Амиодарон таб 200 мг 30 шт
Амиодарон таб 200 мг 30 шт инструкция
Склад та опис
Активна речовина:
1 таблетка містить: гідрохлорид аміодарону – 200,00 мг.
Лактози
моногідрат (цукор молочний) – 71,00 мг; крохмаль кукурудзяний – 65,05 мг; повідон-К25 - 7,70 мг; магнію стеарат – 3,85 мг; кремнію діоксид колоїдний – 2,40 мг.
Опис:
Круглі плоскоциліндричні таблетки від білого до білого із сіруватим або жовтуватим відтінком кольору, з ризиком та фаскою.
Форма випуску:
Пігулки 200 мг.
По 3, 6, 10 таблеток у контурне коміркове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої.
По 3, 6, 9, 15, 20, 30, 40, 50, 60 або 100 таблеток у банки з поліетилентерефталату для лікарських засобів або поліпропіленові для лікарських засобів, закупорені кришками з поліетилену високого тиску з контролем першого розкриття, або кришками поліпропілену "натиснути-повернути" або кришками з поліетилену низького тиску з контролем першого розтину.
Одну банку або 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 контурних коміркових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну упаковку (пачку).
ПротипоказанняГіперчутливість до йоду, аміодарону або будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат містить моногідрат лактози).
Синдром слабкості синусового вузла, синусова брадикардія, синоатріальна блокада за відсутності у пацієнта встановленого електрокардіостимулятора (ризик «зупинки» синусового вузла).
Атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня за відсутності у пацієнта встановленого електрокардіостимулятора.
Гіпокаліємія, гіпомагніємія.
Поєднання з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT та викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»): -Антиаритмічні препарати: ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамі
) ; антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); дронедарон; соталол;
-Інші (не антиаритмічні) препарати, такі як нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, серодолідропер, тіаприд), бутиро; антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, есциталопрам); антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин); макролідні антибіотики (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), котримоксазол; протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин); протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); засоби, що впливають на моторику шлунково-кишкового тракту (цизаприд); антигістамінні засоби (мізоластин, астемізол, терфенадін); інші лікарські засоби (дифеманілу метилсульфат, беприділ).
Вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.
Дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз).
Інтерстиціальна хвороба легень.
Вагітність (за винятком особливих випадків, див. розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування»).
Період грудного вигодовування (див. розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування»).
Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).
Дозування200 мг
Показання до застосуванняПрофілактика рецидивів пароксизмальних порушень ритму
Погрозливих для життя шлуночкових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію та фібриляцію шлуночків (лікування має бути розпочате в стаціонарі при ретельному кардіомоніторному контролі).
Надшлуночкових пароксизмальних тахікардій:
-документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів з органічними захворюваннями серця;
-документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів без органічних захворювань серця, коли антиаритмічні препарати інших класів не ефективні або є протипоказання до їх застосування;
-Документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів із синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта.
Миготливої аритмії (фібриляції передсердь) та тріпотіння передсердь.
Профілактика раптової аритмічної смерті у пацієнтів групи високого ризику
Пацієнти після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда, що мають більше 10 шлуночкових екстрасистол на 1 годину, клінічні прояви хронічної серцевої недостатності та знижену фракцію викиду лівого шлуночка (менше 40%).
Аміодарон може застосовуватись при лікуванні порушень ритму у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та/або порушеннями функції лівого шлуночка.
Взаємодія з іншими лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії
Лікарські засоби, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT Лікарські засоби, здатні викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» Комбінована терапія з лікарськими засобами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову та як при цьому збільшується ризик розвитку потенційно летальної поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует».
До них відносяться:
-Антиаритмічні лікарські засоби: IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід);
-Антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); дронедарон, соталол;
-Інші (не антиаритмічні) препарати, такі як нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, серодолідропер, тіаприд), бутиро; антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, есциталопрам); антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин); макролідні антибіотики (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), котримоксазол; протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин); протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); засоби, що впливають на моторику шлунково-кишкового тракту (цизаприд); антигістамінні засоби (мізоластин, астемізол, терфенадін); інші лікарські засоби (дифеманілу метилсульфат, беприділ).
Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Спільний прийом аміодарону з лікарськими засобами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, повинен ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливість зростання розвитку поліморфної шлуночкової та). розділ "Особливі вказівки"); при застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно контролювати ЕКГ пацієнтів (для виявлення подовження інтервалу QT), а також вміст калію та магнію у крові.
Комбінації, що не рекомендуються
Лікарські засоби, здатні викликати гіпокаліємію -З проносними засобами, що стимулюють перистальтику кишечника, які можуть викликати гіпокаліємію, збільшуючи ризик розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії тапа «пірует». Одночасно з аміодароном слід застосовувати проносні засоби інших фармакологічних груп.
Комбінації, що вимагають обережності при застосуванні З діуретиками, що викликають гіпокаліємію (в монотерапії або в комбінаціях з іншими лікарськими засобами);
-З системними кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами, мінералокортикостероїдами) та тетракозактидом;
-З амфотерицином В (внутрішньовенне введення).
Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії, а у разі її виникнення, відновлювати до нормальних значень вміст калію в крові, контролювати вміст електролітів у крові та ЕКГ (на предмет можливого подовження інтервалу QT), а у разі виникнення поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», не слід застосовувати антиаритмічні препарати. Повинна бути розпочата шлуночкова кардіостимуляція; можливе внутрішньовенне введення солей магнію.
