменшення загального периферичного опору судин (ОПСС), як правило, не викликаючи змін ниркового кровотоку та ШКФ. Після застосування препарату внутрішньо початок антигіпертензивної дії настає через 1-2 години, а максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 3-6 годин і зберігається протягом 24 годин. При курсовому прийомі повна антигіпертензивна дія раміприлу розвивається зазвичай до 3-4 тижнів його постійного прийому. Антигіпертензивна дія препарату зберігається при тривалому прийомі у дозах, що рекомендуються. Синдрому "скасування" не спостерігається при припиненні прийому раміприлу. При тривалому застосуванні у пацієнтів з артеріальною гіпертензією раміприл сприяє зворотному розвитку гіпертрофії міокарда та судинної стінки. Інгібітори АПФ ефективні також у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою активністю реніну в плазмі. У середньому антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ менш виражена у представників негроїдної раси (особливо з низькою активністю реніну в плазмі) порівняно з пацієнтами інших рас. Раміприл збільшує чутливість тканин до інсуліну та сприятливо впливає на обмін вуглеводів та ліпідів, збільшує концентрацію фібриногену, знижує агрегацію тромбоцитів, стимулює синтез тканинного активатора профібринолізу (плазміногену), сприяючи тромболізису.
Клінічна ефективність та безпека.
Одночасне застосування раміприлу та гідрохлортіазиду
У клінічних дослідженнях застосування цієї комбінації призводило до більш вираженого зниження артеріального тиску, ніж при застосуванні будь-якого з препаратів окремо. При одночасному застосуванні раміприлу та гідрохлортіазиду спостерігається тенденція до запобігання втраті іонів калію, пов'язаної із застосуванням цих діуретиків, імовірно, за рахунок блокади ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Застосування комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика викликає синергічний ефект, а також знижує ризик розвитку гіпокаліємії, що викликається застосуванням діуретика окремо.
Подвійна блокада Ренін-ангіотензинової системи
У дослідженнях було показано відсутність значного позитивного ефекту щодо результатів з боку нирок та/або серцево-судинної системи та смертності, водночас спостерігалося підвищення ризику гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності (ГНН) та/або артеріальної гіпотензії в порівнянні з монотерапією. Враховуючи подібні фармакодинамічні властивості препаратів, ці результати також застосовуються до інших інгібіторів АПФ та АРА II. Отже, інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Фармакокінетика:
Гідрохлортіазид
Після прийому внутрішньо, абсорбція та біодоступність гідрохлортіазиду становить близько 70%. Зв'язок із білками плазми становить приблизно 40 %. При прийомі внутрішньо 12,5 мг гідрохлортіазиду максимальна концентрація (Сmax) у плазмі крові досягається через 1,5-4 години і становить 70 нг/мл, а при прийомі внутрішньо 25 мг гідрохлортіазиду Сmax у плазмі крові досягається через 2-5 годин і становить 142 нг/мл. Гідрохлортіазид незначно метаболізується в печінці і у нього не виявлено індукуючої або інгібуючої системи цитохрому Р450 активності. Гідрохлортіазид виводиться практично повністю (більше 95%) нирками у незміненому вигляді. 50-70% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. Період напіввиведення (Т1/2) гідрохлортіазиду з організму становить 5-6 годин. При нирковій недостатності виведення сповільнюється і Т1/2 подовжується. Нирковий кліренс гідрохлортіазиду тісно пов'язаний із КК. У пацієнтів із СКФ менше 10 мл/хв лише 10 % прийнятої дози виявляється у сечі. Гідрохлортіазид у невеликих кількостях екскретується у грудне молоко. При цирозі печінки не спостерігалося змін фармакокінетики гідрохлортіазиду.
Раміпріл
Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ) (50-60%). Їда уповільнює його абсорбцію, але не впливає на повноту всмоктування. Раміприл піддається інтенсивному пресистемному метаболізму/активації (головним чином у печінці шляхом гідролізу), необхідному для утворення єдиного активного метаболіту – раміприлату, активність якого щодо інгібування АПФ приблизно в 6 разів перевищує сироваткову активність раміприлу. Т1/2 раміприлу становить приблизно 1 годину. Крім раміприлату в результаті метаболізму раміприлу утворюється фармакологічно неактивний дикетопіперазин, який потім зазнає кон'югації з глюкуроновою кислотою. Раміприлат також глюкуронується та метаболізується до дикетопіперазинової кислоти. Внаслідок абсорбції та метаболізму/активації раміприлу його біодоступність після прийому внутрішньо коливається від 15 % (для дози 2,5 мг) до 28 % (для дози 5 мг). Біодоступність активного метаболіту – раміприлату – після прийому внутрішньо 2,5 мг та 5 мг раміприлу становить приблизно 45 % (порівняно з внутрішньовенним (в/в) введенням у тих же дозах). Після прийому раміприлу внутрішньо Сmax раміприлу та раміприлату в плазмі крові досягаються через 1 годину та 2-4 години, відповідно. Зниження плазмової концентрації раміприлату відбувається в кілька етапів: початкова фаза розподілу та виведення з Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 3 години, потім проміжна фаза з Т1/2 раміприлату, що становить приблизно 15 годин, і кінцева фаза з дуже низькою концентрацією раміприлату та Т1/2 раміприлату, складовим приблизно 4-5 днів. Ця кінцева фаза обумовлена повільним вивільненням раміприлату із міцного зв'язку з рецепторами АПФ. Незважаючи на тривалу кінцеву фазу при одноразовому протягом доби прийомі раміприлу в дозі 2,5 мг і більше, рівноважна плазмова концентрація раміприлату досягається приблизно через 4 дні від початку лікування. При курсовому застосуванні препарату ефективний Т1/2, важливий для вибору режиму дозування, в залежності від дози становить 13-17 годин. Зв'язок з білками плазми становить для раміприлу приблизно 73%, а для раміприлату – приблизно 56%. Після внутрішньовенного введення обсяг розподілу раміприлу та раміприлату становить приблизно 90 л і 500 л відповідно. Після прийому внутрішньо міченого радіоактивним ізотопом раміприлу (10 мг) 39% радіоактивності виводиться через кишечник і близько 60% нирками. Після внутрішньовенного введення раміприлу 50-60% дози виявляється у сечі у вигляді раміприлу та його метаболітів. Після внутрішньовенного введення раміприлату близько 70% дози виявляється у сечі у вигляді раміприлату та його метаболітів, інакше кажучи, при внутрішньовенному введенні раміприла та раміприлату значна частина дози виводиться, минаючи нирки (50% та 30% відповідно). Після прийому внутрішньо 5 мг раміприлу у пацієнтів з дренуванням жовчних проток практично однакові кількості раміприлу та його метаболітів виводяться нирками та виділяються у жовч протягом перших 24 годин після прийому внутрішньо. Приблизно 80-90% метаболітів у сечі та жовчі були ідентифіковані як раміприлат та метаболіти раміприлату. На частку раміприлу глюкуроніду та раміприлу дикетопіперазину припадає приблизно 10-20 %, а концентрація у сечі неметаболізованого раміприлу становить приблизно 2 %. У дослідженнях на тваринах було показано, що раміприл виділяється у материнське молоко. У добровольців похилого віку (65-76 років) фармакокінетика раміприлу та раміприлату подібна до такої в осіб молодшого віку. При порушеннях функції нирок (КК менше 60 мл/хв) виведення раміприлату та його метаболітів нирками уповільнюється. Це призводить до підвищення плазмової концентрації раміприлату, яка знижується повільніше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Порушення функції печінки (при прийомі раміприлу у високих дозах – 10 мг) призводить до уповільнення переходу раміприлу до активного раміприлату, а також до уповільнення виведення раміприлату. У добровольців, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг не спостерігається клінічно значущого накопичення раміприлу та раміприлату. У пацієнтів із серцевою недостатністю після двох тижнів лікування раміприлом у добовій дозі 5 мг відзначається 1,5-1,8-кратне збільшення плазмових концентрацій раміприлату та площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC). Прийом антацидів, що містять магнію та алюмінію гідроксиду, не впливає на біодоступність та фармакокінетику раміприлу. 8-кратне збільшення плазмових концентрацій раміприлату та площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC). Прийом антацидів, що містять магнію та алюмінію гідроксиду, не впливає на біодоступність та фармакокінетику раміприлу. 8-кратне збільшення плазмових концентрацій раміприлату та площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC). Прийом антацидів, що містять магнію та алюмінію гідроксиду, не впливає на біодоступність та фармакокінетику раміприлу.
Комбінація гідрохлортіазид + раміприл
Встановлено, що раміприл та гідрохлортіазид не впливають на фармакокінетику (Сmax у плазмі крові та AUC) і, відповідно, на біодоступність один одного при їхньому спільному прийомі внутрішньо, як у вигляді монопрепаратів, так і у складі комбінованого препарату.