Лікарські засоби, що уріжають серцевий ритм або викликають порушення автоматизму або провідності
Одночасне застосування з препаратами, що надають пригнічуючий вплив на синусовий вузол і уповільнюють атріовентрикулярну провідність (наприклад, дигоксин, бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, що уріжають серцевий ритм [верапаміл, дилтіазем], ивабра вона і призводити до виникнення вираженої брадикардії, зупинки синусового вузла та атріовентрикулярної блокади. Комбінована терапія аміодарону із цими лікарськими засобами не рекомендується.
Лікарські засоби, що уріджують серцевий ритм (клонідин, гуанфацин; інгібітори холінестерази (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонія хлорид, піридостигміну бромід, неостигміну бромід), пілокарпін) Риск розвитку.
Лікарські засоби для загальної анестезії
Повідомлялося про можливість розвитку таких тяжких ускладнень у пацієнтів, які приймають аміодарон, при проведенні загальної анестезії: брадикардія (резистентна до введення атропіну), зниження артеріального тиску, порушення провідності, зниження серцевого викиду.
Спостерігалися дуже рідкісні випадки тяжких ускладнень з боку дихальної системи, іноді з летальним кінцем (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), який розвивався безпосередньо після хірургічного втручання, виникнення якого пов'язують із взаємодією з високими концентраціями кисню.
Фармакокінетичні взаємодії
Вплив аміодарону на інші лікарські засоби
Аміодарон та/або його активний метаболіт дезетиламіодарон пригнічують ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-gp та можуть збільшувати системну експозицію лікарських препаратів, що є їх субстратами. У зв'язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону ця взаємодія може спостерігатися навіть за кілька місяців після припинення його прийому.
Аміодарон є інгібітором Р-gp. Очікується, що його спільний прийом із лікарськими засобами, що є субстратами Р-gp, призведе до збільшення системної експозиції останніх.
-Серцеві глікозиди (препарати наперстянки) Можливість виникнення порушень автоматизму (виражена брадикардія) та передсердно-шлуночкової провідності. Крім того, при комбінації дигоксину з аміодароном можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі (через зниження його кліренсу). Тому при поєднанні дигоксину з аміодароном необхідно визначати концентрацію дигоксину в крові та контролювати можливі клінічні та електрокардіографічні прояви дигіталісної інтоксикації. Може знадобитися зниження доз дигоксину.
-Дабігатран
Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні аміодарону з дабігатраном через ризик виникнення кровотечі. Може знадобитися корекція дози дабігатрану відповідно до вказівок у його інструкції з медичного застосування.
Лікарські засоби, які є субстратами ізоферменту CYP2C9 Аміодарон підвищує концентрацію в крові лікарських засобів, що є субстратами ізоферменту CYP2C9, таких як варфарин чи| фенітоїн за рахунок інгібування ізоферменту CYP2C9.
-Варфарин
При комбінації варфарину з аміодароном можливе посилення ефектів непрямого антикоагулянту, що збільшує ризик розвитку кровотечі. Слід частіше контролювати протромбіновий час шляхом визначення МНО (міжнародне нормалізоване ставлення) та проводити корекцію доз непрямих антикоагулянтів як під час лікування аміодароном, так і після припинення його прийому.
-Фенітоїн
При поєднанні фенітоїну з аміодароном можливий розвиток передозування фенітоїну, що може призводити до появи неврологічних симптомів; необхідний клінічний моніторинг і, при перших ознаках передозування, зниження дози фенітоїну, бажано визначення концентрації фенітоїну в плазмі крові.
Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2D6-Флекаїнід
Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду за рахунок інгібування ізоферменту CYP2D6, у зв'язку з чим потрібна корекція доз флекаїніду.
Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP3A4 При поєднанні аміодарону, інгібітору ізоферменту CYP3A4, з цими лікарськими засобами, що є субстратами ізоферменту CYP3A4, можливе підвищення їх плазмових концентрацій, що може призводити до збільшення зниження їх доз. Нижче наведено такі лікарські засоби:
-Циклоспорин
Поєднання циклоспорину з аміодароном може збільшити концентрацію циклоспорину в плазмі крові, необхідна корекція дози циклоспорину.
-Фентаніл
Комбінація з аміодароном може збільшити фармакодинамічні ефекти фентанілу та збільшити ризик розвитку його токсичних ефектів.
-Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) (симвастатин, аторвастатин та ловастатин) Збільшення ризику м'язової токсичності (рабдоміолізу) при одночасному застосуванні аміодарону та статинів, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3A4.
Рекомендується застосування статинів, які не метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3A4.
-Інші лікарські засоби, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3A4: лідокаїн (ризик розвитку синусової брадикардії та неврологічних симптомів), такролімус (ризик розвитку нефротоксичності), силденафіл (ризик збільшення його побічних ефектів), мідазолам (ризик розвитку психоозолів). ерготамін, колхіцин.
Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2D6 та CYP3A4-Декстрометорфан
Аміодарон пригнічує ізоферменти CYP2D6 та CYP3A4 і теоретично може підвищити плазмову концентрацію декстрометорфану в крові.
-Клопідогрів
Клопідогрел є неактивним тієнопіримідиновим лікарським засобом, що метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів. Можлива взаємодія між клопідогрелом та аміодароном, що може призвести до зниження ефективності клопідогрелу.
Вплив інших лікарських засобів на аміодарон
Інгібітори ізоферментів CYP2C8 та CYP3A4 Інгібітори ізоферментів CYP2C8 та CYP3A4 можуть мати потенціал інгібування метаболізму аміодарону, збільшуючи його концентрації в крові та, відповідно, ризику збільшення його фармакодинамічних та.