Вагітність та годування груддюЗастосування препарату під час вагітності, у жінок, які планують вагітність, а також у жінок репродуктивного віку, які не застосовують надійних методів контрацепції, протипоказане. При встановленні факту вагітності необхідно негайно припинити прийом препарату та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію із встановленим профілем безпеки.
Вагітність.
Гідрохлортіазид
Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо під час першого триместру, обмежений. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. У випадках тривалої дії під час другого та третього триместру вагітності гідрохлортіазид може викликати фетоплацентарну недостатність та ризик затримки росту. Крім того, були зареєстровані рідкісні випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії у новонароджених у разі застосування гідрохлортіазиду незадовго до пологів. Гідрохлортіазид може викликати зменшення об'єму плазми, а також порушення матково-плацентарного кровотоку. Гідрохлортіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних жінок, за винятком поодиноких випадків неможливості застосування іншої терапії.
Раміпріл
Епідеміологічний доказ щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності був непереконливим, проте невелике підвищення ризику не можна виключити. За винятком випадків, коли продовження терапії інгібітором АПФ вважається за необхідне, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на лікування альтернативними гіпотензивними препаратами із встановленим профілем безпеки при застосуванні під час вагітності. При підтвердженні вагітності необхідно негайно припинити лікування інгібіторами АПФ і, за необхідності, розпочати альтернативну терапію. Відомо, що інгібітор АПФ/АРА II під час другого та третього триместрів вагітності надає токсичну дію на плід (зниження функції нирок, маловоддя, затримка окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі дії інгібітора АПФ під час другого триместру вагітності рекомендовано ультразвукове дослідження функції нирок та черепа. Необхідно ретельно спостерігати за новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ, щодо артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.
ПЕРІОД ГРУДНОГО ВИГОДУВАННЯ.
Застосування комбінації гідрохлортіазид + раміприл протипоказане у період грудного вигодовування. Гідрохлортіазид і раміприл виділяються в грудне молоко у кількості, при якому ймовірно впливає на дитину, яка перебуває на грудному вигодовуванні, якщо жінки, які годують, приймають раміприл і гідрохлортіазид у терапевтичних дозах.
Гідрохлортіазид виділяється у грудне молоко у людини. Застосування тіазидів матерями в період грудного вигодовування супроводжувалося зменшенням або придушенням лактації. Можливий розвиток гіперчутливості до похідних сульфонаміду, гіпокаліємії та ядерної жовтяниці.
Інформація, що стосується застосування раміприлу в період грудного вигодовування, є недостатньою, і переважно застосовувати альтернативні препарати з вивченим профілем безпеки в період грудного вигодовування, особливо при грудному вигодовуванні новонародженої або недоношеної дитини.
Через можливість розвитку серйозних небажаних реакцій у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, внаслідок впливу комбінації гідрохлортіазид + раміприл, необхідно ухвалити рішення про припинення грудного вигодовування або про припинення терапії з огляду на важливість даної терапії для матері.
Умови відпустки з аптекЗа рецептом
Побічні явищаПрофіль безпеки комбінації гідрохлортіазид + раміприл включає небажані реакції, що виникають на тлі гіпотензії та/або гіповолемії через збільшення діурезу. Діюча речовина раміприл може викликати постійний «сухий» кашель, тоді як діюча речовина гідрохлортіазид може погіршити метаболізм глюкози, ліпідів та сечової кислоти. Дві діючі речовини протилежно впливають на вміст калію в плазмі крові. Серйозні небажані реакції включають ангіоневротичний набряк або анафілактичну реакцію, порушення нирок або печінки, панкреатит, тяжкі шкірні реакції та нейтропенію/агранулоцитоз.
Нижче перераховуються небажані ефекти, виникнення яких можливе при застосуванні препарату Амприлан НД, його активних речовин (раміприлу та гідрохлортіазиду), інших інгібіторів АПФ або інших діуретиків, подібних до гідрохлортіазиду, які наводяться відповідно до класифікації частоти розвитку побічних ефектів, рекомендації ВООЗ): дуже часто >1/10; часто від > 1/100 до < 1/10; нечасто від > 1/1000 до < 1/100; рідко від >1/10000 до <1/1000; дуже рідко <1/10000; частота невідома не може бути оцінена на основі наявних даних. У кожній групі частота небажаних ефектів представлена в порядку зменшення серйозності.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи:
нечасто-зменшення кількості лейкоцитів, зменшення кількості еритроцитів у периферичній крові, зниження гемоглобіну, гемолітична анемія, зменшення кількості тромбоцитів у периферичній крові;
частота невідома - пригнічення кістковомозкового кровотворення, нейтропенія, включаючи агранулоцитоз, панцитопенію, еозинофілію; гемоконцентрація внаслідок гіповолемії.