Рекомендовано уникати прийому інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів, таких як циметидин та інгібітори ВІЛ-протеази (у тому числі індинавір) під час лікування аміодароном.) Інгібітори ВІЛ-протеази при одночасному застосуванні з ВІЛ-
протеази
Індуктори ізоферменту CYP3A4 -Рифампіцин
Рифампіцин є потужним індуктором ізоферменту CYP3A4, при спільному застосуванні з аміодароном він може знижувати плазмові концентрації аміодарону та дезетиламіодарону.- Препарати
Звіробою продирявлен
Звіробій продірявлений є потужним індуктором ізоферменту CYP3A4. У зв'язку з цим теоретично можливе зниження плазмової концентрації аміодарону та зменшення його ефекту (клінічні дані відсутні).
Інші лікарські взаємодії - Софосбувір у монотерапії або у поєднанні з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту з такими як, даклатасвір, симепревір, ледіпасвір.
Не рекомендується одночасне застосування аміодарону з софосбувіром у монотерапії або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, оскільки це може призводити до розвитку тяжкої, що протікає з клінічною симптоматикою, брадикард.
Механізм розвитку цієї брадикардії невідомий. Якщо не можна одночасного застосування цих препаратів уникнути, рекомендується проведення моніторингу серцевої діяльності (див. розділ «Особливі вказівки»).
ПередозуванняСимптоми
При вживанні дуже великих доз описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної поліморфної шлуночкової тахікардії тапа «пірует» та ураження печінки. Можливе уповільнення атріовентрикулярної провідності, посилення серцевої недостатності, що вже була.
Лікування
Лікування має бути симптоматичним (промивання шлунка, застосування активованого вугілля, якщо препарат прийнятий нещодавно), в решті випадків проводять симптоматичну терапію: при брадикардії – бета-адреноміметики або встановлення електрокардіостимулятора; при поліморфній шлуночковій тахікардії типу «пірует» – внутрішньовенне введення солей магнію, кардіостимуляція. Ні аміодарон, ні його метаболіти не видаляються при гемодіалізі. Специфічного антидоту немає.
Фармакологічна дія
Фармакологічна група:
Антиаритмічний засіб
Код АТХ: C01BD01
Фармакодинаміка:
Аміодарон відноситься до III класу антиаритмічних препаратів (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, оскільки крім властивостей антиаритміків III класу (блокада калієвих каналу) натрієвих каналів), антиаритміків IV класу (блокада кальцієвих каналів) та неконкурентною бета-адреноблокуючою дією.
Крім антиаритмічної дії, у нього є антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- та бета-адреноблокуючий ефекти.
Антиаритмічні властивості:
-Збільшення тривалості 3-ї фази потенціалу дії кардіоміоцитів (переважно за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах – ефект антиаритмічного засобу III класу за класифікацією Вільямса).
-Зменшення автоматизму синусового вузла, що призводить до зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС).
-Неконкурентна блокада альфа- та бета-адренергічних рецепторів.
-Уповільнення синоатріальної, передсердної та атріовентрикулярної (AV) провідності, більш виражене при тахікардії.
-Відсутність змін провідності шлуночків.
-Збільшення тривалості рефрактерних періодів та зменшення збудливості міокарда передсердь та шлуночків, а також збільшення тривалості рефрактерного періоду AV вузла.
-Уповільнення швидкості проведення та збільшення тривалості рефрактерного періоду у додаткових пучках передсердно-шлуночкового проведення.
Інші ефекти аміодарону:
-Відсутність негативної інотропної дії при прийомі внутрішньо;
-зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та ЧСС;
-Збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на гладку мускулатуру коронарних артерій;
-підтримання величини серцевого викиду за рахунок зниження тиску в аорті та зниження периферичного опору;
-Вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 на Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) та блокування захоплення цих гормонів кардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард.
Терапевтичні ефекти спостерігаються загалом через тиждень після початку прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів). Після припинення його прийому аміодарон визначається у плазмі протягом 9 місяців. Слід брати до уваги можливість збереження фармакодинамічної дії аміодарону протягом 10-30 днів після його відміни.
Фармакокінетика:
Біодоступність після внутрішнього прийому у різних пацієнтів коливається від 30 до 80% (середнє значення близько 50%). Після одноразового прийому внутрішньо аміодарону максимальні концентрації в плазмі досягаються через 3-7 годин. Однак терапевтична дія зазвичай розвивається через тиждень після початку прийому препарату (від декількох днів до двох тижнів). Аміодарон є препаратом з повільним надходженням у тканини та високою афінністю до них. Зв'язок з білками плазми становить 95% (62% – з альбуміном, 33,5% – з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон має великий обсяг розподілу. Протягом перших днів лікування аміодарон накопичується майже у всіх тканинах, особливо у жировій тканині та, крім неї, у печінці, легенях, селезінці та рогівці.
Аміодарон метаболізується у печінці за участю ізоферментів CYP3А4 та CYP2C8. Його головний метаболіт – дезетиламіодарон – фармакологічно активний та може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки.
Аміодарон і дезетиламіодарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP1А1, CYP1А2, CYP2C9, CYP2С19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2А6, CYP2В6 і CYP2С8. Аміодарон та дезетиламіодарон також продемонстрували здатність інгібування деяких транспортерів, таких як Р-глікопротеїн (Р-gр) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону з субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gр.
Виведення аміодарону починається через кілька днів, а досягнення рівноваги між надходженням і виведенням аміодарону (досягнення рівноважного стану) настає від одного до декількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Основним шляхом виведення аміодарону є кишківник. Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою гемодіалізу. Аміодарон має тривалий період напіввиведення з великою індивідуальною варіабельністю (тому при доборі дози, наприклад, її збільшенні або зменшенні, слід пам'ятати, що необхідний принаймні 1 місяць для стабілізації нової плазмової концентрації аміодарону). Виведення прийому внутрішньо протікає в 2 фази: початковий період напіввиведення (перша фаза) - 4-21 год, період напіввиведення у 2-й фазі - 25-110 днів. Після тривалого прийому внутрішньо середній період напіввиведення – 40 днів. Після відміни препарату повне виведення аміодарону з організму може тривати кілька місяців. Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 години при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, однак, при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія. Після відміни препарату повне виведення аміодарону з організму може тривати кілька місяців. Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 години при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, однак, при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія. Після відміни препарату повне виведення аміодарону з організму може тривати кілька місяців. Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 години при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, однак, при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія. Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 години при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, однак, при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія. Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 години при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, однак, при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія. що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, проте, при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія. що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, проте, при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія.
Фармакокінетика при нирковій недостатності: через незначність виведення препарату нирками у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна корекція дози аміодарону.
Вагітність та годування груддюВагітність
Доступна в даний час клінічна інформація недостатня для визначення можливості або неможливості виникнення вад розвитку у ембріона при застосуванні аміодарону в І триместрі вагітності.
Оскільки щитовидна залоза плода починає зв'язувати йод лише з 14-го тижня вагітності, то не очікується впливу на неї аміодарону у разі його раннього застосування. Надлишок йоду при застосуванні препарату після цього періоду може призвести до появи лабораторних ознак гіпотиреозу у новонародженого або навіть формування у нього клінічно значущого зоба.
Зважаючи на можливий вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний під час вагітності, за винятком особливих випадків, коли очікувана користь його застосування у вагітної жінки перевищує ризики для плода (при життєзагрозних шлуночкових порушеннях ритму серця).
Період грудного вигодовування
Аміодарон виділяється у грудне молоко у значних кількостях, тому препарат протипоказаний до застосування у період грудного вигодовування (препарат слід відмінити або припинити грудне вигодовування).
Умови відпустки з аптекВідпускають за рецептом.
Побічні явищаЧастота побічних ефектів була визначена відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (> 1/10); часто (від >1/100 до <1/10); нечасто (від >1/1000 до <1/100); рідко (від 1/10000 до 1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути встановлена на підставі наявних даних).
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія; частота невідома -нейтропенія, агранулоцитоз.
Порушення з боку імунної системи: частота невідома – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи шок.
Ендокринні порушення: часто – гіпотиреоз, гіпертиреоз, іноді з летальним кінцем.
Порушення метаболізму та харчування: частота невідома – зниження апетиту.
Психічні порушення: частота невідома – стан сплутаності свідомості/делірій, галюцинації.
Порушення з боку нервової системи: часто екстрапірамідний тремор, кошмарні сновидіння, порушення сну; нечасто – периферична сенсорно-моторна нейропатія та/або міопатія, які зазвичай оборотні після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки»); дуже рідко - мозочкова атаксія, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль; частота невідома – паркінсонізм, паросмія (розлад відчуття запаху, особливо суб'єктивне сприйняття запаху, об'єктивно відсутнього).
Порушення органу зору: дуже часто – мікровідкладення в епітелії рогівки, що складаються зі складних ліпідів. Вони зазвичай обмежені областю зіниці та зникають після відміни препарату. Іноді можуть викликати порушення зору як появи кольорового ореолу при яскравому освітленні чи нечіткість зору; дуже рідко – нейропатія/неврит зорового нерва, які можуть прогресувати до розвиненої сліпоти.
Порушення з боку серця: часто – брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна; нечасто - аритмогенна дія (виникнення нових порушень ритму або обтяження існуючих порушень ритму, в деяких випадках з подальшою зупинкою серця) (див. розділи "Особливі вказівки", "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"), порушення провідності (синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада різних) ступенів тяжкості); дуже рідко – виражена брадикардія або зупинка синусового вузла у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або пацієнтів похилого віку; частота невідома - поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірует" (див. розділи "Особливі вказівки", "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").
Порушення з боку судин: дуже рідко – васкуліт.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітини і середостіння: часто – легенева токсичність (альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією, що організується [криптогенною організованою пневмонією]), іноді з летальним; дуже рідко – бронхоспазм у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою, гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих, іноді з летальним кінцем, що зазвичай розвивається безпосередньо після хірургічних втручань (можлива взаємодія з високою концентрацією кисню) (див. розділи вказівки», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»); частота невідома - легеневе кровотеча.
Шлунково-кишкові порушення: дуже часто - нудота, блювання, дисгевзія (притуплення або втрата смакових відчуттів), які зазвичай виникають при прийомі навантажувальної дози і проходять після зниження дози; частота невідома – панкреатит/гострий панкреатит, сухість слизової оболонки ротової порожнини, запор.
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже часто – ізольоване підвищення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (перевищення верхньої межі норми від 1,5 до 3 разів), що спостерігалося на початку лікування. Активність печінкових трансаміназ може повернутися до нормальних значень при зменшенні дози або навіть спонтанно; часто – гостре ураження печінки з підвищенням активності трансаміназ та/або жовтяницею, включаючи розвиток печінкової недостатності, іноді з летальним кінцем (див. розділ «Особливі вказівки»); дуже рідко - хронічні захворювання печінки (псевдоалкогольний гепатит, цироз), іноді з летальним кінцем.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – фотосенсибілізація; часто - у разі тривалого застосування препарату у високих добових дозах може спостерігатися сірувата або блакитна пігментація шкіри; після припинення лікування ця пігментація повільно зникає; дуже рідко – під час проведення променевої терапії можуть траплятися випадки еритеми; висипання на шкірі, зазвичай неспецифічна, ексфоліативний дерматит, алопеція; частота невідома – екзема, кропив'янка, важкі шкірні реакції, іноді фатальні, включаючи токсичний епідермальний некроліз/синдром Стівенса-Джонсона, бульозний дерматит; лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами.
Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини: частота невідома – вовчаковоподібний синдром.
Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко – епідідиміт, імпотенція; частота невідома – зниження лібідо.
Загальні порушення та реакції у місці введення: частота невідома – утворення гранульом, включаючи гранульому кісткового мозку.
Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові.
Травми, інтоксикації та ускладнення процедур: частота невідома – первинна дисфункція трансплантату протягом 24 годин після трансплантації серця.
особливі вказівкиАміодарон може викликати тяжкі небажані реакції з боку серця, щитовидної залози, очей, легень, печінки, шкіри та периферичної нервової системи. Оскільки ці небажані реакції можуть бути відстроченими, пацієнти, які тривалий час приймають аміодарон, повинні перебувати під ретельним наглядом протягом усього періоду лікування, а також протягом декількох місяців після його припинення. Побічні ефекти аміодарону, як правило, є дозозалежними, тому для мінімізації можливості їх виникнення слід застосовувати мінімальні ефективні дози.
Порушення з боку серця
Перед початком прийому препарату Аміодарон рекомендується провести електрокардіографічне дослідження (ЕКГ) та визначити вміст калію у сироватці крові. Гіпокаліємія повинна бути скоригована до початку застосування препарату Аміодарон.
Фармакологічна дія аміодарону викликає зміни ЕКГ: подовження інтервалу QT, QTc (коригованого), пов'язане з подовженням періоду реполяризації шлуночків серця, з можливою появою хвиль U. Однак ці зміни не є проявом токсичної дії аміодарону. Допустимо збільшення інтервалу QTc не більше 450 мс або не більше ніж на 25% початкової величини.
Застосування аміодарону у високих дозах може призвести до розвитку вираженої брадикардії та порушень провідності серця з появою ідіовентрикулярного серцевого ритму, особливо у пацієнтів похилого віку та при одночасному застосуванні серцевих глікозидів. У таких випадках застосування препарату має бути припинено.
При необхідності можуть бути призначені бета-адреноміметики або глюкагон. З урахуванням тривалого періоду напіввиведення аміодарону слід розглянути можливість встановлення тимчасового штучного водія ритму серця.
Аміодарон може застосовуватися у пацієнтів із латентною або маніфестною хронічною серцевою недостатністю. При цьому слід з обережністю застосовувати препарат при декомпенсованій або тяжкій хронічній серцевій недостатності (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA), тому що аміодарон в окремих випадках може призводити до її обтяження.
У пацієнтів похилого віку підвищений ризик розвитку вираженої брадикардії при застосуванні аміодарону. У разі виникнення атріовентрикулярної блокади І ступеня слід посилити спостереження за станом пацієнта. У разі розвитку атріовентрикулярної блокади II та III ступеня, синоатріальної блокади або двопучкової/трипучкової внутрішньошлуночкової блокади лікування аміодароном має бути припинено. Повідомлялося про виникнення нових порушень ритму або обтяження вже наявних порушень ритму, іноді з летальним кінцем. Дуже важливо, хоч і складно, проводити диференціальний діагноз між недостатньою антиаритмічною ефективністю препарату та його аритмогенною дією (незалежно від того, поєднується воно чи ні з погіршенням тяжкості захворювання серця). При застосуванні аміодарону про аритмогенну дію повідомлялося значно рідше, ніж при застосуванні інших антиаритмічних препаратів. Як правило, воно спостерігалося за наявності факторів, що збільшують тривалість інтервалу QT, таких як взаємодія з іншими лікарськими засобами та/або порушення вмісту електролітів у крові.
Незважаючи на здатність аміодарону збільшувати тривалість інтервалу QT, він має низький потенціал щодо провокування поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует».
Пацієнти з електрокардіостимулятором/імплантованим кардіовертером-дефібрилятором
У пацієнтів, які тривало отримували антиаритмічні лікарські засоби, повідомлялося про випадки збільшення частоти дефібриляції шлуночків та/або збільшення порога спрацьовування електрокардіостимулятора або імплантованого кардіовертера-дефібриляту. У зв'язку з цим, для забезпечення адекватного функціонування зазначених пристроїв, що імплантуються, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Аміодарон, рекомендується регулярно контролювати параметри кардіостимуляції/дефібриляції.
Виражена брадикардія при одночасному застосуванні аміодарону з противірусними препаратами
При застосуванні аміодарону в комбінації з софосбувіром в монотерапії або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, спостерігалися випадки розвитку вираженої, потенційно загрозливої для життя брадикардії, а також блокади серця. Тому одночасне застосування цих препаратів із аміодароном не рекомендується. Якщо не можна уникнути одночасного застосування цих препаратів з аміодароном, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами після початку прийому софосбувіру у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії. Після початку одночасного застосування софосбувіру пацієнти, які належать до групи високого ризику розвитку брадіаритмії, повинні безперервно спостерігатися в умовах стаціонару протягом не менше 48 годин.
Внаслідок тривалого періоду напіввиведення аміодарону також слід проводити відповідний моніторинг у пацієнтів, які припинили прийом аміодарону протягом останніх декількох місяців до початку лікування софосбувіром у монотерапії або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії.