Порушення з боку імунної системи:
частота невідома; анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл або анафілактична реакція на гідрохлортіазид, підвищення титру антинуклеарних антитіл.
Порушення з боку ендокринної системи:
частота невідома - синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНР АДГ).
Порушення з боку обміну речовин і харчування:
часто-неадекватний контроль цукрового діабету, зниження толерантності до глюкози, підвищення концентрації глюкози крові, підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі, загострення подагри, підвищення концентрації загального холестерину та/або тригліцеридів у плазмі (препарат містить гідрохлортіазид);
нечасто-анорексія, зниження апетиту, зниження вмісту калію в плазмі крові, спрага (препарат містить гідрохлортіазид);
дуже рідко - підвищення вмісту калію в плазмі (препарат містить раміприл); частота невідома - зниження вмісту натрію в плазмі крові, глюкозурія, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, дегідратація (препарат містить гідрохлортіазид).
Порушення психіки:
нечасто-депресивний настрій, апатія, тривога, нервозність, порушення сну, включаючи сонливість;
частота невідома- сплутаність свідомості, занепокоєння, порушення уваги.
Порушення з боку нервової системи:
часто головний біль, запаморочення;
нечасто-вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння шкірних покривів, дисгевзія, агевзія;
частота невідома; ішемія головного мозку, включаючи ішемічний інсульт і транзиторну ішемічну атаку, порушення психомоторних реакцій, паросмія.
Порушення органу зору:
нечасто- порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт;
частота невідома - ксантопсія, зменшення продукції слізної рідини (препарат містить гідрохлортіазид), гостра глаукома закритокутова (препарат містить гідрохлортіазид).
Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення:
нечасто-дзвін у вухах;
частота невідома – зниження слуху.
Порушення з боку серця:
нечасто-ішемія міокарда, включаючи стенокардію, тахікардію, аритмію, відчуття серцебиття, периферичні набряки;
частота невідома-інфаркт міокарда.
Порушення з боку судин:
нечасто-артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе, відчуття «припливів» крові до шкіри обличчя;
частота невідома; тромбоз у разі тяжкої гіповолемії, стеноз судин, порушення кровообігу, феномен Рейно, васкуліт.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:
часто-непродуктивний «сухий» кашель внаслідок подразнення, бронхіт;
нечасто-синусит, задишка, закладеність носа;
частота невідома; бронхоспазм, включаючи загострення бронхіальної астми, алергічний альвеоліт, некардіогенний набряк легень (препарат містить гідрохлортіазид).
Порушення з боку травної системи:
нечасто - запалення шлунково-кишкового тракту, порушення травлення, відчуття дискомфорту в ділянці живота, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт (препарат містить гідрохлортіазид);
дуже рідко-блювота, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль в епігастрії, сухість слизової оболонки ротової порожнини;
частота невідома - панкреатит (у виняткових випадках при застосуванні інгібіторів АПФ були зареєстровані випадки з летальним кінцем), підвищення активності ферментів підшлункової залози в плазмі крові, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, сіаладеніт (препарат містить гідрохлортіазид).
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів:
нечасто-холестатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках були зареєстровані випадки з летальним кінцем), підвищення активності «печінкових» ферментів та/або концентрації пов'язаного/кон'югованого білірубіну в плазмі крові, калькульозний холецист );
частота невідома - гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, пошкодження клітин печінки.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин:
нечасто-ангіоневротичний набряк: у виняткових випадках обструкція дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку може призвести до смерті; псоріазоподібний дерматит, підвищене потовиділення, шкірний висип, зокрема макулопапульозний шкірний висип, свербіж шкіри, алопеція;
частота невідома - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, ексфоліативний дерматит, реакція фотосенсибілізації, оніхолізис, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема.
Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини:
нечасто-міалгія;
частота невідома – артралгія, м'язові спазми, м'язова слабкість, скелетно-м'язова ригідність, тетанія (препарат містить гідрохлортіазид).
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів:
нечасто-порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, збільшення діурезу, підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення концентрації креатиніну в плазмі;
частота невідома – погіршення вже існуючої протеїнурії, інтерстиціальний нефрит (препарат містить гідрохлортіазид).
Порушення з боку статевих органів та молочної залози:
нечасто-минуча еректильна дисфункція;
частота невідома - зниження лібідо, гінекомастія.
Загальні розлади та порушення в місці введення:
часто-підвищена стомлюваність, астенія;
нечасто - біль у грудях, підвищення температури тіла.