Пацієнти, які приймають вищезгадані лікарські препарати проти вірусного гепатиту С у поєднанні з аміодароном, як у поєднанні з іншими лікарськими препаратами, що уповільнюють серцевий ритм, так і без поєднання з такими лікарськими препаратами, повинні бути поінформовані про симптоми, що вказують на розвиток брадикардії та блокади серця. У разі появи вони повинні негайно звернутися за медичною допомогою.
Порушення з боку щитовидної залози
Аміодарон може спричинити розвиток як гіпотиреозу (зниження функції щитовидної залози), так і гіпертиреозу (підвищення функції щитовидної залози), особливо у пацієнтів з наявністю захворювань щитовидної залози в анамнезі. Оскільки аміодарон містить йод, його прийом може порушувати поглинання радіоактивного йоду та спотворювати результати радіоізотопного дослідження щитовидної залози. Однак прийом препарату не впливає на достовірність визначення концентрації вільного трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4) та тиреотропного гормону (ТТГ) (за допомогою ультрачутливого аналізу) у сироватці крові. Перед застосуванням аміодарону у всіх пацієнтів слід провести клінічне та лабораторне обстеження (визначення концентрації ТТГ у сироватці крові, за допомогою ультрачутливого аналізу) для виявлення порушень функції щитовидної залози. Слід регулярно (з інтервалом у 6 місяців) обстежувати пацієнта під час лікування аміодароном та протягом кількох місяців після його припинення з метою виявлення клінічних чи лабораторних ознак зміни функції щитовидної залози. Особливо ретельне спостереження необхідне при застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з наявністю в анамнезі захворювань щитовидної залози. При підозрі на порушення функції щитовидної залози необхідно здійснити визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою ультрачутливого аналізу). Особливо ретельне спостереження необхідне при застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з наявністю в анамнезі захворювань щитовидної залози. При підозрі на порушення функції щитовидної залози необхідно здійснити визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою ультрачутливого аналізу). Особливо ретельне спостереження необхідне при застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з наявністю в анамнезі захворювань щитовидної залози. При підозрі на порушення функції щитовидної залози необхідно здійснити визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою ультрачутливого аналізу).
Аміодарон інгібує периферичне перетворення тироксину (Т4) на трийодтиронін (Т3) і може викликати ізольовані біохімічні зміни (збільшення концентрації вільного Т4 у сироватці крові, при незначно зниженій або навіть нормальній концентрації вільного Т3 у сироватці крові) у клінічно еутиреоїд для відміни препарату Аміодарон.
Гіпотиреоз
Розвиток гіпотиреозу можна запідозрити з появою наступних клінічних ознак: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, зниження активності, виражена брадикардія. Діагноз підтверджується підвищенням концентрації ТТГ у сироватці крові, визначеного за допомогою ультрачутливого аналізу. Нормалізація функції щитовидної залози зазвичай спостерігається протягом 1-3 місяців після припинення лікування. У ситуаціях, пов'язаних з небезпекою для життя (наприклад, при застосуванні препарату для профілактики загрозливих для життя шлуночкових аритмій), лікування препаратом Аміодарон може бути продовжене з одночасним додатковим застосуванням препаратів левотироксину під контролем концентрації ТТГ у сироватці крові.
Гіпертиреоз
Під час прийому препарату Аміодарон або протягом декількох місяців після його припинення можливий розвиток гіпертиреозу. Слід звертати особливу увагу на такі симптоми, як зниження маси тіла, астенія, занепокоєння, емоційна лабільність, прискорене серцебиття, виникнення або прискорення порушень ритму та/або нападів стенокардії, виникнення або обтяження хронічної серцевої недостатності. Діагноз підтверджується виявленням зниження концентрації ТТГ у сироватці крові, що визначається за допомогою ультрачутливого аналізу. У цьому випадку прийом препарату Аміодарон має бути припинено. Відновлення зазвичай відбувається протягом кількох місяців після відміни лікування; спочатку спостерігається зникнення клінічних проявів, та був відбувається нормалізація лабораторних показників функції щитовидної залози. Тяжкі випадки аміодарон-індукованого тиреотоксикозу, які іноді можуть призводити до смерті (як через самий тиреотоксикоз, так і у зв'язку з небезпечним дисбалансом між потребою міокарда в кисні і його доставкою), вимагають невідкладного лікування. Лікування має підбиратися в кожному конкретному випадку індивідуально: антитиреоїдні препарати (які можуть бути не завжди ефективними), глюкокортикостероїди, бета-адреноблокатори.
Порушення органу зору
Аміодарон може викликати розвиток нейропатії/невриту зорового нерва. При появі нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно терміново провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи огляд очного дна (фундоскопію). У разі виявлення нейропатії та/або невриту зорового нерва препарат Аміодарон необхідно відмінити через небезпеку їх прогресування аж до розвитку сліпоти. Незалежно від наявності або відсутності порушень органу зору, при тривалому застосуванні препарату Аміодарон рекомендується щорічне офтальмологічне обстеження.
Порушення з боку легень
При застосуванні аміодарону відзначалися ураження легень (інтерстиціальний/альвеолярний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт з пневмонітом, що організується), іноді з летальним результатом. Проявами легеневої токсичності є задишка (яка може бути виражена і не відповідати тяжкості ураження серцево-судинної системи), непродуктивний сухий кашель, погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла, лихоманка). Симптоми, як правило, спочатку виражені трохи, проте швидко прогресують. У більшості випадків ураження легень розвиваються при тривалому застосуванні аміодарону, але в окремих випадках можуть виникати через короткий час (від декількох днів до декількох тижнів) після початку лікування. Перед застосуванням аміодарону у всіх пацієнтів рекомендується провести ретельне клінічне обстеження; у ряді випадків доцільно виконання рентгенографії органів грудної клітки. При підозрі на розвиток інтерстиціального пневмоніту слід провести рентгенологічне дослідження легень та дослідження функції зовнішнього дихання. Рентгенологічні прояви в початковій стадії інтерстиціального пневмоніту буває складно відрізнити від застійних явищ, спричинених лівошлуночковою серцевою недостатністю. При необхідності слід провести додаткове обстеження (наприклад, визначення тиску «заклинювання» легеневої артерії за допомогою катетера Свана-Ганца), а також виключити інші можливі причини появи задишки та інших симптомів (інфекційні захворювання нижніх дихальних шляхів, тромбоемболія легеневої артерії, злоякісні новоутворення та ін.). Інтерстиціальний пневмоніт зазвичай є оборотним при ранній відміні аміодарону у поєднанні з терапією глюкокортикостероїдами або без неї. Клінічні симптоми зазвичай дозволяються протягом 3-4 тижнів. Поліпшення рентгенологічної картини та функції легень відбувається повільніше (протягом кількох місяців). У деяких випадках, незважаючи на відміну аміодарону, ураження легень залишається незворотнім. У окремих пацієнтів після дозволу інтерстиціального пневмоніту відновлення терапії аміодароном у нижчих дозах не призводило до повторного розвитку легеневої токсичності. Незалежно від наявності або відсутності під час лікування препаратом Аміодарон симптоматики ураження легень, рекомендується кожні 6 місяців проводити рентгенологічне дослідження легень та функціональні легеневі проби. У пацієнтів, які приймали аміодарон, у дуже поодиноких випадках, зазвичай безпосередньо після хірургічного втручання, спостерігалося серйозне дихальне ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним кінцем; передбачається можливість зв'язку його розвитку із взаємодією з високими концентраціями кисню.
Порушення з боку печінки
При застосуванні аміодарону спостерігалися різні захворювання печінки (в т. ч. жовтяниця, гепатит, цироз печінки та печінкова недостатність). Тяжкі ураження печінки з летальним кінцем спостерігалися, в основному, при тривалому застосуванні аміодарону, але в окремих випадках вони можуть розвиватися через короткий час після початку лікування (особливо при внутрішньовенному введенні препарату). Рекомендується оцінити активність «печінкових» трансаміназ (ACT та АЛТ) та інші показники функції печінки перед початком прийому аміодарону, а також регулярний моніторинг функціональних «печінкових» тестів (контроль активності «печінкових» трансаміназ) під час лікування та протягом 6 місяців після його припинення .
Якщо активність "печінкових" трансаміназ у 3 рази і більше перевищує верхню межу норми (ВГН), слід зменшити дозу аміодарону або припинити прийом препарату.
На початку терапії може відзначатися ізольоване підвищення активності «печінкових» трансаміназ від 1,5 до 3 разів вище за ВГН. У таких випадках показники функціональних «печінкових» тестів можуть повернутись до нормальних значень після зменшення дози аміодарону.
У разі розвитку гострого ураження печінки (підвищення активності «печінкових» трансаміназ та/або жовтяниця) застосування препарату має бути припинено.
При застосуванні аміодарону протягом більш ніж 6 місяців описано розвиток хронічного ураження печінки, яке може виявлятися мінімально вираженими клінічними ознаками (гепатомегалія) та змінами лабораторних показників (підвищення активності «печінкових» трансаміназ від 1,5 до <5 разів вище за ВГН). При гістологічному дослідженні біоптатів печінки виявляються зміни, подібні до алкогольного гепатиту, або ознаки цирозу. У таких випадках необхідний регулярний моніторинг функціональних печінкових тестів. Зазвичай зазначені клінічні та лабораторні зміни є оборотними та регресують після відміни аміодарону, проте повідомлялося про випадки прогресування ураження печінки з летальним кінцем.
У зв'язку з потенційним ризиком гепатотоксичності препарат Аміодарон слід з особливою обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Під час лікування рекомендується виключити (або щонайменше обмежити) прийом алкоголю.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин
При застосуванні аміодарону відзначалися такі загрозливі для життя або навіть смертельні шкірні реакції, як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Слід негайно припинити лікування препаратом Аміодарон при появі прогресуючого висипу на шкірі, часто з утворенням бульбашок, або пошкоджень слизових оболонок. Аміодарон досить часто спричиняє фотосенсибілізацію. Пацієнтів слід попередити про те, щоб вони під час лікування уникали впливу прямих сонячних променів або вживали захисних заходів (наприклад, застосування сонцезахисного крему, носіння відповідного одягу).
Нейром'язові порушення
Препарат Аміодарон може викликати периферичну сенсорно-моторну нейропатію та/або міопатію. Відновлення зазвичай відбувається протягом декількох місяців після відміни препарату Аміодарон, але може бути неповним. Не рекомендується одночасне застосування аміодарону з наступними лікарськими засобами: бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, що уріжають серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), проносними засобами, що стимулюють перистальтику кишечника
. Первинна дисфункція трансплантату (ПДТ) протягом 24 годин після трансплантації серця
Застосування аміодарону перед трансплантацією серця пов'язане з підвищеним ризиком розвитку ПДТ (дані ретроспективних досліджень).
ПДТ є життєзагрозним ускладненням при трансплантації серця, що виявляється як дисфункція лівого, правого або обох шлуночків, і розвивається протягом 24 годин після трансплантації серця, для якої не встановлено іншої причини.
У випадку пацієнтів, внесених у чергу на трансплантацію серця, слід якомога раніше оцінити можливість застосування альтернативного антиаритмічного препарату.