особливі вказівкиГІДРОХЛОРОТІАЗИД.
Порушення функції нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок застосування гідрохлортіазиду може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок необхідний періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити.
Порушення функції печінки
При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушенням функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може викликати печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити.
Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення
Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія як нудота та блювання). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі.
Натрій
Усі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота та ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначити вміст натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні застосування гідрохлортіазиду.
Калій
При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію в плазмі та розвитку гіпокаліємії (вміст калію < 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (у т. ч. тяжких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (так само, як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може призводити до смерті. Гіпокаліємія становить найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантиаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, пацієнти з порушеннями функцій печінки, ІХС, ХСН. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти з подовженим інтервалом QT. При цьому немає значення, викликано це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перший вимір вмісту калію у плазмі крові необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). При цьому немає значення, викликано це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перший вимір вмісту калію у плазмі крові необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). При цьому немає значення, викликано це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перший вимір вмісту калію у плазмі крові необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Перший вимір вмісту калію у плазмі крові необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Перший вимір вмісту калію у плазмі крові необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі).
Кальцій
Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної густини кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз.
Магній
Встановлено, що тіазиди збільшують виведення магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим.
Глюкоза
Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів.
Сечова кислота
У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією).
Ліпіди
При застосуванні гідрохлортіазиду може підвищуватись концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові.
Гостра міопія/вторинна глаукома.
Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. При появі симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.
Порушення з боку імунної системи
Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т. ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування ВКВ, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатись навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій чи бронхіальної астми.
Фоточутливість
Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідно, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів (УФ-променів).
Немеланоцитний рак шкіри
У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду.
Спортсмени
Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів.
Інше
У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних та коронарних артерій слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози.
РАМІПРИЛ.
Вагітність
Інгібітори АПФ (такі як раміприл) або АРА II не слід приймати при вагітності. Якщо існує необхідність продовження терапії із застосуванням інгібіторів АПФ/АРА II, то пацієнткам, які планують вагітність, слід змінити терапевтичний режим на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке відповідає вимогам безпеки під час його призначення під час вагітності. При підтвердженні вагітності лікування із застосуванням інгібіторів АПФ/АРА II має бути негайно припинено та, за необхідності, має бути розпочато застосування альтернативної терапії.
Подвійна блокада РААС-ренін-ангіотензин-альдостеронової системи
Одночасне застосування препарату Амприлан НД з препаратами, що містять аліскірен або АРА II, що призводить до подвійної блокади РААС, не рекомендується у зв'язку з ризиком вираженого зниження артеріального тиску, розвитку гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, вона може проводитися лише під контролем спеціаліста з частим контролем нирок, електролітів і АТ. Одночасне застосування препарату Амприлан НД з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (СКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів ( див. розділи "Протипоказання", "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").
Ангіоневротичний набряк обличчя, шиї чи кінцівок
При лікуванні інгібіторами АПФ переважно після прийому першої дози спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку. При розвитку ангіоневротичного набряку під час лікування інгібітором АПФ потрібне негайне припинення його прийому. Оскільки ангіоневротичний набряк із залученням гортані може призвести до смерті, у разі набряку обличчя, кінцівок, губ, язика та голосових зв'язок і, особливо, розвитку стридорозного дихання слід негайно припинити прийом препарату Амприлан НД та негайно розпочати лікування, спрямоване на купірування ангіонев. набряку. У випадках, коли набряк локалізується на обличчі та губах, цей стан зазвичай дозволяється без лікування, для зняття симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби. При поширенні набряку на мову, голосові зв'язки або розвитку обструкції дихальних шляхів необхідно негайно розпочати відповідне лікування (у тому числі негайне підшкірне або повільне внутрішньовенне введення епінефрину (адреналіну) під контролем ЕКГ та АТ). Рекомендується госпіталізація протягом не менше 12-24 годин та виписка зі стаціонару тільки після повного усунення симптомів ангіоневротичного набряку.
Ангіоневротичний набряк тонкого кишечника
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку тонкого кишечника, який виявлявся болями в животі (з нудотою або блюванням, або без них), при цьому в деяких випадках одночасно спостерігався ангіоневротичний набряк обличчя. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику проходили після припинення інгібітору АПФ.
Кашель
При прийомі препарату Амприлан НД можливе виникнення «сухого» кашлю, який зазвичай зникає після відміни препарату. Таку ймовірність слід враховувати під час проведення диференціального діагнозу кашлю (див. розділ «Побічна дія»).