Загальна та місцева анестезія
Перед хірургічним втручанням слід повідомити лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає препарат Аміодарон. На фоні прийому препарату Аміодарон можливе збільшення гемодинамічних ризиків, властивих місцевій або загальній анестезії (особливо це стосується ушкодження серцевого ритму, уповільнення провідності та зниження скоротливості серця).
Допоміжні речовини
Препарат Аміодарон містить моногідрат лактози. Пацієнтам з спадковими захворюваннями, що рідко зустрічаються, такими як, непереносимість галактози, непереносимість лактози внаслідок дефіциту лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, не слід приймати даний лікарський препарат.
Вплив на керування транспортними засобами та механізмами
Відсутні докази того, що аміодарон порушує здатність керувати транспортними засобами або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Однак, як запобіжний засіб, пацієнтам з пароксизмами тяжких порушень ритму в період лікування препаратом Аміодарон бажано утриматися від керування транспортними засобами та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.
Умови зберіганняУ захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у місцях, недоступних для дітей.
Спосіб застосування та дозиПрепарат Аміодарон застосовувати лише за призначенням лікаря! Таблетки приймають внутрішньо до їди, запиваючи достатньою кількістю води.
Доза навантаження («насичувальна»): можуть бути застосовані різні схеми насичення.
У стаціонарі: початкова доза, поділена на кілька прийомів, становить 600-800 мг на добу (до максимальної дози 1200 мг на добу), до досягнення сумарної дози 10 г (зазвичай протягом 5-8 днів).
Амбулаторно: початкова доза, розділена на кілька прийомів, становить 600-800 мг на добу до сумарної дози 10 г (зазвичай протягом 10-14 днів).
Підтримуюча доза: може варіювати у різних пацієнтів від 100 мг до 400 мг на добу.
Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу відповідно до індивідуального терапевтичного ефекту.
Оскільки аміодарон має дуже великий період напіввиведення, його можна приймати через день або робити перерви у його прийомі 2 дні на тиждень.
Середня терапевтична разова доза – 200 мг;
Середня терапевтична добова доза становить 400 мг.
Максимальна разова доза – 400 мг;
Максимальна добова доза становить 1200 мг.
Зниження дози/Скасування препарату
Побічні ефекти препарату повільно зникають зі зниженням концентрації аміодарону в тканинах. Після відміни препарату залишковий, пов'язаний з тканиною аміодарон, може чинити захисну антиаритмічну дію протягом одного місяця. Проте слід враховувати ймовірність розвитку аритмії у період.
Особливі групи пацієнтів
Аміодарон сильно зв'язується з білками плазми і має тривалий період напіввиведення (див. підрозділ «Фармакокінетика»). У пацієнтів з життєзагрозливими аритміями через тривалий період напіввиведення пропуск дози не суттєво впливає на загальний терапевтичний ефект. Слід застосовувати мінімальні ефективні дози, а пацієнта регулярно контролювати виявлення клінічної симптоматики надлишкової дози амиодарона. За потреби терапія може бути скоригована.
Літні пацієнти
У пацієнтів похилого віку слід застосовувати мінімальну ефективну дозу через ризик розвитку вираженої брадикардії та порушень провідності (див. розділ «Особливі вказівки»). Особливу увагу слід приділити моніторингу функції щитовидної залози.
Діти
Безпека та ефективність аміодарону у дітей не встановлені. Дані відсутні.
ІнформаціяЗовнішній вигляд товару може відрізнятись від зображеного на фотографії. Є протипоказання. Необхідно ознайомитися з інструкцією або проконсультуватися з фахівцем
Відео на схожу темуІнформація щодо даного товару
Товар Амиодарон таб 200 мг 30 шт производится компанией ОЗОН. Само производство расположено в стране Россия.
На нашем сайте в свободном доступе можно купить Амиодарон таб 200 мг 30 шт и заказать через корзину сайта доставку прямо в руки. В поисках Амиодарон таб 200 мг 30 шт в Украине? Вы в нужном месте! Купить можно как в больших городах (Киев, Винница, Кропивницкий, Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы), так и в маленьких городах и даже сёлах! Отправка наших товаров производится в день заказа или на следующий рабочий день.
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на такие товары схожего действия: Амиодарон концентрат 50 мг/мл 3 мл амп 10 шт для при... Амиодарон концентрат 50 мг/мл 3 мл амп 10 шт для приготовления р-ра для в/в введения, Амиодарон концентрат для приготовления раствора для ... Амиодарон концентрат для приготовления раствора для инъекций 50 мг/мл 3 мл амп 10 шт, Амиодарон концентрат для приготовления раствора для ... Амиодарон концентрат для приготовления раствора для инъекций 50мг/мл 3мл амп 10 шт, Амиодарон концентрат для приготовления раствора для ... Амиодарон концентрат для приготовления раствора для инъекций 50мг/мл 3мл амп 10 шт, Амиодарон раствор для и/в/в 50мг/мл 3мл амп 10 шт ку... Амиодарон раствор для и/в/в 50мг/мл 3мл амп 10 шт курская биофабрика фирма биок, Амиодарон таб 200мг 20 шт Амиодарон таб 200мг 20 шт, Амиодарон таб 200 мг 30 шт Амиодарон таб 200 мг 30 шт, Амиодарон таб 200мг 30 шт Амиодарон таб 200мг 30 шт, Амиодарон таб 200мг 30 шт Амиодарон таб 200мг 30 шт, Амиодарон таб 200мг 30 шт Амиодарон таб 200мг 30 шт, Амиодарон таб 200мг 30 шт Амиодарон таб 200мг 30 шт, Кордарон таб 200мг 30 шт Кордарон таб 200мг 30 шт.
Пока нет комментариев