Етнічні відмінності
Інгібітори АПФ сприяють підвищенню частоти виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Як і інші інгібітори АПФ, раміприл може виявляти меншу ефективність при зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, через більшу поширеність артеріальної гіпертензії з низькою активністю реніну в даній популяції.
Анафілактоїдні реакції на інгібітори АПФ-ангіотензинперетворюючого ферменту
При застосуванні інгібіторів АПФ були описані небезпечні для життя анафілактоїдні реакції, що швидко розвиваються, іноді аж до розвитку анафілактичного шоку під час проведення гемодіалізу із застосуванням високопроточних мембран (наприклад, поліакрилнітрилових мембран) (див. також інструкції виробників мембран). Необхідно уникати одночасного застосування препарату Амприлан НД та такого типу мембран, наприклад, для термінового гемодіалізу або гемофільтрації. У цьому випадку переважно застосування інших типів мембран або виключення прийому інгібіторів АПФ. Подібні реакції спостерігалися при аферезі ЛПНЩ із застосуванням декстрану сульфату. Цих реакцій вдалося уникнути за допомогою тимчасового припинення терапії інгібітором АПФ перед проведенням кожного чергового аферезу. Антигістамінні препарати є неефективними для терапії цих реакцій. Отримано окремі повідомлення про пацієнтів з тривалими загрозливими для життя анафілактоїдними реакціями, що виникали під час десенсибілізуючого лікування отрутою бджіл, ос тощо. У деяких пацієнтів цих реакцій вдавалося уникати при попередній тимчасовій відміні інгібіторів АПФ на термін, тривалістю не менше 4 годин. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду не залежать від наявності в анамнезі алергії чи бронхіальної астми.
Виражене зниження артеріального тиску
Після застосування раміприлу, зазвичай після першої або другої дози, або після збільшення дози можливе виражене зниження АТ, яке найбільш ймовірно у пацієнтів, у яких ОЦК був знижений в результаті діуретичної терапії, обмеженого надходження кухонної солі з їжею, діалізу, діареї, блювання або рясного потовиділення. Зазвичай рекомендується, щоб дегідратація, гіповолемія та гіпонатріємія коригувалися перед початком застосування препарату (проте у пацієнтів з ХСН заповнення ОЦК слід проводити з великою обережністю, тому що є небезпека декомпенсації через виражене навантаження обсягом). Транзиторне виражене зниження артеріального тиску не є протипоказанням для продовження лікування після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу або відмінити препарат.
Пацієнти з активацією РААС-ренін-ангіотензин-альдостеронової системи
При станах, при яких має місце активація РААС та/або функція нирок, залежить від її активності (див. розділ «З обережністю»), при інгібуванні АПФ є підвищений ризик вираженого зниження АТ та порушення функції нирок. Тому в таких випадках на початку лікування або на початку збільшення початкової дози, що приймається, потрібен ретельний контроль АТ до того часу, коли більше не очікується подальшого зниження АТ. У пацієнтів з ХСН тяжкого ступеня (зокрема, ниркової недостатністю, що супроводжується) терапія інгібітором АПФ може викликати виражене зниження АТ і супроводжуватися олігурією та (або) прогресуючою азотемією з гострою нирковою недостатністю, аж до летального результату. У таких пацієнтів початок лікування препаратом Амприлан НД або його продовження має проводитися тільки після вживання заходів проти різкого зниження артеріального тиску та погіршення функції нирок.
Пацієнти, для яких виражене зниження артеріального тиску становить особливу небезпеку Особливу небезпеку
виражене зниження артеріального тиску становить для пацієнтів з ІХС або з вираженим атеросклерозом мозкових судин, оскільки в цьому випадку можливий розвиток ІМ або інсульту (див. розділ «З обережністю»). Такі пацієнти підлягають суворому спостереженню на початку лікування та при збільшенні дози препарату.
Пацієнти з дегідратацією
Усіх пацієнтів слід попереджати про те, що дегідратація внаслідок посиленого потовиділення (у тому числі і при спекотній погоді або фізичному навантаженні), блювання, діареї може призводити до вираженого зниження АТ, і в цих випадках питання про застосовані дози раміприлу та гідрохлортіазиду наважуватися лікарем.
Хірургічне втручання та анестезія
Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічні) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про прийом інгібіторів АПФ. Якщо під час анестезії відбувається виражене зниження артеріального тиску, його можна коригувати шляхом поповнення ОЦК.
Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що діють через пригнічення РААС. Тому препарат Амприлан НД не є препаратом вибору для лікування первинного гіперальдостеронізму.
Контроль гематологічних показників
При прийомі препарату Амприлан НД рекомендується контролювати кількість лейкоцитів для виявлення можливої лейкопенії. Регулярний контроль рекомендується проводити на початку лікування та у пацієнтів з порушеннями функції нирок, захворюваннями сполучної тканини (ВКВ, склеродермія) або у пацієнтів, які отримують інші препарати, здатні змінювати картину периферичної крові (див. розділи «Побічна дія», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами». засобами»). При появі симптоматики, зумовленої лейкопенією (наприклад, лихоманки, збільшення лімфатичних вузлів, тонзиліту), потрібний терміновий контроль периферичної крові. У разі появи ознак кровоточивості (найдрібніших петехій, червоно-коричневих висипань на шкірі та слизових оболонках) необхідний також контроль кількості тромбоцитів у периферичній крові.
Контроль функції нирок
Внаслідок пригнічення РААС у схильних пацієнтів можливе погіршення функції нирок цей ризик збільшується при одночасному застосуванні діуретиків. Рекомендується ретельно контролювати функцію нирок у перші тижні лікування та надалі, особливо у наступних груп пацієнтів:
у пацієнтів з ХСН;
у пацієнтів з реноваскулярними захворюваннями, включаючи гемодинамічно значущий однобічний стеноз ниркової артерії (у таких пацієнтів навіть незначне підвищення сироваткової концентрації креатиніну може бути проявом однобічного зниження ниркової функції);
у пацієнтів із порушеннями функції нирок;
у пацієнтів після трансплантації нирок.
У пацієнтів з нирковою недостатністю потрібна особлива обережність при лікуванні препаратом Амприлан НД, і в цих випадках застосовуються менші дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Недостатній досвід накопичений щодо застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (СКФ < 30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.
Контроль вмісту електролітів у плазмі крові та концентрації глюкози крові
Лікування препаратом Амприлан НД потребує регулярного контролю вмісту натрію, калію, кальцію, концентрації сечової кислоти у сироватці крові та концентрації глюкози крові. Пацієнтам з порушенням функції нирок, порушенням водно-електролітного балансу потрібен регулярний контроль вмісту калію в сироватці крові.
Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин
Препарат Амприлан НД містить лактозу, тому протипоказаний пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Вплив на керування транспортними засобами та механізмами
Деякі небажані ефекти препарату Амприлан НД (наприклад, деякі симптоми зниження АТ, такі як запаморочення) можуть впливати на здатність пацієнта до концентрації уваги та знижувати психомоторні реакції, що становить ризик у ситуаціях, які потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (наприклад, при керуванні транспортним засобом чи роботі з механізмами). З найбільшою ймовірністю це може статися на початку лікування або під час переходу з лікування іншими препаратами. Після прийому першої дози або при подальшому підвищенні дози рекомендується утримуватись від керування транспортними засобами або роботи з механізмами протягом декількох годин.
Умови зберіганняПри температурі не вище 25 ° С, в оригінальному блістері. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Спосіб застосування та дозиВсередину таблетки слід ковтати повністю, запиваючи достатньою кількістю води (1/2 склянки). Таблетки не можна подрібнювати та розжовувати. Прийом їжі не істотно впливає на біодоступність препарату, тому його можна приймати до, під час або після прийому їжі. Зазвичай рекомендується, щоб добова доза приймалася одноразово в той самий час доби, переважно вранці.
РЕКОМЕНДОВАНІ ДОЗИ І РЕЖИМ ДОЗУВАННЯ.
Препарат не призначений для початку терапії гіпертензії. Дози препарату підбираються індивідуально. Підбір доз проводиться лікарем відповідно до тяжкості артеріальної гіпертензії та наявності пов'язаних з нею факторів ризику, а також переносимості препарату.
Доза комбінації гідрохлортіазид + раміприл підбирається шляхом підбору (поступового підвищення або, за необхідності, зниження) доз окремих препаратів раміприлу та гідрохлортіазиду. Особливо обережно слід проводити титрування доз у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.
Після того, як пацієнту буде підібрано дози гідрохлортіазиду та раміприлу, для більшої зручності пацієнтів їх прийом може бути замінений на прийом препарату Амприлан НД.
Звичайна початкова доза: 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду 1 раз на добу (1/2 таблетки препарату Амприлан НД). При необхідності доза може збільшуватись до досягнення цільового рівня АТ з інтервалом 2-3 тижні (1 таблетка препарату Амприлан НД). Максимальні добові дози становлять 10 мг у перерахунку на раміприл та 25 мг у перерахунку на гідрохлортіазид.
У пацієнтів, у яких не вдається досягти необхідного зниження артеріального тиску при монотерапії раміприлом у дозі 5 мг, або у пацієнтів, у яких необхідне зниження артеріального тиску досягається при застосуванні раміприлу в дозі 5 мг та гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, що приймаються у вигляді окремих препаратів, можливо застосування препарату Амприлан НД (25 мг + 5 мг).
У більшості випадків АТ буде знижуватися в достатньо при прийомі гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг і раміприлу в дозі 2,5 мг (1/2 таблетки препарату Амприлан НД) до гідрохлортіазиду в дозі 25 мг і раміприлу в дозі 5 мг (1 таблетка препарату Ампрілан НД).
РЕКОМЕНДОВАНІ ДОЗИ І РЕЖИМ ДОЗУВАННЯ В ОСОБЛИВИХ КЛІНІЧНИХ СИТУАЦІЯХ.
Лікування пацієнтів, які отримують діуретики
Пацієнтам, які отримували попереднє лікування діуретиками, перед прийомом препарату Амприлан НД по можливості за 2-3 або більше днів (залежно від тривалості дії діуретиків) їх слід відмінити або принаймні знизити дози. Якщо припинення прийому діуретиків неможливе, рекомендується розпочинати лікування з найнижчих доз раміприлу (1,25 мг на добу) у цій комбінації, приймаючи окремі препарати раміприлу та гідрохлортіазиду. Рекомендується, щоб у подальшому переведення на прийом комбінації гідрохлортіазид + раміприл проводився таким чином, щоб початкова добова доза не перевищувала 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду (1/2 таблетки препарату Амприлан НД).
Лікування пацієнтів із порушеннями функції нирок
Лікування препаратом Амприлан НД протипоказане при тяжкому порушенні функції нирок (КК < 30 мл/хв), оскільки препарат містить гідрохлортіазид. Пацієнтам з порушенням функції нирок може знадобитися зниження доз комбінації гідрохлортіазид + раміприл. При СКФ від 30 до 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла лікування починається з монотерапії раміприлом у добовій дозі 1,25 мг. Після поступового підвищення дози раміприлу лікування комбінованим препаратом починається з дози 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду (1/2 таблетки препарату Амприлан НД). Максимальна дозволена добова доза для пацієнтів з нирковою недостатністю становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду (1 таблетка препарату Амприлан НД).
Лікування пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки
Лікування препаратом Ампрілан НД повинно починатися під ретельним медичним наглядом. Максимальна добова доза раміприлу повинна становити 2,5 мг, гідрохлортіазиду – 12,5 мг (1/2 таблетки препарату Ампрілан НД). Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки протипоказано застосування препарату Амприлан НД.
Лікування пацієнтів похилого віку
Лікування має починатися з нижчих доз, і підвищення доз має бути поступовим (з найменшим кроком підвищення доз) у зв'язку з більшою ймовірністю розвитку побічних ефектів, особливо у ослаблених пацієнтів похилого віку.
Діти та підлітки віком до 18 років
Препарат Амприлан НД протипоказаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років, даних з безпеки та ефективності недостатньо.
Пропуск дози
При пропусканні чергового прийому препарату Амприлан НД пропущену дозу слід прийняти якнайшвидше. Однак якщо це виявлено дуже близько до часу прийому наступної дози, необхідно пропустити прийом пропущеної дози і повернутися до звичайного режиму дозування, не допускаючи подвоєння дози в короткий проміжок часу.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Амприлан нд таб 5мг+25мг 30 шт производится компанией КРКА. Само производство расположено в стране Словения.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Амприлан нд таб 5мг+25мг 30 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Амприлан нд таб 5мг+25мг 30 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Амприлан нл таб 2.5мг+12.5мг 30 шт Амприлан нл таб 2.5мг+12.5мг 30 шт, Рамазид н таб 2.5мг+12.5мг 30 шт Рамазид н таб 2.5мг+12.5мг 30 шт, Рамазид н таб 5мг+12.5мг 100 шт Рамазид н таб 5мг+12.5мг 100 шт, Рамазид н таб 5мг+12.5мг 30 шт Рамазид н таб 5мг+12.5мг 30 шт, Рамазид н таб 5мг+25мг 100 шт Рамазид н таб 5мг+25мг 100 шт, Рамазид н таб 5мг+25мг 30 шт Рамазид н таб 5мг+25мг 30 шт.
Пока нет комментариев